Постанова

від 31.10.2024 по справі 200/5847/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року справа №200/5847/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року (повне судове рішення складено 27 серпня 2024 року) у справі № 200/5847/24 (суддя в І інстанції Зінченко О.В.) за позовом заступника керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Донецькій області до Криворізької сільської військової адміністрації Покровського району Донецької області та Криворізької сільської ради Покровського району Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

В серпні 2024 року заступник керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Донецькій області звернувся до суду з позовною заявою до Криворізької сільської ради Покровського району Донецької області та Криворізької сільської військової адміністрації Покровського району Донецької області, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Криворізької сільської ради Покровського району Донецької області та Криворізької сільської військової адміністрації Покровського району Донецької області щодо невжиття заходів з встановлення в натурі (на місцевості) меж ландшафтного заказника місцевого значення «Добропільський» та забезпечення режиму його охорони та збереження;

- зобов`язати Криворізьку сільську військову адміністрацію Покровського району Донецької області відповідно до вимог законодавства України вжити заходи щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж ландшафтного заказника місцевого значення «Добропільський», забезпечення режиму його охорони та збереження шляхом організації проведення робіт із розробки проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж території ландшафтного заказника місцевого значення «Добропільський», обмежень у використанні земель та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

В обґрунтування позовних вимог заявник зазначає, що інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в сфері охорони об`єктів природно - заповідного фонду. Відсутність інформації про межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель в Державному земельному кадастрі призводить до порушення вимог заповідного режиму. Так, порушення зазначених інтересів держави полягає у невжитті заходів Криворізькою сільською радою та Криворізькою сільською військовою адміністрацією щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж ландшафтного заказника місцевого значення «Добропільський», забезпечення режиму його охорони та збереження шляхом організації проведення робіт із розробки проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж території ландшафтного заказника місцевого значення «Добропільський», обмежень у використанні земель та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру, що, у свою чергу, унеможливлює якісне забезпечення режиму природно-заповідного фонду, його належну охорону та збереження.

У прокуратури виникло право і обов`язок вжити заходи з представництва інтересів держави у суді, враховуючи обізнаність позивача про порушення інтересів держави, а також беручи до уваги характер наданих на запити прокуратури відповідей, наявний виключний випадок, за якого порушення відповідачами інтересів держави супроводжуються неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту.

Прокурором у позові визначено позивача - Державну екологічну інспекцію у Донецькій області, у якості правової підстави для звернення до суду вказано «Положення про державну екологічну інспекцію України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017 та «Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції», затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року позовну заяву повернуто.

Судом першої інстанції встановлено, що відсутня норма Закону, зокрема, у Законах України «Про землеустрій», «Про Державний земельний кадастр» та в інших Законах України, яка передбачає право звернення територіальним органам Державної екологічної інспекції України до суду із позовною заявою про зобов`язання органів місцевої влади внести відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів до Державного земельного кадастру.

Водночас, місцевий суд зауважив, що «Положення про Державну екологічну інспекцію України», затверджене постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017, не є Законом, а тому право звернення до суду із цією категорією позовів у Державної екологічної інспекції України відсутнє.

Таким чином, враховуючи те, що Закони України не передбачають повноважень Державної екологічної інспекції у Донецькій області на звернення до суду із пред`явленими позовними вимогами у якості позивача, то, відповідно, у заступника керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області в особі Державної екологічної інспекції у Донецькій області також не має права на звернення до суду з такими вимогами.

Водночас, суд зауважує, що у розглядуваному випадку прокурор не позбавлений можливості звернутися до суду самостійно, у такому разі прокурор є позивачем у справі, оскільки відсутній державний орган, якому надано Законом право для звернення до суду із такими позовними вимогами.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати цю ухвалу, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено про наявність підстав для звернення з такою позовною заявою до суду.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з положенням статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина п`ята).

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру») визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (частина четверта стаття 23 вказаного вище Закону).

Зі змісту частини третьої статті 23 Закону №1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке нездійснення захисту полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Водночас здійснення захисту неналежним чином полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача/відповідача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, та які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах Державної екологічної інспекції у Донецькій області, виходячи з наступного.

За перевіркою матеріалів, заступник керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області право на звернення до суду з цим позовом обґрунтовує бездіяльністю Державної екологічної інспекції у Донецькій області, яка полягає у невжитті уповноваженим органом належних заходів щодо зобов`язання органів місцевої влади внести відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів до Державного земельного кадастру.

У позовній заяві прокурор зазначив, що Державна екологічна інспекція у Донецькій області, яка мала би бути позивачем у цій справі не виконує своїх функцій та, відповідно, не здійснює захисту інтересів держави, а тому з вказаним позовом звертається саме прокурор в інтересах Державної екологічної інспекції у Донецькій області як позивача у цій справі.

У контексті наведеного необхідно з`ясувати, чи наділена Державна екологічна інспекція у Донецькій області належним обсягом компетенції, щоб набути повноваження позивача у цій справі.

Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного суду від 11.08.2023 №560/10015/22.

Судом встановлено, що відсутня норма Закону, зокрема, у Законах України «Про землеустрій», «Про Державний земельний кадастр» та в інших Законах України, яка передбачає право звернення територіальним органам Державної екологічної інспекції України до суду із позовною заявою про зобов`язання органів місцевої влади внести відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів до Державного земельного кадастру.

Водночас, суд зауважує, що «Положення про Державну екологічну інспекцію України», затверджене постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017, не є Законом, а тому право звернення до суду із цією категорією позовів у Державної екологічної інспекції України відсутнє.

Таким чином, враховуючи те, що Закони України не передбачають повноважень Державної екологічної інспекції у Донецькій області на звернення до суду із пред`явленими позовними вимогами у якості позивача, то, відповідно, у заступника керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області в особі Державної екологічної інспекції у Донецькій області також не має права на звернення до суду з такими вимогами.

Водночас, суд зауважує, що у розглядуваному випадку прокурор не позбавлений можливості звернутися до суду самостійно, у такому разі прокурор є позивачем у справі, оскільки відсутній державний орган, якому надано Законом право для звернення до суду із такими позовними вимогами.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду.

У даній справі інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в сфері охорони об`єктів природно-заповідного фонду. Відсутність інформації про межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель в Державному земельному кадастрі призводить до порушення вимог заповідного режиму. Так, порушення зазначених інтересів держави полягає у невжитті заходів Криворізькою сільською радою та Криворізькою сільською військовою адміністрацією щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж ландшафтного заказника місцевого значення «Добропільський», забезпечення режиму його охорони та збереження шляхом організації проведення робіт із розробки проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території ландшафтного заказника місцевого значення «Добропільський», обмежень у використанні земель та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру, що, у свою чергу, унеможливлює якісне забезпечення режиму природно-заповідного фонду, його належну охорону та збереження. Натомість встановлення в натурі меж об`єкта природно-заповідного фонду, для чого в обов`язковому порядку розробляється проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, вбезпечує від використання землі на території ландшафтного заказника «Добропільського» не за цільовим призначенням та запобігає її протиправному привласненню.

Суд першої інстанції помилково вважав, що Державна екологічна інспекція у Донецькій області не є компетентним органом, який наділений повноваженнями звертатися із даним позовом, отже і прокурор не має права на звернення до суду із такими позовними вимогами в її особі.

Більш того, суд фактично дійшов до висновку, що у розглядуваному випадку взагалі відсутній державний орган, якому надано Законом право для звернення до суду із пред`явленими позовними вимогами.

Такий висновок суду не відповідає положенням чинного законодавства.

Так, відповідно до ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Також, згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними органами.

Так, відповідно до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою КМУ № 275 від 19.04.2017 (далі - Положення № 275) Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про природно-заповідний фонд; вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах. Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 7 Положення № 275).

Згідно підпункту «к» підпункту 2 пункту 4 Положення № 275, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Аналогічні функції Державної екологічної інспекції у Донецькій області, передбачені підпунктом 15 пункту 2 Положення про Державну екологічну інспекцію у Донецькій області, що затверджене наказом т.в.о. Голови Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 20.

Також, відповідно до абз. 2 п. 6 вказаного Положення, Державна екологічна інспекція у Донецькій області звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Крім того, відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Твердження місцевого суду про те, що Положення про Державну екологічну інспекцію України», затверджене постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017, не є Законом, а тому право звернення до суду із цією категорією позовів у Державної екологічної інспекції України відсутнє, то такий висновок також не відповідає положенням наведеного вище чинного законодавства та сталій судовій практиці.

Питання стосовно наявності у Державної екологічної інспекції та її територіальних органів повноважень щодо контролю за дотримання вимог законодавства у галузі охорони навколишнього природного середовища в цілому та об`єктів природно-заповідного фонду зокрема неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду у постановах від 27 лютого 2024 року у справі №620/6905/22, від 25 січня 2023 року у справах №380/8385/21, № 380/9452/21 та № 360/4159/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/9160/21, від 22 грудня 2022 року у справі № 360/6282/21 та від 08.12.2020 у справі № 809/807/17, де суд зазначав, що саме до компетенції органів Держекоінспекції України віднесено повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері охорони об`єктів природно-заповідного фонду, а також пред`явлення позовів у випадку виявлення порушень у вказаній галузі.

У той же час, посилання суду в ухвалі від 27.08.2024 на висновок Верховного Суду у справі №560/10015/22 від 11.08.2023 є безпідставним та не може застосовуватися в даних правовідносинах, оскільки зазначена справа стосувалась повноважень ГУ ДСНС у Донецькій області на звернення до суду із позовними вимогами про приведення у готовність захисної споруди цивільного захисту, таким чином, правовідносини у даних справах не є тотожними.

Відтак, помилковими є висновки суду, наведені в ухвалі від 27.08.2024, що органи Держекоінспекції України не здійснюють контроль за виконанням уповноваженими органами вимог законодавства щодо виготовлення документації по визначенню меж об`єктів природно-заповідного фонду.

Покровською окружною прокуратурою надано до позовної заяви копії листів в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до Державної екологічної інспекції у Донецькій області, та відповіді на них. Згідно із отриманими відповідями прокуратурою встановлено, що заходи реагування в судовому порядку вживатись не будуть. Крім того, Державна екологічна інспекція у Донецькій області не заперечує проти звернення Покровської окружної прокуратури до суду із пред`явленими позовними вимогами в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Донецькій області.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що органом, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, допущено бездіяльність, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із вказаним позовом.

Отже, окружною прокуратурою в позовній заяві від 21.08.2024 за №56/2-3624ВИХ-24 дотримано встановлений ст.53 КАС України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру» порядок звернення до суду з позовом для захисту інтересів держави, обґрунтовано підстави для такого захисту та доведено бездіяльність компетентного органу, який протягом розумного строку не вжив відповідних заходів для усунення порушення інтересів держави.

З урахуванням викладеного, помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви відповідно до ч. 4 ст. 169 КАС України.

Згідно із статтею 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області задовольнити.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року скасувати, а справу № 200/5847/24 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Повне судове рішення 31 жовтня 2024 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя І. В. Сіваченко

Судді Т. Г. Гаврищук

А. А. Блохін