Постанова

від 19.11.2024 по справі 903/497/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року Справа № 903/497/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.,

суддя Олексюк Г.Є.,

суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Волинської області від 02.10.2024 (головуюча суддя Якушева І.О., суддя Бідюк С.В., суддя Вороняк А.С., повний текст ухвали складено 04.10.2024)

за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Азарту"

про стягнення 50668011,92 грн.

за участю:

прокурора - Немкович І.І.,

представника позивача - не з"явився,

представника відповідача - Стасишин Р.М.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 02.10.2024 клопотання ТОВ "Імперія Азарту" про закриття провадження задоволено. Закрито провадження у справі №903/497/24.

В обґрунтування прийнятої ухвали, суд першої інстанції вказав, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі бюджетного законодавства.

Зазначив, що суб`єктний склад учасників спору перебувають у владно-управлінських відносинах, оскільки Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей здійснює контроль за справлянням надходжень до державного бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, що належить до функцій органу державної влади, а не є результатом господарської діяльності; виступає, як суб`єкт владних повноважень, оскільки є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України; може вказувати, забороняти відповідачу відповідну поведінку, у тому числі давати дозвіл на передбачену законом діяльність.

Відтак, суд дійшов висновку, що даний спір є публічно-правовим, а тому підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся із апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Волинської області. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги просить стягнути з відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що позов подано не щодо стягнення плати, яка передує прийняттю рішення про видачу ліцензії, а з приводу стягнення боргу зі сплати щорічних платежів за ліцензії, який утворився внаслідок їх анулювання позивачем. Видача останнім ліцензій ТОВ "Імперія Азарту" свідчить про наявність між ними майново - господарських зобов`язань.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно дійшов висновку, що дані спірні правовідносини є бюджетними, оскільки платежі до бюджету стягуються і в порядку господарського судочинства.

Апелянт зазначає, що анулювання позивачем ліцензії організатору азартних ігор не скасовує чинних норм Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" щодо необхідності внесення плати за ліцензії; не впливає на можливість пред`явлення вимоги про сплату несплаченої щорічної плати за ліцензії. Даний закон не звільняє ТОВ "Імперія Азарту" від виконання обов`язку щодо внесення щорічної плати за ліцензії, за час їх використання, після прийняття рішень про їх анулювання, що встановлює гарантії для держави у вигляді надходження коштів до державного бюджету та стягнення боргу - у разі невиконання вказаного обов`язку організатором азартних ігор.

Вказує, що у спірних правовідносинах щодо стягнення заборгованості до державного бюджету Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей є їх учасником, що представляє інтереси держави, а тому в останньої виникло право на захист її порушених інтересів.

Окрім того, вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позивач діє як суб`єкт владних повноважень та наділена публічно-владними управлінськими повноваженнями зі здійснення заходів державного нагляду (контролю) за ринком азартних ігор. Жодними публічно-владними управлінськими функціями під час виконання повноважень щодо стягнення заборгованості зі сплати щорічних платежів за ліцензії, окрім права на звернення до суду Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей у даних правовідносинах не наділена.

Відтак, помилковим є застосування судом першої інстанції приписів Кодексу адміністративного судочинства України та віднесення даного спору до юрисдикції адміністративного суду, а тому останній підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У відповідності до ст. 263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що оскільки предмет спору не пов`язаний з видачею або анулюванням ліцензії, а стосується виключно неналежного виконання відповідачем зобов`язання, яке передбачено Законом України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор"; відповідач проводив господарську діяльність, отримував за неї прибуток, однак протягом довгого періоду часу не платив плату за таку ліцензію, що надавала йому право на провадження такої діяльності, визначена підсудність даного спору прокурором є правильною.

Зважаючи, що внесення щорічної плати за отримані ліцензії є господарським зобов`язанням, Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей вважає, що даний спір віднесено до предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів. Відтак, висновки суду в оскаржуваній ухвалі є помилковими.

ТОВ "Імперія Азарту" також подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що ч.1 ст.20 ГПК України не відносить даний спір до тих, на який поширюється предметна юрисдикція господарського суду.

Вказує, що у спірних правовідносинах Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей не вправі розпоряджатися грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважена контролювати відповідні надходження до бюджету. З огляду це, остання у спірних правовідносин не виступає в якості рівноправного суб`єкта господарських відносин з відповідачем.

Зазначає, що внесення плати за ліцензії не може вважатися господарським зобов`язанням в розумінні положень Господарського кодексу України, а відтак доводи прокурора про наявність між учасниками справи господарських відносин є недоведеними.

