Ухвала

від 30.10.2024 по справі 903/497/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 903/497/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І. В., Колос І. Б.,

у письмовому провадженні за касаційною скаргою Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури (далі - прокурор, скаржник, заявник)

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 (головуючий - суддя Олєксюк Г.Є., судді: Мельник О.В., Гудак А.В.)

за заявою заступника керівника Волинської обласної прокуратури (далі - Волинська обласна прокуратура)

про забезпечення позову

у справі за позовом Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - КРАІЛ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Азарту» (далі - ТОВ «Імперія Азарту»

про стягнення 50 668 011, 92 грн, з яких: 47 601 000 грн заборгованості зі сплати за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, 1 534 629, 59 грн збитків, завданих інфляцією, 1 532 382, 33 грн процентів річних,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи. Стислий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

1. Волинська обласна прокуратура звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості зі плати за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, збитків, завданих інфляцією, процентів річних .

2. Одночасно із позовною заявою заступник керівника Волинської обласної прокуратури подав заяву про забезпечення позову, в якій просив:

- накласти арешт на грошові кошти ТОВ «Імперія Азарту», як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ «Імперія Азарту» у межах суми позовних вимог на загальну суму 50668011,92 грн;

- накласти арешт на належну ОСОБА_1 частку у статутному капіталі ТОВ «Імперія Азарту» номінальною вартістю 1500000 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності;

- накласти арешт на належну Акціонерному товариству «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ерінвіч» частку у статутному капіталі ТОВ «Імперія азарту» номінальною вартістю 27000000 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності;

- накласти арешт на належну ОСОБА_2 частку у статутному капіталі ТОВ «Імперія Азарту» номінальною вартістю 1500000 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності;

- заборонити державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам та посадовим особам, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ «Імперія Азарту» та/або державну реєстрацію змін до відомостей про ТОВ «Імперія Азарту», що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо: змін до відомостей про розмір статутного капіталу; змін до відомостей про розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників; змін до відомостей, пов`язаних із входженням до складу учасників.

2.2. На обґрунтування заяви заявник посилався на те, що відповідач усупереч вимогам Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» не сплатив до спеціального фонду Державного бюджету України плату за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, що є порушенням майнових інтересів держави в бюджетній сфері. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності ТОВ «Імперія Азарту» є організування азартних ігор (код 92.00).

2.3. Заявник зазначив, що за інформацією Головного управління статистики у Волинській області від 09.05.2024 №06-10/97-24 ТОВ «Імперія Азарту» подано фінансову звітність, відповідно до якої чистий прибуток відповідача у 2023 році становив 68024,6 тис. грн, а за аналогічний період попереднього року - 65996,2 тис. грн. Проте, отримуючи прибутки від здійснення господарської діяльності, пов`язаної з організацією та проведенням азартних ігор, відповідач не сплатив до бюджету коштів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор. На думку заявника, наведені обставини (організатор азартних ігор у 2022 та 2023 роках здійснював діяльність, пов`язану з організацією та проведенням азартних ігор, та отримував за це значні прибутки, проте плату за користування ліцензіями не здійснив) свідчать про навмисне ухилення відповідача від погашення простроченої заборгованості, у зв`язку з чим подальше зволікання із забезпеченням дієвого захисту майнових інтересів позивача може призвести до утворення безнадійної заборгованості.

2.4. Заявник вважав, що існують ґрунтовні, об`єктивні підстави вважати, що відповідач може не виконати наявні перед позивачем грошові зобов`язання, про що свідчить, зокрема, його свідоме протиправне ігнорування виконання таких зобов`язань. У свою чергу вжиття заходів забезпечення позову є необхідним мінімумом задля забезпечення збалансованості інтересів сторін, оскільки це дасть можливість хоча б в якійсь частині виконати рішення суду у разі задоволення позову; звернення прокурора із вказаним позовом спрямоване на захист і відновлення державних інтересів, оскільки стягнення відповідних коштів із організатора азартних ігор ТОВ «Імперія Азарту» до Державного бюджету України сприятиме своєчасному фінансуванню нагальних потреб держави в умовах воєнного стану, а отже - і укріпленню держави в умовах збройної відсічі агресору; недотримання організатором азартних ігор зобов`язань перед державою в умовах воєнного стану щодо внесення плати за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, а також безпідставне утримування коштів, які підлягають сплаті до державного бюджету, протягом тривалого часу не відповідає суспільному інтересу.

2.5. На думку заявника, ТОВ «Імперія Азарту» має можливість у будь-який момент відчужити власні кошти та/або майно, що в подальшому призведе до неможливості виконання рішення суду у вказаній справі та недосягнення цілей господарського судочинства щодо ефективного захисту порушених інтересів держави.

2.6. Заявник вважав, що застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Імперія Азарту» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ «Імперія Азарту», у межах суми позовних вимог та накладення арешту на статутний капітал ТОВ «Імперія Азарту» безпосередньо пов`язано із предметом позову та не порушить прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ «Імперія Азарту» у справі чи інших осіб, що не є учасниками цього судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у відповідача, що, в свою чергу, дасть змогу створити належні умови для виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

2.7. У заяві заявник посилається також на те, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, статутний капітал ТОВ «Імперія Азарту» становить 30000000 грн, частки у статутному капіталі товариства належать: ОСОБА_1 (розмір частки засновника (учасника): 1500000 грн); Акціонерному товариству «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ерінвіч» (розмір частки засновника (учасника): 27000000 грн); ОСОБА_2 (розмір частки засновника (учасника): 1500000 грн).

2.8. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у ТОВ «Імперія Азарту» відсутнє у власності нерухоме майно, за рахунок якого в подальшому можливо забезпечити погашення утвореної значної заборгованості перед Державним бюджетом України, а тому заявник просить також вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на частки у статутному капіталі.

3. Господарський суд Волинської області ухвалою від 27.05.2024 у справі № 903/497/24 заяву прокурора задовольнив частково. Наклав арешт на грошові кошти ТОВ «Імперія Азарту», як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ «Імперія азарту» у межах ціни позову - 50 668 011, 92 грн. В решті вимог заяви про забезпечення позову відмовив.

4. Господарський суд Волинської області ухвалою від 28.05.2024 відкрив провадження у справі № 903/497/24.

Стислий зміст оскаржуваного судового рішення

5. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 17.07.2024 скасував ухвалу Господарського суду Волинської області від 27.05.2024; прийняв нове рішення, яким в задоволенні заяви заступника керівника Волинської обласної прокуратури про забезпечення позову відмовив повністю. Стягнув з Волинської обласної прокуратури на користь ТОВ «Імперія Азарту» 3 028 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 у справі № 903/497/24, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 27.05.2024 залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (нова редакція)

7. У касаційній скарзі (нова редакція) прокурор з посиланням на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) зазначає про те, що:

- постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального (статей 20, 231 ГПК України, частини першої статті 4 КАС України) та матеріального права (пункту 5 і частини третьої статті 29 БК України, частини другої статті 12 ГК України, підпунктів 3, 4 Положення про Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 891, а також постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106 "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету");

- судом апеляційної інстанції не враховано правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 та у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21.

Позиція інших учасників справи

8. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Імперія Азарту» заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

9. КРАІЛ у відзиві на касаційну скаргу підтримує доводи скаржника та просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 у справі № 903/497/24, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 27.05.2024 залишити в силі.

10. ТОВ «Імперія Азарту» подало до Суду письмові пояснення щодо відзиву КРАІЛ.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

11. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2024 у справі № 903/497/24 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т. М., судді Булгакової І. В., Колос І. Б.

12. Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 903/497/24 за касаційною скаргою прокурора у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи та мотиви суду, що стали підставою для передання справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду

13. Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 ГПК України).

15. Оцінюючи обсяг повноважень Верховного Суду під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, можна дійти висновку, що саме перевірка правильності застосування норм як матеріального, так і процесуального права є ключовою для суду касаційної інстанції.

16. Аналіз зазначених статей також вказує, що суди попередніх інстанцій застосовують відповідні норми матеріального і процесуального права, а Верховний Суд, у свою чергу, аналізує обставини застосування таких норм права, а також викладає правові висновки щодо цих норм.

17. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

18. Згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

19. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за наслідками перегляду ухвали Господарського суду Волинської області від 27.05.2024 (про часткове задоволення заяви про забезпечення позову) та якою скасовано судове рішення першої інстанції, відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

20. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, приймаючи оспорювану постанову, дійшов висновку, що заява прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, та на частки учасників у статутному капіталі товариства, а також шляхом заборони державним реєстраторам здійснювати реєстраційні дії, є такою, що не підлягала розгляду господарським судом в порядку господарського судочинства, а отже не підлягала задоволенню ні повністю, ні частково.

20.1. Суд апеляційної інстанції в мотивах постанови на стадії перегляду ухвали суду першої інстанції про вжиття забезпечення позову у справі, прийняту за результатами розгляду заяви про забезпечення позову, не розглядаючи справу по суті, дійшов висновку про непідсудність даної справи судам господарської юрисдикції.

20.2. На стадії апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про вжиття забезпечення позову з огляду на те, що оскільки прокурор, звертаючись до господарського суду із заявленим позовом в інтересах держави в особі КРАІЛ, наголошує на порушенні відповідачем інтересів держави в бюджетній сфері, при цьому про порушення майнових інтересів КРАІЛ прокурором у позові не йдеться, а не всі зобов`язання юридичних осіб, що виникають у них під час здійснення господарської діяльності автоматично вважаються господарськими зобов`язаннями, однією з характеристик господарського зобов`язання є його виникнення між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання, аналізуючи Закон України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» суд апеляційної інстанції виснував, що якщо організатор азартних ігор, котрий вже має відповідну ліцензію, не сплатив або прострочив здійснення плати за ліцензію понад два місяці, така ліцензія підлягає анулюванню за рішенням КРАІЛ; жодних зобов`язань з внесення плати за ліцензію у випадку її анулювання положеннями цього Закону не встановлюється; положення Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» не передбачають утворення у організаторів азартних ігор заборгованості з внесення плати за ліцензії та стягнення відповідної плати в судовому порядку у випадку її невнесення; внесення плати за ліцензії не може вважатися господарським зобов`язанням в розумінні положень ГК України.

20.3. Суд апеляційної інстанції, аналізуючи положення Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» та Положення про Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 891 зробив також висновки про те, що (1) КРАІЛ у спірних правовідносинах не виступає в якості рівноправного суб`єкта господарських відносин з відповідачем, (2) звернення КРАІЛ з позовними заявами до організаторів азартних ігор про стягнення плати за ліцензії саме до господарського суду жодним законом не визначаються, (3) КРАІЛ не вправі розпоряджатися грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважена контролювати відповідні надходження до бюджету.

21. Перевіривши доводи касаційної скарги, а також доводи, викладені у відзивах та письмових поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передачі даної справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.

22. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

23. Частиною першою статті 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

25. Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").

26. Колегія суддів звертається до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22.

27. Велика Палата Верховного Суду у пункті 47 виснувала, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

28. Колегія суддів виходить з того, що статті 138, 136 ГПК України передбачає право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

29. При цьому, правове значення для розгляду відповідним судом заяви про забезпечення позову, яка подана одночасно з позовом має відповідність її змісту та форми вимогам, встановленим ГПК України та підсудність такої заяви суду, до якого вона подана.

30. Згідно із частиною першою статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

31. Отже, наведеним приписом встановлено процесуальний обов`язок суду розглянути заяву про забезпечення позову не пізніше двох днів з дня її надходження.

32. Колегія суддів виходить з того, що ГПК України містить як статті 175, 231, так і відповідні глави, зокрема 2, 3, 6 Розділу ІІІ, які регламентують відкриття провадження у справі, підготовче провадження, розгляд справи по суті, відмову у відкритті провадження по справі та закриття провадження у справі.

33. Колегія суддів зазначає, що питання про те, чи належить справу вирішувати суду відповідної юрисдикції, вирішується під час відкриття провадження у справі. Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд не вирішує питання юрисдикції спору, належності/неналежності позивача.

34. Тому заяви про забезпечення позову, подані одночасно із поданням позовної заяви, у разі відповідності їх змісту та форми вимогам, встановленим статтею ГПК України, та підсудності таких заяв суду, мають бути розглянуті по суті у строк, передбачений частиною першою статті 140 ГПК України.

35. Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі: 1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 138 цього Кодексу; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі (частина тринадцята статті 145 ГПК України)

36. Системне тлумачення статтей 136,137,138, 145 ГПК України дає можливість дійти висновку, що: законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою у разі подання їх одночасно до суду; для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів відповідно; у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

Питання, які має вирішити суд під час розгляду заяви про забезпечення позову у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

37. Колегія суддів також виходить з принципу диспозитивності господарського судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених нею вимог, що відповідає нормі статті 14 ГПК України.

38. Статтею 269 ГПК України визначені межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини першої якої, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, частиною четвертою статті 269 цього Кодексу визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

39. Колегія суддів відзначає, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи.

40. При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення, у порядку передбаченому частиною четвертою статті 269 ГПК України .

41. Таким чином, суд апеляційної інстанції, не наділений правом без звернення особи і, відповідно яка не наводить доводів непогодження із судовим рішенням в частині юрисдикції під час винесення ухвали про забезпечення позову, переглядати ухвалу з підстав неправильного застосування судом питання юрисдикції, оскільки такі процесуальні дії суду порушують як принцип диспозитивності, так і принцип змагальності. Тільки переглядаючи судове рішення в заявленому скаржником обсязі апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції, у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 269 ГПК України не обмежений доводами та вимогами скарги, зобов`язаний, дотримуючись принципу законності судочинства, реалізуючи надані повноваження і відповідно, ухвалити рішення в межах наданих статтею 275 ГПК України повноважень, які можуть не збігатися з вимогами апеляційної скарги.

42. Колегія суддів виходить з того, що Верховний Суд (у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів) у постанові від 13.05.2024 у справі № 916/5151/23, скасував рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову з тих підстав, що оскільки положення статті 138 ГПК України передбачають з`ясування питання щодо дотримання правил підсудності позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, враховуючи вимоги Глави 2 ГПК України "Юрисдикція", у випадку, коли спір не може бути розглянутий у судовому порядку будь-якої юрисдикції, що підтверджує відповідне законодавче унормування, положення Статуту та стала судова практика, яка вказує на відсутність юрисдикції судів України, які входять до системи судоустрою, стосовно певної категорії спорів, у господарського суду відсутні підстави для вжиття в таких спорах заходів забезпечення позову.

42.1. Колегія суддів у справі №916/5151/23 визнала помилковими посилання апеляційного суду на те, що при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже у цьому випадку підлягає дослідженню не обґрунтованість позову по суті, а питання юрисдикції такого спору як судам України, які входять до системи судоустрою, так і господарським судам, відповідно до закону, Статуту та сталої судової практики, що може здійснюватися судом й на стадії прийняття позовної заяви відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України. Помилкове незастосування судом першої інстанції норми пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України на стадії прийняття позовної заяви не може бути підставою для забезпечення судом позову у спорі, вирішення якого очевидно не відноситься до його юрисдикції.

42.2. Так, у пункті 3.4. постанови Верховного Суду у справі № 916/5151/23 зазначено, що « 3.4. Колегія суддів зазначає, що за змістом наведеної норми, у вирішенні питання про забезпечення позову необхідно, зокрема, здійснювати оцінку дотримання правил підсудності господарському суду позову, на забезпечення якого подається відповідна заява. Відповідно, норми ГПК України щодо юрисдикції зумовлюють по аналогії процесу і необхідність здійснювати оцінку предметної та суб`єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову. Інший підхід може зумовити забезпечення позову за позовом, який не підлягає розгляду в судах України (зокрема господарських судах), на нерозумний строк, зокрема до стадії розгляду спору по суті, та невиправдано вплинути на права/легітимні інтереси осіб, яких стосується забезпечення позову.»

42.3. Таким чином, у вказаній постанові Верховний Суд дійшов правового висновку про те, що за змістом частини першої статті 138 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову необхідно, зокрема, здійснювати оцінку дотримання правил підсудності господарському суду позову, на забезпечення якого подається відповідна заява. Відповідно, норми ГРК України щодо юрисдикції зумовлюють по аналогії процесу і необхідність здійснювати оцінку предметної та суб`єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

43. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10.06.2024 у справі №916/5137/23 (у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів).

44. Втім, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування частини першої статті 138 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.05.2024 у справі № 916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі № 916/5137/23 (прийнятих у складі колегій суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів) з огляду на вказане вище, а також, ураховуючи, що за змістом норм ГПК України під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема і у постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21, на яку посилається скаржник).

45. Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

46. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі № 902/483/18).

47. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що на стадії розгляду заяви про забезпечення позову суд не вирішує та не розглядає справу по суті.

48. Верховний Суд зазначає, що, у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову оцінка наявності/відсутності права позивача на звернення до суду, підстав заявлених позовних вимог, юрисдикції у справі повинна здійснюватися судом в іншому порядку та на іншій стадії і в такому випадку не мала надаватись судом апеляційної інстанції під час перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову.

49. Щодо питання подібності правовідносин, то колегія суддів виходить з того, що статті 136,137, 138 ГПК є нормами процесуального права і наразі стоїть питання у алгоритмі і порядку їх застосування , а відтак не залежить від суб`єктного складу, предмету і підстав позову, та відповідає змістовному критерію подібності, означеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19

50. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

51. Згідно з частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

52. Враховуючи викладене, справа № 903/497/24 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на подібність правовідносин у контексті застосування положень частини першої статті 138 ГПК України.

Керуючись статтями 233 - 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

УХВАЛИВ:

Справу № 903/497/24 за касаційною скаргою Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос