Постанова

від 30.10.2024 по справі 345/4850/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 345/4850/24

Провадження № 22-ц/4808/1387/24

Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.,

суддів: Бойчука І.В., Томин О.О.

з участю секретаря Струтинської Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієадвокат МихайлюкНазар Миколайович, на рішення Калуського міськрайонного суду від 23 серпня 2024 року, в складі судді Якиміва Р.В., у справі за заявою ОСОБА_2 , зацікавлені особи: ОСОБА_1 , сектор у справах сім`ї та гендерної політики відділу соціального обслуговування пільгових категорій населення управління соціального захисту населення Калуської міської ради, служба у справах дітей Калуської міської ради, Калуський міський центр соціальних служб Калуської міської ради про видачу обмежувального припису,

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 , в якій просила видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_1 , яким протягом шести місяців визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього обов`язки, а саме: заборонити перебувати ОСОБА_1 в місці проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; обмежити спілкування з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; заборонити ОСОБА_1 наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання та місця перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; заборонити ОСОБА_1 вести зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спілкування або контактувати з нею особисто і через третіх осіб; заборонити ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонити вести листування, телефонні переговори ( в тому числі написання СМС- повідомлень) з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як особисто, так і через третіх осіб.

Заяву мотивувала тим, що вона на даний час проживає разом з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 . Тривалий час батько дитини ОСОБА_1 вчиняє відносно неї та дитини домашнє насильство, а саме вчиняє погрози про відібрання дитини, принижує, ображає нецензурною лайкою, заподіює тілесні ушкодження. При зустрічі з батьком дитина страждає. Вона неодноразово здійснювала виклики працівників поліції та зверталася з відповідними заявами до Калуського РВ ГУНП в Івано-Франківській області. Також з даного приводу вона зверталась за психологічною допомогою до Калуського міського центру соціальних служб. 10.07.2024 складено комплексне психологічне дослідження дитини ОСОБА_3 , де з`ясовано, що він при згадуванні про батька закривається та не хоче про нього розповідати. Однак, незважаючи на ряд вжитих заходів ОСОБА_1 відповідних висновків для себе не зробив, поведінки не змінив. Він продовжує вчиняти погрози, принижує, ображає її нецензурною лайкою. Так, як вона постійно зазнає домашнього насильства від його дій протягом тривалого часу та його поведінка негативно впливає на її здоров`я та працездатність просить суд видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_1 .

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 23 серпня 2024 року заяву ОСОБА_2 задоволено.

Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 .

Встановлено заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 та покладено на нього наступні обов`язки на строк 6 місяців: - заборонено перебувати ОСОБА_1 в місці проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; - обмежено спілкування з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - заборонено ОСОБА_1 наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання та місця перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; - заборонено ОСОБА_1 вести зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спілкування або контактувати з нею особисто і через третіх осіб; - заборонено ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; - заборонено ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори ( в тому числі написання СМС- повідомлень) з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як особисто, так і через третіх осіб.

Судові витрати віднесено за рахунок держави.

Не погоджуючись із вказаними рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Михайлюк Н.М., подав апеляційну скаргу. Вважає висновки суду, викладені у рішенні суду такими, що не відповідають обставинам справи.

Зазначає, що апелянт ОСОБА_1 намагається реалізувати своє право на побачення з своїм сином, оскільки вважає, що його відсутність негативно впливає на сина, він починає забувати його. Свої батьківські обов`язки він виконує добросовісно, намагається створити умови для належного виховання сина. Дії відповідача щодо участі у вихованні дитини не носять характеру переслідування, постійних образ та небезпеки щодо сина ОСОБА_5 чи щодо його матері ОСОБА_2 .

Представник апелянта зазначив, що описані докази в їх сукупності підтверджують те, що суд першої інстанції не оцінив належним чином усі докази, не залучив відповідача до справи для можливості надати власні докази та спростувати докази заявниці та відповідно дійшов хибного висновку про задоволення заяви.

Докази, надані заявницею не підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, стосовно ОСОБА_3 , що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Звернув увагу суду на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не були сім`єю, хоч колишньою, як заявляє сама заявниця, а тому суд першої інстанції не мав право застосувати Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки даний нормативний акт може бути застосований тільки до осіб, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) родинних відносинах чи у шлюбі між собою. Відповідно заява подана та прийнята судом із порушенням ст. 350 ЦПК України, а саме - особою, яка не має право з нею звертатись.

3 наданих суду документів вбачається, що нібито заявниця вказує у заяві, що ОСОБА_1 продовжує вчиняти погрози, принижує, ображає її нецензурною лайкою. Так, як вона постійно зазнає домашнього насильства від його дій протягом тривалого часу та його поведінка негативно впливає на її здоров?я та працездатність. Апелянт вважає, що вказані обставини не можуть вважатися домашнім насильством у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а судом не наведено обґрунтування висновку, що такі дії можуть повторюватися.

Більше того ОСОБА_1 був обмежений у висловленні та поданні власних доказів та суджень для розгляду судом, а суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для встановлення обмежувального припису стосовно його, фактично позбавивши його можливості спілкуватися з сином.

Посилаючись на зазначені обставини апелянт просив викликати та допитати у судовому засіданні свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Заявниця ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_9 заперечили доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи.

Інші учасники процесу у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, заявниці та її представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно достатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи заявупро видачуобмежувального припису, судпершої інстанціївиходив зтого,що матеріалами справи підтверджено вчинення ОСОБА_1 психологічного насильства відносно колишньої дружини ОСОБА_2 , що свідчить про наявність ризику повторного вчинення домашнього насильства, а тому вимоги заявниці про видачу обмежувального припису щодо обмеження прав кривдника і покладення на нього обов`язків є обґрунтованими.

З таким висновком колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_2 разом із малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа ОСОБА_1 є батьком малолітнього ОСОБА_3 .

Відповідно доакту оцінкипотреб сім`ї Калуськогоміського центру соціальних служб Калуської міської ради від 07.08.2024, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час розмови при нагадуванні про біологічного батька у дитини змінився настрій став пригнічений стан. Зі слів хлопчика не хоче спілкуватися з батьком, у дитини довірливі стосунки з матір`ю. Біологічний батько дитини ОСОБА_1 до червня 2024 року не цікавився та не допомагав сину, є заборгованість по аліментах на утримання дитини. Мама малолітньої дитини ОСОБА_2 самостійно утримує та виховує сина (а.с.4-8).

Відповідно до Додатку 1 висновку оцінки потреб сім» Калуського міського центру соціальних служб Калуської міської ради від 05.08.2024 за результатами перевірки ОСОБА_2 рекомендовано складення заяви про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_3 , який вчиняє відносно неї та сина домашнє насильство (а.с.9).

У відповідності до психологічної характеристики Калуського міського центру соціальних служб Калуської міської ради від 10.07.2024 складеної на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при згадуванні про батька хлопчик закривається, не хоче про нього розповідати, називає його «дядько», вказує, що він кричить на маму (а.с.10).

У відповідності до комплексного психологічного дослідження Калуського міського центру соціальних служб Калуської міської ради від 10.07.2024 ОСОБА_2 , внаслідок вчинення відносно неї домашнього насильства з боку колишнього чоловіка ОСОБА_1 , їй рекомендовано психотерапевтичну роботу з психологом для усунення страху, тривожності, надати психологічний захист для повернення базового відчуття безпеки (а.с.11).

