Постанова

від 31.10.2024 по справі 520/35336/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 520/35336/23

адміністративне провадження № К/990/16095/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової служби України на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, постановлену суддею Спірідоновим М. О., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Мельнікової Л. В. (суддя-доповідач), Рєзнікової С. С., Бегунца А. О., у справі № 520/35336/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод "Прайм" до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод "Прайм" (далі - позивач, ТОВ "ЛГЗ "Прайм") звернулося до суду з позовом до Державної податкової служби України (далі - відповідач, скаржник, ДПС України), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження ДПС України від 08 листопада 2023 року № 424-р/л «Про анулювання ліцензії», відповідно до якого було анульовано ліцензію позивача на виробництво алкогольних напоїв та ліцензію та виробництво спирту коньячного;

- зобов`язати ДПС України видалити з Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обліку спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, інформацію про анулювання ліцензій та поновити про них інформацію (внести відомості) до цього Реєстру.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив зупинити дію оскаржуваного розпорядження про анулювання ліцензії до набрання законної сили рішенням у цій справі.

Заява про вжиття заходів забезпечення позову була обґрунтована тим, що основним видом господарської діяльності є дистиляція, ректифікація та змішування спиртних напоїв, що передбачає за своєю суттю застосування повного технологічного циклу виробництва алкогольних напоїв. Отже, ТОВ "Лікеро-горілчаний завод "Прайм" провадить ліцензійну діяльність, має необхідне технологічне обладнання та штат кваліфікованих фахівців, веде господарську діяльність та, як наслідок, сплачує відповідні податки до бюджету.

Виходячи з приписів законодавства, а саме статті 3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», можливість здійснення господарської діяльності напряму залежить від наявності діючої ліцензії. Анулювання ліцензій на виробництво спирту коньячного та виробництво алкогольних напоїв позбавляє його права на подальше здійснення такої діяльності, тобто фактично призводить до зупинення господарської діяльності, що буде мати незворотні наслідки у вигляді втрати державним бюджетом сум сплачуваних податків, повного зупинення виробництва у зв`язку з відсутністю прибутку від подальшої реалізації виготовленої продукції, що призведе до значних втрат, які у випадку прийняття рішення по суті на його користь можуть бути пред`явлені до стягнення з бюджету, що посилює негативність таких наслідків.

Окрім цього, позивач наполягав, що неможливість здійснення діяльності у сфері виробництва алкогольних напоїв безпосередньо вплине на права та інтереси працівників ТОВ "ЛЗГ "Прайм", які фактично будуть позбавлені роботи та, як наслідок, заробітної плати під час воєнного стану, тобто гарантованого Конституцією України права на працю.

Крім того, невжиття заходів забезпечення позову призведе до негативних наслідків у взаємовідносинах з контрагентами у зв`язку із неможливістю виконання позивачем вже укладених правочинів, розірвання ділових відносин з контрагентами та погіршення ділової репутації підприємства.

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 13 грудня 2023 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року, заяву позивача задовольнив: зупинив дію оскаржуваного розпорядження про анулювання ліцензії до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що невжиття заходів забезпечення позову дійсно може ускладнити чи унеможливити поновлення оспорюваних прав та інтересів позивача, зокрема виробництво алкогольних напоїв, що є основним видом діяльності позивача, яка можлива лише за наявності відповідної ліценції. Тому, її анулювання призведе до зупинення господарської діяльності, що очевидно потягне за собою такі наслідки: втрата прибутку від здійснення господарської діяльності; неможливість виплати заробітної плати персоналу та введення простою на товаристві в рамках, погіршення ділової репутації підприємства.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова служба України подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, податковий орган стверджує, що суди попередніх інстанцій керувалися тим, що невжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб істотно ускладнить ефективний захист прав та інтересів позивача, а саме право здійснювати самостійно без обмежень господарську діяльність, провадження якої неможливе за відсутності

відповідної ліцензії.

Поряд із цим було зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права, а саме статті 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України, без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі № 640/7523/22, від 06 грудня 2022 року по справі № 140/8745/21, від 18 лютого 2021 року по справі № 420/7063/20, від 11 серпня 2021 року по справі № 380/11600/20, від 04 серпня 2022 року по справі № 420/21952/21, від 19 жовтня 2923 року по справі № 440/9568/22, від 10 квітня 2019 року по справі № 826/16509/18, від 17 червня 2020 року по справі № 380/930/20.

На переконання скаржника, обраний судами попередніх інстанцій вид забезпечення позову у вигляді зупинення дії розпорядження про анулювання ліцензії є неправильним, оскільки фактично вирішує спір по суті до ухвалення рішення у справі, що суперечить меті застосування статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому скаржник наголошує, що застосовуючи такі заходи забезпечення позову до вирішення спору по суті, суди надали можливість позивачу безперешкодно продовжувати здійснювати ліцензійну діяльність без наявності передбачених законом підстав, тоді як ліцензія є анульованою.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод "Прайм" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому ставить питання про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з наявністю сталих висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Водночас, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що основними видом діяльності ТОВ "ЛГЗ "Прайм" є дистиляція, ректифікація та змішування спиртних напоїв, а іншими видами: виробництво виноградних вин; виробництво сидру та інших плодово-ягідних вин; виробництво інших недистильованих напоїв із зброджуваних продуктів; виробництво пива; виробництво солоду; виробництво безалкогольних напоїв, виробництво мінеральних вод та інших вод, розлитих у пляшки; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; оптова торгівля напоями; нецентралізована оптова торгівля; роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах.

