Постанова

від 31.10.2024 по справі 420/23780/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/23780/24Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.

Дата і місце ухвалення 05.08.2024р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Федусика А.Г.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 р. у справі №420/23780/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 , Управління соціального захисту населення Білгород-Дністровської Державної адміністрації Одеської області про встановлення факту, що має юридичне значення,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , в якому просила встановити факт, що неповнолітній ОСОБА_2 перебував на утриманні брата ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 та одержував від нього допомогу, яка була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024р. ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Не погоджуючись з такою ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до прийняття невірного судового рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції приймаючи оскаржувану ухвалу не врахував, що позивач вже зверталась з аналогічним позовом до Саратського районного суду Одеської області, проте ухвалою від 30 жовтня 2023 року у справі №513/1458/23, що набрала законної їй було відмовлено у відкритті провадження у справі з роз`ясненням, що спір має вирішуватись в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на зазначене апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За приписами пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Таким чином, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Також, згідно із частинами першою, другою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас такого способу захисту порушеного права як встановлення юридичного факту КАС України на відміну від Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - не містить.

До того ж, частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

Слід зауважити, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Натомість, перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Зокрема, згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Тобто чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту утримання неповнолітньої особи, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №560/17953/21, у якій вона визнала неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви, а також відступила від висновків, викладених раніше з цього приводу.

За змістом ст. 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні вимоги щодо вибору і застосування норм права містить ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Разом з тим, наявні у справі матеріали свідчать, що ані Саратський районний суд Одеської області, ані Одеський апеляційний суд приймаючи судові рішення у справі №513/1458/23 не врахував наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №560/17953/21.

Стосовно доводів скаржника про те, що з відповідним позовом вона вже зверталась до Саратського районного суду Одеської області в порядку цивільного судочинства, проте ухвалою суду від 30 жовтня 2023 року у справі №513/1458/23, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24.06.2024 року їй було відмовлено у відкритті провадження у справі, колегія суддів зазначає, що у даному випадку позивач не позбавлений права оскаржити постанову Одеського апеляційного суду від 24.06.2024 року у справі №513/1458/23 в касаційному порядку.

Щодо посилань апелянта на висновки Верховного Суду викладених у постанові від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц, колегія суддів зазначає, що у вказаному випадку обов`язковим є врахування саме висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 18.01.2024 у справі №560/17953/21.

З урахуванням вище зазначеного, колегія судів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови позивачу у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено оскаржувану ухвалу з додержанням норм процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2024 р. без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Суддя-доповідач А.В. БойкоСудді О.А. Шевчук А.Г. Федусик.