Ухвала

від 28.10.2024 по справі 19-12/100-09-2266

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

"28" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 19-12/100-09-2266

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву від 24.07.2024р. за вх.№ 2-1228/24 Державного підприємства «ТВК» про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 02.07.2010р. по справі № 19-12/100-09-2266 таким, що не підлягає виконанню

у справі за позовом приватного акціонерного товариства „Луганська Вугільна Компанія, м.Луганськ

до відповідача: державного підприємства „Південь, смт.Авангард Овідіопольського району Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерства оборони України, м.Київ

про стягнення 297 100,00 грн.

Представники сторін:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.06.2010р. було задоволено позовні вимоги приватного акціонерного товариства „Луганська Вугільна Компанія, стягнути з державного підприємства „Південь (67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт.Авангард, вул. Базова,21, код ЄДРПОУ 24971275) на користь приватного акціонерного товариства „Луганська Вугільна Компанія (91000, м.Луганськ, вул.Радянська,18, код ЄДРПОУ 32474386)

- 297100 (двісті дев`яносто сім тисяч сто) грн. 00 коп. основного боргу,

- 2971 (двісті дев`яносто сімдесят одну) грн. 00 коп. державного мита,

- 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

02.07.2010р. Господарським судом Одеської області видано Наказ про примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 14.06.2010р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.10.2011р. виправлено описки в рішенні Господарського суду Одеської області від 14.06.2010 року, а саме у п.2 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції:

Стягнути з державного підприємства „Південь (67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт.Авангард, вул.Базова,21, код ЄДРПОУ 24971375) на користь приватного акціонерного товариства „Луганська Вугільна Компанія (91000, м.Луганськ, вул.Радянська, 18, код ЄДРПОУ 32474386)

- 297 100 (двісті дев`яносто сім тисяч сто) грн. 00 коп. основного боргу,

- 2 971 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят одну) грн. 00 коп. державного мита,

- 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 20.05.2011р. виконавче провадження № 19-12/100-09-2266 прийнято до виконання.

24.07.2024р. до Господарського суду Одеської області надійшла заява Державного підприємства «ТВК» про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 02.07.2010р. по справі № 19-12/100-09-2266 таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.160 Господарського процесуального кодексу України, суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.328 ГПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.160,234,328 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою від 26.07.2024р. суд прийняв до розгляду заяву Державного підприємства «ТВК» про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню (вх.№ 2-1228/24 від 24.07.2024), із призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 19.08.2024 р.

Станом на 19.08.2024р. клопотання та заяви від учасників сторін до суду не надходили.

Ухвалою від 19.08.2024р. розгляд заяви відкладено на 23.09.2024р., суд ухвалив розглянути в розумний строк заяву Державного підприємства «ТВК» про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 02.07.2010р. по справі № 19-12/100-09-2266 таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою від 23.09.2024р. розгляд заяви відкладено на 28.10.2024 р.

Сторони не з`явились в судове засідання 28.10.2024р., причини неявки не повідомили, однак вважаються повідомленими належним чином про судове засідання, про що свідчать довідки про доставку електронного документу та ухвал сторонам у встановленому порядку.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши обгрунтованість заявлених вимог заяви, господарський суд з`ясував наступне.

Згідно з ч.2 ст.328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Сутність процедури визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документу або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність дослідження питань щодо наявності чи відсутності обов`язку виконання судового рішення.

Суд вважає необхідним зазначити наступне.

Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.

Відповідно до ч.1,3 ст.327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Наслідком визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" є закінчення виконавчого провадження.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що перелік підстав для визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не є вичерпним.

При цьому, підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи:

- матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання);

- процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема, видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили; якщо виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після його видачі у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання; пред`явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на його пред`явлення до виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 755/15479/15-ц.

В межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов`язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється. (Правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 910/8665/17).

Виконання рішення суду проводиться лише тим способом, який визначено у рішенні, або в порядку ст.331 ГПК України цей спосіб і порядок виконання може бути змінений.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п.2,4 ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

За положеннями ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При цьому докази, які подаються до суду, повинні бути належними, тобто стосуватися предмета доказування, інакше суд не бере їх до розгляду згідно з частиною першою статті 76 ГПК України.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторона, яка подає доказ на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, здійснює це саме таким чином, щоб поданий нею доказ був належним, тобто вказує, для доведення яких саме належних до предмету доказування обставин сторона подає цей доказ, або стверджує про обставини і посилається при цьому на доказ існування цих обставин (постанова КГС ВС від 15.11.2019 у справі № 909/887/18).

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Відповідно до умов п.1 ст.161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Судом приймаються до уваги додаткові пояснення, надані заявником - Державним підприємством «ТВК»

Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що рф чинить збройну агресію проти України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до ООН, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії рф учиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього судового рішення.

Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії РФ проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що РФ чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань РФ; відзначаючи, що дії РФ на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Відповідно до ч.ст.7 Закону України « Про юрисдикційні імунітети та відповідальність оземних держав» іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України.

Згідно із ст.13 ЗУ « Про юрисдикційні імунітети та відповідальність іноземних держав», іноземна держава не користується в Україні юрисдикційним імунітетом у спорах, що стосуються:

1) її прав на нерухоме майно, у тому числі майно, набуте шляхом правонаступництва, яке розташовується на території України, а також зобов`язань такої іноземної держави, пов`язаних із зазначеним майном;

2) будь-яких прав щодо майна, розташованого на території України та пов`язаних із ним зобов`язань;

3) її прав на майно, які виникають з підстав, не пов`язаних із здійсненням такою державою суверенної влади;

4) майна держави Україна та зобов`язань, пов`язаних з таким майном;

5) прав на майно, які виникли внаслідок спадкування, дарування, чи прав на безхазяйне майно, а також будь-яких прав чи інтересів іноземної держави стосовно довірчої власності, майна банкрута чи юридичної особи у процесі ліквідації;

6) будь-яких пошкоджень або втрати майна, включаючи майно держави Україна, її юридичних та фізичних осіб, якщо вимога виникла внаслідок заподіяння шкоди та/або вилучення, та/або втрати майна або іншої обставини, що мали місце повністю або частково на території України;

7) корпоративних прав іноземної держави у господарських товариствах, зареєстрованих та/або таких, що провадять свою діяльність на території України;

8) майна, набутого з порушенням норм законодавства України та/або міжнародного права;

9) заподіяння на території України внаслідок діянь іноземної держави шкоди життю, здоров`ю та майну громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України;

10) легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, підтримки та/або фінансування тероризму чи фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території визначаються законом.

Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" та внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 01.07.2021 № 1618-IX (набрав чинності 21.11.2021) в статтю 13 Закону № 1207-VII внесені зміни, зокрема частину першу цієї статті викладено в новій редакції: «Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України».

Відповідно до змісту пояснювальної записки до законопроекту № 1618-IX після прийняття Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" Радою ЄС запроваджено санкції проти Російської Федерації, а саме заборонено імпорт продукції з тимчасово окупованої території до країн ЄС, заборонені інвестиції, заборонено експорт певних товарів і технологій на таку територію та інше.

Будь-які поставки товарів з окупованої території заборонені в Україні. Водночас в українському законодавстві залишається дозволеним, хоча і з обмеженнями, ведення господарської діяльності з тимчасово окупованою територією, що суперечить публічній позиції держави в сфері санкційної політики та політики невизнання. Прийняття зазначеного проекту сприятиме, зокрема усуненню обставин, які сприяють продовженню ведення господарської діяльності на тимчасово окупованій території.

Прийняття Закону № 1618-ІХ підтвердило загальне невизнання державою легітимності підприємницької діяльності на окупованих територіях.

Згідно із ч.ч.1,2 ст.18 Закону України « Про юрисдикційні імунітети та відповідальність іноземних держав», питання про те, користується чи не користується іноземна держава судовим імунітетом, вирішується судом у судовому засіданні.

Єдиним органом, компетентним вирішувати питання про те, користується чи не користується іноземна держава в Україні судовим імунітетом, є суд.

Окрім того, відповідно до ч.1 ст.20 Закону України « Про юрисдикційні імунітети та відповідальність іноземних держав», не вважається майном, що використовується і (або) призначене для використання іноземною державою в цілях інших, ніж здійснення суверенної влади держави, таке майно іноземної держави: власність, включаючи будь-який банківський рахунок, використовувана або призначена для використання під час виконання функцій дипломатичного представництва держави або його консульських установ, спеціальних місій, представництв при міжнародних організаціях або делегацій в органах міжнародних організацій або на міжнародних конференціях.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про юрисдикційні імунітети та відповідальність іноземних держав», Україна може застосувати контрзаходи проти держави, відповідальної за міжнародно-правове діяння, з метою спонукати зазначену державу виконувати свої зобов`язання за міжнародними договорами. Рішення про застосування контрзаходів може бути прийняте Кабінетом Міністрів України, Радою національної безпеки і оборони України або Верховною Радою України та може полягати у тимчасовому невиконанні міжнародно-правових зобов`язань України перед цією державою.

На виконання частини другої цієї статті суди України під час розгляду справ щодо виконання іноземною державою своїх зобов`язань за міжнародними договорами можуть прийняти рішення про позбавлення такої іноземної держави юрисдикційного імунітету.

Ураховуючи, що ДП «ТВК», діючи як державне підприємство, яке діє на території України та сплачує відповідно до діючого законодавства податки від доходів, звернулось до суду із заявою про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 02.07.2010 року по справі № 19-12/100-09-2266 таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із перебуванням ПРАТ «ЛУГАНСЬКА ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ» на окупованій території, унаслідок збройної агресії рф на території України.

Так, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України судових справ, оскільки такі дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, так як будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 ч.1 ст.2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tortexсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/ бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/ бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у цій справі, необхідно врахувати таке, що предметом розгляду заяви є неможливість виконання наказу Господарського суду Одеської області, так як стягувач за виконавчим листом перебуває на окупованій території рф.

27 квітня 2014 року було проголошено Луганську Народну Республіку, яку 21 лютого 2022 року за указом президента рф було визнано незалежною «республікою» та підписано з республіками ЛНР та ДНР договори про дружбу, співпрацю та допомогу, якими передбачено, що російські збройні сили повинні будуть «забезпечити підтримання миру» на території ДНР та ЛНР до моменту укладання договорів про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу.

Окрім того, вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (ч.3 ст.124 Конституції України). Тобто, у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть із іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Оскільки вчинення рф з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється донині, рф заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства рф в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт постанову Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-XII "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності", шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

У зв`язку з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України від 21.03.2022 № 25814/12.1.1/32-22 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану", з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права

Крім того, за повідомленням Акціонерного товариства "Укрпошта", розміщеним 25.02.2022 на своєму офіційному сайті, припинено поштове співробітництво з поштою росії, посилки та перекази в цю країну не приймаються.

Міністерство юстиції України листом від 06.10.2022 № 91935/114287-22-22/12.1.1 "Щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст.8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року" повідомило, що за інформацією МЗС України (лист від 03.10.2022 № 71/14-500-77469) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади російської федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Відтак, передача будь-яких документів компетентним органам російської федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України від 31.10.2022 № 100817/98748-22-22/12.1.3).

Силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження - військове вторгнення рф до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.74. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 (4) статуту ООН та звернено до РФ вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц та від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Тож обставину збройної агресії рф проти України, починаючи з 2014 року, та обставину тимчасової окупації рф окремих територій України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль, суд оцінює як загальновідомий факт.

Відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 року №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, - вся територія Луганського району Луганської області (включаючи м. Луганськ) тимчасово окупована російською федерацією з 07.04.2014.

Оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відновлення порушених прав, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України, включно із відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Забороняється у період дії воєнного стану в Україні, відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку).

Окрім того Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» Кримінальний кодекс України доповнено ст.111-1 яка, серед іншого, встановлює, що колабораційною діяльністю є передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, зокрема окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Такий злочин суб`єкт господарської діяльності вчинить, якщо передасть матеріальні ресурси збройним формуванням країни-агресора або вестиме господарську діяльність у взаємодії з країною-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території.

Кримінальна відповідальність за колабораціонізм може загрожувати і підприємствам на підконтрольній території України.

Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначено поняття фінансування тероризму - це надання чи збір будь-яких активів прямо чи опосередковано з метою їх використання або усвідомленням можливості того, що їх буде використано повністю або частково: для будь-яких цілей окремим терористом чи терористичною групою (організацією); для організації, підготовки або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи (організації), сприяння вчиненню терористичного акту, проходження навчання тероризму, перетинання державного кордону України з терористичною метою, провадження будь-якої іншої терористичної діяльності, а також спроби вчинення таких дій.

За таких умов, від усіх доходів (у т.ч. у вигляді сум погашеної заборгованості) безпосередньо, або через сплату податків підприємствами розташованими на окупованій території України відбувається фінансування російської федерації, яка чинним законодавством України визнана державою-терористом, а також її терористичних організацій «Л/ДНР».

Пунктом 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України, передбачено, що орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли протягом місяця з дня звернення до стягувача для отримання додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів ним не надано таких відомостей органу Казначейства.

Так, у зв`язку із неможливістю надсилання поштових відправлень стягувачу та відсутністю інформації з приводу перереєстрації з окупованої території на підконтрольну територію України ПАТ «Луганська вугільна компанія» відсутні підстави для продовження виконання даного Наказу.

Окрім того, порушує права Держави у користуванні та розпорядженні майном, так як за даним виконавчим провадженням за Постановою від 09.08.2018 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Цинєвим В.О., накладено арешт по зведеному виконавчому провадженню № 26617519.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що 09 серпня 2018 року за № 27425591 державним реєстратором Цинєвим В.О. відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області внесено відомості про накладення арешту на нерухоме майно (будівля, будівлі та споруди, розташованих за адресою Одеська область, Овідіопольський район, смт.Авангард, вулиця Базова 21) Державного підприємства «ТВК» (код ЄДРПОУ 24971375) реєстраційний номер 2677730 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №42473195).

Відповідно до п.5 ст.11-1 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 16.02.2010 року), сторони зобов`язані письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов`язкове зупинення виконавчого провадження, встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник фізична особа про зміну місця роботи.

Згідно п.7 ст.11-1 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція від 16.02.2010 року), особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій.

Так, в порушення Закону України «Про виконавче провадження», Стягувач при зверненні із заявою про прийняття Наказу Господарського суду Одеської області від 14.06.2010 року по справі №19-12/100-09-2266, виданого 02 липня 2010 року звернувся 04.05.2011 року із заявою про прийняття вищевказаного Наказу до примусового виконання, але не надавши реквізитів про сплату стягнутих грошових коштів після виконання. Дані відомості відсутні і в самому Наказі.

Тобто протягом 13 років перебування виконавчого листа на виконанні сам стягувач не цікавився виконавчим провадженням, не надіслав на адресу боржника та виконавчої служби відомості про зміну місця реєстрації після окупації м. Луганськ та реквізити банківських установ, які діють на території України та відповідно до чинного законодавства України.

Окрім того, стан припинення юридичної особи - це правовий статус, який підприємство набуває після прийняття рішення про його ліквідацію або реорганізацію. Це означає, що підприємство більше не функціонує як звичайний суб`єкт господарювання, але ще не повністю завершило процес ліквідації або реорганізації. В цей період підприємство не може займатися звичною комерційною діяльністю, але повинно виконати низку дій, необхідних для завершення своєї діяльності.

Коли підприємство перебуває в стані припинення, воно не може вести звичайну комерційну діяльність, таку як укладання нових договорів або розширення бізнесу.

Натомість, його основна увага зосереджується на завершенні поточних зобов`язань та підготовці до ліквідації або реорганізації.

Етапами ліквідації є: Прийняття рішення власника (учасників або акціонерів) про припинення існування юридичної особи. Повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію про початок процедури ліквідації. Повідомлення контролюючих органів про початок процедури ліквідації. Визначення кредиторів та повідомлення їх про початок процедури ліквідації. Продаж активів, розрахунки з усіма кредиторами, складання ліквідаційного балансу. Звільнення працівників. Закриття банківських рахунків, анулювання свідоцтв, дозволів та виключення з реєстрів.

Перевірка контролюючого органу. Отримання довідок від ДПСУ та ПФУ. Передача документів до архівних установ, знищення печаток та штампів. Внесення відомостей про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру.

Тобто, з моменту внесення відомостей про припинення Стягувача, а саме з 2014 року одним із останніх етапів є закриття банківських рахунків, що також унеможливлює належне виконання перед стягувачем грошового зобов`язання за Наказом Господарського суду Одеської області.

Так, з дня звернення до виконавчої служби із заявою про прийняття до провадження Наказу Господарського суду, а саме з 04.05.2011 року, заявником (стягувачем) не були надані реквізити для сплати ДП «ТВК» грошових коштів, що унеможливлює навіть державному виконавцю після надходження грошових коштів на рахунок виконавчої служби здійснити переведення коштів для виконання рішення суду.

Окрім того, відповідно до завіреної копії виконавчого провадження в якому міститься повернутий конверт від 01.11.11 року ПАТ «Луганська вугільна компанія» не отримує листи.

Принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

Також в рішенні ЄСПЛ у справі "Доменічіні проти Італії" (Domenichini v. Italy) від 15 листопада 1996 року, п. 33, Reports 1996-V) Суднагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві (див. рішення у справі "Доменічіні проти Італії" (Domenichini v. Italy) від 15 листопада 1996 року, п. 33, Reports 1996-V). ...».

Одночасно суд при розгляді позовних вимог зобов`язального характеру враховує, що відповідно до п.9 Порядку № 845 орган Казначейства має повноваження повертати виконавчий документ стягувачеві у визначених у вказаному пункті випадках.

З аналізу зазначеної норми слід дійти висновку, що уповноважений орган при прийнятті до виконання виконавчого документу перевіряє його на відповідність всім вимогамЗакону України "Про виконавче провадження". І тільки у разі його відповідності всім вимогам закону - приймає до виконання.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій. (Закон доповнено статтею 11-1 згідно із Законом № 1095-IV ( 1095-15 ) від 10.07.2003 )

Обмеження, введені Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для заборони держав-окупанту отримувати фінансову вигоду з окупації.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Згідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Окрім того, відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окуповану територію поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється.

Відповідно до ч. 9 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Ліцензії, надані суб`єктам господарювання до набрання чинності цим Законом (а для територій України, що були тимчасово окуповані російською федерацією після набрання чинності цим Законом - до тимчасової окупації цієї території України) відповідно до закону про ліцензування видів господарської діяльності, документи (включаючи сертифікати), видані відповідно до закону до 1 січня 2018 року, та документи про відповідність, надані відповідно до Закону України "Про технічні регламенти та оцінку відповідності", документи дозвільного характеру, надані згідно із Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності": а) вважаються недійсними на тимчасово окупованій території; б) можуть використовуватися для проведення господарської (підприємницької) діяльності на іншій території України до закінчення строку їх дії, у випадку перереєстрації таких суб`єктів на іншій території України, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику; в) не можуть бути продовженими відповідно до законодавства України, крім випадків, коли до закінчення строку дії таких ліцензій (дозволів) здійснено деокупацію відповідної тимчасово окупованої території.

З вищевикладеного вбачається, що ПАТ «Луганська вугільна компанія» не здійснила перереєстрацію з окупованої території на підконтрольну територію України та перебуваючи у стані припинення з 22.05.2014 року продовжує здійснювати свою господарську діяльність на окупованій території тим самим поповнює бюджет агресора, що в подальшому допомагає агресору за надходження поповнювати запас зброї, яка застосовується проти населення України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Державна реєстрація, окрім іншого, є однією із функцій державних органів щодо контролю за дотриманням законності в організації підприємницької діяльності. Тобто, з моменту державної реєстрації юридичної особи на останню поширюється юрисдикція держави, яка проявляється, зокрема у необхідності виконувати суб`єктом господарювання податкові обов`язки встановлені цією державою.

Встановлений судом факт місцезнаходження позивача (стягувача) приватного акціонерного товариства „Луганська Вугільна Компанія, м.Луганськ на не підконтрольній Уряду України території свідчить на користь висновку, що господарська діяльність вказаного товариств фактично знаходиться не тільки поза межами загальної юрисдикції України, а й поза межами правового поля.

Відповідно до ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території Україні" встановлено, що тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі тимчасово окупована територія) є невід"ємною частиною території України на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється.

Крім того, ДП "ТВК" звертає увагою, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022р. № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв"язку з військовою агресією Російської Федерації" встановлено мораторій (заборону) на виконання , у тому числі в примусовому порядку, грошових, та інших зобов"язань, кредиторами (стягувачами) за якими є, зокрема, громадяни російської федерації.

Даної позиції дійшов Верховний Суд в ухвалі від 03.06.2024 по справі № 910/5684/20. Суд касаційної інстанції, посилаючись, зокрема на ч.6 ст.13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режима тимчасово окупованій території України" (переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється) зупинив виконання рішення попередніх інстанцій.

Окрім того, відносно ПРАТ «Луганська вугільна компанія» перебувають виконавчі провадження стягувачем якого є ДП «Донецька вугільна енергетична компанія», яка зареєстрована у м.Донецьк та має відокремлений підрозділ «Проектно-конструкторське бюро» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія», що також призведе до надходжень грошових коштів підприємству, який залишився на окупованій території та продовжує співробітництво з агресором.

Так, російська федерація та особи, які забезпечують матеріальними ресурсами ведення збройної агресії в Україні, не мають права на судовий позов в результаті задоволення якого можуть отримати додаткові ресурси для фінансування загарбницької війни. Подібні звернення до Українського суду з метою стягнення коштів з тих, хто постраждав; був вбитий чи знищений через бойові дії російських окупантів повинні кваліфікуватися як зловживання правом.

На підставі вищевикладеного, керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Конвенцією, КК України,

За наведених обставин суд дійшов висновку про задоволення заяви ДП «ТВК» про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 02.07.2010 року у справі № 19-12/100-09-2266 таким, що не підлягає виконанню.

Керуючись ст. 234, 328, 336 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Задовольнити заяву Державного підприємства «ТВК» про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 02.07.2010 року у справі № 19-12/100-09-2266 таким, що не підлягає виконанню.

2. Визнати таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Одеської області від 02.07.2010 року у справі № 19-12/100-09-2266 про стягненн 297 100,00грн. основного боргу, 2 971,00грн. державного мита, 312,50грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повний текст ухвали складено на підписано 31.10.2024р.

Суддя Пінтеліна Тетяна Георгіївна