Постанова

від 01.11.2024 по справі 917/839/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2024 року м. Харків Справа № 917/839/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника Приватного підприємства СЕРВІС-КОМПЛЕКТ адвоката Якименко О.Г. (вх. №2311П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 16.09.2024 року у справі №917/839/24, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Сірош Дмитро), повний текст якого складено 16.09.2024 року

за позовною заявою Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ ,

до Приватного підприємства "Сервіс-Комплект", м. Полтава,

про стягнення штрафних санкцій за невиконання зобов`язань за договором,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.09.2024 року у справі позов задоволено; стягнуто з Приватного підприємства СЕРВІС-КОМПЛЕКТ на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південна залізниця, штраф в розмірі 25 788,00 грн. та 3 028,00 грн. судового збору.

Представник Приватного підприємства СЕРВІС-КОМПЛЕКТ адвокат Якименко О.Г. з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" з апеляційною скаргою в електронній формі, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 16.09.2024 року у справі повністю та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір штрафу на 99 %.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.

Відповідач вважає, що заявлена сума штрафу у розмірі 12 894,00 грн., що фактично відшкодована за банківською гарантією № 1191/11/A/BGV від 21.11.2023 року від АТ "ОКСІ БАНК" є способом отримання доходів позивачем; позивачем не надано жодних доказів того, що ним понесено збитки внаслідок невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Стягнення всієї заявленої суми штрафу є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача, який під час дії воєнного стану підтримує економіку держави здійснюючи ведення господарської діяльності. Зменшення розміру неустойки, про яке заявляв відповідач, жодним чином не нівелює значення пені, як відповідальності за порушення зобов`язання, адже одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2024 року, суддею доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, №271/2024 від 06.05.2024 року, №469/2024 від 23.07.2024 року відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.

Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника Приватного підприємства СЕРВІС-КОМПЛЕКТ адвоката Якименко О.Г. на рішення господарського суду Полтавської області від 16.09.2024 року у справі №917/839/24; призначено розгляд справи №917/839/24 за апеляційною скаргою представника Приватного підприємства СЕРВІС-КОМПЛЕКТ адвоката Якименко О.Г. на рішення господарського суду Полтавської області від 16.09.2024 року у справі №917/839/24 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; запропоновано учасникам справи для прискорення документообігу в межах цієї справи, надсилати їх з використанням програми "Електронний суд" (за умов відповідної реєстрації) або скеровувати документи з засвідченням електронним цифровим підписом уповноваженої особи на електронну адресу Східного апеляційного господарського суду inbox@eag.court.gov.ua. Реєстрація в електронному кабінеті можлива за посиланням https://id.court.gov.ua/rt.gov.ua/sud4875/; учасникам судового процесу необхідно повідомити суд про їх номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або інші засоби зв`язку, зокрема, мобільного (за їх наявності), які можуть бути використані для викликів або повідомлень; витребувано з господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/839/24.

11.10.2024 року на адресу суду з господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи№917/839/24 (вх.№13067).

14.10.2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№13135), який долучено до матеріалів справи, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, в обґрунтування якого вказує на те, що укладаючи договір відповідач був ознайомлений з його умовами, в тому числі строком виконання зобов`язань та відповідно взяв на себе зобов`язання щодо його належного виконання; відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники та інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують посадові обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність; відповідачем не надано документально підтверджених обставин, що спричинили би продовження строку дії договору, не підтверджені належними доказами обставини непереборної сили; сторони у договорі узгодили в ньому декілька забезпечувальних заходів: неустойки (у вигляді штрафу) та гарантії, тому у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

28.11.2023 року за результатами проведеної процедури закупівлі послуг з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.80-18 (ідентифікатор закупівлі: иА-2023-10-31-010582-а (лот № 3)), Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Південна залізниця (далі - АТ Укрзалізниця, Замовник), з однієї сторони, та Приватне підприємством СЕРВІС- КОМПЛЕКТ (далі - ПП СЕРВІС-КОМПЛЕКТ, Виконавець), з іншої, уклали договір № П/ДН-3-23953/НЮ.

Відповідно до п 1.1 договору Виконавець бере на себе зобов`язання зі свого матеріалу власними засобами та силами на території Замовника надати послуги з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.80-18 (далі - послуги). Склад та обсяги послуг, що є предметом договору, визначаються на підставі технічного завдання (Додаток 3 до договору) (пункт 1.3 договору)).

За змістом п. 4.1 договору послуги надаються протягом строку дії договору та розпочинаються тільки на підставі наданої письмової рознарядки Замовника, яка вважається дозволом на надання послуг та є підтвердженням готовності Замовника до отримання послуг.

Пунктом 4.2 договору визначено, що Виконавець зобов`язаний приступити до надання послуг тільки після одержання від Замовника рознарядки засобами електронної пошти, факсимільним зв`язком або рекомендованим листом на адресу Виконавця.

Відповідно до п. 16.1 договору він набрав чинності з моменту підписання його Сторонами 28.11.2023 року та діяв до 31.12.2023 року.

На виконання умов договору, 11.12.2023 року виробничим підрозділом Харківська дирекція залізничних перевезень регіональної філії Південна залізниця акціонерного товариства Українська залізниця засобами електронної пошти на адресу Виконавця направлено письмову рознарядку № ДН-3-08/352 з проханням приступити до надання послуг з модернізації вантажопідіймального крану типу ЕДК-10000/2 відновного поїзду станції Тростянець - Смородине відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.80-18.

Проте, станом на момент закінчення дії договору послуги надані не були, акт прийому-передачі послуг не підписаний.

Отже, на момент закінчення строку дії договору та станом на 13.05.2024 року зобов`язання за договором не виконані.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України (пункт 9.1 договору).

Так, за невиконання своїх зобов`язань за договором Виконавець сплачує штраф у розмірі 10 % вартості договору (п. 9.3 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору загальна сума договору визначається Протоколом погодження договірної ціни на модернізацію вантажопідіймальних кранів відновних поїздів (Додаток № 2 договору) та Плановою калькуляцією на надання послуг з модернізації вантажопідіймального крана відновного поїзда (по кожній одиниці вантажопідіймального крана окремо) (Додаток № 1 до договору)) та складає 257 880,00 грн. (двісті п`ятдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят гривень 00 коп.) з ПДВ.

За змістом п. 9.3 договору позивач нарахував відповідачеві штраф у розмірі 10 % вартості договору в розмірі 25 788,00 грн.

На адресу ПП СЕРВІС-КОМПЛЕКТ регіональною філією Південна залізниця АТ Укрзалізниця направлено претензію № НЗ-1-34/227 від 22.02.2024 року.

В задоволенні вказаної претензії ПП СЕРВІС-КОМПЛЕКТ відмовило листом від 22.03.2024 року № 22-03-24/2.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області, в якому останній просив стягнути з відповідача штраф - 25 788,00 грн. в розмірі 10 % вартості договору від 28.11.2023 року № П/ДН-3-23953/НЮ.

16.09.2024 року господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено у ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі № 910/12876/19.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно -господарські санкції.

У правових висновках, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, на які, також, посилається апелянт, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 Цивільного кодексу України.

Так, у п. 9.3 договору Сторони узгодили розмір такої неустойки у разі невиконання умов договору Виконавцем (зокрема, ненадання послуг з модернізації вантажопідіймальних кранів відновних поїздів відповідно до вимог НПАОП 0.00-1.80-18 до 31.12.2023 року): 10 % вартості договору.

Отже, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 25 788,00 грн штрафу.

Аргументи апелянта на те, що він вважає, що заявлена сума штрафу у розмірі 12 894,00 грн., що фактично відшкодована за банківською гарантією № 1191/11/A/BGV від 21.11.2023 року від АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ОКСІ БАНК" є способом отримання доходів позивачем; позивачем не надано жодних доказів того, що ним понесено збитки внаслідок невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, не приймаються, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 ЦК України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною 1 ст. 200 ГК України передбачено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Відповідно до ч. 4 ст. 200 ГК України до відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гаранти міститься посилання на основне зобов`язання.

За змістом ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

За умовами договору, сторони договору дійшли згоди щодо закріплення в ньому декількох забезпечувальних заходів: неустойки (у вигляді штрафу) та гарантії.

Таким чином, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Тому сплата банком-гарантом банківської гарантії № 1191/11/А/ВЄУ від 21.11.2023 року на суму 69 733,80 грн. не звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій, визначених п. 9.3 договору в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафу, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом зазначених норм ГК України та ЦК України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, що: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки ч. 3 ст. 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

У правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 29.07.2021 року у справі №903/277/21, зокрема вказано на те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків; майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі №916/65/18, від 03.07.2019 року у справі №917/791/18, від 22.10.2019 року у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 року у справі №902/855/18, від 27.01.2020 року у справі №916/469/19.

Водночас обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі № 908/868/18 та в ін.).

Зменшення розміру штрафних санкцій є саме правом, а не обов`язком суду, хоча суд зобов`язаний розглянути доводи боржника, якими він обґрунтовує необхідність зменшення судом розміру штрафних санкцій.

Так, за матеріалами справи, відповідач не приступив до виконання зобов`язання та не вжив заходів негайного добровільного усунення порушення.

Відповідач не надав будь-яких доказів, які б свідчили про його фінансовий стан, не довів, що розмір стягуваного штрафу є непомірним тягарем для нього.

Крім того, ст. 42 ГК України визначено, що підприємницька діяльність ведеться на власний ризик суб`єкта господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За матеріалами справи, відповідач порушив строки виконання зобов`язання за договором.

Враховуючи невиконання зобов`язання відповідачем та інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин встановлених положеннями ст. 233 ГК України.

Аргументи апелянта на те, що стягнення всієї заявленої суми штрафу є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, оскільки, як зазначає апелянт, із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача, який під час дії воєнного стану підтримує економіку держави, здійснюючи ведення господарської діяльності, зменшення розміру неустойки, про яке клопотав відповідач, на думку апелянта, жодним чином не нівелює значення пені, як відповідальності за порушення зобов`язання, адже одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, не приймаються.

Сторони у справі, керуючись принципом свободи договору, самостійно врегулювали свої відносини, зокрема, в частині визначення підстав виникнення права на стягнення неустойки з винної сторони договору та її розмір, а відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював передбачені договором строки виконання робіт.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Приватного підприємства СЕРВІС-КОМПЛЕКТ адвоката Якименко О.Г. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 16.09.2024 року у справі №917/839/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов