Рішення

від 17.10.2024 по справі 911/1508/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1508/24

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АКБ МОНОЛІТ (17400, Чернігівська обл., Бобровицький р-н, м. Бобровиця, вул. Остерська, буд. 51)

до Товариства з обмеженою відповідальністю МАХОВИК (07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Благодатна, буд. 41, корпус А)

про стягнення 281316,46 грн. заборгованості, у тому числі 223163,03 коп. основного боргу, 45553,42 грн. пені, 4212,88 грн. 3% річних, 8387,13 грн. інфляційних втрат,

секретар судового засідання: Крикун І.В.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 10-06/24-01 від 10.06.2024 р. (вх. № 818/24 від 12.06.2024 р.) Товариства з обмеженою відповідальністю АКБ МОНОЛІТ до Товариства з обмеженою відповідальністю МАХОВИК про стягнення 281316,46 грн. заборгованості, у тому числі 223163,03 коп. основного боргу, 45553,42 грн. пені, 4212,88 грн. 3% річних, 8387,13 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.06.2024 р. (суддя Кошик А.Ю.) позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/1508/24 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 11.07.2024 р.

09.07.2024 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява б/н від 09.07.2024 р. (вх. № 7351/24 від 09.07.2024 р.) про розгляд справи у відсутність представника позивача

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.07.2024 р. розгляд справи було відкладено на 29.08.2024 р., встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його висновків до 12.08.2024 р.

12.08.2024 р. до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 56/08 від 09.08.2024 р. (вх. № 8519/24 від 12.08.2024 р.), за змістом якого останній визначає позовні вимоги частково і просить суд: 1) задовольнити позовні вимоги частково; 2) визнати основний борг ТОВ МАХОВИК перед ТОВ АКБ МОНОЛІТ в сумі 210643,04 грн.; 3) визнати періодом прострочення зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю МАХОВИК перед ТОВ АКБ МОНОЛІТ 183 дні (період з 09.09.2023 р. по 09.03.2024 р.), що в грошовому еквіваленті складає 35124,54 грн.; 4) відмовити в позові ТОВ АКБ МОНОЛІТ в частині стягнення 4212,88 грн. 3% річних та 8387,13 грн. інфляційних втрат.

29.08.2024 р. до Господарського суду Київської області через систему Електронний суд від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 29.08.2024 р. (вх. № 9332/24 від 29.08.2024 р.), в якій останній зазначив, що погоджується із контррозрахунком відповідача щодо розміру заявлених до стягнення сум та просить суд стягнути з відповідача 210643,04 грн. основного боргу та 35124,54 грн. пені, а також 4219,76 грн. судового збору.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024 р., у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 , матеріали справи № 911/1508/24 було передано судді Господарського суду Київської області Бабкіній В.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.09.2024 р. матеріали справи № 911/1508/24 було прийнято до провадження суддею Бабкіною В.М., призначено судове засідання з розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження на 17.10.2024 р.

У судове засідання 17.10.2024 р. представники сторін не з`явились, про дату і час судового засідання учасники процесу були повідомлені належно відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні 17.10.2024 р. було прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

07.09.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю АКБ МОНОЛІТ (далі ТОВ АКБ МОНОЛІТ, замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю МАХОВИК (далі ТОВ МАХОВИК, виконавець, відповідач) було укладено договір № 133/09 на виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту спецтехніки, обладнання.

Відповідно до Розділу 1 договору виконавець взяв на себе зобов`язання виконати роботи з технічного обслуговування і ремонту спецтехніки, обладнання, їх складових частин (надалі роботи), а замовник прийняти та оплатити виконані роботи та надані виконавцем запчастини і матеріали (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 3.1 договору оплата робіт за договором здійснюється замовником у гривні, шляхом перерахування передплати в розмірі 100% від попередньої оплати вартості робіт, зазначеної в Дефектній відомості, на рахунок, зазначений у рахунку-фактурі, після завершення робіт першого етапу, до початку виконання робіт другого етапу.

Роботи виконуються поетапно (п. 4.2 договору).

За умовами п. 4.3 договору перший етап виконання робіт включає в себе розбирання, дефектування та аналіз спецтехніки, що потребує ремонту, та виготовлення Дефектної відомості.

Другий етап виконання робіт здійснюється виконавцем протягом строку, встановленого в Дефектній відомості, та включає в себе здійснення ремонтних робіт, передбачених Дефектною відомістю (п. 4.4).

Як зазначає позивач, 01.02.2022 р. останнім як замовником та відповідачем як виконавцем було узгоджену Дефектну відомість щодо ремонту двигуна, внаслідок чого відповідачем було надано позивачеві рахунок на оплату № 4147 від 01.02.2022 р. на суму 223163,03 грн.

Позивачем було здійснено оплату вказаного рахунку, що підтверджується платіжним дорученням № 47 від 01.02.2022 р., тобто відповідно до п. 3.1 договору позивачем було здійснено 100% передоплату вартості робіт.

Проте, як стверджує позивач, відповідачем ремонтні роботи виконані не були, одержані в якості передплати грошові кошти в сумі 223163,03 грн. не повернуті, незважаючи на звернення замовника від 24.10.2022 р.

13.03.2024 р. представник позивача звернувся до відповідача з претензією № 13-03/24-02, однак відповіді на претензію надано не було, ремонтні роботи не виконано, одержані в якості передплати грошові кошти не повернуті, у зв`язку з чим ТОВ «АКБ МОНОЛІТ» і звернулося до суду з даним позовом.

Згідно приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим, порушенням зобов`язання відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Поряд з цим, за приписами частин 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.

Відповідачем доказів повернення здійсненої позивачем попередньої оплати до матеріалів справи не надано.

Поряд з цим, згідно з п. 5.3 договору у випадку порушення стороною строків, передбачених цим договором, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в загальному розмірі 45553,42 грн.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 4212,88 грн. 3% річних та 8387,13 грн. інфляційних втрат.

Слід зазначити, що відповідач у відзиві на позов визнав позовні вимоги в частині суми основного боргу 210643,04 грн. та 35124,54 грн. пені, вказуючи на часткове виконання робіт з перевезення двигуна, його розбирання та дефектування на загальну суму 12519,96 грн., а також на те, що пеню слід обраховувати, виходячи з встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячного строку, проти чого позивач не заперечив, зазначивши у відповіді на відзив на позовну заяву про те, що останній вважає за можливе погодитись з відповідачем щодо розміру стягнень в межах, визнаних останнім.

Згідно з приписами п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Зокрема, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (ч. 1 ст. 191 ГПК України).

Відповідно до вимог ч. 4 тієї ж статті 191 Кодексу у разі визнання позову відповідачем суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши позиції сторін, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі внаслідок визнання частини позовних вимог відповідачем, а саме про стягнення 210643,04 грн. суми основного боргу та 35124,54 грн. пені.

Поряд з цим, суд відзначає, що відповідач заперечував проти стягнення решти сум основного боргу та пені, а також проти стягнення 3% річних та інфляційних втрат у заявлених позивачем сумах.

Водночас, позивач у відповіді на відзив також просив суд про ухвалення рішення лише щодо стягнення визнаних відповідачем сум, а саме - 210643,04 грн. суми основного боргу та 35124,54 грн. пені, враховуючи часткове визнання позовних вимог відповідачем та тяжке економічне становище національних виробників в державі станом на даний час.

Суд вважає за необхідне відзначити, що згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю АКБ МОНОЛІТ.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову у даній справі не спростовує.

Щодо розподілу у даній справі судових витрат слід відзначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з цим, у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

З огляду на викладене та враховуючи, що позивач просив суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в сумі 4219,76 грн., витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МАХОВИК (07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Благодатна, буд. 41, корпус А, код 40088054) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АКБ МОНОЛІТ (17400, Чернігівська обл., Бобровицький р-н, м. Бобровиця, вул. Остерська, буд. 51, код 38704177) 210643 (двісті десять тисяч шістсот сорок три) грн. 04 коп. заборгованості, 35124 (тридцять п`ять тисяч сто двадцять чотири) грн. 54 коп. пені, 4219 (чотири тисячі двісті дев`ятнадцять) грн. 76 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 31.10.2024 р.

Суддя В.М. Бабкіна