Відповідно характеристики ДНЗ «Ластівка» Калуської міської ради від 05.08.2024 батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не бере участі у вихованні дитини, не приводить її до закладу, не забирає, не цікавиться рівнем його розвитку, у заклад ніколи не приходив (а.с.14).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

У постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) та від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19 (провадження № 61-1432св20) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним вище законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 640/23804/18, від 02.09.2020 у справі № 635/4854/19-ц, від 24.02.2021 у справі № 570/2528/20, від 17.11.2021 у справі №755/937/21.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У разі ненадання запитуваної інформації суд має право розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною першою статті 77 та частиною першою статті 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_2 посилалася на те, що батько їх спільної дитини вчиняє щодо неї та їхнього сина ОСОБА_4 психологічне та фізичне насильство, вчиняє погрози, забирає в неї сина, принужує, ображає в нецензурній формі та заподіює тілесні ушкодження, про що вона подала заяву до відділення поліції Калуського ГУНП у Івано-Франківській області, після неодноразових погроз насильством, що призводить до постійного стресу.

В обґрунтування вказаних у заяві обставин заявницею надано талон-повідомлення Калуського РВП ГУНП від 31.07.2024 року, за змістом якого ОСОБА_2 просить прийняти міри щодо колишнього чоловіка ОСОБА_1 який здійснює домашнє насильство, а саме психологічний тиск. Крім того, 01.08.2024 року відповідно до реєстраційної картки звернення №ПА-17612862/Д1 ОСОБА_2 повідомила про вчинення психологічного (словесні образи, погрози, приниження, залякування, наклеп), фізичного (штовхання, душіння за шию) домашнього насильства щодо неї з боку колишнього чоловіка. Насильство вчиняється в присутності малолітнього сина.

Надані ОСОБА_2 докази не вказують на вчинення ОСОБА_1 систематичного психологічного чи фізичного насильства стосовно заявника та малолітньої дитини у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення будь-якого насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Із долученого заявницею цифрового диску щодо подій, які мали місце 10.07.2024 та 31.07.2024, то відеозаписи не містять інформації на підтвердження вчинення ОСОБА_1 психологічного чи фізичного насильства ні стосовно заявниці ні стосовно малолітнього ОСОБА_5 , а навпаки свідчать про бажання ОСОБА_1 налагодити спілкування з сином.

Матеріали справи також не містять доказів того, що ОСОБА_1 притягався до відповідальності за неправомірні дії як щодо заявниці ОСОБА_2 так і малолітнього ОСОБА_3 .

У постанові у справі №545/744/19 Верховний Суд зазначив, що встановивши, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення заінтересованою особою фізичного, психологічного або економічного насильства відносно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Сам факт звернення до суду, наявність рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2019 року, в якому, зокрема, встановлений факт сварок і непорозумінь між подружжям на побутовому ґрунті, свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

У постанові у справі №753/8626/19 Верховний Суд дійшов висновку, що «правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що сам факт неодноразового звернення заявника до різних органів з підстав вчинення щодо неї психологічного та фізичного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт вчинення домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Оскільки заявник не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення заінтересованою особою постійного та безперервного домашнього насильства у розумінні вказаного Закону, а судами не встановлено випадків домашнього насильства відносно заявника та дітей, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису».

Суд першої інстанції зазначене не врахував, не встановив, яким формам домашнього насильства піддавалась заявниця ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_3 , не оцінив ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві, не переконався, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі.

Колегія суддів вважає, що наведені заявником обставини не містять ознак ні психологічного, ні фізичного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення будь-якого виду насильства щодо неї та дитини ОСОБА_1 , а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому у зв`язку із не вчиненням щодо останнього обмежувального припису.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм закону, встановивши, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_1 психологічного та фізичного насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами з приводу участі у вихованні дитини, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального пропису.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає апеляційну скаргу обґрунтованою, а рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставою для його скасування з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієадвокат МихайлюкНазар Миколайович, задовольнити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 23 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні заяви ОСОБА_2 , зацікавлені особи: ОСОБА_1 , сектор у справах сім`ї та гендерної політики відділу соціального обслуговування пільгових категорій населення управління соціального захисту населення Калуської міської ради, служба у справах дітей Калуської міської ради, Калуський міський центр соціальних служб Калуської міської ради про видачу обмежувального припису - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2024 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.В. Бойчук

О.О.Томин