Постанова

від 31.10.2024 по справі 140/32067/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/32067/23 пров. № А/857/13803/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіШинкар Т.І.,

суддівІщук Л.П.,

Обрізко І.М.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року (головуючий суддя Сорока Ю.Ю.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Луцьк у справі №140/32067/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

09.10.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 28.07.2023 №485 у частині звільнення майора ОСОБА_1 із займаної посади заступника командира 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 та призначення майора ОСОБА_1 на посаду командира 5-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 28.07.2023 №485, в частині звільнення майора ОСОБА_1 із займаної посади заступника командира 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 та призначення майора ОСОБА_1 на посаду командира 5-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ; поновлено майора ОСОБА_1 на службі у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 з 09.09.2023.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний наказ, як акт індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, не відповідає критеріям обґрунтованості та вмотивованості, оскільки службова характеристика стосовно позивача, яка слугувала б підставою для прийняття спірного наказу щодо останнього відповідачем не складалася, вищенаведений оспорюваний наказ не містить ні підстав, ні причин звільнення позивача з займаної посади заступника командира 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 та призначення позивача на посаду командира 5-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 . Суд першої інстанції дійшов до висновку, що звільнення військовослужбовця позивача із займаної посади та призначення його на нижчу посаду має ґрунтуватися не на суб`єктивному сприйнятті службової діяльності військовослужбовця безпосереднім і прямим начальником, а на об`єктивних показниках його службової діяльності, що підтверджено документально, що не спростовано стороною відповідачів.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 та Військова частина НОМЕР_2 подали апеляційні скарги, просять скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року та в задоволенні позову відмовити.

Військова частина НОМЕР_1 апеляційну скаргу мотивує тим, що звільнення позивача з посади заступника командира 2 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 та призначення на посаду командира 2 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 , було здійснено згідно чинного законодавства. Скаржник зазначає, що звільнення позивача з посади та його призначення на іншу посаду здійснено командуванням військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в межах його повноважень. Скаржник наголошує, що переміщення було здійснено під час ведення нашою державою бойових дій проти збройної агресії рф, з метою забезпечення територіальної цілісності те безпеки України, у бойовій військовій частині, яка з 24.02.2024 виконує бойові завдання щодо відсічі і стримування збройної агресії збройних формувань рф. Скаржник підсумовує, що звільнення позивача та подальше призначення його на іншу посаду було здійснено виключно з метою ефективного виконання поставлених перед ротою, батальйоном і військовою частиною в цілому бойових задач щодо захисту України, її суверенітету та територіальної цілісності.

Військова частина НОМЕР_2 апеляційну скаргу мотивує тим, що Волинський окружний адміністративний суд попередньо залишивши позов без руху, в т.ч. з підстав пропуску строку звернення до суду, в подальшому не обґрунтував свій висновок щодо подання позову в строк, вказаний в ухвалі від 13.11.2023 про відкриття провадження у справі, а оскаржуване рішення взагалі не містить обґрунтувань суду щодо подання позивачем позову в строк або поновлення йому строку на звернення до суду. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції мав би врахувати що військова частина НОМЕР_1 є бойовою частиною, здійснює виконання завдань за призначенням в районах ведення бойових дій. Саме командувач несе відповідальність за виконання поставлених завдань підпорядкованими оперативному командуванню військовими частинами, а отже призначаючи на посади, в т.ч. на нижчі посади, враховує можливості та ділові якості конкретних осіб бути більш ефективними на конкретних посадах на певний період часу. Позивачем не вказано в позові та не наведено жодних обставин, що переведення на нижчу посаду було пов`язано з дискримінаційним чи іншим негативним або упередженим відношенням до нього.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і необхідність залишення його без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 05.12.2022 і по 09.09.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2022 №321, з метою забезпечення національної безпеки і оборони України, відповідно до Указів Президента України №64, 2022, №65, 2022, №69/2022 від 24 лютого 2022 року та №342/2022 року від 17 травня 2022 року «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», майора ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 05 грудня 2022 року зараховано на військову службу за призовом у воєнний час, на всі види забезпечення та призначено на посаду - заступника командира 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Згідно витягу із наказу командувача військ оперативного командувача « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 28 липня 2023 року №485 м. Рівне (по особовому складу), наказано звільнити з займаної посади майора ОСОБА_1 , заступника командира стрілецького батальйону та призначити до цієї самої бригади командиром стрілецької роти стрілецького батальйону, ВОС НОМЕР_3 .

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2023 року №262, майора ОСОБА_1 призначеного наказом командувача військ оперативного командувача «Захід» від 28 липня 2023 року №485 на посаду командира 5 стрілецької роти НОМЕР_4 стрілецького батальйону, вважати таким, що з 09.09.2023 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Вважаючи наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 28.07.2023 №485 у частині звільнення майора ОСОБА_1 із займаної посади заступника командира 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 та призначення на посаду командира 5-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно вимог ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Так, частиною другою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Порядок видачі наказів командира військової частини по особовому складу, регламентується вимогами Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022р. №280 (далі - Інструкція №280).

Згідно пункту 1 Розділу X Інструкції №280 накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 (зі змінами) (далі Положення №1153), і наказами Міністерства оборони України надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звільнення з військової служби. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням надано право присвоєння, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення (поновлення) контракту та військової служби тощо на підставі відповідних документів, установлених Міноборони.

Правила складання наказів по особовому складу також визначені Розділом XI Інструкції №280.

Так, відповідно до пункту 82 Положення №1153 призначення військовослужбовців на посади здійснюються: 1) на вищі посади - у порядку просування по службі; 2) на рівнозначні посади; 3) на нижчі посади.

Пунктом 83 Положення №1153 передбачено, що військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби, рівня їх професійної компетентності, особистих якостей і досягнень та відповідності характеристикам посад, визначених Міністерством оборони України. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.

Як це передбачено пунктом 257 Положення №1153, для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, зазначених пунктом 112 цього Положення.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до оскаржуваного наказу підставою звільнення та призначення на нижчу посаду відповідач посилається на пункти 82 та 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Аналіз норм чинного законодавства, яке застосоване відповідачем при прийняття спірного наказу в частині, що стосується позивача, дає можливість суду апеляційної інстанції дійти висновку, що звільнення та призначення позивача відбулося у відповідності до спеціальної норми - пункту 257 Положення №1153/2008, яка регламентує підставу такого звільнення та призначення - доукомплектування Збройних Сил України в особливий період та без згоди військовослужбовців. А виняток, що зазначений пунктом 112 цього Положення, на позивача не поширюється.

При цьому, як це правильно зазначив відповідач, до повноважень суду не належить надання оцінки доцільності такого переміщенню військовослужбовців в особливий період.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що задовольняючи позов суд першої інстанції надав аналіз мотивам позивача щодо незгоди зі спірним наказом та визнав такі обґрунтованими, а спірний наказ протиправним, проте оцінка аргументів позивача щодо не врахування основної та спорідненої спеціальності, досвіду служби, рівня професійної компетентності, особистих якостей та службової характеристики, атестації (оцінювання) при прийнятті спірного наказу не заслуговують на увагу, оскільки основною підставою призначення позивача на нижчу посаду, як це вже було зазначено вище з покликанням на законодавчу норму, було доукомплектування Збройних Сил України в особливий період.

Суд апеляційної інстанції також наголошує, що фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Отже, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то вони, залежно від характеру, можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта. Проте у певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, то такі взагалі не впливають на його правомірність.

Таким чином, аргументи позивача щодо зазначення в оскаржуваному наказі лише пунктів 82, 257 Положення №1153, які встановлюють загальні підстави для призначення на посади військовослужбовців, а також не зазначення в ньому військового звання та військово-облікової спеціальністю за посадою позивача, не може вважатись істотною помилкою, яка б призвела до прийняття незаконного рішення, а отже не свідчить і про протиправність вказаного наказу.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до положень статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ, як акт індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень не відповідає критеріям обґрунтованості та вмотивованості. Натомість, вважає зазначити, що оскаржуваний наказ виданий відповідачем з дотриманням вимог Положення №1153/2008, в умовах воєнного стану, який є особливим періодом з метою доукомплектування Збройних Сил України, а отже без згоди військовослужбовців.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 243, 245, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_5 задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі №140/32067/23 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко