Постанова

від 22.10.2024 по справі 911/1683/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1683/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Міщенко І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм"

на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2024 (суддя Шевчук Н. Г.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 (головуючий суддя Вовк І. В., судді Сибіга О. М., Палій В. В.)

у справі № 911/1683/23

за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Яготинської міської ради

до 1) Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 ,

про зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, припинення прав та витребування земельної ділянки,

(у судовому засіданні взяли участь: представник відповідача - Коцупатрий О. М., прокурор - Косенко Д. В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

1. Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Яготинської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" (далі - відповідач-2, скаржник), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 (далі - третя особа), в якому (з урахуванням ухвали Господарського суду Київської області від 26.06.2023 про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу відповідача-1 № 10-5473/15-18-сг від 19.06.2018 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність"; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:003:0101 від 18.07.2018, укладеним між третьою особою та відповідачем-2) просив:

- зобов`язати відповідача-1 поновити у Державному земельному кадастрі запис про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:003:0101, площею 1,96 га, що розташована на території позивача;

- витребувати у відповідача-2 на користь держави в особі позивача земельну ділянку з кадастровим номером 3225583600:03:003:0101 загальною площею 1,96 га, що розташована на території позивача, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу відповідача-1 від 19.06.2018 № 10-5473/15-18-сг третій особі.

2. Позов мотивовано тим, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3225583600:03:003:0101 із земель державної власності була передана безоплатно у власність третій особі для ведення особистого селянського господарства, проте, на час отримання цієї спірної земельної ділянки, третя особа вже використала своє право на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, отримавши на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.05.2016 № 25-8260/14-16-сг у приватну власність земельну ділянку площею 2 га кадастровий номер 7420882000:04:001:0025 для ведення особистого селянського господарства, чим порушила вимоги частини четвертої статті 116, статі 118, 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) щодо безоплатного одноразового отримання у власність земельної ділянки для введення особистого селянського господарства. В подальшому спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3225583600:03:003:0101 була відчужена третьою особою на користь відповідача-2 за договором купівлі-продажу від 18.07.2018.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Київської області рішенням від 25.01.2024 позов задовольнив частково; витребував з незаконного володіння відповідача-2 на користь держави в особі позивача земельну ділянку з кадастровим номером 3225583600:03:003:0101 загальною площею 1,96 га, що розташована на території Яготинської міської ради Бориспільського району Київської області; в іншій частині позовних вимог провадження у справі закрив.

4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 05.06.2024 рішення суду першої інстанції змінив; виклав пункт 5 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "В іншій частині позовних вимог відмовити"; в решті рішення місцевого господарського суду залишив без змін.

5. Рішення судів мотивовано тим, що спірну земельну ділянку відповідач-2 отримав у власність від третьої особи внаслідок порушення вимог земельного законодавства, оскільки своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства третя особа вже використала раніше, а тому подальше відчуження незаконно отриманої земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:003:0101 загальною площею 1,96 га на користь відповідача-2 відбулось з порушенням вимог законодавства.

6. Суди виснували, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3225583600:03:003:0101 загальною площею 1,96 га вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, у зв`язку із чим суди дійшли висновку, що подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність відповідачем-2 відбулось з порушенням вимог статей 328, 330 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тож земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача-2 на користь держави в особі позивача, як органу місцевого самоврядування, який згідно з діючим на теперішній час законодавством є розпорядником цієї земельної ділянки, а тому відповідна позовна вимога прокурора є законною і обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

7. Закриваючи провадження в частині позову у справі про поновлення у Державному земельному кадастрі запису про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:003:0101 загальною площею 1,96 га на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини вбачається, що скасування запису у Поземельній книзі та закриття Поземельної книги у зв`язку із скасуванням державної реєстрації земельної ділянки здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення. Передбачений законодавством порядок скасування державної реєстрації земельних ділянок чи окремих записів у Поземельній книзі передбачає вчинення відповідних дій саме державним кадастровим реєстратором, що виключає можливість таких дій безпосередньо судом.

8. Заразом суд апеляційної інстанції змінив рішення суду в частині закриття провадження та відмовив у позові в цій частині з тих підстав, що, виходячи з обставин цієї справи, належним способом захисту позивача є заявлені ним вимоги про витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння, однак у цій справі прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до суду також і з позовними вимогами, зокрема, про зобов`язання відповідача-1 поновити у Державному земельному кадастрі запис про державну реєстрацію земельної ділянки, але такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Касаційна скарга

9. Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

10. Скаржник в якості підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій викладено без врахування висновків Верховного Суду щодо вичерпних випадків, передбачених статтею 388 ЦК України щодо витребування нерухомого майна з незаконного володіння добросовісного набувача, враховуючи обов`язкову наявність трьох критеріїв правомірного втручання держави в мирне володіння майном згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду про обов`язкову наявність трьох критеріїв правомірного втручання держави в мирне володіння майном, про наявність ознак добросовісного набувача та про дотримання принципу "належного урядування", які викладені в численних постановах, зокрема Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, Верховного Суд від 15.03.2023 у справі № 725/1824/20, від 22.02.2023 у справі № 202/8669/19, від 30.11.2022 у справі № 522/14900/19.

11. Крім того, скаржник зауважує, що відсутній правовий висновок Верховного суду щодо дотримання прокурором повноважень та територіальної юрисдикції, з огляду на приписи частини першої статі 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 19 Конституції України, а саме непоширення компетенції Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону на спірну земельну ділянку, яка знаходиться на території позивача, оскільки прокурором в своєму позові не вказано, яким чином спірна земельна ділянка стосується правовідносин, пов`язаних із діяльністю центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ й організацій, що здійснюють накопичення та зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву (відповідно до пункту 6 наказу Генерального прокурора України від 17.05.2023 № 130 "Про особливості організації діяльності спеціалізованих прокуратур у сфері оборони"), а тому не підтверджено компетенцію прокурора на підписання цієї позовної заяви.

12. Прокурор, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Аргументи відзиву переважно дублюють мотиви, якими керувалися суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення в цій справі.

13. Інші учасники справи правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористались.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

14. 16.05.2016 третя особа звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області із заявою про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Комарівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області.

15. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.05.2016 № 25-8260/14-16-сг затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано у власність третій особі земельну ділянку площею 2 га кадастровий номер 7420882000:04:001:0025 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Комарівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області.

16. 22.06.2016 вчинено запис про право приватної власності третьої особи на земельну ділянку площею 2 га кадастровий номер 7420882000:04:001:0025 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

17. Інформація про наявність у власності третьої особи земельної ділянки площею 2 га за адресою: село Комарівка Борзнянського району Чернігівської області вказана нею у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік.

18. 17.06.2018 третя особа звернулася до відповідача-1 із клопотанням про затвердження документації із землеустрою та передачі безоплатно у власність земельної ділянки кадастровий номер 3225583600:03:003:0101 площею 1,96 га для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.

19. Наказом відповідача-1 від 19.06.2018 № 10-5473/15-18-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" було затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; припинено право користування земельною ділянкою, що посвідчується договором оренди землі від 20.07.2013, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 21.08.2013 за № 2204063; надано третій особі у власність земельну ділянку площею 1,96 га, кадастровий номер 3225583600:03:003:0101 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.

20. Право власності третьої особи на земельну ділянку кадастровий номер 3225583600:03:003:0101 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.06.2018, номер відомостей 26787621.

21. 18.07.2018 між третьою особою (продавець) та відповідачем-2 (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки (зареєстрований в реєстрі № 923), за умовами якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку кадастровий номер 3225583600:03:003:0101, що розташована на території Яготинської міської ради Бориспільського району Київської області.

22. Право власності відповідача-2 на вказану земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав 18.07.2018 за номером 27100039 та згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12.07.2019 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:003:0101 вчинено запис про закриття об`єкту нерухомого майна на підставі об`єднання об`єктів нерухомого майна.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

23. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

24. Судові рішення у цій справі оскаржуються відповідачем-2 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

25. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

26. З метою визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

27. Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

28. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

29. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

30. У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

31. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

32. Крім того, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

33. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.

34. У касаційній скарзі скаржник наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, Верховного Суд від 15.03.2023 у справі № 725/1824/20, від 22.02.2023 у справі № 202/8669/19, від 30.11.2022 у справі № 522/14900/19.

35. Так, у справі № 912/2797/21 розглядався спір за позовом керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави до Світловодської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Світенергоресурс" про визнання недійсними рішення, договору та зобов`язання повернути земельну ділянку. Спірним питання, що розглядалось судом касаційної інстанції було встановлення можливості визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з підстав визначення орендної плати в ньому без застосування нормативної грошової оцінки такої ділянки за обставин неможливості визначення уповноваженим державою органом нормативної грошової оцінки землі внаслідок неналежного урядування компетентними державними органами, зокрема, невизначення меж населеного пункту, в якому розташована така земельна ділянка.

36. Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи судові рішення місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, виснувала, що, зваживши на неможливість розрахунку нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки з вини державних органів, які не визначили межі населеного пункту та нормативну грошову оцінку квадратного метра землі у ньому, сторони цього договору не могли бути позбавлені права на здачу землі в оренду та реалізації права на землекористування, внаслідок чого правомірно визначили в договорі як тимчасову, орендну плату відповідно до приписів підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки ріллі по області (31 888 грн за 1 га), що складало 24 330,86 грн (пункт 11 Договору).

37. З огляду на встановлені в цій справі обставини неможливості визначення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки внаслідок того що компетентними державними органами не було визначено межі села Мала Скельова на час укладення оспорюваного договору та врегулювання в договірному порядку процедури усунення таких наслідків, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що прокурором не доведено підстав, за яких може бути виправдано втручання у майнове право відповідача-2 на оренду землі, оскільки таке втручання є непропорційним тому заходу, якого вимагає прокурор, у зв`язку із чим відмовила у задоволенні позовних вимог.

38. При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала, що визнання договору оренди земельної ділянки недійсним у цьому випадку матиме негативні наслідки як для органу місцевого самоврядування, який діє як власник майна, так і для орендаря.

39. У справі № 907/50/16 розглядався спір за позовом заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатські Зорі", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал", про витребування з незаконного володіння цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Свалявський завод продтоварів" вартістю 19 387 781 грн.

40. Велика Палата Верховного Суду залишила без змін судові рішення місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог та зазначила, що суди правильно вирішили, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами обставини та застосовані правові норми, що втручання держави в право відповідача на мирне володіння майном не суперечить сформульованим в усталеній практиці Європейського суду з прав людини критеріям правомірного втручання в це право, що є підставою для задоволення позовних вимог. Заразом Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів про відмову у задоволенні позову у зв`язку із застосуванням інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються статтею 388 ЦК України.

41. У справі № 925/1351/19 Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи судові рішення місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог щодо витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Державного підприємства "МЗ "Оризон" нежитлової будівлі та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_2 на зазначене нерухоме майно, відмовила у задоволенні позову з тих підстав, що майно у відповідача не може бути витребувано в порядку статей 387, 388 ЦК України, та звернула увагу, що за встановленими у цій справі обставинами спірне нерухоме майно було предметом продажу на прилюдних торгах. При оцінці добросовісності / недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб.

42. У справі № 914/3224/16 розглядався спір за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Проект", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нарнія-Трейд", про витребування земельної ділянки. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що між Львівською обласною державною адміністрацією та Закритим акціонерним товариством "Авіас-Плюс" було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва автозаправної станції, та видано останньому державний акт про право власності на землю. Проте Господарський суд міста Києва рішенням від 11.05.2002 у справі № 31/89, яке набрало законної сили, визнав недійсними зазначені вище договір та державний акт про право власності на землю у зв`язку з тим, що на момент прийняття розпорядження Львівською обласною державною адміністрацією земельна ділянка належала до земель міста Львова та могла відчужуватися лише на підставі рішення Львівської міської ради.

43. Велика Палата Верховного Суду залишила без змін судові рішення місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних, які дійшли висновку про наявність підстав для витребування спірного майна на підставі статті 388 ЦК України, проте відмовили в позові на підставі статей 256, 261 ЦК України, зазначивши про те, що позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної ділянки ще 01.05.2002, і саме з цієї дати слід обчислювати початок перебігу позовної давності.

44. У справі № 488/6211/14-ц розглядався спір про визнання незаконним і скасування пункту рішення Миколаївської міської ради, згідно з яким громадянка отримала дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею за рахунок земель лісового господарства для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських споруд, визнання незаконними та скасування пунктів рішення Миколаївської міської ради, якими затверджено проєкт землеустрою та передано у власність громадянці земельної ділянки за рахунок земель Державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" з віднесенням її до земель житлової забудови - для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування з незаконного володіння земельної ділянки з тих підстав, що земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, передання яких у приватну власність для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд заборонене, земельна ділянка розташована на території зелених насаджень, будівництво житлових будинків в межах якої заборонене.

45. Натомість у справі, що розглядається, в основу мотивів оскаржуваних судових рішень покладено ті обставини, що передача земельних ділянок безоплатно у власність третьої особи в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, була проведена двічі, що суперечить приписам частини четвертої статті 116 ЗК України та принципам земельного законодавства, зокрема, рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави. Таким чином, спірні правовідносини та фактичний склад установлених обставин у справах № 912/2797/21, № 907/50/16, № 925/1351/19, № 914/3224/16, № 488/6211/14-ц та у справі, що розглядається, не є подібними, а тому висновки не можуть розглядатися як такі, що підтверджують різне застосування судами норм матеріального права за подібних обставин.

46. Також колегія суддів зазначає, що у справах № 461/12525/15-ц (розглядався спір про визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом і договору купівлі-продажу квартири недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння), № 725/1824/20 (розглядався спір про визнання нерухомого майна спільною частковою власністю подружжя (по 1/2 частці за кожним) та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння), № 202/8669/19 (розглядався спір про витребування з незаконного володіння на користь територіальної громади квартири, скасування державної реєстрації права власності на неї), № 522/14900/19 (розглядався спір про скасування рішень про державну реєстрацію прав, припинення права власності та витребування квартири, переданої в іпотеку), № 922/3537/17 (розглядався спір про визнання недійсними торгів нежитлового приміщення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень), на які посилається скаржник у касаційній скарзі, правовідносини не є подібними зі справою, яка розглядається, оскільки ці справи відрізняються від справи, що розглядається, предметом позову, установленими обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням, що свідчить про неподібність правовідносин.

47. Крім того, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині витребування з незаконного володіння відповідача-2 на користь держави в особі позивача земельної ділянки повністю узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20 у спорі щодо вибуття земельної ділянки із земель державної власності внаслідок незаконного повторного використання громадянином права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.

48. Колегія суддів констатує той факт, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що право держави витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності відповідача-2 з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання. Такі висновки відповідають правовій позиції судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у зазначеній вище постанові від 10.12.2021 у справі № 924/454/20.

49. Також Суд з урахуванням викладеного у пункті 106 постанови судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/10380/20 звертає увагу, що господарськими судами розглядались чисельні справи (зокрема № 911/2825/19, № 911/2822/19, № 911/2806/19, № 911/2824/19, № 911/1047/19, № 911/1072/19, № 911/1049/19, № 911/2903/19, № 911/2748/19, № 911/802/19, № 911/2914/19) за позовами прокурора про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" земельних ділянок з тих підстав, що такі були придбані останнім у громадян, які отримали ці ділянки шляхом подвійного проведення передачі земельних ділянок безоплатно їм у власність в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, що свідчить про порушення положень частини четвертої статті 116 ЗК України та принципів земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави. Судовими рішеннями у зазначених справах позовні вимоги прокурора були задоволені і такі рішення набрали законної сили.

50. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

51. В цій частині колегія суддів також звертається до позиції, викладеної в ухвалі Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 911/827/19 і підстав для відступу від якої не вбачає.

52. Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу відповідача-2, що добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на важливості встановлення розумної обачності як критерію добросовісного набувача, зокрема, у постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц. Тому набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державного реєстру, а робив це добросовісно. Якщо перевірка нерухомого майна дає підстави для сумнівів щодо прав інших осіб на нерухоме майно, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття нерухомого майна; в іншому разі набувач не буде вважатися добросовісним.

53. Також, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що звернення прокурора до суду з цим позовом виходить за межі його повноважень, оскільки ним не дотримано принципу територіальної юрисдикції з огляду на приписи частини першої статі 23 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 6 наказу Генерального прокурора України "Про особливості організації діяльності спеціалізованих прокуратур у сфері оборони" від 17.05.2023 № 130, що було підставою для залишення позову без розгляду.

54. Так, пунктами 1.1., 1.3. Положення про спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони (на правах Департаменту) Офісу Генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30.05.2023 № 144, передбачено, що Спеціалізована прокуратура у сфері оборони (на правах Департаменту) Офісу Генерального прокурора є самостійним структурним підрозділом Офісу Генерального прокурора, підпорядкованим першому заступнику або заступнику Генерального прокурора згідно з розподілом обов`язків. Свою роботу Спеціалізована прокуратура організовує у взаємодії з іншими самостійними структурними підрозділами Офісу Генерального прокурора, спеціалізованими прокуратурами у сфері оборони на правах обласних та окружних прокуратур (далі - спеціалізовані прокуратури (на правах обласних та окружних)), Тренінговим центром прокурорів України, відповідними підрозділами правоохоронних та інших державних органів.

55. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

56. Відтак, з аналізу частини першої статті 24 Закону України "Про прокуратуру" вбачається, що позовна заява в господарській справі може бути подана керівником обласних та окружних прокуратур, їх першим заступником та заступником (в тому числі й спеціалізованих прокуратур у сфері оборони на правах обласних та окружних прокуратур).

57. Оскільки позовна заява у цій справі подана заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (яка діє на правах обласних та окружних прокуратур), то з урахуванням частини першої статті 24 Закону України "Про прокуратуру" у суду були відсутні підстави для залишення позову без розгляду у справі, що розглядається, з підстави, передбаченої частиною першою статті 226 ГПК України.

58. Враховуючи обґрунтування, викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку, що під час касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, тому і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення та постанови у касаційному провадженні, яке відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, немає.

59. Крім того, скаржник подав клопотання про зупинення провадження у справі, в якому просить провадження у справі, що розглядається, зупинити до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 911/906/23.

60. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

61. Так, Верховним Судом 25.09.2024 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 911/906/23 за позовом керівника Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Яготинської міської ради Бориспільського району Київської області до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" про зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, припинення речових прав та витребування земельних ділянок.

62. Заразом згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень на час розгляду цієї справи № 911/1683/23 Великою Палатою Верховного Суду не було прийнято рішення щодо прийняття до розгляду справи № 911/906/23.

63. Щодо застосування норми пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України Верховний Суд сформував таку практику, з якої вбачається, що провадження у справі має зупинятись з чітким розумінням того, що підстава для зупинення провадження уже існує (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 910/22479/17, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 906/1349/15).

64. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що правових підстав для зупинення провадження у справі, що розглядається, немає, оскільки Велика Палата Верховного Суду на час розгляду цієї справи ще не прийняла до свого розгляду справу № 911/906/23, відтак Суд відмовляє у задоволенні клопотання скаржника про зупинення провадження у справі № 911/1683/23.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

66. Оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, касаційне провадження у цій частині необхідно закрити відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

67. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

68. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

69. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів першої та апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування останніми норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

70. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу відповідача-2 в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а оскаржувані судове рішення місцевого господарського суду в незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат

71. Оскільки суд закриває провадження в частині вимог касаційної скарги, а в іншій частині відмовляє у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишає без змін, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 911/1683/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2024 в незміненій частині та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 911/1683/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

І. С. Міщенко