Постанова

від 21.10.2024 по справі 909/996/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2024 р. Справа №909/996/22

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бонк Т.Б.,Матущак О.І.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників сторін:

від позивача Булавинець М.М. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)

від відповідача (скаржника) Данилюк М.І.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Данилюка Михайла Івановича від 30 березня 2023 року

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01 березня 2023 року (повний текст складено та підписано 15.03.2023), суддя Скапровська І.М.

у справі №909/996/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Прикарпатський торговий дім

до відповідача Фізичної особи-підприємця Данилюка Михайла Івановича

про зобов`язання повернути торгове обладнання холодильник Ice Scream Optima, заводський номер 18893, інвентарний номер 12.02086.00960.090

в с т а н о в и в :

28 листопада 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Прикарпатський торговий дім» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Данилюка Михайла Івановича про зобов`язання повернути торгове обладнання холодильник «Ice Scream Optima», заводський номер 18893, інвентарний номер 12.02086.00960.090.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач всупереч приписам ГК України, ЦК України та умовам договору розміщення торгівельного обладнання №10598 від 16.10.2018, не повернув на вимогу позивача торгове обладнання холодильник, переданий позивачу ПАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» по договору дистриб`юції №153 від 05.03.2015 та додатку №5 до нього. На підтвердження позовних вимог позивач надав суду копії: договору дистриб`юції №153 від 05.03.2015, додатків №5 та №6 до вказаного договору, акту передачі необоротних активів №ХД-АА-000000255 від 02.01.2015, акту передачі торгово-рекламного обладнання №FK-000628 від 06.08.2015, договору розміщення торгівельного обладнання №10598 від 16.10.2018, акту про розміщення торгового обладнання від 16.05.2018, повідомлення №381 від 05.09.2019 з доказами направлення, договору поставки №2219 від 05.06.2014, виписки з ЄДРЮОФОП щодо відповідача Серія ААБ №726387, листа №307/4-22ц від 05.10.2022, вимоги (повідомлення) №196 від 24.10.2022, акту про зняття торгового обладнання з розміщення з доказами направлення.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказував на те, що договір та акт передачі від 16.10.2018, на який посилається позивач, як на підставу своїх вимог, ним не укладався і не підписувався, про такі документи відповідач вперше дізнався з позовної заяви.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01 березня 2023 року у справі №909/996/22 позов задоволено. Зобов`язано ФОП Данилюка Михайла Івановича повернути ТОВ «Прикарпатський торговий дім» торгове обладнання холодильник «Ice Scream Optima», заводський номер 18893, інвентарний номер 12.02086.00960.090. Поряд з тим, присуджено до стягнення з ФОП Данилюка М.І. на користь ТОВ «Прикарпатський торговий дім» 2 481 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що наявними в матеріалах справи документами підтверджено, а відповідачем не спростовано факту невиконання вимог в частині повернення торгового обладнання холодильника «Ice Scream Optima», заводський номер 18893, інвентарний номер 12.02086.00960.090. Суд у рішенні зазначив, що з матеріалів справи, зокрема з договору розміщення торгівельного обладнання №10598 від 16.10.2018; акту про розміщення торгового обладнання від 16.10.2018, встановлено те, що позивач розмістив "Ice Scream Optima", заводський номер 18893, інвентарний номер 12.02086.00960.090, в роздрібній точці клієнта за адресою: Івано-Франківська область, Косівський район, с. Черганівка, вул. Косівська, 1, бар «Синевір», а факт розміщення вказаного обладнання не заперечив і відповідач в суді. Поряд з тим, суд відхилив заперечення відповідача, що ґрунтуються на твердженнях про неотримання вимоги позивача про повернення холодильника та не підписання ним документів, зокрема договору та акту від 16.10.2018. Щодо тверджень відповідача про неможливість виконати зобов`язання по поверненню обладнання, оскільки йому не повернуто інший холодильник, взятий в обмін, на той, що встановлений і є предметом позову, суд зазначив, що Конституція України гарантує кожному громадянину право на судовий захист, а відповідно, відповідач у випадку порушення його права на холодильник, не позбавлений можливості звернутись до суду за захистом порушеного права.

Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17 березня 2023 року у справі №909/996/22 задоволено заяву ТОВ "Прикарпатський торговий дім" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500 грн та присуджено до стягнення вказані витрати з відповідача на користь позивача.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач Фізична особа-підприємець Данилюк Михайло Іванович звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01 березня 2023 року у справі №909/996/22 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, зазначає, що договір №10598 від 16.10.2018 та акт передачі від 16.10.2018, на який посилається позивач, як на підставу своїх вимог, відповідач не укладав і не підписував, натомість, було підписано акт №FК-000628 від 06.08.2015, в якому зазначено про отримання обладнання в обмін, оскільки з представником ТзОВ «Прикарпатський торговий дім» існувала усна домовленість про тимчасовий обмін холодильниками на час реалізації баром «Синевір» напоїв, які постачалися позивачем, враховуючи, що холодильник відповідача був менших об`ємів, що унеможливлювало реалізацію товарів позивача. Наголошує, що у позовній заяві зазначено, що холодильник передано відповідачу в суборенду згідно з актом розміщення торгового рекламного обладнання №FК-000628 від 06.08.2015 для розміщення в барі «Синевір» за адресою: Косівський район, с. Черганівка, вул. Косівська, 1, однак суд не дослідив на яких підставах укладено договір №10598 у 2018 році, тобто через три роки після підписання акту. Також апелянт зазначає, що у підготовчому засіданні суд першої інстанції відмовився оглядати оригінал договору №10598 від 16.10.2018, незважаючи на доводи відповідача про його підроблення і на те, що в ухвалі про відкриття провадження у справі зобов`язано позивача подати суду оригінали документів для огляду. Також наголошує, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що бар «Синевір» за адресою: АДРЕСА_1 є роздрібною точкою клієнта, тобто відповідача. Крім цього, апелянт зазначає, що у виписці серії ААБ №726387 зазначено адресу проживання відповідача 78600, вул. Івасюка, 32, м. Косів, Івано-Франківська область, жодних інших документів щодо місця проживання відповідача матеріали справи не містять, проте, суд, не дослідивши паспорта відповідача ухвалив рішення щодо ФОП Данилюка М.І. з місцем проживання у с. Черганівка Косівського району Івано-Франківської області. Поряд з тим, відповідач в апеляційній скарзі не погодився із розміром судових витрат, які суд першої інстанції відшкодував позивачу.

Також до апеляційної скарги апелянт долучив клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що в матеріалах справи міститься копія договору поставки №2219 від 05.06.2014, який укладено ТзОВ «Прикарпатський торговий дім» та ФОП Данилюком М.І., згідно з яким відповідачу поставлялась продукція в період з 06.05.2015 по 13.10.2021, що також підтверджується довідкою про стан розрахунків станом на 19.04.2023, і в цьому договорі, який підписано відповідачем, чітко прописано фактичну адресу поставки бар «Синевір», та міститься інформація про адресу реєстрації, аналогічну як у поданій до матеріалів справи виписці, паспортні дані та РНОКПП Данилюка М.І., при укладенні цього договору відповідач надав позивачу копію виписки на підтвердження у нього статусу підприємця. Також зазначає, що з витягу з Єдиного державного реєстру можна прослідкувати, що відповідач з 02.11.2006 має статус фізичної особи-підприємця, така підприємницька діяльність не припинялась, що спростовує доводи відповідача про те, що холодильник він отримав не для використання у підприємницькій діяльності. Наголошує, оскільки ФОП Данилюк М.І. уклав з ТзОВ «Прикарпатський торговий дім» договір поставки, згідно з яким він отримував і продукцію ПрАТ «ІДС (мінеральну воду «Моршинська»), товариство керуючись укладеним 05.03.2015 між ТзОВ «Прикарпатський торговий дім» та ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» договором дистрибуції №153 та додатком №5 до нього, передало в суборенду відповідачу згідно з актом передачі торгово-рекламного обладнання №FК-000628 від 06.08.2015 орендований у ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» холодильник «Ice Scream Optima», заводський номер 18893, інвентарний номер 12.02086.00960.090, для розміщення в барі «Синевір» за адресою: Косівський район, с. Черганівка, вул. Косівська, 1 (місце здійснення господарської діяльності відповідачем та поставки продукції згідно з договором поставки). Напис на акті «передано в обмін» пояснює тим, що позивачем відповідачу раніше було передано інший холодильник, орендований у ПрАТ «ІДС», який і було повернуто при передачі відповідачу холодильника «Ice Scream Optima», заводський номер 18893, інвентарний номер 12.02086.00960.090. Також позивач зазначає, що в договорі розміщення торгівельного обладнання №10598 від 16.10.2018 фактично було продубльовано умови користування холодильником; при цьому будь-які договірні умови між позивачем та відповідачем припинились у зв`язку з надсиланням позивачем повідомлень про припинення договірних зобов`язань відповідачу у 2019 році та у 2022 році, про що правильно зазначено судом першої інстанції в оскарженому рішенні; тому в силу вимог ч.1 ст.785 ЦК України, не має самостійного правового значення визнання неукладеним договору розміщення торгівельного обладнання №10598 від 16.10.2018 (з мотивів його не підписання позивачем), оскільки відповідач у будь-якому разі зобов`язаний повернути орендоване майно, оскільки його належним чином повідомлено про припинення договірних відносин та повернення орендованого майна, яке він утримує за відсутності правових підстав.

Під час розгляду справи апеляційним судом призначалася судова почеркознавча експертиза, проведення якої доручено Волинському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерта ставились наступні питання: 1) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 на договорі №10598 від 16 жовтня 2018 року? 2) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 на акті про розміщення торгового обладнання передачі від 16 жовтня 2018 року? 3) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 на акті передачі торгово-рекламного обладнання №FK-000628 від 06 серпня 2015? 4) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 на договорі поставки №2219 від 05.06.2014? 5) чи виконані підписи на договорі №10598, акті про розміщення торгового обладнання передачі від 16 жовтня 2018 року, акті передачі торгово-рекламного обладнання №FK-000628 від 06 серпня 2015, договорі поставки №2219 від 05.06.2014 однією особою?

Відповідно до Висновку експерта №3076 від 05.10.2023, складеного судовим експертом Світланою Гуменюк, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, встановлено: 1) підписи від імені ОСОБА_1 в графі «Клієнт» договору розміщення торгівельного обладнання №10598 від 16 жовтня 2018 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою; 2) підписи від імені ОСОБА_1 в графі «Клієнт» в акті розміщення торгового обладнання від 16 жовтня 2018 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою; 3) підпис від імені ОСОБА_1 в графі «отримав» в акті передачі торгово-рекламного обладнання №FK-000628 від 06.08.2015 виконаний ОСОБА_1 ; 4) підпис від імені ОСОБА_1 в договорі поставки №2219 від 05.06.2014 виконаний ОСОБА_1 ; 5) підписи в документах: договір №10598, акт про розміщення торгового обладнання передачі від 16 жовтня 2018 року і в документах: акт передачі торгово-рекламного обладнання №FK-000628 від 06 серпня 2015 року, договір поставки №2219 від 05.06.2014 виконані різними особами.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2023 року у справі №909/996/22 вимоги апеляційної скарги Фізичної особи підприємця Данилюка Михайла Івановича задоволено; рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01 березня 2023 року у справі №909/996/22 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд послався на висновок експерта, складений за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, в якому зазначено про те, що підписи від імені ОСОБА_1 в графі "Клієнт" договору розміщення торгівельного обладнання від 16.10.2018 № 10598 та на акті розміщення торгового обладнання від 16.10.2018 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою, тому виснував, що ці правочини є такими, що не вчинені, і не створюють жодних правовідносин між позивачем та відповідачем. Відповідно указав на помилковість висновку місцевого суду про наявність обов`язку у відповідача повернути холодильник. Суд апеляційної інстанції також акцентував на тому, що у судовому засіданні відповідач підтримав доводи про те, що холодильник отриманий в обмін на його власний холодильник, усно стверджував, що він уклав усний договір міни з представником позивача, однак ці доводи не підтверджені належними доказами, а зазначення "отримано в обмін" проставлене вручну прописом на акті передачі торгово-рекламного обладнання від 06.08.2015, не може розглядатись як належний доказ укладення сторонами усного договору міни у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі №909/996/22 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатський торговий дім" задоволено частково; постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі №909/996/22 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд у постанові, зокрема зазначає, що у цій справі належить вирішити питання можливості підтвердження укладення договору у спрощений спосіб шляхом підписання акта передачі торгово-рекламного обладнання від 06.08.2015 № FK-000628, тоді як суд апеляційної інстанції виснував, що цей акт не містить посилання на будь який договір і тому не є належним доказом передачі холодильника позивачем відповідачу. Особливість реальних договорів визначена частиною другою статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Тож метою визначення наявності між сторонами договірних правовідносин, що виникли за актом від 06.08.2015 № FK-000628, суду належить виходити з дійсного змісту документа, на підставі якого доказується факт укладення договору у спрощений спосіб та наявності виникнення за ним правовідносин між сторонами. Адже за змістом частини першої статті 181 ГК України договір вважається укладеним у разі його вчинення відповідно до вимог статті 207 ЦК України та підтвердження прийняття речі розписками, квитанціями або іншим документами (перелік яких не є вичерпним). У постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 Верховний Суд виснував, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначає, що наявність у сторін цього судового спору інших, окрім договору розміщення торгівельного обладнання від 16.10.2018 № 10598 та акта розміщення від 16.10.2018, первинних документів, які би підтверджували факт отримання відповідачем холодильника, не перевірена та не оцінена судом апеляційної інстанції, тоді як апеляційний господарський суд обмежився лише констатацією відсутності підписів відповідача на договорі розміщення торгівельного обладнання від 16.10.2018 № 10598 та акта розміщення від 16.10.2018 і не здійснив оцінку інших поданих позивачем доказів.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19 березня 2024 року справу №909/996/22 прийнято до провадження колегією суддів: Якімець Г.Г. (головуючий суддя), Бонк Т.Б. та Матущак О.І. і призначено до розгляду на 15 квітня 2024 року.

Судові засідання в апеляційному суді здійснювалися в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду на підставі заяв представника позивача та відповідних ухвал суду.

Розгляд справи неодноразово відкладався в межах «розумного строку», з підстав, зазначених у відповідних ухвалах суду, в тому числі і для надання сторонам можливості мирного врегулювання спору. Однак, сторони мирним шляхом спір не врегулювали.

Відповідач у судових засіданнях вимоги апеляційної скарги підтримував, проси такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01 березня 2023 року у справі №909/996/22 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав, наведених в апеляційній скарзі та у додаткових поясненнях. Слід зазначити, що відповідач у судових засіданнях не заперечував про наявність у нього спірного обладнання (холодильника), проте, вказував, що підстави для повернення такого обладнання позивачу відсутні.

Представник позивача в судових засіданнях проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення відповідача (скаржника) та представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 05 березня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Прикарпатський торговий дім» (в тексті договору дистриб`ютор) і ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» (в тексті договору компанія) уклали договір дистриб`юції та додатки №№5, 6 до нього, за умовами яких останнє зобов`язалось передавати позивачу товар у власність для його подальшого розповсюдження; строк дії договору з 05.03.2015 до 04.01.2016 з умовою пролонгації.

Дистриб`ютор і компанія підписали акт передачі необоротних активів (холодильника) №ХД-АА-000000255 від 02 січня 2015 року.

05 червня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Прикарпатський торговий дім» (в тексті договору постачальник) та Фізична особа-підприємець Данилюк Михайло Іванович (в тексті договору покупець) уклали договір поставки №2219, відповідно до якого постачальник зобов`язався поставляти покупцю товар, який останній мав обов`язок оплачувати.

