Постанова

від 30.10.2024 по справі 910/15854/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2024 р. Справа№ 910/15854/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Козир Т.П.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Саламаха Р.Р.,

від відповідача - Момот В.Л.,

Селюк Н.Г.,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Експрес"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 (повний текст складено та підписано 11.04.2024)

у справі №910/15854/23 (суддя Бондаренко-Легких Г. П.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Експрес"

про стягнення 550047,72 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Експрес" про стягнення 550 047, 72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором, останній зобов`язаний відшкодувати додаткові витрати експедитора на оренду вагонів внаслідок їх простою та витрати на підсил вагонів, неустойку за прострочення строку завантаження (розвантаження) вагонів та за непередбачувану відмову від завантаження вагонів, а також 3 % річних за прострочення зобов`язання з відшкодування вартості додаткових витрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Експрес" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" 117 906, 00 грн. - основного боргу, 503,93 грн. - 3 % річних, а також 1 768, 59 грн. - судового збору та 7 502, 45 грн. - витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що витрати позивача на підсил порожніх вагонів є тими витратами, які були понесені позивачем в рамках здійснення власної господарської діяльності та в будь-якому разі були б понесені позивачем, навіть за умови належного виконання відповідачем своїх зобов`язань. Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт понесення позивачем додаткових витрат з оренди спірних вагонів, що понесені внаслідок порушення відповідачем умов Договору транспортного експедирування, а отже такі витрати повинні бути відшкодовані відповідачем. Також, здійснивши власний розрахунок 3 % річних в межах позовних вимог за період прострочення оплати додаткових витрат експедитора з 15.08.2023 року по 06.10.2023 року місцевий господарський суд встановив, що дійсний розмір 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 503, 93 грн., а не 1 245, 48 грн. як зазначає позивач. Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що пунктом 3.2.11. Договору визначено, що у випадку порушення цього строку, експедитор вправі вимагати від клієнта сплати неустойки у розмірі, що компенсує його (експедитора) можливі збитки (штрафи), але не менше ніж сума еквівалентна 50 (п`ятдесят) доларів США за кожну повну добу додаткового простою. Також, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив неналежне виконання взятих на себе пунктом 3.2.11. Договору зобов`язань з завантаження (розвантаження) вагонів впродовж 2 (двох) діб після їх подачі в місце завантаження у зв`язку з наявністю обставин форс-мажору, які мали місце з 19.04.2023 року по 07.07.2023 року, тому у вказаний період відповідач звільняється від відповідальності за неналежне виконання ним договірних зобов`язань.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 року у справі №910/15854/23 змінити, викласти пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Експрес" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" 127 082, 64 грн. - основного боргу, 503, 93 грн. - 3 % річних, 400 332, 00 грн. неустойки, а також 7 919, 04 грн. - судового збору та 33 593, 00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу. Викласти пункт 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції: В задоволенні інших позовних вимог в частині стягнення 4 935, 60 грн. основного боргу, 16 452, 00 грн. неустойки та 741, 55 грн. 3 % річних - відмовити. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 року у справі №910/15854/23 залишити без змін.

Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність підстав стягнення з відповідача суми неустойки через те, що неналежне виконання взятих на себе пунктом 3.2.11. Договору зобов`язань із завантаження (розвантаження) трьох вагонів впродовж 2 (двох) діб після їх подачі в місце завантаження та непередбачувана відмова від завантаження двох вагонів були допущені відповідачем внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору). Позивач просить врахувати, що встановлення обмежень на експорт товарів за межі території України жодним чином не унеможливлює для відповідача у виборі варіантів дій щодо замовлених ним вагонів. Крім того позивач зазначає, що відповідач порушив умови та порядок повідомлення про настання обставин непереборної сили, які встановлені Розділом 6 Договору, не довів, що настання таких обставин позбавило його можливості скоригувати здійснене ним замовлення чи своєчасно відмовитись від нього. Також позивач звертає увагу, що підставою позову щодо стягнення 9 176, 64 грн. витрат позивача за підсил порожніх вагонів є юридичний факт - здійснення підсилу вагонів та понесення позивачем витрат за це. Конкретний пункт Договору, яким позивач обґрунтовує таку позовну вимогу не є підставою позову, тому надання місцевим господарським судом оцінки, чи підлягає стягненню з відповідача на підставі п.4.3 Договору є обов`язком суду, та не може оцінюватися як вихід за межі позовних вимог.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2024 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя ОСОБА_1, судді Демидова А.М., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 року, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15854/23.

Також, не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Експрес" звернувся з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 року, в якій просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини, що мають значення для справи в частині, що стосуються стягнення основного боргу, не правильно оцінено надані сторонами докази, неправильно визначені правовідносини сторін, внаслідок чого зроблено не вірні висновки, що не відповідають дійсним обставинам справи в частині основного боргу, не з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. Зокрема відповідач вважає, що починаючи з 01.05.2023 року позивач мав всі юридичні можливості розпорядитися спірними вагонами та надати їх під навантаження будь-якому іншому вантажовідправнику, але цього не зробило з незалежних від відповідача підстав. Крім того відповідач вважає, що сплата позивачем за оренду вагонів на користь власника вагонів є частиною власної господарської діяльності позивача, оскільки останній сплатив би орендну плату орендодавцю незалежно від виконання або невиконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором.

16.05.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/15854/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Експрес" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 року, об`єднано зазначені апеляційні скарги в одне апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 26.06.2024 року.

14.06.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс", відповідача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу.

18.06.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Експрес", позивача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу та відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 року оголошено перерву в судовому засіданні на 21.08.2024 року.

Судове засідання, призначене на 21.08.2024 року, не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді ОСОБА_1 на лікарняному з 19.08.2024 року по 28.08.2024 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 року розгляд справи призначено на 25.09.2024 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2024 року, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку, сформовано для розгляду справи №910/15854/23 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 року апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Експрес" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 року у справі №910/15854/23 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено розгляд справи на 16.10.2024 року.

Судове засідання, призначене на 16.10.2024 року не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. у відрядженні з 16.10.2024 року по 20.10.2024 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 року розгляд справи призначено на 30.10.2024 року.

23.10.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс", позивача у справі, надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

В судовому засіданні 30.10.2024 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу та відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача. Представники відповідача надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили задовольнити апеляційну скаргу та відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" (позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карго-Експрес" (відповідач, клієнт) укладено Договір транспортного експедирування №903/10-22 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого експедитор зобов`язується за плату (винагороду) і за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених Договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів у внутрішньодержавному та/або міждержавному сполученні за допомогою наземного, як правило, залізничного транспорту. Детальні умови конкретного перевезення узгоджуються сторонами, шляхом складання Заявки до договору, яка міститься в додатку №1 до цього Договору. Клієнт гарантує, що володіє достатнім обсягом прав на вантаж, який передається для перевезення експедитору. (т.1, а.с. 13-15).

Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що заявка на здійснення конкретного перевезення має бути узгоджена сторонами до початку перевезення в погоджений з експедитором термін.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що заявка вважається узгодженою сторонами після її підписання обома сторонами та надання експедитором клієнту відповідного рахунку для проведення оплати за заявкою.

14.04.2023 року між сторонами погоджено заявку №3 на перевезення вантажу залізничним транспортом, а саме 68 т. цукру у кількості 5 вагонів зі станції відправлення Тараса Шевченка (УЗ 420008, Україна) до станції призначення MAV Мандюк (промислова гілка 55-158758, Угорщина). (т.1, а.с. 17).

На виконання заявки №3 від 14.04.2023 року експедитор організував подачу вагонів до місця завантаження товару на станції Тараса Шевченка (УЗ 420008, Україна):

18.04.2023 року згідно залізничної накладної №34609222 (вагон №29777794); (т.1, а.с. 22)

18.04.2023 року згідно залізничної накладної №34616763 (вагон №29777992 та вагон №29218070); (т.1, а.с. 23)

22.04.2023 року згідно залізничної накладної №34629006 (вагон №29046851); (т.1, а.с. 25)

22.04.2023 року згідно залізничної накладної №41043316 (вагон №29046844). (т.1, а.с. 26).

Місцевий господарський суд встановив, що матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та відповідачем 30.06.2023 року підписано Акт наданих послуг №57 на загальну суму 107 500, 00 грн. з ПДВ. (т.1, а.с. 20).

Згідно платіжної інструкції №546 від 30.06.2023 року та №541 від 05.07.2023 року, відповідач здійснив повну оплату Акту наданих послуг №57 від 30.06.2023 року на суму 107 500, 00 грн. з ПДВ, що включав вартість послуг перевезення вагонів №29777794, №29777992, №29218070, №29046851, №29046844. (т.1, а.с. 135-136).

Пунктом 3.2.11. Договору визначено, що клієнт має забезпечити завантаження (розвантаження) вагону протягом 2 (двох) діб після його подачі в місце завантаження (розвантаження). У випадку порушення цього строку, експедитор вправі вимагати від Клієнта сплати неустойки у розмірі, що компенсує його (експедитора) можливі збитки (штрафи), але не менше ніж сума еквівалентна 50 (п`ятдесят) доларів США за кожну повну добу додаткового простою.

Як зазначає позивач в порушення строку, який визначений пунктом 3.2.11. Договору, вагони №29777794, №29777992, №29218070 були завантажені відповідачем лише 03.06.2023, а вагони №29046851 та №29046844 не були завантажені та відповідач відмовився від їх завантаження, про що повідомив позивача листом №11256 від 07.06.2023 року. (т.1, а.с. 39).

Таким чином, у порядку п. 3.2.11. Договору позивач нараховує неустойку за прострочення строку завантаження (розвантаження) всіх 5-ти вагонів за період з 21.04.2023 року по 03.06.2023 року (по вагонам №29777794, №29777992, №29218070) та з 23.04.2023 року по 07.06.2023 року (по вагонам №29046851, №29046844) у сукупному розмірі 409 472, 00 грн. (з розрахунку встановленого курсу 1 дол. США у розмірі 36, 56 грн. за весь час простою).

Додатково щодо вагонів №29046851, №29046844, від яких відповідач відмовився, позивач нараховує неустойку у порядку п. 3.2.14. Договору, яким встановлено, що у випадку непередбачуваної і непрогнозованої відмови клієнта від завантаження вантажу до вагону, експедитор вправі вимагати від клієнта сплати неустойки у розмірі, що компенсує його (експедитора) можливі збитки (штрафи), але не менше ніж сума еквівалентна 100 (сто) доларів США.

Таким чином, у порядку п. 3.2.14. Договору позивач також нараховує неустойку за непередбачувану відмову від завантаження вагонів №29046851, №29046844 у розмірі 7 312, 00 грн. (з розрахунку встановленого курсу 1 дол. США у розмірі 36, 56 грн. - 2 вагони* 100 дол. США (3 656, 00 грн.).

Таким чином, загальний розмір неустойки за простій трьох вагонів та за відмову від завантаження двох вагонів становить 416 784, 00 грн. (409 472, 00 грн+7 312, 00 грн.).

Пунктом 3.2.6. Договору визначено, що клієнт зобов`язаний відшкодувати залізницям, через експедитора, документально підтверджені витрати за затримку вагонів, контейнерів і вантажів на станціях залізниць-учасниць перевезення: через неправильне оформлення вантажовідправниками перевізних документів; не додавання до залізничної накладної (у т.ч. СМГС) документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших процедур або неправильне їх оформлення; несвоєчасним завантаженням і розвантаженням вантажів; пов`язаних з перевіркою вантажів митними та іншими органами контролю; іншими причинами, що не залежать від експедитора протягом п`яти календарних днів з дати отримання відповідного рахунку від експедитора.

Пунктом 3.2.17. Договору передбачено, що клієнт зобов`язується компенсувати експедитору, усі додаткові витрати, які він поніс внаслідок порушення клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором.

Позивач стверджує, що внаслідок виникнення понад нормованого простою вагонів, позивач поніс додаткові витрати у розмірі 132 018, 24 грн., що складаються з:

- 9 176, 64 грн. (витрати позивача за підсил порожніх вагонів №29046851 та №29046844, що списані на користь АТ "Укрзалізниця");

- 122 841, 60 грн. (простій вагонів та внаслідок цього понесення витрат позивача на оренду вагонів №29777794 (44 дні з 20.04.2023 року по 03.06.2023 року), №29777992 (44 дні з 20.04.2023 року по 03.06.2023 року), №29218070 (44 дні з 20.04.2023 року по 03.06.2023 року) , №29046851 (46 дні з 24.04.2023 року по 07.06.2023 року) та №29046844 (46 дні з 24.04.2023 року по 07.06.2023 року) за 224 дні сукупного простою всіх п`яти вагонів, що сплачено на користь ТОВ "Індустріальні рішення" (власник вагонів) з розрахунку 548,40 грн. на добу за оренду 1 вагона).

В підтвердження понесення позивачем витрат за підсил вагонів, позивач надав Перелік №20230414 від 14.04.2023 року щодо вагону №29046844 та Перелік №20230417 від 17.04.2023 року щодо вагону №29046851. (т.1, а.с. 27-28).

Також, на підтвердження додаткових витрат позивача на оренду вагонів у сукупному розмірі 122 841, 60 грн., що понесені внаслідок порушення позивачем договірних зобов`язань, надав суду: Договір оренди вагонів №2 від 24.01.2020 року з Додатковими угодами, що укладений між позивачем (орендарем) та ТОВ "Індустріальні рішення" (орендодавець, власник вагонів), Акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2023 року, Акти виконаних робіт, що підписані між орендодавцем та позивачем за період березень, травень, червень 2023, платіжні інструкції №10974 від 31.05.2023 року, №11025 від 30.06.2023 року, №11082 від 31.07.2023 року, №11059 від 19.07.2023 року, якими здійснено оплати Актів виконаних робіт щодо оренди вагонів. (т.1, а.с. 29-34, 36-38).

Додатково позивач зазначає, що обов`язок зі сплати простою вагонів №29777794, №29777992, №29218070 за 44 дні кожного (132 дні скупного простою трьох вагонів) настав у відповідача з 04.06.2023 року (тобто на наступний день після відвантаження вагонів 03.06.2023 року). Проте, такий обов`язок відповідач не виконав, у зв`язку з чим, позивач у порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 3 % річних у загальному розмірі 743, 72 грн. за період з 04.06.2023 року по 06.10.2023 року.

Обов`язок зі сплати простою вагонів №29046851 та №29046844 за 46 днів кожного (92 дні сукупного простою двох вагонів), на думку позивача, розпочався з 08.06.2023 року (тобто на наступний день після "відвантаження" вагонів від яких відповідач відмовився). Проте, такий обов`язок відповідач не виконав, у зв`язку з чим, позивач в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 3 % річних у загальному розмірі 501, 76 грн. за період з 08.06.2023 року по 06.10.2023 року.

Таким чином, загальний розмір 3 % річних за прострочення сплати вартості простою вагонів становить 1 245, 48 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією №04-23/1 від 04.08.2023 про сплату понесених відповідачем додаткових витрат пов`язаних з простоєм вагонів, а також неустойки, визначеної пунктами 3.2.11. та 3.2.14. Договору, яка не була задоволена відповідачем, позивач звертається до суду з метою стягнення відповідних сум з відповідача у судовому порядку.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила наступне.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом регулюються главою 32 Господарського кодексу України та главою 64 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Відповідно до статті 934 Цивільного кодексу України за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Пунктом 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено довором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Як було вище зазначено, пунктом 3.2.11. Договору визначено, що клієнт має забезпечити завантаження (розвантаження) вагону протягом 2 (двох) діб після його подачі в місце завантаження (розвантаження). У випадку порушення цього строку, експедитор вправі вимагати від клієнта сплати неустойки у розмірі, що компенсує його (експедитора) можливі збитки (штрафи), але не менше ніж сума еквівалентна 50 (п`ятдесят) доларів США за кожну повну добу додаткового простою.

Відповідно до залізничних накладних, які наявні в матеріалах справи, позивач організував подачу 5-ти вагонів до місця завантаження товару на станції ім. Тараса Шевченка (УЗ 420008, Україна) у Черкаській області, зокрема 18.04.2023 року згідно залізничної накладної №34609222 (вагон №29777794), 18.04.2023 року згідно залізничної накладної №34616763 (вагон №29777992 та вагон №29218070), 22.04.2023 року згідно залізничної накладної №34629006 (вагон №29046851), 22.04.2023 року згідно залізничної накладної №41043316 (вагон №29046844).

Керуючись пунктом 3.2.11. Договору, місцевий господарський суд вірно встановив, що строк завантаження (розвантаження) вагонів №29777794, №29777992, №29218070 настав 20.04.2023 року включно, а строк завантаження (розвантаження) вагонів №29046851, №29046844 настав 24.04.2023 року включно.

Втім, як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, вагони №29777794, №29777992, №29218070 були завантажені відповідачем лише 03.06.2023 року.

Крім того, листом №11256 від 07.06.2023 року відповідач відмовився від завантаження вагонів №29046851, №2904684, вказавши, що відмова обумовлена форс-мажорними обставинами, а саме введенням заборони ЄС на імпорт ряду агропромислової продукції, що дестабілізувало ринок, та запровадженням 05.06.2023 року Кабінетом Міністрів України заборони на експорт цукру.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що відповідач допустив прострочення виконання власного обов`язку передбаченого п. 3.2.11. Договору щодо завантаження (розвантаження) всіх 5-ти спірних вагонів протягом двох діб з моменту їх подачі під навантаження.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення витрат на підсил порожніх вагонів у розмірі 9 176, 64 грн., які нараховані підставі п. 3.2.6. Договору, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3.2.6. Договору визначено, що клієнт зобов`язаний відшкодувати залізницям, через експедитора, документально підтверджені витрати за затримку вагонів, контейнерів і вантажів на станціях залізниць-учасниць перевезення: через неправильне оформлення вантажовідправниками перевізних документів; не додавання до залізничної накладної (у т.ч. СМГС) документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших процедур або неправильне їх оформлення; несвоєчасним завантаженням і розвантаженням вантажів; пов`язаних з перевіркою вантажів митними та іншими органами контролю; іншими причинами, що не залежать від експедитора протягом п`яти календарних днів з дати отримання відповідного рахунку від експедитора.

Отже, зі змісту п. 3.2.6. Договору вбачається, що витрати за підсил порожніх вагонів, не є витратами залізниці, а є витратами безпосередньо експедитора, відшкодування яких не передбачено даним пунктом Договору, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Водночас, як вже було вище зазначено, відповідно до п. 3.2.17. Договору клієнт зобов`язується компенсувати експедитору, усі додаткові витрати, які він поніс внаслідок порушення клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором.

Одночасно, як стверджує позивач вагони №29046844 та №29046851 були подані до завантаження (розвантаження) лише 22.04.2023 року, а з 25.04.2023 року (наступний день після останнього терміну завантаження) відповідач є таким, що допустив неналежне виконання договірних зобов`язань щодо завантаження (розвантаження) вагонів №29046851, №29046844.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що саме з 25.04.2024 року у позивача можуть виникати додаткові витрати внаслідок порушення клієнтом своїх зобов`язань за цим Договором, відшкодування яких передбачено пунктом 3.2.17. Договору, на який посилається позивач у позові.

Відтак, колегія суддів вважає, що витрати, які понесені до 25.04.2024 року, не можуть вважатись такими, що підлягають відшкодуванню клієнтом у порядку п. 3.2.17. Договору, тому витрати позивача на підсил порожніх вагонів, що за його ж твердженнями понесені 14.04.2023 року та 17.04.2023 року (тобто до порушення відповідачем умов договору), є тими витратами, які були понесені позивачем в рамках здійснення власної господарської діяльності та в будь-якому разі були б понесені позивачем, навіть за умови належного виконання відповідачем своїх зобов`язань.

Щодо доводів позивача про можливість відшкодування витрат позивача на підсил порожніх вагонів на підставі інших пунктів Договору (в тому числі п. 4.3. Договору щодо відшкодування витрат експедитора в інтересах клієнта під час виконання умов договору), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад господарського судочинства є диспозитивність. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин.

Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Господарського процесуального кодексу України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Господарського процесуального кодексу України випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Господарського процесуального кодексу України.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Частинами 1 та 3 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог (позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2023 року у справі №914/3203/21).

Оскільки позивачем у позовні заяви було чітко заявлено вимоги в частині стягнення 9 176, 64 грн. витрат позивача на підсил порожніх вагонів саме на підставі пунктів 3.2.6. та 3.2.17. Договору, заяв про зміну підстав позову подано не було, місцевий господарський суд вірно дійшов висновку, що можливість відшкодування витрат позивача на підсил порожніх вагонів на підставі інших пунктів Договору (в тому числі п. 4.3. Договору щодо відшкодування витрат експедитора в інтересах клієнта під час виконання умов договору) не можуть бути оцінені з огляду на межі позовних вимог (зокрема підстави позову) та закріплений принцип змагальності сторін.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 9 176, 64 грн. витрат позивача на підсил порожніх вагонів.

Водночас, оскільки матеріалами справи підтверджено допущення відповідачем прострочення строку завантаження (розвантаження) вагонів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач повинен компенсувати позивачеві додаткові витрати за строк додаткового простою вагонів №29777794, №29777992, №29218070 з 21.04.2023 року (наступний день після подачі вагонів на станцію завантаження) по 02.06.2023 року, оскільки день фактичного виконання зобов`язання (завантаження вагонів 03.06.2023 року) не включається до такого строку (тобто 43 дні простою кожного вагона або 129 днів в сукупності), а також за строк додаткового простою вагонів №29046851, №29046844 з 25.04.2023 року (наступний день після подачі вагонів на станцію завантаження) по 06.06.2023 року, оскільки, день фактичного припинення між сторонами зобов`язань щодо перевезення таких вагонів (відмови відповідача від завантаження вагонів 06.06.2023 року) не може включатись до дня додаткового простою (43 дні простою кожного вагона або 86 днів в сукупності).

При цьому, місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача стосовно того, що у вартість послуги позивача з організації перевезення вантажів, що вказана у Акті наданих послуг №57 від 30.06.2023 року початково включено, в тому числі, вартість оренди вагонів, то суд вважає їх необґрунтованими, оскільки зі змісту Акту наданих послуг №57 від 30.06.2023 року вбачається, що вартість транспортно-експедиційних послуг включає в себе вартість залізничних перевезень територією України на суму 95 332, 00 грн. з ПДВ, вартість залізничних перевезень в міжнародному сполученні на суму 8 943, 00 грн. з ПДВ та винагороду експедитора на суму 3 225, 00 грн. з ПДВ.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що позивач надіслав відповідачеві претензію №04-23/1 від 04.08.2023 року в тому числі щодо сплати вартості простою п`яти спірних вагонів. (т.1, а.с. 44-47).

Зі змісту листа відповідача №11294 від 06.09.2023 року вбачається, що претензію від 04.08.2023 року відповідач отримав 07.08.2023 року. (т.1, а.с. 48-50).

Отже, суд першої інстанції, керуючись ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України вірно дійшов висновку, що строк оплати додаткових витрат експедитора, що понесені ним у порядку п. 3.2.17. Договору настав 14.08.2023 року, а не з 04.06.2023 року та 08.06.2023 року, як зазначає позивача у позові, або з 19.06.2023 року як зазначено вже у відповіді на відзив, тому місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача у порядку п. 3.2.17. Договору основного боргу у розмірі 117 906, 00 грн., а не 132 018, 24 грн., як зазначає позивач.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Оскільки вище встановлено факт настання строку відшкодування додаткових витрат експедитора у розмірі 117 906, 00 грн., що понесені ним у порядку п. 3.2.17 Договору, колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції 3 % річних в межах в межах визначених позивачем боргових періодів, проте з корегуванням початку періодів прострочення за період прострочення оплати додаткових витрат експедитора з 15.08.2023 року по 06.10.2023 року, відповідно до якого розмір 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 503, 93 грн., а не 1 245, 48 грн., як зазначає позивач.

Також, колегія суддів зазначає, що пунктом 3.2.11. Договору визначено, що клієнт має забезпечити завантаження (розвантаження) вагону протягом 2 (двох) діб після його подачі в місце завантаження (розвантаження). У випадку порушення цього строку, експедитор вправі вимагати від Клієнта сплати неустойки у розмірі, що компенсує його (експедитора) можливі збитки (штрафи), але не менше ніж сума еквівалентна 50 (п`ятдесят) доларів США за кожну повну добу додаткового простою.

Отже, керуючись п. 3.2.11. Договору позивач нараховує неустойку за прострочення строку завантаження (розвантаження) віх 5-ти вагонів за період з 21.04.2023 року по 03.06.2023 року (по вагонам №29777794, №29777992, №29218070) та з 23.04.2023 року по 07.06.2023 року (по вагонам №29046851, №29046844) у сукупному розмірі 409 472, 00 грн.

Відповідно до п. 3.2.14. Договору, у випадку непередбачуваної і непрогнозованої відмови клієнта від завантаження вантажу до вагону, експедитор вправі вимагати від клієнта сплати неустойки у розмірі, що компенсує його (експедитора) можливі збитки (штрафи), але не менше ніж сума еквівалентна 100 (сто) доларів США.

Отже, керуючись п. 3.2.14. Договору позивач також нараховує неустойку за непередбачувану відмову від завантаження вагонів №29046851, №29046844 у розмірі 7 312, 00 грн.

Разом з тим відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (частина 1). Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частина 2).

У статті 617 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчують Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 року у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності (п. 5.48 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 року у справі № 904/5328/21).

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 року у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 року у справі № 913/785/17, від 01.06.2021 року у справі №910/9258/20 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 року у справі № 913/20/21, від 22.06.2022 року у справі № 904/5328/21.

Сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 року у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п. 75-77 постанови Об`єднаної палати Верховного Суду від 19.08.2022 року у справі № 908/2287/17; п. 5.19-5.21 постанови Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 911/589/21; п. 47 постанови Верховного Суду від 04.10.2022 року у справі № 927/25/21).

В матеріалах справи наявний Сертифікат Київської ТПП №17/13-4/854 від 05.09.2023 року. (т.1, а.с. 161-162).

Зі змісту даного сертифікату, Київська ТПП засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме: неможливість відвантажити цукор на адресу отримувача в Угорській Республіці, через введення обмеження на імпорт цукру відповідно до Постанови Уряду Угорщини №130/2023 (IV.18) та обмеження на експорт цукру з України введене Постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2023 року №545 щодо обов`язку ТОВ "Карго-Експрес" із забезпечення завантаження спірних вагонів протягом 2 (двох) діб після їх подачі на місце завантаження відповідно до п. 3.2.11. Договору. Період дії обставин форс-мажору (обставин непереборної сили) встановлено з 19.04.2023 року по 07.07.2023 року.

Відповідно до п. 6.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань за Договором, якщо це є наслідком обставин непереборної сили, а саме: пожежі, паводку, землетрусу, урагану, снігового замету, інших стихійних лих, масових захворювань (епідемій, епізоотій), страйків, військових дій будь-якого характеру, блокади, ембарго, дій органів державної влади та управління, валютних обмежень, інших внутрішньодержавних та міжнародних санкцій чи обмежень, що виникли після укладення Договору та незалежних від волі сторін.

Згідно з п. 6.2. Договору сторона, для якої створилась неможливість виконання своїх зобов`язань за Договором, повинна у письмовій формі повідомити іншу Сторону про настання дії вищезазначених обставин протягом 7 (семи) календарних днів з моменту їх настання. У повідомленні повинні бути вказані дані про характер обставин та їх тривалість, оцінка їх впливу на можливість виконання зобов`язань за Договором.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача у порядку п. 6.2. Договору про наявність обставин форс-мажору.

Однак, з врахуванням правової позиції Верховного Суду, а саме щодо врахування встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами задля дотримання принципу змагальності сторін судового процесу, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду, що відсутність повідомлення відповідача про дію органів державної влади Угорщини та України не вплинуло на обізнаність позивача про настання відповідних обставин форс-мажору, оскільки, в силу п. 3.1.7. Договору саме експедитор (позивач) зобов`язаний сповіщати клієнта про прийняття нових або про зміну діючих нормативних актів, що стосуються організації узгоджених перевезень вантажів, з огляду на господарську діяльність яку експедитор провадить.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Постанова Уряду Угорщини №130/2023 (IV.18) про введення обмеження на імпорт цукру та Постанова Кабінету Міністрів України від 30.05.2023 року №545 про введення обмеження на експорт цукру з України опубліковані офіційно та є публічно доступними на офіційних сайтах Верховної Ради України та Уряду Угорської Республіки.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач допустив неналежне виконання взятих на себе пунктом 3.2.11. Договору зобов`язань з завантаження (розвантаження) вагонів впродовж 2 (двох) діб після їх подачі в місце завантаження у зв`язку з наявністю обставин форс-мажору, які мали місце з 19.04.2023 року по 07.07.2023 року, тому у вказаний період відповідач звільняється від відповідальності за неналежне виконання ним договірних зобов`язань/

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданих апеляційних скаргах, скаржниками не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржникам вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Транс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Карго-Експрес" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 року у справі №910/15854/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2024 року у справі № 910/15854/23 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15854/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.10.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Т.П. Козир

А.О. Мальченко