ТОВ "Імперія Азарту" вважає, що в даних правовідносинах Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей виступає суб`єктом владних повноважень, яка забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

З огляду на те, що спір у даній справі виник внаслідок бюджетних правовідносин, вважає, відсутніми у ньому ознак господарського спору в розмінні ГПК України.

Окрім того, зазначає, що висновки суду у справі №803/3/18, на яку покликається прокурор, є неподібними з правовідносинами у даній справі, а тому не можуть бути застосовані.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ "Імперія Азарту" вважає, що даний спір є публічно -правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції та не позбавлений можливості звернутися з даним позовом до суб`єкта приватного права в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Волинської області від 02.10.2024 та призначено її до розгляду на 19.11.2024 о 15:15 год.

У судове засідання, призначене на 19.11.2024 з`явився прокурор, який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача в судовому засіданні надав свої заперечення та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Позивач в судове засідання не з`явився, явку свого уповноваженого представника не забезпечив. Разом з тим, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції у зв`язку з порушенням строку звернення з таким клопотанням.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.273 ГПК України про строки перегляду справ в апеляційній інстанції, враховуючи те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзиви на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 23.05.2024 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей про стягнення з ТОВ "Імперія азарту" 50668011,92 грн., з них: 47601000 грн. заборгованості зі сплати за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, 1534629,59 грн. збитків, завданих інфляцією, 1532382,33 грн. процентів річних.

Заявлені позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що ТОВ "Імперія Азарту" не виконало вимог п.18 ч.1 ст.15, ч.4,6 ст.49 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор", п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 173 від 28.02.2023, не сплатило до Державного бюджету України щорічної плати за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, з огляду на що 08.08.2023 Комісією з регулювання азартних ігор та лотерей прийнято рішення №109 "Про анулювання ТОВ "Імперія Азарту" ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів та ліцензій на гральні автомати" (ліцензії на гральні автомати від 27.07.2021 №452; від 03.08.2021 №468; від 03.08.2021 №469; від 03.08.2021 №470; від 05.08.2021 №475; від 05.08.2021 №476; від 13.09.2021 №551; від 13.09.2021 №552; від 16.09.2021 №573; від 27.09.2021 №602; від 12.10.2021 №651; від 02.11.2021 №696; від 17.11.2021 №731; від 06.12.2021 №811; від 11.02.2022 №58 та ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів від 04.11.2021 №701).

У зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "Імперія Азарту" свого зобов`язання щодо своєчасного внесення щорічної плати за ліцензії до Державного бюджету України, що в свою чергу порушує майнові інтереси держави, прокурор в інтересах Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що даний спір є публічно-правовим, а відтак підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

За змістом ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/ або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. За змістом частини 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (п.10 ч.1 ст.20 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Зокрема, вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарським, слід керуватись ознаками, наведеними у ст.3 ГК України.

Для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. (дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №918/8729/18)

Колегією суддів встановлено, що позовні вимоги прокурора заявлені щодо стягнення до Державного бюджету України з відповідача боргу зі сплати щорічних платежів за ліцензії, який утворився внаслідок анулювання останньому ліцензій, рішенням Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей.

Як вбачається з ч.1-3 ст.14 ГК України, ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у ст.6 цього Кодексу. Відносини, пов`язані з ліцензуванням видів господарської діяльності, регулюються законом.

Законом України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" визначено правові засади здійснення державного регулювання господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор в Україні, визначено правові, економічні, соціальні та організаційні умови функціонування азартних ігор.

Відповідно до ч.4,5 ст.6 вищевказаного закону, органом державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор є Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - уповноважений орган). Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, та утворюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Діяльність Уповноваженого органу спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Уповноваженого органу обумовлюються його завданнями та повноваженнями, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в його колегіальності, особливому порядку призначення та звільнення Голови та членів Уповноваженого органу, у спеціальних засадах діяльності органу.

Частиною 6 статті 6 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" передбачено, що уповноважений орган є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, що є державною власністю, самостійний баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатки із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням.

Бюджетні правовідносини - це врегульовані нормами бюджетного права суспільні відносини у сфері формування, розподілу і використання грошових коштів державного і місцевих бюджетів.

Відповідно до ч.1 ст.13 Бюджетного кодексу України, бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Згідно з п.5-1 ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є, зокрема, плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор і за ліцензії на випуск та проведення лотерей (крім плати, визначеної п. 43-1 і 43-2 ч.1 ст.64 цього Кодексу).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що заявлена до стягнення заборгованість щодо сплати відповідачем щорічних платежів за ліцензію у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор на загальну суму 47601000 грн відносяться до бюджетних платежів, а тому правовідносини між сторонами виникли на підставі бюджетного законодавства.

Окрім того, заявлений прокурором позов обґрунтований порушенням інтересів держави у бюджетній сфері, що є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру, спрямованих на їх захист. Разом з тим, про порушення майнових інтересів Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, прокурор не зазначає.

Згідно з положеннями ч.1 ст.2, ч.1 ст.173 ГК України, однією з ознак господарського зобов`язання є його виникнення між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання.

Частиною 1 статті 49 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" передбачено, що ліцензії видаються КРАІЛ після отримання документа, що підтверджує внесення плати за перший рік дії відповідної ліцензії.

Підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є, зокрема, несплата або прострочення здійснення плати за ліцензію понад два місяці (п.6 ч.1 ст. 51 Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" )

Тобто, якщо організатор азартних ігор, котрий вже має відповідну ліцензію, не сплатив або прострочив здійснення плати за ліцензію понад два місяці, така ліцензія підлягає анулюванню за рішенням КРАІЛ.

Апеляційний суд зазначає, що жодних зобов`язань з внесення плати за ліцензію у випадку її анулювання положеннями Законом України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" не встановлюється.

Таким чином, положення вищезазначеного закону не передбачають утворення у організаторів азартних ігор заборгованості з внесення плати за ліцензії та стягнення відповідної плати в судовому порядку у випадку її невнесення.

Апеляційний суд зазначає, що повноваження Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей у сфері організації та проведення азартних ігор визначено Законом України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" та Положенням про Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №891 (далі Положення).

Пунктом 1 Положення передбачено, що Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (КРАІЛ) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.3 Положення основними завданнями КРАІЛ є: реалізація державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор; реалізація державної політики в лотерейній сфері; здійснення державного нагляду (контролю) за ринком азартних ігор, а також у лотерейній сфері.

КРАІЛ реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор шляхом, зокрема, звернення до суду у випадках, визначених законом. (п.4 Положення)

Відповідно до п.5-1 ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України до доходів спеціального фонду Державного бюджету України, зокрема, належить плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор.

За змістом ч.3 ст.45 Бюджетного кодексу України, органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків і зборів та інших доходів відповідно до законодавства. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) рад координують діяльність відповідних органів стягнення щодо виконання визначених для територій показників доходів бюджету.

Відповідно до ч.7 ст.45 Бюджетного кодексу України перелік податків і зборів та інших доходів бюджету згідно з бюджетною класифікацією в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а також загальні вимоги щодо обліку доходів бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №106 "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів на інших доходів бюджету" від 16.02.2011 встановлено, що перелік податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету визначається відповідно до переліку кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, згідно з додатком; органам, що контролюють справляння надходжень бюджету забезпечити відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів податків, зборів, платежів та інших доходів згідно з переліком, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

Згідно додатку до вищезазначеної постанови, КРАІЛ визначено органом, що контролює справляння до бюджету наступних платежів за кодами бюджетної класифікації: 21082500, 22020000, 22020100, 22020200, 22020300, 22020400, 22020500, 22020600, 22020700, 22020800, 22020900, 22021000, 22021100, 22021200.

Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 №11 "про бюджетну класифікацію" затверджено класифікацію доходів бюджету, відповідно до якої, 22020400 - плата за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів; 22020900 - плата за ліцензії на гральний автомат.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор є доходом спеціального фонду Державного бюджету України, а КРАІЛ здійснює контроль за справлянням цієї плати.

Таким чином, КРАІЛ не вправі розпоряджатися грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважена контролювати відповідні надходження до бюджету. Відтак, остання у спірних правовідносинах не виступає в якості рівноправного суб`єкта господарських правовідносин з відповідачем.

Окрім того, стверджуючи про існування між позивачем і відповідачем господарських відносин, прокурор не зазначає перед яким саме учасником відносин у сфері господарювання відповідач мав господарське зобов`язання з внесення плати за ліцензії, оскільки таким учасником відносин у сфері господарювання не може бути КРАІЛ, адже внесення плати за ліцензії здійснюється не на її користь, а до Державного бюджету України.

З огляду на вказане, доводи апелянта про те, що між КРАІЛ та відповідачем виникли майново - господарські зобов`язання колегія суддів вважає необґрунтованим.

Згідно з ч.1 ст.55 ГК України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що КРАІЛ не є суб`єктом господарювання в розуміння положень ст.55 ГПК України.

Наявність ліцензій у сфері організації та проведення азартних ігор є саме передумовою для здійснення відповідної господарської діяльності, а внесення плати за ліцензії надає організатору азартних ігор можливість отримати чи не втратити відповідні ліцензії. А тому, сама лише наявність встановленого положеннями Закону України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" обов`язку організатора азартних ігор зі своєчасного внесення плати за ліцензії не може бути підставою для віднесення такого обов`язку до господарського зобов`язання.

Відтак, внесення плати за ліцензії у спірних правовідносинах не може вважатися господарським зобов`язанням у розумінні положень ГК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №915/478/18 викладено правову позицію про те, що поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах.

Так, держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб`єкт владних повноважень. Отже, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах.

При цьому відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Метою участі держави в особі відповідних органів у адміністративних правовідносинах є публічний інтерес, тобто вступаючи у такі відносини, держава в особі відповідного органу має на меті в першу чергу захист інтересів держави, громади, невизначеного кола осіб. У той же час, вступаючи в цивільні чи господарські правовідносини, держава в особі відповідного органу насамперед має на меті задоволення приватного інтересу. (даний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (провадження 12-160гс18, пункти 6.21 - 6.23).

З огляду на наведені норми законодавства та аналіз повноважень позивача у справі, колегія суддів дійшла висновку, що КРАІЛ реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор, зокрема, здійснює контроль за справлянням до державного бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор; може вказувати, забороняти відповідачу відповідну поведінку, у тому числі давати дозвіл на передбачену законом діяльність, а відтак спір у цій справі виник не у зв`язку із здійсненням позивачем господарської діяльності, оскільки здійснення контролю є функцією органу державної влади, а не результатом його господарської діяльності.

Таким чином, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо існування між позивачем і відповідачем господарських відносин, так як останнім не обґрунтовано належними доказами порушення майнових інтересів КРАІЛ, та необхідності відповідачу саме перед КРАІЛ виконати своє зобов`язання.

Разом з тим, відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України: адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ознаками адміністративного спору є: 1) участь у спорі хоча би з однієї сторони суб`єкта владних повноважень; 2) здійснення таким суб`єктом управлінських владних функцій, тобто керування ним поведінкою інших осіб; 3) спір виник у зв`язку з необхідністю особи захистити свої права та законні інтереси у правовідносинах, що виникли в процесі здійснення суб`єктом владних повноважень його управлінської діяльності; або ж - якщо спір ініційований за зверненням самого суб`єкту владних повноважень - необхідності через суд реалізувати механізм примусу особи до виконання її обов`язку у відносинах управлінського підпорядкування; 4)відсутність прямої норми процесуального закону, яка би встановлювала юрисдикцію іншого суду для відповідного спору.

Отже, у спірних правовідносинах, КРАІЛ виступає саме як суб`єкт владних повноважень, оскільки є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Доводи апелянта про відсутність у КРАІЛ публічно-владних управлінських функцій та публічно-правових відносин між сторонами у даній справі, спростовуються вищевикладеним та визнаються колегією суддів необґрунтованими.

Окрім того, посилання апелянта на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №803/3/18 колегією суддів вважаються безпідставним, оскільки правовідносини в останній не є подібними до правовідносин у даній справі, а тому не підлягають до застосуванню.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір у даній справі виник у сфері бюджетних правовідносин, суб`єктний склад учасників спору, які не є рівноправними, перебувають у владно-управлінських відносинах, що в сукупності дає можливість дійти висновку про те, що між сторонами у справі виникли публічно - правові відносини.

Отже, встановлені вище обставини виключають господарсько - правовий характер спірних правовідносин, відтак ознаки господарського спору в розумінні ГК, ГПК України у даній справі відсутні.

Згідно п.1 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Враховуючи вищенаведені обставини, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що провадження у даній справі за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Азарту" про стягнення 50668011,92 грн підлягає закриттю, оскільки даний спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч.1 ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73,74,76-79,86 ГПК України. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухвали Господарського суду Волинської області від 02.10.2024, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Господарського суду Волинської області від 02.10.2024 у справі №903/497/24 залишити без змін, апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "21" листопада 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.