У зв`язку з цим позивач отримав ліцензії на виробництво алкогольних напоїв № 990108202200001, терміном дії з 31 січня 2022 року безстроково та на виробництво спирту коньячного № 990102201900005, терміном дії з 07 серпня 2022 року по 07 серпня 2024 року, але ці ліцензії були анульовані оскаржуваним у цій справі розпорядженням.

У розпорядженні зазначено, що підставою для анулювання ліцензій став акт про неможливість проведення фактичної перевірки від 17 жовтня 2023 року, зокрема щодо відсутності ТОВ «ЛЗГ «Прайм» за місцезнаходженням (місцем реєстрації) та місцем провадження господарської діяльності (63525, Харківська обл., Чугуївський район, смт Малинівка, вул. Олімпійська, 1).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (далі - Закон № 481/95-ВР) анулювання ліцензії - позбавлення суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) права на провадження діяльності, зазначеної в ліцензії; ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) письмового розпорядження про її анулювання (стаття 3 Закону № 481/95-ВР).

Отже, суб`єкт господарювання позбавлений права без відповідної ліцензії здійснювати діяльність, зокрема з виробництва алкогольних напоїв.

Суди першої та апеляційної інстанцій дослідили надані заявником документи та встановили, що ТОВ "ЛГЗ "Прайм" має діючи господарські зобов`язання з поставки алкогольних напоїв згідно із асортиментом в межах укладеного контракту № 16/06/2020 від 16 червня 2020 року та додаткової угоди від 29 грудня 2021 року, та зобов`язання відповідно до договорів комісії № 01-11/18К від 01 листопада 2018 року, № 25-04/19 від 25 квітня 2019 року, № 01-09/20 від 01 вересня 2020 року.

За наслідками дослідження звіту із праці за ІІІ квартал 2023 року, та відомостей податкового розрахунку про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за ІІІ квартал 2023 року, судом встановлено, що на підприємстві позивача працює 306 осіб.

Надаючи оцінку характеру ймовірних наслідків спірного у цій справі рішення суб`єкта владних повноважень про зупинення дії якого просив позивач у заяві про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що своєчасне невжиття судом забезпечення цього адміністративного позову до набрання законної сили судовим рішення у цій може призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, та ускладнити або зробити фактично неможливим виконання рішення суду у цій справі у майбутньому, з огляду на можливі негативні наслідки застосування оскаржуваного розпорядження, яким у цьому випадку може бути неможливість здійснення позивачем фінансово-господарської діяльності, яка спрямована на отримання прибутку з огляду на те, що діяльність з дистиляції, ректифікації та змішування спиртних напоїв, є основним видом діяльності позивача, яка можлива лише за наявності відповідної ліценції.

Зважаючи на викладені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що анулювання ліцензії призведе до зупинення господарської діяльності позивача, що очевидно потягне за собою неминучі наслідки як неможливість сплати підприємством податків та загальнообов`язкових платежів за результатами господарської діяльності, позбавить підприємство можливості своєчасно та у повному обсязі сплачувати заробітну плату працівникам.

Надаючи оцінку таким висновкам судів попередніх інстанцій, варто зазначити, що правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів вже була предметом розгляду Верховного Суду, який у постановах від 14 грудня 2021 року у справі № 240/16920/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 440/6755/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 160/11995/22, від 31 січня 2023 року у справі № 140/8709/21, від 22 березня 2023 року у справі № 380/8301/22, якщо узагальнити, дійшов висновків про можливість вжиття заходів забезпечення позову за умови доведення та документального підтвердження обставин, які б свідчили про можливість настання невідворотних наслідків для господарської діяльності позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про існування визначених у статті 150 КАС України обставин для вжиття заходів забезпечення позову. Суди попередніх інстанцій оцінили той факт, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може ускладнити чи унеможливити поновлення оспорюваних прав та інтересів позивача, зокрема, суди обґрунтовано виходили з того, що виробництво алкогольних напоїв, яке є основним видом діяльності позивача, можливе лише за наявності відповідної ліценції, а тому її анулювання призведе до зупинення господарської діяльності, що очевидно потягне за собою такі наслідки як втрата прибутку від здійснення господарської діяльності, неможливість виплати заробітної плати персоналу та введення простою на товаристві в рамках Кодексу законів про працю тощо.

Верховний Суд ще раз наголошує на тому, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Приймаючи рішення про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу заявив клопотання про закриття касаційного провадження у справі, вирішуючи яке колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Верховним Судом під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження вже розглядалося питання про наявність підстав, визначених статтею 339 КАС України, для відкриття касаційного провадження.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що позивач скористався свої правом та подав відзив на касаційну скаргу, у якому виклав заперечення щодо доводів касаційної скарги.

Колегія суддів, надавши оцінку доводам, викладеним у відзиві також не вбачає наявності жодної з визначених частиною першою статті 339 КАС України підстав для закриття касаційного провадження у цій справі, а тому в задоволенні клопотання позивача про закриття касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Отже, переглянувши оскаржувані судові рішення у цій справі у межах доводів касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд уважає що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі № 520/35336/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко