Постанова

від 30.10.2024 по справі 910/18282/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/18282/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Баранець О.М., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

представників:

позивача - Подька Т.В., Кіяна А.В.,

відповідача - Саранюка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 (головуючий суддя - Сибіга О.М., судді: Палій В.В., Вовк І.В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 (суддя Балац С.В.)

у справі №910/18282/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери"

до фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни

про стягнення 2 038 811,16 грн,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" (далі також ТОВ "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни (далі також ФОП Зимня В.В.) про стягнення 2 038 811,16 грн

1.2.Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачкою порушено грошове зобов`язання за укладеним між сторонами спору договором суборенди нежитлових приміщень від 27.11.2013 №СО-18, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідачки 2 038 811,16 грн, з яких: 1 649 818,64 грн - основна заборгованість, 312 585,64 грн - пеня, 33 223,64 грн - 3% річних та 43 183,24 грн - інфляційні втрати.

2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.27.11.2013 року між ТОВ "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" (орендар) та ФОП Зимньою Вікторією Володимирівною (суборендар) укладено договір суборенди нежитлових приміщень №СО - 18 (далі - договір), відповідно до пункту 2.1 якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування приміщення, визначене в пункті 1.1 цього договору, в порядку, передбаченому цим договором.

2.2.Відповідно до пункту 1.1 договору приміщення - об`єкт нерухомого майна, а саме: частина нежитлового приміщення загальною площею 113,7 кв.м, групи приміщень №24 (в літері А), що розташовані на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , що складає 78,7 квадратних метрів та перебувають у власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень.

2.3.Місячний розмір суборендної плати становитиме гривневий еквівалент 35,00 доларів США за один квадратний метр приміщення, переданого в суборенду, але не менше 278,95 грн за один квадратний метр приміщення (пункт 4.2 договору);

2.4.За умовами пункту 4.5 договору розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України, відповідно до офіційного обмінного курсу гривні до долару США, який встановлюється НБУ, на момент виставлення орендарем суборендарю відповідного рахунку.

2.5.Відповідно до пункту 4.6 договору суборендар сплачує суборендну плату (окрім суборендної плати за перший місяць та суборендної плати за місяці, у рахунок сплати суборендної плати за які зараховується гарантійний платіж, передбачений пунктом 4.2.2 договору) авансом щомісячно до 15 числа поточного місяця, на підставі рахунку, що виставляється орендарем та передається суборендарю не пізніше третього числа поточного місяця. У випадку, якщо третє число є святковим чи вихідним днем, такий рахунок може бути надано наступного робочого дня.

2.6.Договір набирає чинності з 01.12.2013 і діє до 30.11.2023 або до його розірвання сторонами в порядку, передбаченому цим договором (пункт 3.1 договору).

2.7.Додатковою угодою від 30.01.2022 №15 пункт 4.2 договору викладено у новій редакції, відповідно до якої місячний розмір суборендної плати починаючи з 01.01.2022 по 31.12.2022 становитиме 523 грн за один квадратний метр приміщення, переданого в суборенду. Починаючи з 01.01.2023 місячний розмір суборендної плати складатиме гривневий еквівалент 35,00 доларів США за один квадратний метр приміщення, переданого в суборенду, але не менше 278,95 грн за один квадратний метр приміщення. Через 5 років з моменту укладання цього договору та у випадку збільшення ринкової вартості ставки оренди на 30% і більше, позивач має право ініціювати питання про перегляд розміру орендної плати, але не більше ніж на 30%. Наступний перегляд з цих підстав може бути здійснено через 3 роки.

2.8.За актом прийому-передачі приміщень від 02.12.2013 №б/н орендар передав, а суборендар прийняв приміщення за договором.

2.9.На виконання умов пункту 4.2.2 договору відповідачем здійснено на користь позивача гарантійний платіж в сумі 52 841,06 грн.

2.10.Як стверджує позивач, відповідачем не здійснено оплату за користування приміщенням за договором в період з березня 2022 року до жовтня 2023 року на загальну суму 1 702 659,70 грн. За розрахунками позивача, сума заборгованості відповідача перед позивачем за вирахуванням гарантійного платежу в сумі 52 841,06 грн становить 1 649 818,64 грн.

2.11.Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 1 649 818,64 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 312 585,64 грн, 3% річних у розмірі 33 223,64 грн та інфляційні втрати у розмірі 43 183,24 грн.

3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд міста Києва рішенням від 15.04.2024 у справі №910/18282/23 позов задовольнив частково. Стягнув з ФОП Зимньої В.В. на користь ТОВ "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" основну заборгованість в сумі 1 649 818,64 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 24 747,28 грн.

3.2.Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 06.05.2024 заяву ТОВ "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/18282/23 задовольнив частково. Стягнув з ФОП Зимньої В.В. на користь ТОВ "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" витрати на правову допомогу в сумі 60 000 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовив повністю.

3.3.Північний апеляційний господарський суд постановою від 03.07.2024 рішення від 15.04.2024 та додаткове рішення від 06.05.2024 Господарського суду міста Києва у справі №910/18282/23 - залишив без змін.

3.4.Судові рішення про часткове задоволення позову обґрунтовані тим, що (1) строк виконання відповідачкою грошового зобов`язання за договором у спірний період настав після вимоги позивача від 23.11.2023 №23/11-02, яка була надіслана відповідачці разом з рахунками по суборендній платі за період з березня 2022 року по жовтень 2023 року; (2) строк виконання відповідачкою грошового зобов`язання за договором у спірний період настав після вимоги позивача від 23.11.2023 23/11-02, тобто у відповідачки не виникло прострочення виконання грошового зобов`язання у спірний період у встановлений договором строк; (3) таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідачки пені в сумі 312 585,64 грн, 3% річних в сумі 33 223,64 грн та інфляційних втрат у сумі 43 183,24 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

4.1.ФОП Зимня В.В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: (1) постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/18282/24 скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ТОВ "Адвокатська фірма "Лавринович і партнери" відмовити; (2) стягнути з позивача витрати, пов`язані з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

4.2.ФОП Зимня В.В., обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) в умовах воєнного стану та відсутності будь-якої можливості у орендаря забрати своє майно з орендованого приміщення (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Скаржниця також вказує, що господарські суди, обмежившись посиланням на відсутність доказів виконання зобов`язань щодо сплати орендних платежів за договором оренди нежитлового приміщення, не встановили наявності або відсутності підстав для звільнення від такої плати з урахуванням обставин, на які посилалася відповідачка, а також не дотримались правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.

4.3.Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначаючи про безпідставність викладених у скарзі доводів, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. У відзиві позивач також зазначив, що у зв`язку з касаційним переглядом справи має понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 46 000 грн.

4.4.У судовому засіданні, що відбулося 25.09.2024, колегія суддів дійшла висновку про необхідність в оголошенні перерви.

4.5.У судовому засіданні, яке відбулося 30.10.2024 представник відповідачки зазначив про незаконність рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів та просив Суд скасувати оскаржувані судові акти, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, тобто, фактично, представник відповідачки змінив вимоги касаційної скарги. Однак, зважаючи на положення частини першої статті 298 ГПК, згідно з якою особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, усна заява представника відповідачки про зміну вимог касаційної скарги залишається Судом без розгляду на підставі частини другої статті 118 ГПК у зв`язку з пропуском строку на вчинення відповідної процесуальної дії.

5.Позиція Верховного Суду

5.1.Положеннями статті 626 ЦК визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

5.2.Приписами статті 627 ЦК встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.3.Стаття 629 ЦК передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК).

5.4.Відповідно до статті 759 ЦК, яка кореспондується зі статтею 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

5.5.Частиною першою статті 762 ЦК встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

5.6.Водночас, відповідно до частини шостої статті 762 ЦК, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

5.7.Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 викладено правові висновки щодо застосування положень частини шостої статті 762 ЦК.

5.8.Так, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 6.8-6.10 постанови від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 виклала наступні висновки щодо застосування частини шостої статті 762 ЦК:

"6.8. Отже, наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

6.9. Крім того, обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними. Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, не посилається на форс-мажорні обставини в якості підстави звільнення від виконання зобов`язання, що спростовує доводи касаційної скарги про неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень частини першої статті 617 ЦК України, статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

6.10. З урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.".

5.9.Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі №910/14244/20 зазначив, що для застосування частини шостої статті 762 ЦК та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

5.10.Таким чином при оцінці судом таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а обов`язком орендаря є доведення належними та допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилається, як на такі, що підтверджують факт неможливості використання ним орендованого майна з незалежних від нього причин.

5.11.Правова позиція стосовно застосування приписів частини шостої статті 762 ЦК є сталою і послідовною та викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у справах №914/1248/18, №914/2264/17, №910/8040/20, №616/41/20, №910/14244/20, №911/1064/21.

5.12.У цій справі, спірним є питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідачки орендної плати у період з березня 2022 року по листопад 2023 року.

5.13.Заперечуючи проти позовних вимог, Зимня В.В. посилалась на існування обставин, які звільняють її від сплати орендної плати відповідно до частини шостої статті 762 ЦК.

5.14.Так, відповідачка зазначала, що з урахуванням специфіки здійснюваної нею виробничої діяльності та характеру обставин, які виникли з незалежних від неї причин, виключалась навіть потенційна можливість користування орендованим майном, зокрема, через ведення бойових дій на території Київської області у період з 24.02.2022 по 30.04.2022 та обмеження доступу до приміщення унаслідок його розташування в межах "Урядового кварталу" протягом усього спірного періоду.

5.15.Втім, апеляційний господарський суд наведені вище доводи належним чином не спростував, натомість зазначив, що такі доводи скаржниці не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин, відповідно до яких загальновідомим є факт обмеження доступу до урядового кварталу, проте об`єкт оренди знаходиться на межі урядового кварталу, а доступ до нього існував протягом мирного періоду, хоча й з певними обмеженнями (перевірка документів та мети проходу осіб) протягом першої половини 2022 року.

5.16.Колегія суддів зазначає, що наведений висновок суду першої інстанції оспорювала скаржниця в апеляційній скарзі, зазначаючи, що орендоване приміщення знаходиться в межах "Урядового кварталу", доступ до якого обмежено з початку повномасштабного вторгнення росії на територію України; обмеження щодо пересування призвели до того, що ФОП Зимня В.В. фактично не користувалась орендованим приміщенням з березня 2022 року до закінчення встановленого строку дії договору.

5.17.Суд апеляційної інстанції такі доводи скаржниці не перевірив, не дослідив та не послався на будь-які акти, які б містили визначення поняття "урядового кварталу", місце його територіального розташування, режим доступу до нього як власників/орендарів майна, розташованого у відповідному будинку, так і осіб, що не є останніми; не з`ясував, ні обставин можливості використання орендованого майна відповідачкою за призначенням, ні обставин об`єктивної можливості мати доступ до цього приміщення з метою його звільнення. Суд не встановлював правові акти, що регламентували порядок доступу до орендованого майна як у період ведення активних бойових дій на території Київської області, так і після закінчення цього періоду, можливість та порядок в`їзду/виїзду вантажного автотранспорту до орендованого майна, питання щодо строку розгляду та оформлення відповідних дозвільних документів у разі встановлення розташування майна у районі з обмеженим доступом. Суд не перевірив які органи/об`єднання у спірний період могли обмежувати доступ до орендованого майна та в який формі.

5.18.Отже, здійснюючи апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, апеляційний суд взагалі не проаналізував наявність/відсутність підстав для звільнення відповідачки від орендної плати за весь час протягом якого майно не могло нею бути використане відповідно до частини шостої статті 762 ЦК, обмежившись лише висновком про існування заборгованості, а також про недоведення відповідачкою існування форс-мажорних обставин як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання а не для звільнення від виконання основного зобов`язання.

5.19.Таким чином, не спростувавши такі доводи та не перевіривши існування відповідних обставин, у оскаржуваній постанові апеляційний суд проаналізував лише питання щодо можливості звільнення відповідачки від відповідальності за невиконання зобов`язань у зв`язку із форс-мажорними обставинами та щодо порядку належного підтвердження таких обставин, не врахувавши при цьому наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.8-6.10 постанови від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.

5.20.Верховний Суд зауважує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

5.21.Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

5.22.З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

5.23.Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.24.У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

5.25.Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

5.26.За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5.27.У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003).

5.28.Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

5.29.Постанова суду апеляційної інстанції наведеному регулюванню не відповідає, оскільки суд не розглянув апеляційну скаргу в частині всіх аргументів скаржниці, на які вона посилалась щодо наявності підстави для звільнення її від плати за весь час, протягом якого майно не могло нею бути використане.

5.30.Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, у зв`язку з чим оскаржувана постанова апеляційного суду щодо позовних вимог про стягнення основної заборгованості за договором суборенди нежитлових приміщень від 27.11.2013 №СО-18 у сумі 1 649 818,64 грн підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

5.31.Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати належну правову оцінку доводам сторін та наданим на їх підтвердження доказам, та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а отже вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду даної справи.

5.32.Оскільки скаржниця просить скасувати постанову апеляційного суду повністю, в тому числі і в частині залишення без змін додаткового рішення суду першої інстанції, а суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування цього судового рішення щодо основної заборгованості, підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд і постанова суду в частині залишення без змін додаткового рішення суду першої інстанції про стягнення витрат на правничу допомогу.

5.33.Оскільки касаційна скарга не містить доводів про порушення судами норм процесуального та матеріального права в частині вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, у цій частині оскаржувані судові акти підлягають залишенню без змін.

6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судового збору

6.1.Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2.Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.3.За змістом частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

6.4.Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного господарського суду в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості за договором суборенди нежитлових приміщень від 27.11.2013 №СО-18 у сумі 1 649 818,64 грн та в частині залишення без змін додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 і направлення справи в цій частині на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

7.Розподіл судових витрат

7.1.Відповідно до статті 129 ГПК у зв`язку із частковим скасуванням ухваленого судового рішення і передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат у справі, у тому числі за подання касаційної скарги, буде здійснюватися за результатами розгляду справи.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Зимньої Вікторії Володимирівни задовольнити частково.

2.Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі №910/18282/23 скасувати щодо позовних вимог про стягнення основної заборгованості за договором суборенди нежитлових приміщень від 27.11.2013 №СО-18 у сумі 1 649 818,64 грн та в частині залишення без змін додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 і в цій частині передати справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

3.В іншій частині (щодо відмови в позові про стягнення 312 585,64 грн пені, 33 223,64 грн 3% річних та 43 183,24 грн інфляційних втрат) постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.М. Баранець

В.І. Студенець