Постанова

від 22.10.2024 по справі 333/11486/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.10.2024 Справа № 333/11486/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 333/11486/23 Головуючий у І інстанції: Стоматов Е.Г.

Провадження №22-ц/807/1654/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Бєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 12 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Промсервіс» про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Запоріжсталь», ТОВ «Метінвест-Промсервіс» про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

В обґрунтування позову зазначав, що 22.07.1994 до 03.12.1997 він працював на посаді електрогазозварювальника в Запорізькому управлінні ремонтно-будівельних, монтажних робіт та «Авто ЗАЗ ремонтомонтаж».

З 05.12.1997 був прийнятий на роботу у ВАТ «Запоріжсталь» ім. С.Орджонікідзе, який в подальшому був перейменований на ВАТ «Запоріжсталь» та згодом - на ПАТ «Запоріжсталь». Працював у цеху з ремонту металургійного обладнання № 4 на посаді електрозварювальника 4-го розряду. 20.03.2006 ОСОБА_1 присвоєно 5-й розряд електрозварювальника в тому ж цеху.

31.05.2017 позивач звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України.

ОСОБА_1 зазначав, що загальний стаж його роботи у ПАТ «Запоріжсталь» склав 19 років 5 місяців та 26 днів.

31.05.2017 позивача прийнято на роботу до ТОВ «Метінвест-Промсервіс» у цех ремонту металургійного обладнання №1 електрогазозварювальником 5 розряду.

Наказом №820-1 від 25.10.2017, за результатами атестації робочих місць за умовами праці, ОСОБА_1 підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1.

05.07.2023 позивач звільнився з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України на підставі наказу № 597 від 05.07.2023, однак, за твердженням позивача, справжньою причиною звільнення стало його хронічне професійне захворювання, яке він отримав за весь час виконання своїх обов?язків, адже за станом свого здоров?я він більше не міг продовжувати працювати.

За первинним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «УКРНДІПМ» від 17.10.2023 ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання за трьома діагнозами:

1.Хронічне обструктивнезахворювання легеньпершої-другоїстадії (пиловийбронхіт першої-другоїстадії,емфізема легеньпершої-другоїстадії),група И. ЛН- другого ступеня.

2. Радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, С7 з помірно вираженим статико-динамічними порушеннями хребта, м`язово-тонічним та стійким больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних та ліктьових суглобів (ПФ другого ступеня);

3. Хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість третього ступеня (з помірним зниженням слуху) за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

За результатами огляду МСЕК 27.11.2023 ОСОБА_1 встановлено 60% втрати працездатності та ІІІ групу інвалідності безстроково. Отримання позивачем професійного захворювання, і як наслідок, групи інвалідності у зв`язку з втратою 60% працездатності призвело до його фізичних та моральних страждань.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд: стягнути з ПАТ «Запоріжсталь» на його користь моральну шкоду в розмірі 70000 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору, а також судові витрати на професійну правничу допомогу; стягнути з ТОВ «Метінвест-Промсервіс» на його користь моральну шкоду в розмірі 30000 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору, а також судові витрати на професійну правничу допомогу;

Рішенням Комунарського районногосуду м.Запоріжжявід 12червня 2024рокупозов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 50000 грн на відшкодування моральної шкоди та 1470 грн - на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з ТОВ «Метінвест-Промсервіс» на користь ОСОБА_1 20000 грн на відшкодування моральної шкодита 630 грн - на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Стягнуто зПАТ «Запоріжсталь» на користь держави судовий збір в сумі 423,95 грн.

Стягнуто зТОВ «Метінвест-Промсервіс» на користь держави судовий збір в сумі 241,99 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ «Запоріжсталь»подалоапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 12 червня 2024 року та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Запоріжсталь».

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при ухвалені оскаржуваного рішення суд першої інстанції визначив зв`язок між професійним захворюванням позивача та умовами праці саме на ПАТ «Запоріжсталь», а не з умовами праці на іншому підприємстві, яке було останнім місцем роботи позивача та на якому мали місце шкідливі фактори виробничого середовища, які можуть викликати професійне захворювання, встановлене позивачеві.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Паскал П.М. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вказуючи на їх безпідставність та необґрунтованість, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Інші учасникисправи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 66, 67, 68, 69). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Ухвалюючи рішенняпро частковезадоволення позову,суд першоїінстанції виходівз доведеностіспричинення позивачуморальної шкодита обґрунтованостірозміру відшкодування.При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховував дані медичних документів про лікування позивача, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, тяжкість вимушених змін у його житті.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так,суд першоїінстанції встановив,підтверджено матеріаламисправи іне заперечувалисторони,що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Публічним акціонерним товариством «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (ЗМК «Запоріжсталь») з 05.12.1997 року по 31.05.2017 рік (19 років 5 місяців) працюючи в цеху ремонту металургійного обладнання на посаді електрогазозварника. У період з 01.06.2017 року по 05.07.2023 рік (6 років 1 місяців) працював у ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» електрогазозварником в цеху ремонту металургійного обладнання. 05.07.2023 року звільнився з ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки.

У відповідності до п.64 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. №1232 (в редакції від 04.03.2016р.) Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві віднесення захворювання до професійного здійснюється відповідно до процедури встановлення зв`язку захворювання з умовами праці згідно з додатком 14 та переліку професійних захворювань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. N 1662.

Згідно Медичного висновку лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) від 18.10.2022 року, складеного Державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини», йому були встановлені професійні захворювання:

- хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В. ЛН-другого ступеня.

- радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, С7 з помірно вираженим статико-динамічними порушеннями хребта, м`язово-тонічним та стійким больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних та ліктьових суглобів (ПФ другого ступеня);

- хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість третього ступеня (з помірним зниженням слуху) за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..

Відповідно до п. 4 розділу ІІ Переліку професійних захворювань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662 пиловий бронхіт другої стадії (Код згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем (44) входить до вказаного переліку внаслідок роботи в роботи в рудниках, шахтах, відкритих кар`єрах, на збагачувальних та добувних фабриках гірничорудної та вугільної промисловості; видобуток, обробка нерудних порід і матеріалів, азбесту та інших силікатів, щебеню тощо; виробництво азбестоцементу та інших азбестовмісних матеріалів (труби, шифер, панелі, дошки фрикційні, азбестотекстильні та інші вироби), виробництво фарфоро-фаянсових, скляних виробів, виробництво та застосування коксу, сажі, графітів; металургійні та ливарні виробництва, машинобудування; металообробка: зварювальні роботи; розмелювання сипких матеріалів; виробництво, обробка пластмас, сільськогосподарські та інші види робіт з виділенням пилу, а також виробництва: валяльне, борошномельно-круп`яне, цукрове, первинна обробка бавовни, льону та інших луб`яних культур, а також інші види робіт, пов`язані з виділенням пилу.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ Переліку професійних захворювань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. N 1662 Емфізема (Код згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем (J43.8) входить до вказаного переліку внаслідок роботи пов`язаної з напруженням дихальної системи (склодуви, музиканти, що грають на духових музичних та інших інструментах, тощо).

У відповідності до п.4 розділу VІ вищевказаного Переліку радикулопатія попереково-крижова (Код згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем (M 54/1) входить до вказаного переліку внаслідок роботи, пов`язані з локальним м`язовим перенапруженням, однотипними рухами, які виконуються у швидкому темпі, з тиском на нервові стовбури, м`язи, зв`язки, сухожилля, їх травмуванням, систематичним триманням вантажу на руках, його підняттям та переміщенням вручну або з докладанням зусиль; роботи пов`язані з систематичним нахилом тіла, перебуванням у вимушеній робочій позі (на колінах, навпочіпки, лежачи, з нахилом уперед тощо).

Нейросенсорна приглухуватість (п.4 розділу ІІІ Переліку) (Код згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем (МКХ-10) Н903) входить до вказаного переліку внаслідок роботи пов`язаної з впливом інтенсивного виробничого шуму у промисловості, будівництві, сільському господарстві, на транспорті, телефонних станціях тощо.

Згідно з результатами огляду Медико-соціальної експертної комісії (довідка від серії 12 ААА № 125329 від 27.11.2023 року) ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності по профзахворюванню безстроково та протипоказано важку фізичну працю, силові та динамічні навантаження.

Згідно з результатами визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги (довідка серії 12 ААА № 125329 від 27.11.2023) ОСОБА_1 була встановлена втрата професійної працездатності 60%, внаслідок професійного захворювання безстроково.

Цей факт відповідачі не оспорювали.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21 (провадження № 61-20140св21) вказав, що вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який

є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення

частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Створення неналежних умов виробництва умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров`я тощо.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються критерії розумності і справедливості (статті 23 ЦК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Саме тому розмір відшкодування моральної шкоди має умовний характер, оскільки немає точних критеріїв майнового вираження душевного болю, спокою, честі, гідності особи, але у будь-якому випадку розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути достатнім для задоволення потреб потерпілого й не повинен призводити до його збагачення.

У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) вказано, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі, суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

У справі яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», ТОВ «Метінвест - Промсервіс» з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

Скаржник в своїх доводах апеляційної скарги заперечує свою причетність до порушення прав позивача ОСОБА_1 , однак своїх доводів належним чином не обґрунтовує та належних доказів на їх підтвердження не надав.

Натомість, вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємствах відповідачів, де під час виконання ним трудових обов`язків отримав інвалідність внаслідок професійного захворювання, у зв`язку з чим за висновком МСЕК від 27.11.2023 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково зі втратою професійної працездатності 60%, що підтверджується матеріалами справи.

З огляду на наведене, судом першої інстанції з урахуванням фактичних обставин справи, вимог розумності та справедливості визначено розмір відшкодування.

Колегія суддів зауважує, що на підприємстві скаржника ОСОБА_1 пропрацював значно більший час - 19 років 5 місяців та 26 днів саме у шкідливих для його здоров`я умовах, тому сума відшкодування, стягнута з обох відповідачів, об`єктивно є пропорційною до часу, під час якого позивач був підданий впливу шкідливих умов праці на кожному з підприємств..

Посилання скаржника на те, що позивач був обізнаний із шкідливими умовами праці, погодися на них добровільно, не є підставою для відмови у виплаті відшкодування, адже, як правильно зазначив суд першої інстанції, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці та його обов`язок дбати про своє здоров`я жодним чином не знімає з відповідачів обов`язку виконати вимоги ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці» щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці та не звільняє від відповідальності за їх невиконання.

Крім того, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що причиною професійного захворювання позивача є не сама по собі робота в шкідливих умовах, а робота в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого процесу. Здійснення підприємствами компенсаційних заходів , які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої у випадку ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків. Визначення позивача придатним для роботи за професією за результатами періодичних медичних оглядів жодним чином не виключає наявність у нього хронічних професійних захворювань і відповідно відповідальність підприємства за шкоду, спричинену ушкодженням здоров`я.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст.12та ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам відзиву на позовну заяву, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниката їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційній скарзі,не спростовуютьвисновків судупершої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» слід залишити без задоволення, а рішення Комунарськогорайонного судум.Запоріжжявід 12червня 2024року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 12 червня 2024 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 31 жовтня 2024 року.

Головуючий:

Судді: