Ухвала

від 31.10.2024 по справі 610/1546/24

БАЛАКЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 610/1546/24

провадження № 2/610/811/2024

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2024 Балаклійський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Тімонової В.М.,

з участю секретаря судового засідання Черепахи А.А.,

прокурора ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Підлісного М.О. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача ТОВ "ПП "ЧЕРВОНОДОНЕЦЬКЕ" - адвоката Мизиненко І.О. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Червонодонецьке», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросет» про витребування земельної ділянки з незаконного володіння, визнання недійсними договорів про надання права користування земельною ділянкою та визнання недійсним договору купівлі-продажу права емфітевзису,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Балаклійського районного суду Харківської області перебуває вищевказана цивільна справа.

Ухвалою судді Балаклійського районного суду Харківської області від 05.06.2024 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

12 серпня 2024 року представником відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРИРОДООХОРОННЕ ПІДПРИЄМСТВО „ЧЕРВОНОДОНЕЦЬКЕ" (далі ТОВ "ПП „ЧЕРВОНОДОНЕЦЬКЕ") адвокатом Мизиненко І.О. було подано клопотання про повернення позовної заяви прокурора без розгляду.

Клопотання обґрунтоване тим, що, на думку відповідача ТОВ "ПП „ЧЕРВОНОДОНЕЦЬКЕ", інтереси власника у даному спорі, як представник в силу закону, має захищати Донецька селищна рада Ізюмського району Харківської області (далі Донецька селищна рада), яка і повинна була звернутися з даним позовом до суду. Участь прокурора у даному процесі на стороні позивача порушує принцип рівності та справедливий баланс між сторонами. Відповідач вважає, що прокурором не було підтверджено наявність у нього законодавчо визначених підстав для представництва інтересів позивача у даній справі. Доказів неможливості самостійного звернення Донецькою селищною радою з позовом до суду, не надано.

16 серпня 2024 року до суду надійшли заперечення прокурора на клопотання представника відповідача ТОВ "ПП „ЧЕРВОНОДОНЕЦЬКЕ" про залишення позовної заяви прокурора без розгляду, у яких прокурор зазначає, що позивачем Донецькою селищною радою неналежним чином здійснюється захист інтересів територіальної громади, що і стало підставою для звернення прокурора в інтересах позивача з даним позовом до суду. Так, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в особі Донецької селищної ради в суді, прокуратурою до зазначеного уповноваженого органу було скеровано лист від 25.03.2024 № 58-1256вих-24, в якому викладено виявлені порушення вимог земельного законодавства та наголошено на необхідності вжиття заходів реагування до усунення цих порушень і повернення відповідної земельної ділянки. У відповіді на вказаний лист Донецькою селищною радою зазначено, що нею не вживалися та не заплановано вжиття заходів, спрямованих на повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади. Зазначена позиція позивача є достатньою підставою для звернення прокурора з даним позовом до суду.

У підготовчому засіданні представник відповідача ТОВ "ПП „ЧЕРВОНОДОНЕЦЬКЕ" адвокат Мизиненко І.О. вимоги клопотання про зповернення позовної заяви прокурора підтримала з підстав наведених у самому клопотанні.

Прокурор проти задоволення вказаного клопотання заперечувала з підстав наведених у письмових запереченнях.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Підлісний М.О. залишив вирішення зазначеного клопотання на розсуд суду.

Суд, вислухавши сторони, дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно пункту 4 частини 4 статті 185 ЦПК України позовна заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі, право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Разом з тим, з наведених вище положень законодавства вбачається, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 квітня 2019 року, справа № 924/349/18.

Відповідно до статей 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За приписами статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування", місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

В силу частин 3, 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського нараду, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і законами України.

Відповідно до положень Конституції України право комунальної власності територіальної громади захищається державою на рівних умовах з правом власності інших суб`єктів, кожне порушення закону під час використання земельної ділянки є порушенням інтересів держави.

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 1-1/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження" визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Враховуючи наведене вище, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2018 року, справа № 4/166"Б".

29 травня 2024 року керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Донецької селищної ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ "ПП „ЧЕРВОНОДОНЕЦЬКЕ", ТОВ «АГРОСЕТ» про витребування земельної ділянки з незаконного володіння та визнання договору недійсним.

Предметом позову є витребування на користь Донецької селищної територіальної громади в особі Донецької селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарська площею 2 га, кадастровий номер 6320256000:02:000:0291.

В обґрунтування підстав для звернення до суду в інтересах селищної ради прокурор посилався на те, що виділення у власність ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки без належної правової підстави порушує інтереси територіальної громади в частині можливості ефективного використання права комунальної власності, яка може бути використана для задоволення потреб територіальної громади.

Вказав, що заходи щодо витребування у відповідача ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки позивачем не вживались, що свідчить про нездійснення селищною радою захисту порушених інтересів територіальної громади.

Листом від 25.03.2024 № 58-1256вих-24 керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області повідомив Донецьку селищну раду про виявлені порушення вимог земельного законодавства та наголосив на необхідності вжиття заходів реагування до усунення цих порушень і повернення відповідної земельної ділянки у власність територіальної громади (а.с. 71 зв.-73).

У відповіді на вказаний лист Донецькою селищною радою зазначено, що нею не вживалися та не заплановано вжиття заходів, спрямованих на повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади (а.с. 73зв. -74).

Станом на 29 травня 2024 року (день звернення прокурора з даним позовом до суду) Донецької селищною радою не було вжито заходів щодо самостійного захисту інтересів територіальної громади.

Отже, як вбачається з матеріалів справи органом місцевого самоврядування самостійно заходи щодо повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність не вживалися, що потенційно призводить до порушень інтересів територіальної громади в частині можливості ефективного використання комунальної власності.

Зазначеним вище листом від 25.03.2024 № 58-1256вих-24 Ізюмська окружна прокуратура Харківської області повідомила Донецьку селищну раду про можливість використання нею свого права на представництво інтересів держави в суді у випадку, якщо радою самостійно не буде вжито заходів щодо усунення виявлених порушень та повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність.

Тобто, на виконання частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Ізюмською окружною прокуратурою повідомлено Донецьку селищну раду про вжиття заходів представницького характеру у її інтересах.

Таким чином, підставами для звернення прокурора із вказаним позовом в інтересах держави стало порушення інтересів держави в особі територіальної громади у сфері використання земель та бездіяльність Донецької селищної ради, як органу, уповноваженого на виконання відповідних функцій у даних правовідносинах щодо повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність.

Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру": прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Як убачається із позовної заяви, звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 56 ЦПК України належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави в особі територіальної громади та зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема, повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

До подібних висновків дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104/цс 19; Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 вересня 2019 року, справа № 495/10988/17, провадження № 61-29св19; у постанові від 15 січня 2020 року, справа № 126/786/19, провадження № 61-12929св19; Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 639/898/19, провадження № 61-11832св19.

Сам факт не звернення до суду селищної ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 жовтня 2019 року, справа № 903/129/18, провадження № 12-72гс19.

Таким чином, підставами для звернення прокурора із вказаним позовом в інтересах держави стало порушення інтересів держави в особі територіальної громади у сфері використання земель.

Отже, враховуючи не здійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідним позовом, прокурор мав право звернутися до суду з даним позовом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність заявленого представником відповідача ТОВ "ПП „ЧЕРВОНОДОНЕЦЬКЕ" адвокатом Мизиненко І.О. клопотання про повернення позовної заяви прокурора без розгляду, а відтак відмовляє в його задоволенні.

Керуючись статтями 56, 185, 257, 258-261 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРИРОДООХОРОННЕ ПІДПРИЄМСТВО „ЧЕРВОНОДОНЕЦЬКЕ" адвоката Мизиненко І.О. про повернення позову Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Червонодонецьке», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросет» про витребування земельної ділянки з незаконного володіння, визнання недійсними договорів про надання права користування земельною ділянкою та визнання недійсним договору купівлі-продажу права емфітевзису.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 01.11.2024.

Головуючий: В. М. Тімонова