Ухвала

від 29.10.2024 по справі 922/867/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/867/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О.М. - головуючого, Кролевець О.А., Мамалуя О.О.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"</a>

на рішення Господарського суду Харківської області

у складі судді Кухар Н.М.

від 27.06.2024

та на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Попков Д.О., Стойка О.В., Медуниця О.Є.,

від 23.09.2024 (повний текст складено 25.09.2024)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"</a>,

до Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой"</a>,

про стягнення 380 752,60 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 380 752,60 грн, з яких: 253 249,90 грн пені, 127 502,70 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.06.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024: позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю будівельно-монтажне управління "Енергоюжспецстрой"</a> на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"</a> грошові кошти у розмірі 190 376,30 грн (з яких: 126 624,95 грн пені, 63 751,35 грн штрафу); витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 711,29 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

09.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"</a> звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій у розмірі 190 376,30 грн.

Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2024 (головуючий суддя - Баранець О.М., судді Кролевець О.А., Мамалуй О.О.).

Перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"</a>, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у справі №922/867/24 є стягнення 380 752,60 грн.

Суд звертається до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №922/867/24 відповідно до якої майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17, провадження № 12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Позовні вимоги у цій справі про стягнення 380 752,60 грн мають вартісну оцінку та носять майновий характер.

Позов у цій справі подано в 2024 році.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Як було зазначено вище предметом позову у справі № 922/867/24 є стягнення 380 752,60 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (1 514 000 грн), тому в розумінні ГПК України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами "а-г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"</a> у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Зі змісту касаційної скарги також убачається, що скаржник посилається на обставини справи та виключні випадки передбачені підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Зокрема, позивач обґрунтовуючи своє право на касаційне оскарження зазначає, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки кількість аналогічних та подібних спорів, які перебувають на розгляді в судах України є дуже значною, зокрема щодо застосування статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України для суб`єктів господарювання. Також зазначає, що дана касаційна скарга має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки суб`єкти ринку природного газу перебувають в однаково рівних умовах, з огляду на запровадження в державі воєнного стану та перебування як і Оператора ГТС, так і контрагента у скрутному фінансовому становищі, тобто в обставинах, які стосуються обох сторін договору. Рішення судів попередніх інстанцій стимулюють інших учасників господарських відносин не виконувати зобов`язання своєчасно та не дотримуватися обов`язкових умов, передбачених договором.

Розглянувши наведені скаржником доводи, Верховний Суд дійшов висновки про відсутність обставин для відкриття касаційного провадження, з огляду на таке.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони не містять жодних доказів якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Посилання скаржника на те, що касаційна скарга має виняткове значення для учасника справи також належним чином не необґрунтовані та зводяться до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні такого судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Щодо посилань скаржника на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що дані посилання не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Оскільки предметом спору у справі № 922/867/24 є стягнення грошової суми, що є меншою, ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а в касаційній скарзі не наведено належних обґрунтувань щодо наявності підстав, передбачених підпунктами "а-г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, то касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"</a> подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"</a> на рішення Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі №922/867/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"</a> на рішення Господарського суду Харківської області від 27.06.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 у справі № 922/867/24.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй