Постанова

від 30.10.2024 по справі 903/464/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року Справа № 903/464/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 25 липня 2024 року, повний текст судового рішення складено 30 липня 2024 року по справі №903/464/24 (суддя Вороняк А.С.)

за позовом Приватного підприємства «Вітчизна-К»

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка

про стягнення 80350 грн 83 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Вітчизна-К звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка (надалі Відповідач) про стягнення 74500 грн 04 коп. основного боргу, 838 грн 89 коп. 3% річних, 894 грн інфляційних збитків та 4117 грн 90 коп. пені.

У позовній заяві Позивач вказав, що він має намір після 5-ти днів після ухвалення рішення суду, подати докази на підтвердження судових витрат, зокрема витрат на правову допомогу, вказавши орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу складає 10000 грн (а.с 6).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 10 липня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 74500 грн 04 коп. основного боргу, 894 грн інфляційних втрат, 836 грн 77 коп. 3 % річних, 4107 грн 50 коп. пені; у позові про стягнення 2 грн 12 коп. 3 % річних, 10 грн 40 коп. пені відмовлено.

11 липня 2024 року Позивач надіслав до суду поштовим відправленням з описом вкладенням клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 25 липня 2024 року клопотання представника Позивача від 10 липня 2024 року про стягнення з Відповідача витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції додатковим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 134-135), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив скасувати додаткове рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволення клопотання Позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При цьому апелянт просить стягнути з Позивача на користь Відповідача витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що Позивачем на виконання статті 244 Господарського процесуального кодексу України не подано до Господарського суду Волинської області заяви про ухвалення додаткового рішення, з огляду на що вважає, що у суду першої інстанції були відсутні законодавчі підстави для ухвалення додаткового рішення.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції внаслідок порушення норм процесуального права, а саме частин 1-3 статті 244 ГПК України (зважаючи на те, що у Господарського суду Волинської області були відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення) наслідком чого головуючою суддею було застосовано надмірну гнучкість у питанні розгляду клопотання Позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Вважає, що судом винесено незаконне додаткове рішення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною Відповідача на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 25 липня 2024 року. Запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

Позивачем у відзиві на позовну заяву, зазначено пщо роцесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Вказав, що Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Констатує, що представником Позивача (адвокатом Богомазовою І.О.) було зроблено усну заяву до закінчення судових дебатів у справі про намір подати клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. І протягом п`яти днів подано до суду клопотання з додатками, що підтверджують понесені витрати на правничу допомогу Позивачем. Позивач зазначив, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.

Позивач також вказав, що станом на 10 вересня 2024 року Позивачем понесено витрати згідно акту виконаних робіт № 2 від 9 вересня 2024 року на суму 4500 грн, а саме, виконана робота: підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 25 липня 2024 по справі №903/464/24 до Північно-західного апеляційного господарського суду 1,5 год, загальна вартість наданих послуг становить 4500 грн (1,5 год х 3000 грн). Позивач просив покласти на Відповідача витрати понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 4500 грн.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції констатує, що дана справа № 906/1677/23 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 3028 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 302800 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 4 вересня 2024 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №903/464/24 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 11 листопада 2024 року включно.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги Відповідача, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, та змінити судове рішення в частині розподілу судових витрат, понесених на правничу допомогу в суді першої інстанції, шляхом викладення пункту 2 резолютивної частини рішення місцевого господарського суду в редакції резолютивної частини даної постанови.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Схожий висновок викладено і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначає, що разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок наведено в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 року у справі № 927/237/20.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві Позивач зазначив, що орієнтовний попередній розмір судових витрат підприємства становить 10 000 грн 00 коп..

В письмовому клопотанні від 10 липня 2024 року (що було також усно зазначено в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції) просив стягнути з Відповідача 9 000 грн на професійну правничу допомогу.

В силу дії частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 221 Господарського процесуального кодексу України унормовано, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

При цьому, колегія суду зауважує, що процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів.

Діючий ГПК України надає лише суду право (а не обов`язок) при заявленні усного клопотання чи заяви зобов`язати сторону вчинити її у письмовій формі. Тобто, в даному разі, якщо суду було б не достатньо попередньої заяви щодо подання протягом п`яти днів після винесення судового рішення заяви щодо відшкодування цих витрат, саме суд першої інстанції мав право зобов`язати сторону здійснити письмову заяву з цього приводу. Оскільки місцевий господарський суд не вважав за потрібне зобов`язати сторону вчинити відповідну дію, то в такому випадку не відбулося жодного порушення процесу.

Суд апеляційної інстанції при цьому констатує, що представником Позивача (адвокатом Богомазовою І.О.) було зроблено усну заяву до закінчення судових дебатів у справі про намір подати клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (що підтверджується протоколом судового засідання від 10 липня 2024 року; а.с. 80-83). При цьому протягом п`яти днів даною стороною подано до суду клопотання з додатками, що підтверджують понесені витрати на правничу допомогу Позивачем.

Окрім наведеного, представником Позивача дотримано положення ГПК України щодо повідомлення про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, адже у позовній заяві зазначено, що орієнтовний попередній розмір судових витрат підприємства становитиме 10 000 грн.

Відтак, зазначення Відповідачем в апеляційній скарзі того, що Позивачем має бути подано документ про стягнення витрат на правничу допомогу який має назву «заяву», а не «клопотання», як поданого Позивачем, зважаючи на виконання представником Позивача всіх процесуальних вимог, пов`язаних із поданням заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, розцінюється колегією суду як надмірний формалізм та намаганням Відповідача, лише з огляду на неправильне, на його думку, написання заголовку документа, права Позивача передбаченого нормами господарського процесуального кодексу щодо відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу.

З огляду на вказане суд апеляційної інстанції відхиляє і доводи апелянта з приводу найменування поданого документа.

Поряд з тим, дослідження матеріалів справи вбачається, що 26 квітня 2024 року між АО «Алітіс» та Позивачем укладено договір доручення про надання правової допомоги №1143.

У відповідності до умов Договору доручення про надання правової допомоги №1143, за дорученням Позивача виконавець надає правову допомогу, а замовник зобов`язався виплатити виконавцю гонорар та відшкодувати витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 2.2 Договору доручення про надання правової допомоги №1143 визначено правову допомогу, яка підлягає наданню Позивачу. Договір вважаться чинним з моменту його підписання до його повного виконання. Вартість послуг, які надаються виконавцем, обумовлені додатком №1 до договору. Позивач сплачує на рахунок виконавця завдаток, обумовлений в додатку №1 до договору, протягом 3 банківських днів з моменту підписання договору. Кінцевий розрахунок за виконання обумовлених договором послуг замовник здійснює протягом 3 банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт (а.с. 94).

26 квітня 2024 року сторони підписали додаток №1 до договору-доручення про надання правової допомоги №1143, яким погодили вартість правових послуг по господарській справі щодо стягнення з Відповідача заборгованості та штрафних санкцій, а саме: вартість однієї години роботи адвоката становить 3 000 грн. Згідно пункту 5.4 договору-доручення про надання правової завдаток становить 6 000 грн 00 коп. (а.с. 95).

Згідно підписаного сторонами акту виконаних робіт №1 від 10 липня 2024 року АО «Алітіс» надано, а Позивачем прийнято такі роботи:

·підготовка та подання позовної заяви до Господарського суду Волинської області у справі №903/464/24 (6 травня 2024 року) 2 год;

·підготовка та подання відповіді на відзив по справі №903/464/24 (14 червня 2024 року) 0,5 год;

· участь у судовому засіданні у Господарському суді Волинської області по справі №903/464/24 (10 липня 2024 року) 0,5 год.

Загальна вартість наданих послуг становить 9 000 грн 00 коп (3 год х 3 000 грн) (а.с. 96).

Оплата послуг сумі 9 000 грн 00 коп підтверджується платіжними інструкціями: №36 від 6 травня 2024 року на суму 6 000 грн 00 коп.; №64 від 10 липня 2024 року на суму 3 000 грн 00 коп. (а.с. 97-98).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала у справі № 922/1964/21, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18.

Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 10 липня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 74500 грн 04 коп. основного боргу, 894 грн інфляційних втрат, 836 грн 77 коп. 3 % річних, 4107 грн 50 коп. пені. У позові щодо стягнення 2 грн 12 коп. - 3 % річних, 10 грн 40 коп. пені відмовлено.

Згідно пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Підсумовуючи усе вищевказане колегія суду наголошує, що при оцінці витрат на професійну допомогу адвоката беручи до уваги відсутність особливої складності справи, її малозначність в силу Закону кількість і тривалість засідання у даній справі, в якій брав участь представник Позивача (2 судове засідання), а також те, що підготовка до судового засідання, робота в судовому засіданні у даній справі фактично є складовими підготовки та подання позовної заяви (докази ж які долучені до позовної заяви становлять фотокопії із первинні облікових документів наданих Позивачем) та враховуючи відсутність будь-яких доказів котрі б самостійно збиралися та подавалися представником, недоведеність заявником саме обґрунтованості та пропорційності розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, недоведення негативної поведінки сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справи, враховуючи заперечення сторони щодо зменшення витрат направничу допомогу, колегія суддів зазначає, що у даному випадку, з огляду на розумність, обґрунтованість та співмірність розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, визначений заявником розмір у сумі 9000 грн є значно завищеним, з огляду на що колегія суддів, дійшла висновку про те, що достатнім, співмірним та обґрунтованим буде розмір призначення до відшкодування витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 4500 грн.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Схожі висновки викладені й в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.

При цьому, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 912/1025/20.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Отже виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, враховуючи вищезазначене та всі аспекти і складність даної справи, враховуючи заперечення Відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, а також зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції доходить висновку про підставність і обрунтованість стягнення з Відповідача на користь Позивача 4500 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, адже саме такий їх розмір судом визначається як справедливий, а також таким, що відповідає критерію реальності та розумності таких витрат. В задоволенні решти судових витрат на правничу допомогу апеляційний господарський суд відмовляє.

Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд змінює додаткове рішення суду першої інстанції в частині покладення на Відповідача 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу, приймаючи в цій частині нове рішення, яким стягує з Відповідача на користь Позивача 4500 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відтак приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд частково задоволює апеляційну скаргу Відповідача змінюючи судове рішення в частині розподілу судових витрат, понесених на правничу допомогу, шляхом викладення пункту 2 резолютивної частини рішення в редакції резолютивної частини даної постанови.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 25 липня 2024 року по справі №903/464/24 - задоволити частково.

2. Додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 25 липня 2024 року по справі №903/464/24 змінити, виклавши пункт 2 резолютивної частині рішення в наступній редакції:

"2. Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка (с. Губин Перший, Горохівський район, Волинська область, 45726, код ЄДРПОУ 03373842) на користь Приватного підприємства Вітчизна-К (вул. Шкільна,12Е, с. Менчичі, Іваничівський район, Волинська область, 45323, код ЄДРПОУ 40812058) 4500 грн витрат на професійну правничу допомогу."

3. В решті додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 25 липня 2024 року по справі №903/464/24 - залишити без змін.

4. Господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

7. Справу №903/464/24 повернути Господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.