Постанова

від 30.10.2024 по справі 906/124/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

30 жовтня 2024 року Справа № 906/124/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

представники учасників справи:

позивача - Невисевич М.В. (перебував в системі у підключеному режимі);

відповідача 1 - Слівінський А.О.;

відповідача 2 - Веселовська-Галєєва Ю.В., Слівінський А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Підприємства Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок» на рішення госпо-дарського суду Житомирської області від 30.07.2024, повний текст якого складено 02.08.2024 у справі №906/124/24 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом Підприємства Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок»

до 1. Фізичної особи-підприємця Філончука Володимира Миколайовича,

2. Фізичної особи-підприємця Веселовської-Галєєвої Юлії Володимирівни

про визнання недійсними акту прийому-передачі виконаних робіт та акту демонтажу,-

В січня 2024 року Підприємство Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок» (надалі в тексті Підприємство) звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи підприємця Філончука Володимира Миколайовича, Фізичної особи підприємця Веселовської-Галєєвої Юлії Володимирівни (надалі в тексті Підприємець) про визнання недійсним Акту прийому-передачі виконаних робіт від 03.01.2016, який укладено ФОП Філончуком В.М. та ФОП Веселовською-Галєєвою Ю.В. та в якому зафіксовано звільнення торгівельного майданчику.(т.1, арк.справи 1-2).

В подальшому, заявою про зміну предмету позову від 04.04.24 Позивач доповнив вимоги позовної заяви вимогою про визнання недійсним Акту демонтажу тимчасової торгівельної конструкції від 03.01.2016 з таких же підстав.(т.1, арк.справи 42-43).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.07.2024 у справі №906/124/24 в задоволенні позову Підприємства відмовлено.(т.2, арк.справи 23-25).

Правовий аналіз предмету (визнання недійсним акту демонтажу) та підстав заявленого позову, установлені обставини, пояснення представників Позивача в сукупності надали суду підстави для висновку, що позов спрямований на переоцінку доказів, що вже були досліджені та оцінені у справі №906/65/17, рішення в якій набрало законної сили. Тому суд першої інстанції виснував, що доведення неспроможності цих доказів мало відбуватися саме у справі №906/65/17 відтак заявлений позов є неналежним способом захисту прав Позивача і це є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання недійсним акту демонтажу.

Стосовно ж Акту прийому-передачі виконаних робіт від 03.01.2016 місцевий суд констатував, що Позивач не є стороною у даному акті та не довів, що даний документ якимось чином впливає на права чи обов`язки Підприємства.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Позивач подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 30.07.2024 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги Підприємства.(т.2, арк.справи 30-33).

Обґрунтовуючи скаргу Позивач зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини, що мають значення для справи, прийнявши рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм матеріального права. На думку Скаржника, суд безпідставно не прийняв до уваги ч.7 ст.75 ГПК України, якою визначено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Скаржник стверджує, що оскаржувані акти безпосередньо впливають на права та інтереси позивача, оскільки позбавляють його можливості захистити свої майнові права та інтереси у єдиний законний спосіб на підставі ч.2 ст.785 ЦК України. Тому, Апелянт вважає, що відмовивши у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд фактично легалізував сфальсифіковані Відповідачами правочини та позбавив Позивача права на захист своїх законних прав, свобод та інтересів незалежним, безстороннім і справедливим судом.

Крім того, Позивач вважає неправомірною відмову суду першої інстанції у призначенні експертизи за допомогою якої можливо було б встановити обставини, які входять до предмета доказування та мають ключове значення для вирішення справи.

Також, посилаючись на справу №906/65/17, Апелянт зазначає, що Верховний Суд у пункті 37 постанови від 22.06.2018 достеменно встановив, що на час розгляду справи в суді касаційної інстанції, в матеріалах справи були відсутні будь-які документи (акти), які б засвідчили виконання Відповідачем-2 свого обов`язку щодо звільнення торгівельних місць Позивача. Вважаючи, що оскаржувані акти у справі №906/124/24 з`явилися лише під час нового розгляду справи №906/65/17, Скаржник оцінює їх як фальсифікацію.

З мотиву прийняття рішення виконавчим комітетом з перевищенням повноважень та після складання оскаржуваних актів Скаржник вважає неналежним доказом і копію рішення виконавчого комітету Коростишівської міської ради №116 від 29.08.2019 «Про затвердження комплексної схеми розташування тимчасових споруд і благоустрою на території ринку по вул. Шевченка, 40 м.Коростишів», наданий Відповідачем-2 на підтвердження правомірності переміщення своїх торгівельних конструкцій.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі №906/124/24 та призначено до розгляду на 30.10.2024.(т.2, арк. справи 60).

Ухвалою суду від 25.10.2024 задоволено клопотання Підприємства про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.(т.2, арк.справи 67, 69).

Ухвалою суду від 29.10.2024 відмовлено в задоволенні заяви представника Підприємства Невисевича М.В. про відвід колегії суддів у складі: головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. від розгляду справи №906/124/24.(т.2, арк.справи 71-72, 74-76).

В судовому засіданні апеляційної інстанції 30.10.2024 Веселовська-Галєєва Ю.В. та пред-ставник Відповідачів надали свої пояснення та заперечили проти задоволення апеляційної скарги.

Представник Позивача, який приймав участь поза межами приміщення суду при відкритті судового засідання з`єднався з судом в режимі відеоконференції, однак не забезпечив увімкнення мікрофону, чим позбавив колегію суддів можливості почути пояснення, що зафіксовано у протоколі судового засідання.

Поруч з тим, після неодноразових спроб секретаря судового засідання відновити з`єднання з представником Позивача в останнього був відсутній звук та зображення на екрані, хоча в електронній системі представник і перебував у підключеному режимі відеоконференції, що стверджується протоколом судового засідання від 30.10.2024.

Враховуючи, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, про що було застережено представника Позивача ухвалою від 25.10.2024 колегія суддів розпочала розгляд апеляційної скарги.

Колегія суддів під час судового засідання неодноразово надавала слово представнику Позивача, однак через відсутність зображення та звуку зі сторони останнього пояснення надані не були. Разом з тим, явка в судове засідання не визнавалася обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення Відповідача-2 та пред-ставника Відповідачів, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, 31.12.2013 Підприємство-орендодавець та ФОВ Веселовська-Галєєва Юлія Володимирівна-орендар уклали Договір оренди №187 (надалі в тексті Договір), згідно п.1.1 якого, предметом договору є торгівельні майданчики №149, №150 та №151 загальною площею 15, 15, 18 кв.м відповідно.

Об`єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торгівельної діяльності (п.1.3 Договору).

Орендар набуває права користування об`єктом оренди з дати початку дії договору відповідно до п.6 (п.2.1 Договору).

Договір укладено на 1 рік і діє з 01.01.2014 до 31.12.2014 включно (п.6.1 Договору).(т.1, арк. справи 5).

Додатковою угодою від 17.12.2014 до Договору оренди №187 від 31.12.2013 сторони пролонгували дію останнього на термін з 01.01.2015 по 31.12.2015.(т.1, арк.справи 8).

Матеріали справи містять надану Позивачем копію повідомлення №54 від 22.01.2016, яким останній доводив до відома Відповідача-2, що договір оренди №187 від 31.12.2013 припинив свою дію 31.12.2015, у зв`язку з чим вимагав негайно повернути торгівельні майданчики №149, №150, №151 ПР «Кооперативний ринок».(т.1, арк.справи 12).

Поруч з тим, відповідно до п.4.3.8 Договору, в разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язується у семиденний термін звільнити об`єкт оренди та повернути його орендо-давцеві у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди з вини орендаря.

Як встановлено судом першої інстанції, посилаючись на невиконання Підприємцем обов`язку щодо повернення орендованих торгівельних майданчиків Підприємство звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з ФОП Веселовської-Галєєвої Ю.В. неустойки в розмірі подвійної плати за користування об`єктом оренди за час прострочення.

За наслідками розгляду справи №906/65/17, Господарський суд Житомирської області рішенням від 27.04.2023 відмовив у задоволенні позову Підприємства до ФОП Веселовської-Галєєвої Ю.В., за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: 1) Коростишівської міської ради Житомирської області, 2) Комунального підприємства «Міський ринок» Коростишівської міської ради, про стягнення неустойки, з огляду на те в тому числі, що у матеріалах справи міститься Акт демонтажу тимчасової торгівельної конструкції від 03.01.2016, поданий відповідачем на підтвердження факту звільнення торгівель-них майданчиків №149, №150, №151 від своїх тимчасових конструкцій, які розміщувались на території ринку в м.Коростишеві, по вул.Шевченко, 40, згідно договору оренди №187 від 31.12.2013. У вказаному акті зазначено, що торгівельні майданчики №149, №150, №151 звільнено.

Судом першої інстанції встановлено, що під час розгляду справи №906/65/17, суд надав оцінку Акт демонтажу тимчасової торгівельної конструкції від 03.01.2016, зазначивши, що вказаний акт підписано відповідачем ФОП Веселовською-Галєєвою Ю.В. (як замовником послуг з демонтажу і власником торгівельної конструкції) та ФОП Філончуком В.М. (як виконав-цем послуг з демонтажу). При цьому, керівник ПР «Кооперативний ринок» від підпису цього акту відмовився. Крім того, суд виснував, що відмовившись від підписання зазначеного акту щодо звільнення торгівельних майданчиків №149, №150, №151 від торгівельних конструкцій відповідача орендодавець (Підприємство Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок») допустило дії, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Матеріалами стверджено, що відповідно до Акту прийому-передачі виконаних робіт, який складено 03.01.2016 ФОП Веселовською-Галєєвою Ю.В. (як замовником послуг з демонтажу і власником торгівельної конструкції) та ФОП Філончуком В.М. (як виконавцем послуг з демонтажу) виконавець відповідно до усного договору підряду передав, а замовник прийняв роботи з демонтажу торгівельної тимчасової конструкції на території ринку в м.Коростишеві по вул.Шевченка, 40.(т.1, арк.справи 3).

Крім того, матеріали справи містять Акт демонтажу тимчасової торгівельної конструкції, укладений 03.01.2016 складений комісією у складі дев`яти чоловік за участю ФОП Веселовської-Галєєвої Ю.В. (як замовника послуг з демонтажу і власником торгівельної конструкції) та ФОП Філончука В.М. (як виконавця послуг з демонтажу), та який засвідчив фактичний демонтаж торгівельної тимчасової конструкції ФОП Веселовської-Галєєвої Ю.В., що розміщувалась на території ринку в м.Коростишеві по вул.Шевченко,40, на підставі Договору оренди №187 від 31.12.2013 на торгівельних майданчиках №149, 150, 151.(т.1, арк.справи 4).

Вважаючи, що торгівельні майданчики №149, №150, №151 не були повернуті, а рішення суду у справі №906/65/17 ґрунтується на фіктивному Акті демонтажу тимчасової торгівельної конструкції від 03.01.2016 Позивач даним позовом висунув вимогу про визнання недійсними Акту прийому-передачі виконаних робіт від 03.01.2016 та Акту демонтажу тимчасової торгі-вельної конструкції від 03.01.2016, які складені ФОП Філончуком В.М. та ФОП Веселовською-Галєєвою Ю.В.

Як зазначалося вище, господарський суд Житомирської області рішенням від 30.07.2024 повністю відмовив у задоволенні позову.(т.2, арк.справи 23-25).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна та не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України (надалі в тексті ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом даного спору є акту прийому-передачі виконаних робіт та акту демонтажу.

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті, колегія суддів виходить з того, що гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст.20 Госпо-дарського кодексу України (надалі в тексті ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно вимог ч.1-2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.(ч.1 ст.626 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.(ст. 6, 627 ЦК України).

Частиною 1 ст.628 ЦК України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що торговим місцем є площа, відведена для розміщення торгівельного інвентарю. В той же час користування підприємцями (продавцями) торгівельною площею здійснюється у спосіб укладення договору оренди, і у такому випадку саме торгівельна площа є предметом договору оренди як істотної його умови.

Приписами ч.4 до ст.179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам госпо-дарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (ч. 3 ст.760 ЦК України).

За приписами ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов-язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що Договір оренди припинив свою дію 31.12.2015.

Поруч з тим, з тексту позовної заяви вбачається, що торгівельні майданчики №149, №150, №151, які були предметом договору оренди від 31.12.2013р. не були повернуті позивачу. Натомість, Акт прийому-передачі виконаних робіт та Акт демонтажу тимчасової торгівельної конструкції від 03.01.20216, що на переконання Відповідачів є підтвердженням повернення орендованого майна, Скаржник вважає фіктивними та просить визнати їх недійсними.

Поруч з тим, переглядаючи рішення у даній справі, колегія суддів виходить з того, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.(ч.4 ст.75 ГПК України).

Колегією суддів встановлено, що існує судове рішення, яке має преюдиційне значення для розгляду даної справи, а саме справа №906/65/17 за позовом Підприємства Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок» до ФОП Веселовської-Галєєвої Ю.В., за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: 1) Коростишівської міської ради Житомирської області, 2) Комунального підприємства «Міський ринок» Коростишівської міської ради, про стягнення 467 370,00 грн неустойки.

Преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і право-відносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установ-лення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Апеляційний суд зауважує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» №28342/95, п.61, ECHR 1999-VII).

Частиною 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов-язковість врахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Колегія суддів приймає до уваги, що Господарський суд Житомирської області рішенням від 09.11.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 задоволив позов Підприємства Коростишівської райспоживспілки «Коопера-тивний ринок», присудив до стягнення з ФОП Веселовської-Галєєвої Юлії Володимирівни на користь Підприємства Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок» 126 940,00 грн неустойки та 1 904,10 грн судового збору.

Проте Верховний Суд 22.06.2018 скасував і постанову Рівненського апеляційного госпо-дарського суду від 14.12.2017, і рішення Господарського суду Житомирської області від 09.11. 2017, а справу №906/65/17 передав на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

За результатами нового розгляду справи №906/65/17 в суді першої інстанції 27.04.2023, яке було підтримане постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 в задоволенні позову відмовлено.

Зокрема, суд у справі №906/65/17 встановив, що згідно Акту демонтажу тимчасової торгівельної конструкції від 03.01.2016, ФОП Веселовська-Галєєва Ю.В. звільнила торгівельні майданчики №149, №150, №151 від своїх тимчасових конструкцій, які розміщувались на території ринку в м.Коростишеві, по вул.Шевченко, 40, згідно п.4.3.8 договору оренди №187 від 31.12.2013. У вказаному акті зазначено, що торгівельні майданчики №149, №150, №151 звільнено.

Даний акт підписано відповідачем (як замовником послуг з демонтажу і власником торгівельної конструкції) та ФОП Філончуком В.М. (як виконавцем послуг з демонтажу). Колегія суддів, при цьому зауважує, що керівник Підприємства від підпису цього акту відмовився.

За висновком суду у справі №906/65/17 відмовившись від підписання зазначеного акту про звільнення торгівельних майданчиків №149, №150, №151 від торгівельних конструкцій Відповідача орендодавець у свою чергу вчинив дії, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна. Крім того суд зазначив, що договір оренди №187 від 31.12.2013 не вимагає оформляти повернення торгівельних майданчиків з оренди відповідним документом (актом) та що саме на орендаря покладено обов`язок скласти проект такого акту, підписати його в двох примірниках та надіслати орендодавцеві рекомендованою кореспонденцією.

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що рішення у справі №906/65/17 набрало законної сили.

Таким чином, колегія суддів виснує, що спірний Акт демонтажу тимчасової торгівельної конструкції від 03.01.2016р. був предметом дослідження при розгляді справи №906/65/17 та на підставі наявності даного документу, було відмовлено Підприємству у задоволенні позову до ФОП Веселовської-Галєєвої Ю.В. про стягнення неустойки.

Переглядаючи рішення у даній справі, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи Скаржника про те, що оскаржувані у даній справі акти з`явилися у справі №906/65/17 лише під час її нового розгляду. Колегія суддів зауважує на наявну в матеріалах справи відповідь господарського суду Житомирської області на заяву ФОП Веселовської-Галєєвої Ю.В. від 24.07.2024 №906/65/17/4164/24, якою підтверджено, що акт демонтажу тимчасової торгівельної конструкції від 03.01.2016 та акт прийому-передачі виконаних робіт від 03.01.2016 знаходяться в матеріалах справи №906/65/17 в томі №1 на арк.справи 198, 199 та були надані господарському суду Житомирської області 09.11.2017 згідно супровідного листа від 09.11.2017. (т.2, арк.справи 19).

З огляду на вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність заявленого позову в частині визнання недійсним акту демонтажу, адже позов в цій частині спрямований на переоцінку доказів, яким була надана оцінка у справі №906/65/17, судове рішення в якій набрало законної сили.

Крім того, доведення неспроможності цих доказів мало відбуватися у справі №906/65/17, а відтак, даний позов є неналежним способом захисту прав позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання недійсним акту демонтажу.

Колегія суддів відхиляє доводи Скаржника щодо відсутності у Коростишівської міської ради та КП «Міський ринок» майна за адресою м.Коростишів, вул.Шевченка, 40 та наявність за вказаною адресою лише належного Позивачу майнового комплексу. Адже, суд у справі №906/1060/18 встановив, що за адресою: м.Коростишів, вул.Шевченка, 40 знаходиться об`єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальтобетонним покриттям загальною площею 10 200 кв.м 1985 року, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Коростишева та в подальшому переданий в оперативне управління КП «Міський ринок». Крім того, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у справі №906/ 1060/18, яка набрала законної сили зобов`язано Підпри-ємство Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок» та Коростишівську районну спілку споживчих товариств звільнити земельну ділянку на якій знаходиться асфальтобетонне покриття площею 10 200 кв.м. за адресою Житомирська область м.Коростишів, вул.Шевченко, 40, що використовується Підприємством Коростишівської райспоживспілки Кооперативний ринок та Коростишівською РССТ для організації ведення торгівельної діяльності за відсутності належним чином оформлених документів на землю.

Таким чином, за адресою: м.Коростишів, вул.Шевченка, 40 знаходиться як майновий комплекс Позивача, так і земельна ділянка, що перебуває у комунальній власності територіаль-ної громади м.Коростишева.

Колегія суддів приймає до уваги висновок Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, який відображено в постанові від 27.01.2020 у справі №761/26815/1, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Поруч з тим, належними та допустимими доказами Скаржником не доведено, що спірними Актами не було демонтовано частину майнового комплексу, як і не доведено, що торгівельні тимчасові конструкції, що знаходилися на торгівельних майданчиках №149, №150 та №151 були і лишаються частиною цілісного майнового комплексу, а відтак не доведено які саме права Позивача порушені Відповідачами.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відносини між Коростишівської міською радою, КП «Міський ринок» та ПР «Кооперативний ринок» не є предметом дослідження у даній справі.

Щодо визнання недійсним Акту прийому-передачі виконаних робіт від 03.01.2016 апеля-ційний суд враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11.08.2022 у справі №916/546/21 зазначила, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи.

Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.

Згідно з частинами 1-4 статті 202 ЦК України, правочин це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односто-ронніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовле-ністю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Поруч з тим, оскільки Позивач не є стороною даного Акті від 03.01.2016, то саме на нього, як на заінтересовану сторону, покладено обов`язок довести необхідність визнання такого акту недійсним. Оскільки заінтересованість полягає в тому, що правочин має впливати на права чи обов`язки цієї особи, а визнання його недійсним призведе до юридичних наслідків для цієї особи.

Апеляційний суд враховує, що згідно із ч. 2, 3 ст.13 ГПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними, згідно ст.76 ГПК України, є докази, на підставі яких можна встановити обста-вини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.(ч.1 ст.77 ГПК України).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні, а Скаржником не надано належних доказів в розумінні ст.76 ГПК України, що свідчать про порушення прав Позивача складенням Акту прийому-передачі виконаних робіт від 03.01.2016 та Акту демонтажу тимчасової торгівельної конструкції від 03.01.2016, як і не доведено фіктивності даних документів, відтак підстави визнання їх недійсними відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції та не можуть бути підставою для зміни чи скасування такого судового рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів скаржника не встановлено.

З огляду на вище викладене, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо відсутності порушених прав Позивача, рівно як і твердження щодо невмотивованості висновку про безпідставність заявленого позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктив-ному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини щодо п.1 ст.6 Конвенції, яка зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п.29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п.26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v.Ukraine), заява №22750/02, п.42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п.25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, п.18, 19).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визна-ються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. 34, 86, 129, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства Коростишівської райспоживспілки «Кооперативний ринок» на рішення господарського суду Житомирської області від 30.07.2024 у справі №906/124/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №906/124/24 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Павлюк І.Ю.