Відповідно до Висновку експерта №3076 від 05.10.2023, складеного судовим експертом Світланою Гуменюк, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_1 в договорі поставки №2219 від 05.06.2014 виконаний ОСОБА_1 .

На підставі договору розміщення торгівельного обладнання від 16.10.2018 №10598 позивач на один рік розмістив названий вище холодильник у роздрібній точці клієнта за адресою: АДРЕСА_1 , бар "Синевір", про що також складено акт про розміщення торгового обладнання від 16.10.2018.

За закінченням терміну цього договору відповідач на вимогу позивача не повернув холодильник, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з цим позовом.

За висновком експерта, зробленим на підставі ухвали Західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023, підписи від імені відповідача на названому вище договорі та акті виконані не ним, а іншою особою.

Позивач також надав акт передачі торгово-рекламного обладнання №FK-000628 від 06 серпня 2015 року, у якому зазначено його як постачальника, отримувача визначено бар "Синевір", адреса: АДРЕСА_1 , контрагент ОСОБА_1 , менеджер ОСОБА_2 , обладнання інвентарний №Н18893, серійний номер - 12.02086.00960.090, класифікатор ТРО "Холодильник UBC 600 "Ice Stream Optima" внутрішній "Моршинська", бренд Моршинська, кількість 1, залогова вартість 5 908 грн. Цей акт у графі "отримав" підписаний ОСОБА_1 , у графі "відпустив" зазначено прізвище "Молас", у графах "відповідальна особа" і "директор" проставлено підписи без зазначення відомостей щодо цих осіб (прізвищ тощо), у графі "ТРО до перевезення прийняв" зазначено " ОСОБА_3 ", на акті власноруч зазначено "отримано в обмін".

Відповідно до Висновку експерта №3076 від 05.10.2023, складеного судовим експертом Світланою Гуменюк, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_1 в графі «отримав» в акті передачі торгово-рекламного обладнання №FK-000628 від 06.08.2015 виконаний ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.144 ГК України визначено, що майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно із ч.ч.1,4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У силу ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч.1 ст.181 ГК України у редакції, станом на час підписання акта передачі торгово-рекламного обладнання від 06.08.2015 №FK-000628, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

Скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд, зокрема зазначив, що у цій справі належить вирішити питання можливості підтвердження укладення договору у спрощений спосіб, шляхом підписання акта передачі торгово-рекламного обладнання від 06.08.2015 №FK-000628.

Особливість реальних договорів визначена частиною другою статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За змістом частини першої статті 181 ГК України договір вважається укладеним у разі його вчинення відповідно до вимог статті 207 ЦК України та підтвердження прийняття речі розписками, квитанціями або іншими документами (перелік яких не є вичерпним).

Проаналізувавши зміст документа, а саме: акту передачі торгово-рекламного обладнання №FK-000628 від 06.08.2015, який підписаний в тому числі і відповідачем ОСОБА_1 (у графі «отримав»), що підтверджено висновком експерта №3076 від 05.10.2023, беручи до уваги також інші докази, що містяться у матеріалах справи, а саме: договір поставки №2219 від 05 червня 2014 року (підписаний в тому числі відповідачем, що підтверджено висновком експертизи); договір дистриб`юції 153 від 05 березня 2015 року та Додатки №5, №6 до нього; акт передачі необоротних активів №ХД-АА-000000255 від 02 січня 2015 року; повідомлення ТОВ «Прикарпатський торговий дім» вих.№381 від 05 вересня 2019 року; лист ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» (вих.№307/4-22ц від 05 жовтня 2022 року); вимога (повідомлення) в порядку ст.530 ЦК України ТОВ «Прикарпатський торговий дім» вих.№496 від 24 жовтня 2022 року, колегія суддів встановила, що між сторонами виникли договірні відносини щодо передачі позивачем у відповідачу торгівельного обладнання холодильника UBC 600 "Ice Stream Optima" "Моршинська" з метою зберігання поставленого позивачем товару (води), які виникли за актом від 06.08.2015 №FK-000628.

Слід зазначити, що відповідач у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції не заперечував про наявність у нього спірного обладнання (холодильника), проте, вказував, що підстави для повернення такого обладнання позивачу відсутні, наводячи кожного разу інші обставини.

Щодо тверджень відповідача про невідповідність підпису керівника позивача на акті передачі торгово-рекламного обладнання від 06.08.2015 №FK-000628, колегія суддів звертає увагу, що позивач не заперечував факт підписання вказаного акту, а навпаки, посилається на такий документ, як на доказ виникнення правовідносин між сторонами, разом з тим, вчинення позивачем дій на виконання такого акту свідчить про визнання ним правовідносин, зафіксованих у акті.

Щодо тверджень апелянта про те, що за спірним актом від 06.08.2015 №FK-000628 ним надано позивачу свій власний холодильник, про що свідчить напис на акті «отримано в обмін», колегія суддів такі відхиляє, оскільки ні з вказаного акту, ні з будь-яких інших документів не вбачається надання відповідачем свого холодильника позивачу в обмін на переданий йому за актом; у вказаному акті відсутні будь-які реквізити та/або характеристики іншого обладнання, ніж переданого позивачем. При цьому, докази, що містяться у матеріалах справи свідчать про існування між сторонами правовідносин щодо поставки товару, а також розміщення торгівельного обладнання для здійснення продажу поставленого товару.

Як вбачається з пояснень представника позивача, відповідачу за наведеним вище актом передано обладнання більшого розміру, ніж те, яке було у нього раніше, що є більш вірогідним аніж твердження відповідача про обмін холодильника на свій власний. Встановлюючи ці обставини, колегією суддів також враховано, що договір поставки між сторонами укладався ще 05 червня 2014 року, договір дистриб`юції від 05 березня 2015 року, в той час як спірне обладнання передано відповідачу 06 серпня 2015 року, що не виключає тверджень позивача про надання обладнання більшого розміру.

Щодо тверджень відповідача про невідповідність характеристик зазначеного в позовній заяві спірного обладнання тим, які вказані у акті від 06.08.2015 №FK-000628, колегія суддів звертає увагу, що у позовній заяві позивач просив суд зобов`язати відповідача повернути торгове обладнання холодильник «Ice Scream Optima», заводський номер 18893, інвентарний номер 12.02086.00960.090, поряд з тим, у акті від 06.08.2015 №FK-000628 зазначено про передачу наступного обладнання: холодильник UBC 600 Ice stream Optima внутрішній «Моршинська», інвентарний номер Н18893, серійний номер НОМЕР_1 , разом з тим, вказуючи на те, що у відповідача є в наявності переданий за актом холодильник, останній не довів передачу йому будь-якого іншого холодильника, а судом на підставі доказів, що містяться у матеріалах справи (зокрема і акту передачі необоротних активів від 02 січня 2015 року) встановлено, що витребуване позивачем обладнання є саме тим обладнанням, що зазначене у акті від 06.08.2015 №FK-000628.

Посилання апелянта на те, що у спірному акті від 06.08.2015 №FK-000628 зазначено отримувача бар «Синевір», а не ФОП Данилюк М.І., колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаний акт у графі «отримав» містить підпис саме ОСОБА_1 , що підтверджено висновком експерта; також ОСОБА_1 зазначений на такому акті і як контрагент; крім цього, у договорі поставки, який підписаний у тому числі і ОСОБА_1 , що підтверджено висновком експерта, у розділі «12. Юридичні адреси та банківські реквізити сторін» у інформації про покупця власноручно зазначено реквізити ФОП Данилюка Михайла Івановича, серед яких: фактична адреса АДРЕСА_1 , Бар «Синевір». У зв`язку з наведеним, колегія суддів відхиляє твердження скаржника про відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів, які б свідчили, що бар «Синевір» за адресою: АДРЕСА_1 є роздрібною точкою клієнта, тобто відповідача.

Щодо посилань відповідача на виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ №726387, в якій зазначено місце проживання відповідача: АДРЕСА_2 , колегія суддів зауважує, що датою видачі виписки є 28 жовтня 2011 року, що не може підтверджувати актуальну інформацію про відповідача. Разом з тим, самим же відповідачем у поданих до суду документах (зокрема, у відзивах на позов, апеляційній скарзі та ін.) зазначено його місце реєстрації: АДРЕСА_3 , так само вказану адресу зазначено і на поштових конвертах у графі «адреса відправника», у яких надсилалися документи до судів.

Враховуючи наведене, також спростовуються доводи відповідача про неотримання від позивача кореспонденції, оскільки докази надіслання відповідних документів на вказану вище адресу відповідача містяться у матеріалах справи, зокрема це описи вкладення до цінного листа, накладні і фіскальні чеки, які досліджено судом.

Щодо посилань відповідача на ненастання терміну повернення обладнання позивачу, колегія суддів вважає такі безпідставними, оскільки такі спростовуються положеннями ч.2 ст.530 ЦК України та доказами, що містяться у матеріалах справи, зокрема, письмових вимог про повернення обладнання.

Також суд відхиляє твердження апелянта про існування між сторонами станом на цей час правовідносин щодо поставки позивачем відповідачу товару за договором поставки від 2015 року, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження таких обставин (н-д накладних чи ін.), а позивачем такі обставини заперечувалися.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

При цьому, відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи №925/2301/14).

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судам слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Зважаючи на обставини, встановлені судом у цій справі, враховуючи досліджені судом докази, що містяться у матеріалах справи та надані сторонами пояснення, колегія суддів вважає доцільним при вирішенні цієї справи застосувати такий стандарт доказування, як «вірогідність доказів», у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки встановлені судом обставини на підставі наданих позивачем доказів в їх сукупності та кожен окремо, щодо надання позивачем відповідачу спірного торгово-рекламного обладнання та обов`язок відповідача повернути таке, є більш вірогідними, аніж протилежні, які вказувалися відповідачем протягом розгляду спору.

Слід зазначити, що апеляційний суд не досліджував подані позивачем докази: договір розміщення торгівельного обладнання №10598 від 16 жовтня 2018 року та акт про розміщення торгового обладнання від 16 жовтня 2018 року, оскільки висновком експерта встановлено, що відповідач не підписував вказані документи, а їх підписання заперечувалося самим відповідачем.

Незважаючи на наведене, суд першої інстанції прийняв рішення про задоволення позову із посиланням на вказані докази, хоча і відповідач заперечував їх підписання і під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).

У зв`язку з наведеним вище, колегія суддів дійшла висновку про зміну мотивувальної частини рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01 березня 2023 року у справі №909/996/22, виклавши її в редакції цієї постанови. В решті рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін. Апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

Крім цього, доводи апелянта щодо неспівмірності розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, є безпідставними, оскільки присуджена до стягнення судом першої інстанції сума (5 500 грн) є цілком співмірною із наданими адвокатом послугами, враховуючи предмет спору та поведінку сторін при вирішенні справи судом.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, а також витрати, пов`язані із проведенням експертизи слід залишити за скаржником (відповідачем), у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення.

Поряд з тим, враховуючи скасування Верховним Судом постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат за подання касаційної скарги та стягнути з відповідача на користь позивача 6 116,80 грн судового збору за подання касаційної скарги. Щодо витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду касаційної скарги та під час розгляду справи апеляційним судом, позивачем не подано доказів на підтвердження розміру таких витрат, відтак, апеляційний суд не здійснює розподіл таких.

Керуючись ст.ст.123, 129, 236, 270, 275, 276, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Данилюка Михайла Івановича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01 березня 2023 року у справі №909/996/22 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У решті рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01 березня 2023 року у справі №909/996/22 залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Данилюка Михайла Івановича ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатський торговий дім» (76014, м. Івано-Франківськ, вул. Л. Ребета, буд.3; ідентифікаційний код юридичної особи 23801375) 6 116,80 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

На виконання постанови видати наказ.

Матеріали справи №909/996/22 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 25 жовтня 2024 року

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бонк Т.Б.

СуддяМатущак О.І.