Постанова

від 23.10.2024 по справі 183/4433/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4483/24 Справа № 183/4433/23 Суддя у 1-й інстанції - Оладенко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Колос»

на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2024 року

у справі за позовом керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерське господарство «Колос» про конфіскацію земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2023 року керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації, на підставі рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 травня 2013 у справі №628/1557/13-ц, в порядку спадкування набув право власності на 2/4 частини земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, із кадастровим номером 6823783500:03:000:0061, площею 5,6026, яка знаходиться на території Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області. 22 листопада 2013 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на 2/4 частини земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та передав земельну ділянку на підставі договору оренди землі від 28 березня 2014 року, у користування ФГ «Колос».

Окружною прокуратурою виявлено порушення вимог ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України при використанні ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки.

Окрім того, прокурор зазначає, що останнім не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутої земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року, тому земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду, на підставі чого просив конфіскувати земельну ділянку на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2024 року позов керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задоволено.

Конфісковано у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 2/4 частини земельної ділянки із кадастровим номером 6823783500:03:000:0061, площею 5,6026 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , громадянину російської федерації.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 будучи іноземним громадянином прийняв у спадок 2/4 частини спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а тому зобов`язаний був відчужити її протягом року, проте таких дій не вчинив. За таких обставин, спірна земельна ділянка підлягає конфіскації у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківські області.

Не погодившись з таким рішенням суду, ФГ «Колос» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати заочне рішення суду та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач на момент розгляду справи є громадянином російської федерації та не є громадянином України. Вказує, що на момент набуття земельної ділянки відповідачем, норми Земельного кодексу України не передбачали конфіскацію земельної ділянки, оскільки норма щодо конфіскації була введена лише у 2021 році, отже, на момент набуття права власності на земельну ділянку норма про конфіскацію не діяла, а земельна ділянка підлягала примусовому відчуженню за рішенням суду, а тому наявні підстави для скасування рішення суду. Окрім того, вказує, що судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

У відзиві на апеляційну скаргу керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом, підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухвалення нового судового рішення, з огляду на наступне.

Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що на підставі рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 травня 2013 року у справі № 628/1557/13-ц, ОСОБА_1 набув право власності на частину земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,6026, яка знаходиться на території Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області.

На підставі вказаного рішення суду, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6823783500:03:000:0061, та 22 листопада 2013 року було внесено відомості у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 2/4 частини земельної ділянки, та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 1/4 частини.

В подальшому, 28 березня 2014 року відповідачем укладено договір оренди землі (вищевказаної земельної ділянки) з ФГ «Колос», строком на 30 років.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 13 березня 2023 року № 10-20-14-1114/0/19-23 повідомлено Харківську обласну прокуратуру про те, що Головним управлінням ведеться комплексна робота стосовно збору матеріалів для подальшого вжиття заходів представницького характеру на захист інтересів держави щодо звернення до суду з позовними заявами про конфіскацію земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у приватній власності громадян російської федерації. Однак, у зв`язку з обмеженим бюджетним фінансуванням Головне управління не заперечує проти вжиття Харківською обласної прокуратурою заходів представницького характеру на захист інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області стосовно звернення до суду з позовними заявами про конфіскацію земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у приватній власності громадян російської федерації.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач, будучи громадянином російської федерації, набув право власності на 2/4 частини спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, на підставі рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 травня 2013 року та зареєстрував право власності 22 листопада 2013 року, а тому, відповідно до приписів ст. 81 ЗК України та ст. 145 ЗК України (в редакції, яка діяла на момент набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки) зобов`язаний був відчужити її протягом року, а саме до 22 листопада 2014 року.

На момент розгляду справи відповідач дій щодо відчуження земельної ділянки не вчинив, спірна земельна ділянка продовжує перебувати у власності відповідача. Крім того, суд дійшов до висновку, що про відсутність у відповідача наміру виконати обов`язок щодо відчуження спірної земельної ділянки також свідчить факт укладення останнім 28 квітня 2014 року договору оренди землі з ФГ «Колос» строком на 30 років.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що відповідач, як громадянин російської федерації, за рішенням суду прийняв у спадок земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а тому зобов`язаний був відчужити її протягом року, проте таких дій не вчинив, чим порушив вимоги земельного законодавства, а за таких обставин спірна земельна ділянка підлягає примусовій конфіскації на користь держави.

Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.

Згідно з ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

За змістом положень ст. 41 Конституції України, ст. 319, 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Власність зобов`язує. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) встановлені нормами розділу V Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 38 ЗУ «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з ч.1 ст. 39 даного Закону виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Тому, оскільки спірні земельні ділянки, які належать до нерухомого майна (ч.1 ст.181 ЦК України), знаходяться на території України, то на них поширюється дія права України.

Приписами ст. 378 ЦК України визначено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

За змістом ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Аналогічне положення передбачено щодо таких стратегічно важливих об`єктів, як надра, атмосферне повітря, води та ін.

Відповідно до ст.14 Конституції України, ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Іноземці (особи без громадянства) підпадають під дію національного права, що регулює правовідносини з приводу набуття права власності, з окремими винятками (ст.374 ЦК України). Зокрема, це обмеження права іноземців на отримання у власність земель сільськогосподарського призначення, передбачені ст. 22, 81 ЗК України. Землі сільськогосподарського призначення, до яких належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження,сіножаті,пасовища та перелоги), не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Згідно з ч. 4 ст. 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Дана норма також кореспондується з ч. 1 ст. 145 ЗК України, відповідно до якої, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Разом з тим, невиконання іноземними особами та особами без громадянства вказаного обов`язку у відповідності до п. «д» ч. 1 ст. 143, ч. 2 ст. 145 ЗК України є підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку й така земельна ділянка примусовому відчуженню за рішенням суду.

Як встановлено судом, власником спірної частини земельної ділянки ОСОБА_1 став на підставі рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 24 травня 2013 року, про що 22 листопада 2013 року було внесено відповідні відомості у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 2/4 частини земельної ділянки. В подальшому, 28 березня 2014 року земельну ділянку передано у користування ФГ Колос на підставі договору оренди, строком 30 років.

При укладанні договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 скористався посвідкою на постійне проживання, серія та номер НОМЕР_1 . видану 30 липня 2007 року, видавник УГІРФО ГУМВС України в Харківській області, громадянство російська федерація.

Наведене вище свідчить, що на момент отримання права власності на земельну ділянку, внесення відповідної інформації до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 був громадянином російської федерації.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 набув право власності на 2/4 частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення як громадянин російської федерації у травні 2013 року, протягом року з часу виникнення прав на земельну ділянку та оформлення речових прав на нерухоме майно 22 листопада 2013 року, зобов`язаний був відчужити вказану земельну ділянку до 22 листопада 2014 року, однак цей обов`язок не виконав.

Натомість, норма п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, якою встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не поширюється на ці правовідносини, оскільки положення ч. 4 ст. 81 ЗК України є імперативними.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, враховуючи відсутність факту добровільного відчуження іноземним громадянином ОСОБА_1 до 22 листопада 2014 року й по час ухвалення рішення земельної ділянки, - колегія суддів вважає, що право власності відповідача на 2/4 частини земельної ділянки із кадастровим номером 6823783500:03:000:0061, площею 5,6026 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Одночасно колегія суддів констатує, що в силу приписів ст.5 ЦК України право власності ОСОБА_1 на успадковану земельні ділянку за рішенням суду, слід припинити саме в такий спосіб, оскільки він був встановлений приписами законодавства, чинного на момент існування спірних правовідносин, а не шляхом конфіскації частини земельної ділянки на користь держави згідно змісту позову, що у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» №552-ІХ від 31 березня 2020 року стало можливим лише з 01 липня 2021 року.

При цьому, суд наголошує, що положенням ч.4 ст.145 ЦК України в новій редакції передбачається конфіскація земельної ділянки з її оплатним вилученням (ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику).

Крім того, згідно ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до ч.2 ст.2, ч.1 ст.170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Приписи ст. 131-1 Конституції України, ст. 56 ЦПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наділяють прокурора повноваженнями на представництво в суді інтересів держави у виключних випадках, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (із змінами, внесеними згідно з постановами КМ № 164 від 24 лютого 2023 року) (надалі за текстом Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Згідно п. 8 Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Головне Управління Держгеокадастру в Харківській області у відповідності до пп. 33 п. 4 Положення організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, а тому відповідно до положень Земельного кодексу України наділене правом на подання такого роду позовів.

Колегія суддів вважає, що прокуратура реалізуючи покладені від імені держави повноваження щодо захисту інтересів держави, правомірно звернулася до суду із вказаним позовом та у межах строку передбаченого законом, оскільки про порушення вимог земельного законодавства прокурору стало відомо 13 березня 2023 року із листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 10-20-14-1114/0/19-23.

Виходячи з викладеного, враховуючи завдання цивільного судочинства, зокрема, ефективний захист інтересів держави, від імені якої у даній справі виступає керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, колегія дійшла висновку про наявність достатніх підстав для примусового відчуження частини спірної земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером 6823783500:03:000:0061, площею 5,6026 га на користь держави.

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь Харківської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Колос» - задовольнити частково.

Заочне рішенняНовомосковського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від27лютого 2024року -скасувати та ухвалити нове рішення.

Відчужити 2/4 частини земельної ділянки за кадастровим номером 6823783500:03:000:0061, площею 5,6026 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Курилівської сільської ради Куп`янського району Харківської області та зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 листопада 2013 року за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , громадянин російської федерації), - на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, з виплатою виручених коштів ОСОБА_1 , за вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна