Рішення

від 23.10.2024 по справі 910/5461/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2024Справа № 910/5461/24Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 11/15, ідентифікаційний код ВП: 40081347)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТХАУС СЕРВІС" (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, 6Г, ідентифікаційний код 43165707)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Автономні джерела струму" (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 50, ідентифікаційний код 32704119)

про стягнення 2 221 380,00 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Становова Ю.В.

Від відповідача: Мальцева Г.Ю.

Від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТХАУС СЕРВІС" про стягнення штрафних санкцій за договором поставки № ЦЗВ-07-04623-01 від 15.09.2023 у розмірі 2 221 380,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/5461/24 здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10.06.2024.

28.05.2024 засобами поштового зв`язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.

03.06.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, які залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 10.06.2024 представником відповідача повідомлено, що ним 10.06.2024 подано до канцелярії суду заперечення на відповідь на відзив та заявляє усне клопотання для надання додаткового часу для представлення суду додаткових доказів у справі та у зв`язку з направленням адвокатського запиту до виробника ТОВ "АДС".

У засіданні суду 10.06.2024 судом поставлено на обговорення питання, щодо доцільності залучення до участі у справі третьою особою, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Автономні джерела струму".

Представник відповідача заперечень щодо залучення до участі у справі третьою особою, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Автономні джерела струму" не навів.

Представник позивача пояснив, що не вбачає підстав для залучення до участі у справі вказаної третьої особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Автономні джерела струму" та відкладено підготовче засідання на 15.07.2024.

12.06.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли докази направлення на адресу третьої особи копії позовної заяви з додатками.

18.06.2024 через підсистему "Електронний суд" від третьої особи надійшли письмові пояснення.

Також 12.07.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли письмові пояснення.

Крім того, 12.07.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Дані документи протокольною ухвалою залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 15.07.2024 представник відповідача повідомив, що 15.07.2024 ним подано до канцелярії суду клопотання про зменшення розміру неустойки.

У підготовчому засіданні 15.07.2024 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Третя особа участь свого представника у засідання суду 15.07.2024 не забезпечила, про дату та час судового розгляду повідомлялася належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.08.2024.

29.07.2024 позивачем подані письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 відкладено судове засідання на 02.10.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 відкладено судове засідання на 23.10.2024.

У судовому засіданні 23.10.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.10.2024 проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.

23.10.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.09.2023 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» (далі - відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № ЦЗВ-07-04623-01, відповідно до умов якого постачальник взяв на себе зобов`язання поставити та передати у власність покупцю товар: електричні акумулятори (електричні акумулятори та акумуляторні батареї), а покупець прийняти та оплатити товар, кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник якого визначаються в специфікації, що є невід`ємною частиною договору, на умовах, які викладені у цьому договорі (п.1.1. договору).

Відповідно до п.4.1. договору постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ пункт призначення - згідно рознарядки покупця відповідно до «ІНКОТЕРМС» у ред. 2020 р.

Згідно з п. 4.2. договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки згідно рознарядки покупця.

Пунктом 4.5. сторони врегулювали, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів:

- на поштову адресу постачальника, зазначену в договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);

- вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис;

- шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) сканкопії відповідної рознарядки форматі PDF або будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.

Пунктом 4.6. договору визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.

Відповідно до підпункту 9.3.1. пункту 9.3 договору при порушенні строків постачання постачальник оплачує замовнику штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених пунктом 4.2. цього договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань допоставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.

На виконання умов, закріплених договором, 18.10.2023 філією «ЦЗВ» на електронну адресу ТОВ «СМАРТХАУС СЕРВІС» (smarthouse@shs.kiev.ua) та засобами поштового зв`язку направлена рознарядка від 18.10.2023 № ЦЗВ-20/3934 (далі - рознарядка) стосовно готовності прийняти партію товару на загальну суму 18 060 000,00 грн з ПДВ.

Кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 17.11.2023 включно.

Партію товару на суму 3 250 800,00 грн з ПДВ ТОВ «СМАРТХАУС СЕРВІС» поставлено 15.11.2023 та 17.11.2023, що підтверджується актами підтвердження прийому товару по кількості від 15.11.2023 № О23-195 та від 17.11.2023 № О23-197.

