Постанова

від 31.10.2024 по справі 460/6534/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/6534/24 пров. № А/857/19911/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Рівненського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року про повернення її позовної заяви до Кузнецовського міського суду Рівненської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про визнання протиправним наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

суддя(і) у І інстанції ОСОБА_2 ,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 05 липня2024 року,

ВСТАНОВИВ :

17 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ Кузнецовського міського суду Рівненської області від 13 лютого 2024 року №3-к/А "Про встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років на 2024 рік", яким встановлено з 01 січня 2024 року надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу державним службовцям Кузнецовського міського суду Рівненської області, у частині ОСОБА_1 ;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області здійснити з 01 січня 2024 року перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України Про державну службу та наказу №18-к/А від 17 травня 2016 року Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям Кузнецовського міського суду Рівненської області, а саме на рівні 3 % посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою судді Рівненського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху для усунення недоліків, а саме подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав його поновлення.

Ухвалою від 05 липня 2024 року вказану позовну заяву було повернуто позивачці на підставі пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому суддя виходив із того, що ОСОБА_1 пропущено тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, а обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду не наведено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила ухвалу судді від 05 липня 2024 року про повернення її позовної заяви скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Зазначає, що з оскаржуваним наказом ознайомилась саме 19 березня 2024 року, а те, що наказ датований 13 лютого 2024 року не свідчить про те, що цього дня вона була з ним ознайомлена.

Звертає увагу апеляційного суду, що твердження суду про те, що після виплати заробітної плати за попередній місяць позивачці стало відомо про порушення її права на належний розмір оплати праці у відповідному місяці є помилковим, оскільки сама по собі обставина, що з березня 2024 року вона могла отримувати іншу суму заробітної плати, ніж у попередні місяці не вказує на те, що такі зміни повинні бути пов`язані саме з оскаржуваним наказом про зміну надбавки за вислугу років.

Окрім того, наполягає на тому, що згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами є невиправданими.

Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою цієї ж статті передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Водночас у Кодексі адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Суд апеляційної інстанції враховує, що Верховним Судом неодноразово висловлювалася позиція, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (зокрема, у постановах від 29 лютого 2024 року у справі № 240/3609/23, від 04 травня 2023 року у справі №560/3294/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21).

Як встановлено статтею 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 Кодексу законів про працю України).

При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесуальному праві сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює їхніх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналізуючи зміст статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, очевидним є те, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Апеляційний суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що вона дізналася про порушення свого права щодо розміру відсоткової надбавки за вислугу років на державній службі 19 березня 2024 року.

З цього приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України Про державну службу.

За змістом частини першої статті 3 Закону України Про державну службу цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України Про державну службу відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини третьої статті 43 Закону України Про державну службу зміною істотних умов державної служби вважається зміна:

1) належності посади державної служби до певної категорії посад;

2) основних посадових обов`язків;

3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;

4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;

5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Частиною четвертою статті 43 Закону України Про державну службу передбачено, що про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 30 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 30 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

Враховуючи зміст частини 4 статті 43 Закону України Про державну службу можна зробити висновок, що зміна істотних умов праці відбувається не раніше, ніж через 30 днів з дня повідомлення державного службовця, а тому висновки, що починаючи з моменту ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби від 19 лютого 2024 року позивачка була обізнаною про зміну умов виплати надбавки за вислугу років на державній службі з 01 січня 2024 року і отримавши заробітну плату за новими правилами у неї виникло право на звернення до суду з цим позовом є помилковими.

Окрім того апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б спростовували доводи позивачки щодо того факту, що вона була ознайомлена з оскаржуваним наказом саме 19 березня 2024 року під час подачі заяви про згоду працювати на нових умовах оплати праці з 12 лютого 2024 року.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що у спірному випадку відлік строку звернення до суду із позовом розпочався 20 березня 2024 року (наступний день після ознайомлення позивачки з оскаржуваним наказом).

Із позовною заявою ОСОБА_1 звернулася до суду 17 червня 2024 року (а.с. 6), тобто в межах тримісячного строку, установленого частиною першою статті 233 КЗпП України, а відтак строк звернення до суду не пропущений.

Суд апеляційної інстанції враховує, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемент права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

З огляду на вказане, висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачкою строку звернення до адміністративного суду та наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 є помилковими.

Відповідно до приписів частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що при поверненні позовної заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, а тому оскаржувану ухвалу від 05 липня 2024 року слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі № 460/6534/24 та направити справу для продовження розгляду до Рівненського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк