Рішення

від 31.10.2024 по справі 260/4201/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року м. Ужгород№ 260/4201/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рахівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Рахівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року по справі № 260/8514/23 про поновлення на роботі за період з 01.02.2024 року по 27.06.2024 року у розмірі 122900,64 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, позивача поновлено на займаній до звільнення посаді та рішення в цій частині підлягало до негайного виконання. Разом з тим, станом на момент звернення до суду із даним позовом, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, відповідачем не виконано, що має наслідком застосування до відповідача передбаченої ст.236 КЗпП України відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.

Ухвалою судді від 12.07.2024 року відкрито провадження у адміністративній справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У встановлений ухвалою суду від 12.07.2024 року строк, відзиву на позовну заяву відповідачем не надано.

Разом з тим суд констатує, що 06.08.2024 року відповідачем направлено до суду заяву, зі змісту якої, відповідно до рішення Рахівської міської ради № 817 від 31.07.2024 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника голови з питань діяльності виконавчих органів ради, про що надано відповідні докази.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, рішенням першої сесії восьмого скликання Рахівської міської ради Рахівського району Закарпатської області від 01.12.2020 року № 6 «Про затвердження заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради» ОСОБА_1 затверджено на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради з 02.12.2020 року.

Рішенням 36 сесії восьмого скликання Рахівської міської ради №552 від 25.08.2023 року на підставі п. 6-1 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», враховуючи пропозицію в.о. Рахівського міського голови, секретаря ради та виконкому та депутатів Рахівської міської ради, ОСОБА_1 звільнено з посади посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Рахівської міської ради.

Розпорядженням в.о. Рахівського міського голови, секретаря ради та виконкому Молнара Є. №171-к від 25.08.2023 року ОСОБА_1 з 25.08.2023 року звільнено з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Рахівської міської ради.

Вважаючи зазначені рішення та розпорядження протиправними, з метою захисту порушеного права на працю, ОСОБА_1 звернулася з відповідним позовом до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року у справі № 260/8514/23 (головуючий суддя Іванчулинець Д.В.) ухвалено: визнати протиправним та скасувати рішення Рахівської міської ради Закарпатської області від 25.08.2023 року за № 552 «Про звільнення з посади заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради»; визнати протиправним та скасувати розпорядження в.п. міського голови, секретаря ради та виконкому Молнара Є.Є. за №171-к від 25.08.2023 року «Про звільнення заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради» - ОСОБА_1 з 31.08.2023 року; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади Рахівської міської ради з 01.09.2023 року; стягнути з Рахівської міської ради на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 125219,52 грн.

При цьому, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади Рахівської міської ради та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 25507,72 грн. звернуто до негайного виконання.

08.02.2024 року Закарпатським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі № 260/8514/23 (в порядку негайного виконання), за яким боржника - Рахівську міську раду зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади Рахівської міської із 01.09.2023 року.

09.02.2024 року виконавчий лист в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади Рахівської міської із 01.09.2023 року пред`явлено до примусового виконання до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерство юстиції.

12.02.2024 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Гаринець О.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 74132137 з примусового виконання виконавчого листа № 260/8514/23 виданого 08.02.2024 року Закарпатським окружним адміністративним судом про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади Рахівської міської із 01.09.2023 року.

Разом з тим, як стверджує позивач, станом на дату звернення до суду із даною позовною заявою ОСОБА_1 не поновлено на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади Рахівської міської, тобто, має місце невиконання судового рішення відповідачем.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із затримкою виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року у справі № 260/8514/23 в частині поновлення позивача на роботі, допущеного до негайного виконання.

Відповідно до статті 129-1 Конституцій України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до частини 8 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Аналіз статей 235, 236 КЗпП України дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися.

Суд зауважує, що Верховний Суд уже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.

Зокрема у постанові від 21.10.2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Верховний Суд підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норм права є сталою та послідовною.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах, зокрема від 21.10.2021 року у справі № 640/19103/19 та від 20.07.2021 року у справі № 826/3465/18, зазначав, що період затримки виконання рішення про поновлення на роботі необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі.

При цьому, суд зауважує, що правова природа стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України) відрізняється від правової природи стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду (стаття 236 КЗпП України), оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як правило, вирішується одночасно зі спором про поновлення на роботі, але може бути предметом розгляду в окремому позовному провадженні. У будь-якому випадку підставою позову у справах цієї категорії є незаконність звільнення з роботи. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу були предметом судового розгляду у справі № 260/8514/23, в якій прийняте відповідне судове рішення, що набрало законної сили.

Водночас, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду не охоплюється судовим рішенням про поновлення на роботі. Середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, не можуть вважатися заробітною платою та не витікають із трудового договору, вони не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Також суд зауважує, що КЗпП не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення.

Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону «Про виконавче провадження» згідно з якою рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі.

Отже належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

З матеріалів справи судом встановлено, що 31.07.2024 року Рахівською міською радою прийнято рішення за № 817 «Про поновлення на роботі заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_1 ».

На виконання вказаного рішення ради, 31.07.2024 року в.п. Рахівського міського голови Євгеном Молнаром видано розпорядження за № 113-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».

Враховуючи зазначене в сукупності, суд констатує, що рішення суду від 31.01.2024 року у справі № 260/8514/23 фактично виконано лише 31.07.2024 року прийняттям розпорядження за № 113-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі визначається з наступного дня від дати прийняття рішення суду 01.02.2024 року до дати видання роботодавцем розпорядження про поновлення на роботі ОСОБА_1 31.07.2024 року.

Щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, то судом першої інстанції правильно застосовані положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100).

На час виникнення спірних правовідносин пункт 5 Порядку № 100 установлював, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

У свою чергу, абзац 1 пункту 8 Порядку № 100 визначав, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У постанові від 15.03.2023 року у вказаній справі Верховний Суд зазначив, що: - середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, стягнення якого передбачено статтею 236 КЗпП України, має обчислюватися виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац третій пункту 2 Порядку № 100); - для цілей застосування статті 236 КЗпП України (в аспекті порушених у касаційній скарзі питань) подією, з якою пов`язується визначення розрахункової величини для відповідної виплати, є звільнення працівника, яке суд, який його поновив, визнав таким, що відбулося без законної підстави (є неправомірне), відтак визначив період вимушеного прогулу і суму середнього заробітку для стягнення (відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України).

Отже розрахунковим періодом, за яким обчислюється середня заробітна плата - для застосування статті 236 КЗпП України - є останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулося (неправомірне) звільнення, а не ухвалення судового рішення про поновлення.

При цьому судом враховано, що Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, з 5:30 24.02.2022 року в Україні введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації, який неодноразово продовжувався і триває станом на сьогодні.

Згідно із ч.2,3 ст.1 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", від 15.03.2022 року № 2136-IX, який набрав чинності 24.03.2022 року, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України (ч.2). У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом (ч.3).

Відповідно до ч.6 ст.6 вказаного Закону, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.

Під час розгляду справи № 260/8514/23 суд прийняв до уваги довідку Виконавчого апарату Рахівської міської ради № 02-36/1557 від 23.10.2023 року, згідно якої, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , з урахуванням кількості фактично відпрацьованих у вказаний період робочих днів, становила 1159,44 грн. (16976,19 + 34039,26/44), а середньомісячна заробітна плата 25507,72 грн. (1159,44 * ((21+23)/2).

Період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі - з 01.02.2024 року по 31.07.2024 року - 130 робочих днів.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 01.02.2024 року по 31.07.2024 року становить 150727,20 грн. (1159,44 грн. х 130 днів) та належить до стягнення з Рахівської міської ради на користь позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми встановлено, що суд при розгляді справи обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення" роз`яснив, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи позицію Верховного суду України та керуючись частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вбачає підстави для виходу за межі позовних вимог виключно з метою ефективного захисту прав позивача.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи вказане, зважаючи на те що в ході розгляду справи судом встановлено факт поновлення позивача на роботі 31.07.2024 року, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з Рахівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 року по справі № 260/8514/23 про поновлення на роботі за період з 01.02.2024 року по 31.07.2024 року у розмірі 150727,20 грн. (сума вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Рахівської міської ради (Закарпатська область, м. Рахів, вул. Миру, 34 код ЄДРПОУ 04053878) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задовольнити.

2. Стягнути із Рахівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, в період з 01 лютого 2024 року по 31 липня 2024 року, у розмірі 150727,20 грн. (сто п`ятдесят тисяч сімсот двадцять сім гривень двадцять копійок), з утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

3. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

СуддяС.І. Рейті