Решту товару на суму 14 809 200,00 грн з ПДВ відповідачем поставлено 24.11.2023, 28.11.2023 та 30.11.2023, що підтверджується Актами підтвердження прийому товару по кількості від 24.11.2023 № О23-210, від 28.11.2023 № О23-220 та від 30.11.2023 № О23-221 відповідно.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» неналежно виконало свої зобов`язання за договором, чим порушило вимоги пунктів 1.1 та 4.2 договору.

Відповідно до вищезазначеного позивачем за рознарядкою були нараховані штрафні санкції у сумі 2 221 380,00 грн та на юридичну адресу постачальника направлено претензію від 22.12.2023 № ЦЗВ-20/5089 з вимогою сплатити зазначені штрафні санкції за неналежне виконання договору на поточний рахунок позивача.

Претензія отримана відповідачем за зареєстрованою юридичною адресою (інформація з офіційного сайту Укрпошти щодо відстеження поштового пересилання за трекномером 0304911093153 додається), однак залишена без відповіді та задоволення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що покупець свої зобов`язання відповідно до умов договору щодо своєчасної поставки товару не виконав, у зв`язку з чим останнім нараховано до стягнення з відповідача штраф у сумі 2 221 380,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.2. договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки згідно рознарядки покупця.

Так, 18.10.2023 філією "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» (smarthouse@shs.kiev.ua) та засобами поштового зв`язку направлена рознарядка від 18.10.2023 № ЦЗВ-20/3934 стосовно готовності прийняти партію товару на загальну суму 18 060 000,00 грн з ПДВ.

Судом встановлено, що кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 17.11.2023 включно.

Також судом встановлено, що партію товару на суму 3 250 800,00 грн з ПДВ відповідачем поставлено 15.11.2023 та 17.11.2023, тобто, протягом строку дії рознарядки від 18.10.2023 № ЦЗВ-20/3934, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами підтвердження прийому товару по кількості від 15.11.2023 № О23-195 та від 17.11.2023 №О23-197 відповідно.

Разом з тим, решту товару на суму 14 809 200,00 грн з ПДВ ТОВ «СМАРТХАУС СЕРВІС» поставлено 24.11.2023, 28.11.2023 та 30.11.2023, тобто, після закінчення строку дії рознарядки від 18.10.2023 № ЦЗВ-20/3934, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами підтвердження прийому товару по кількості від 24.11.2023 № О23-210, від 28.11.2023 № О23-220 та від 30.11.2023 № О23-221 відповідно.

Пунктом 4.6. договору визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «СМАРТХАУС СЕРВІС» неналежно виконало свої зобов`язання щодо поставки обумовленого товару в строк, чим порушило вимоги п. 4.2 договору.

Відповідно до підпункту 9.3.1. пункту 9.3 договору при порушенні строків постачання постачальник оплачує замовнику штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених пунктом 4.2. цього договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань допоставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.

Положеннями статті 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТХАУС СЕРВІС" про стягнення штрафних санкцій за договором поставки № ЦЗВ-07-04623-01 від 15.09.2023 у розмірі 2 221 380,00 грн є обґрунтованими.

Щодо тверджень відповідача про наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), про що позивача було повідомлено у визначений договором спосіб та строк, суд зауважує наступне.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Судом також враховано, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Відповідно до наявних в матеріалах справи пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю "Автономні джерела струму" вбачається, що у листопаді 2023 року мали місце порушення поставок Акумуляторних батарей лужних нікель-кадмієвих 75КН 150Р з боку ТОВ «АДС» на користь ТОВ «СМАРТХАУС СЕРВІС» у зв`язку із настанням обставин непереборної сили.

Разом з тим, суд критично оцінює наявний в матеріалах справи лист ТОВ «АДС» за вих.№21/06-2024 від 21.06.2024, оскільки останній є фактично письмовими поясненнями та не містить доказів на підтвердження зазначених у листі обставин.

Судом враховано, cертифікатом № 4600-23-4566 засвідчуються форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): блокування руху вантажного транспорту, що слідує на в`їзд до України з Республіки Польща, період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для ТОВ «СМАРТХАУС СЕРВІС»: дата настання 17.11.2023; дата закінчення тривають на 28.11.2023.

Суд зазначає, що наявність сертифікату, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися у сукупності з іншими доказами.

Правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Такі правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, де зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести факт їх виникнення; те, що обставини є форс-мажорними для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань, відповідач має довести, що саме страйк польських перевізників на українсько-польському кордоні став причиною неможливості виконання ним обов`язків по поставці товару, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Такі обставини, як блокада, страйк тощо самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача виконати свої зобов`язання.

Факт такий як блокада, страйк тощо не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість здійснення поставки за договором.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причино-наслідкового зв`язку неможливості виконання зобов`язань за договором із фактом форс-мажору.

Також судом враховано, що договір був укладений сторонами в період дії воєнного стану в Україні, а отже, ТОВ «СМАРТХАУС СЕРВІС» на момент укладання договору розуміло ризик настання несприятливих обставин, що можуть зашкодити виконанню договору.

Пунктом 17.2. договору сторони підтвердили, що вони усвідомлюють усі ризики пов`язані з виконанням умов цього договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного в установленому законодавством порядку.

Договір підписаний представниками обох сторін та посвідчений їх печатками, тобто, сторонами узгоджені умови наведеного договору, щодо якого відповідачем не висловлювалось будь-яких заперечень, а також не складалось протоколів розбіжностей у встановленому законом порядку. Тобто, відповідач своїми діями погодився з умовами укладеного договору, на підставі якого у сторін виникли певні господарські правовідносини, які засновані на юридичній рівності учасників. При цьому, своєчасне виконання зобов`язання кожною із сторін договору є безумовною умовою стабільності господарського обороту в цілому.

Також відповідачем та третьою особою не доведено факту відсутності запасу виготовленого товару, який мав би бути сформований, оскільки договір укладений між сторонами у вересні місяці, тоді як рознарядка надана у жовтні, а обставини з страйком польських перевізників виникли вже у листопаді.

Більше того, суд критично оцінює наявний в матеріалах справи лист ТОВ «АДС» за вих.№21/06-2024 від 21.06.2024, оскільки останній є фактично письмовими поясненнями та не містить доказів на підтвердження зазначених у листі обставин.

Таким чином, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором відсутні.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд зазначає наступне.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 (постанова від 18.03.2020) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер .

І розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Вказані висновки об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виклала у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2024 у справі № 910/10934/23.

Суд враховує той факт, що на момент звернення до суду з даним позовом основне зобов`язання відповідачем вже було виконане, що може свідчити про можливе зловживання позивачем своїм правом на стягнення сум штрафу.

При цьому, факт виконання зобов`язання боржником нівелює у даному випадку основну мету неустойки - стимулювання виконання основного зобов`язання, і може спричинити отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на відповідні висновки Верховного Суду, враховуючи виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, а також те, що відповідне порушення товариством зобов`язання не завдало збитків позивачеві, суд вважає за можливе зменшити визначений останнім розмір штрафу до 30% та стягнути з відповідача 666 414,00 грн штрафних санкцій.

Суд вважає, що зменшення штрафних санкцій у даному випадку до 30% та стягнення з відповідача штрафу в сумі 666 414,00 грн буде адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно з цим, буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових доходів.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Разом з тим, твердження позивача про те, що у суду відсутні підстави для зменшення розміру неустойки, оскільки відповідачем не вживались заходи для своєчасного виконання умов договору, не було надано доказів, які б свідчили про наявність хоча б однієї із підстав для зменшення штрафних санкцій та не було подано будь-яких доказів, які б свідчили про майновий стан відповідача та наявність виключних або будь-яких інших обставин, які б могли слугувати підставами для зменшення пені та штрафу, суд оцінює критично, з огляду на встановлені вище обставини справи.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Пунктом другим частини другої статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТХАУС СЕРВІС" (02091, м. Київ, вул. Тростянецька, 6Г, ідентифікаційний код 43165707) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 11/15, ідентифікаційний код ВП: 40081347) штрафні санкції у розмірі 666 414 (шістсот шістдесят шість тисяч чотириста чотирнадцять) грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 996 (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) грн 21 коп.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 30.10.2024

Суддя І.О. Андреїшина