Рішення

від 24.10.2024 по справі 918/627/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2024 р. м. Рівне Справа № 918/627/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Керівника Вараської окружної прокуратури Рівненської області

в інтересах Вараської міської ради

до відповідача Обслуговуючого кооперативу "Житлово - будівельного кооперативу "Перлина парку"

про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі в розмірі 772 650,07 грн

Секретар судового засідання Оліфер С.М.

В засіданні приймали участь:

Від органу прокуратури: Мельничук Л.О.;

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: Сороковий П.М. (в режимі відеоконференції)

ВСТАНОВИВ:

Керівник Вараської окружної прокуратури Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою в інтересах Вараської міської ради до Обслуговуючого кооперативу "Житлово - будівельного кооперативу "Перлина парку" (надалі-відповідача, ОК "ЖБК "Перлина парку") про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі в розмірі 772 650, 07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем як замовником будівництва вимог п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", невиконанням ним свого обов`язку щодо сплати пайової участі у розвиток інфраструктури міста у зв`язку з будівництвом багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями комерційного та громадського призначення. Тому, кошти у заявленій сумі 772 650, 07 грн є безпідставно збереженими та підлягають стягненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 01.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.08.2024.

31.07.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що норми Закону №132-ІХ, який набрав чинність із 01.01.2020, врегулювали укладення Договорів про сплату пайової участі для будівництва, яке розпочалось із 01.01.2020, однак будівництво було розпочате до 2020 року.

Відмічає, що оскільки Договір пайової участі на Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення в мікрорайоні Перемоги між Вараською міською радою та ОК "ЖБК "Перлина парку" укладено не було, то правовідносини між цими суб`єктами і не виникли, тому відповідачем не порушено норми Закону.

Окрім того, відповідач вважає, що прокурор здійснюючи розрахунок суми пайового внеску як безпідставно збережених коштів застосовує ставку опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України та відсоток (2%) на підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 №119 (вартість одного квадратного метра на території Рівненської області становила 13 789 грн), тоді як вказане значення відсотка згідно п. 2 встановлено законом лише для застосування у 2020 році. Таким чином, прокурор повинен був застосувати ставку опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України на підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 6 грудня 2018 року № 335 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України" (який був чинний на момент початку будівництва за дозволом на будівництво РВ 11219256051 від 13.09.2019), а тому сума стягнення мала б становити 652 121 грн.

Також у відзиві на позов, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, вказуючи, що обов`язок замовників будівництва сплачувати кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, який ґрунтувався на абзаці другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, існував до 01.01.2021р. Саме з цієї дати позивач або прокурор могли дізнатись про порушення права на отримання Вараською міською радою коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Ухвалою суду від 01.08.2024 підготовче засідання відкладено на 22.08.2024.

08.08.2024 до суду від керівника Вараської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив. Прокурор вказує, що для об`єктів, будівництво яких розпочате раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абз. 2 п. 2 р. ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України №132-ІХ визначено обов`язок (за винятком передбачених пп. 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі до прийняття такого об`єкта в екстпуатацію.

Стосовно розміру заборгованості в сумі 772 560, 07 грн прокурор вказує на практику Верховного суду, в якій зазначено, що у випадку якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону України №132-ІХ обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Окрім того, щодо строків позовної давності прокурором вказано, що враховуючи положення п. 19 Перехідних положень ЦК України строк позовної давності продовжений до кінця дії воєнного стану, а тому позовна заява подана в межах строку позовної давності.

21.08.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив. Вказано, що прокурор проводячи розрахунки не навів належних та законних доводів, чому саме використав ставки опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України на момент прийняття об`єкта в експлуатацію, а не на момент початку будівництва. Також відповідач, посилаючись на норми ч. 3 ст. 267 ЦК України вказав, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, тому спросить суд застосувати строк позовної давності, оскільки вважає, що продовження строку є зловживання позивачем процесуальними строками.

Ухвалою суду від 22.08.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 918/627/24 на 30 днів до 29.09.2024, підготовче засідання відкладено на 03.09.2024.

Судове засідання 03.09.2024 не відбулось у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності суддею Горплюком А.М., про що сторони були повідомлені.

Ухвалою суду від 09.09.2024 призначено підготовче засідання на 24.09.2024.

Ухвалою суду від 24.09.2024 в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення відмовлено, закрито підготовче провадження у справі №918/627/24, призначено справу до розгляду по суті на 15.10.2024.

Ухвалою суду від 15.10.2024 розгляд справи по суті відкладено на 24.10.2024.

В судовому засіданні 24.10.2024 прокурор підтримав позовні вимоги та просив задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 24.10.2024 представник відповідача позов заперечив та просив відмовити у їх задоволенні.

В судове засідання 24.10.2024 представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом зазначається, що у даній справі судом не визнавалася необхідність обов`язкової участі учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 1311 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до положення ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в одному з двох випадків: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17.

За змістом частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З огляду на викладене, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду, а суд зобов`язаний перевірити такі.

Аналогічні висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 17 липня 2018 року у справі № 804/6296/15, від 17 липня 2019 року у справі № 824/14/19-а, від 21 серпня 2019 року у справах № 802/1873/17-а та № 263/2038/16-а.

Враховуючи висновок про застосування норма права, викладений у пунктах 77 - 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, слід зазначити, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, згідно ст. 142 Конституції України, зокрема, є і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з статтею 145 Конституції України права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Бюджетна система України згідно ст. 7 Бюджетного кодексу України ґрунтується на таких принципах: збалансованості, повноти, обґрунтованості, цільового використання бюджетних коштів, відповідальності учасників бюджетного процесу тощо. Одним із принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України, є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає в тому, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.

Частиною 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Бюджетом розвитку згідно з п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку та зміцнення матеріально-фінансової бази.

Тобто, орган місцевого самоврядування до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави в галузі бюджету, фінансів, цін та у галузі будівництва є Вараська міська рада.

Прокурор зазначає, що здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави, що виражається в порушенні норм законодавства під час ухилення відповідача від сплати коштів пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Вараш, а також через нездійснення Вараською міською радою повноважень по зверненню до суду з позовом.

Вищевказані порушення містобудівного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі замовником будівництва ОК "ЖБК "Перлина парку" зумовлюють ненадходження до Вараської міської ради коштів пайової участі, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди (збитків) бюджету ради у виді упущеної вигоди.

Окружною прокуратурою 12.06.2024 за №52-1249 вих-24 до Вараської міської ради скеровано запит щодо вжиття заходів до стягнення з ОК "ЖБК "Перлина парку" коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту.

Разом з тим, листом Вараської міської ради від 14.06.2024 №4330-1045-3110-37-05- 24 прокуратуру повідомлено, що претензійно-позовна робота щодо стягнення з ОК "ЖБК "Перлина парку" коштів пайової участі не проводилась та проводитись не буде.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким, сам факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту та звернення до суду з позовом.

Прокурор вказує, що незалежно від причин незвернення до суду Вараської міської ради, сам факт цього незвернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.

Вищевказане є підставою для звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави, відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 53 ГПК України.

Через недоотримання коштів пайової участі значно недофінансовуються проекти та програми створення і розвитку інженерно-транспортної, соціальної інфраструктури, що зумовлює погіршення рівня життя мешканців територіальної громади м. Вараш.

Несплата коштів пайової участі завдає шкоду місцевому бюджету та унеможливлює виконання позивачем функцій з розвитку інфраструктури територіальної громади Вараської громади.

Прокурор зазначає, що звернення з цією позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку у сфері бюджетних правовідносин та додержання всіма їх учасниками принципу законності (стаття 68 Конституції України).

Унаслідок нездійснення Позивачем належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними. У зв`язку із викладеним, у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Таким чином, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі позивача шляхом пред`явлення цього позову обґрунтовується: - наявним порушенням інтересів держави і необхідністю їх комплексного захисту; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у цих спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування порушення, не здійснює захисту інтересів держави.

Прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". На виконання зазначених норм окружною прокуратурою повідомлено позивача, зокрема, про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову листом від 26.06.2024 № 53-1362вих-24.

Враховуючи вищевикладене, судом вбачається наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Вараської міської ради з метою подання позову та представництва її інтересів в суді у справі №918/627/24.

Фактичні обставини справи встановлені судом.

Згідно інформації, яка міститься на порталі що в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, відомості і документи якої є офіційними, Державною інспекцією архітектури та містобудування України (далі ДІАМ України) 13.09.2019 видано дозвіл на виконання будівельних робіт серії РВ112192560514 на об`єкт: "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення в мікрорайоні Перемоги".

Замовником будівництва об`єкту є ОК "ЖБК "Перлина парку". Будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 5610700000:01:005:0024 площею 0,1823 га, з цільовим призначенням 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Згідно даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 21.05.2021 ДАБІ України видано ОК "ЖБК "Перлина парку" сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів серії ІУ № 122210512915 по об`єкту: "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення в мікрорайоні Перемоги".

У сертифікаті зазначено, що будівельні роботи виконувались у строк з 30.09.2019 до 30.04.2021. Експлуатація від 21.05.2021. Загальний будівельний об`єм становить 16023 м3. Загальна площа квартир 2801,69 м2. Загальна кількість квартир - 48.

У розділі "Пайова участь" вказано, що кошти пайової участі не сплачувались на підставі ст. 13 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".

Також згідно інформації ВК Вараської міської ради від 03.06.2024 №4330-968-3110-37- 05-24, договорів із ОК "ЖБК "Перлина парку" про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Вараш ВК Вараської міської ради не укладалось, перерахування коштів пайової участі не проводилось.

Прокурор вказує, що оскільки відповідач, відповідно до абз. 2 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX не перерахував до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а тому просить суд стягнути з відповідача до бюджету кошти пайової участі в сумі 772 650,07 грн.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.

Предметом спору у даній справі є стягнення із забудовника пайової участі як безпідставно збережених коштів, обчисленої на дату здачі об`єкта в експлуатацію згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

При цьому у відповідності із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

За ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт.

Частиною 1 ст. 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Правова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту регулювалася положеннями статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VІ від 17.02.2011 в редакції, яка діяла до 31.12.2019.

Відповідно до норм даної статті порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.

Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Підпунктом 3 пункту 13 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, який набрав чинності з 01.01.2020, було виключено статтю 40 у Законі Україні "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI.

Так, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

За змістом зазначеної вище статті Закону пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Отже, на момент початку будівництва Закон встановлював обов`язок замовника звернутися для укладення відповідного договору і договір повинен був укладатися не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Закон не встановлював конкретної початкової дати для звернення, проте визначав, що такий договір мав бути укладений до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі за №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

На момент прийняття в експлуатацію об`єкта відповідача статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон №132-ІХ).

Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", а саме установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема: - розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2)

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

Однак, норми Закону №132-ІХ, який набрав чинність із 01.01.2020, врегулювали укладення договорів про сплату пайової участі для будівництва, яке розпочалось із 01.01.2020. Проте прогалиною залишились ті будівництва, які розпочались до 2020 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов`язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення зміну законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

Відповідно до статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання.

Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.

Оскільки Договір пайової участі на будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення в мікрорайоні Перемоги між Вараською міською радою та ОК "ЖБК "Перлина парку" укладено не було, то правовідносини між цими суб`єктами не виникли та відповідач не порушив норми Закону.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто, зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Оскільки Договір пайової участі на Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення в мікрорайоні Перемоги між Вараською міською радою та ОК "ЖБК "Перлина парку" укладено не було, то відповідач і не порушив норм чинного Законодавства, а отже не є таким, що безпідставно зберіг грошові кошти.

Дозвіл на виконання будівельних робіт від 13.09.2019 № РВ 112192560514, було видано на весь об`єкт будівництва "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення в мікрорайоні Перемоги".

Відповідно до сертифіката № ІУ122210512915 від 21.05.2021 будівельні роботи виконані у строк: початок робіт 30.09.2019 закінчення робіт 30.04.2021.

Як уже зазначено вище, норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (пункт 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення") пов`язують дату виникнення обов`язку щодо визначення розміру пайової участі, яка підлягає сплаті із початком будівництва об`єкта.

Договір пайової участі на Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення в мікрорайоні Перемоги між Вараською міською радою та ОК "ЖБК "Перлина парку" укладено не було, а тому правовідносин із сплати пайової участі на підставі договору у сторін не виникли.

Для проведення нарахування суми безпідставно збережених коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України прокурор посилається на сертифікат №ІУ122210512915 від 21.05.2021 та дозвіл на будівництво РВ 11219256051 датований 13.09.2019.

За приписами ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", усталеною практикою Верховного Суду у даній категорії спору у разі якщо будівництво об`єкта відносно якого заявлено позов було розпочато з дати вказаної у дозволі на будівництво з 13.09.2019 року то обов`язок із сплати пайової участі у відповідача виник з 13.09.2019 року.

Однак з 01.01.2020 року ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" скасовано та на період 2020 року за змістом абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" встановлено розмір розрахунку пайової участі в такому порядку:

"Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування".

За таких обставин, у відповідача міг виникнути обов`язок зі сплати пайової участі з 13.09.2019 до 01.01.2021 року.

Водночас, прокурор здійснюючи розрахунок суми пайового внеску як безпідставно збережених коштів застосовує ставку опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України та відсоток (2%) за на підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 №119 (вартість одного квадратного метра на території Рівненської області становила 13789 грн), тоді як вказане значення відсотка згідно п. 2 встановлено законом лише для застосування у 2020 році.

Прокурор подаючи позов до суду та в судовому засіданні не навів норму закону та не обґрунтував правові підстави для здійснення розрахунку суми безпідставно збережених коштів на дату здачі об`єкта в експлуатацію (2021 рік) та застосування в 2021 році порядку розрахунку який встановлений законом для 2020 року.

Здійснюючи такий розрахунок прокурор лише послався на наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021 №119, що не є доказом на підставі якого може бути визначено суму позову, а не лише нормативним документом.

Отже, проаналізувавши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову від позову.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.

Оскільки, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог заява відповідача про застосування строку позовної давності судом не розглядається.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За результатами розгляду спору та з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про відмову від позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві прокурором заявлено судові витрати, щодо сплати судового збору в розмірі 9 271, 80 грн. Також викладено прохання судові витрати покласти на відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом, в задоволенні позову відмовлено, відтак судовий збір в розмірі 9 271, 80 залишається за органом прокуратури.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01 листопада 2024 року.

Суддя А.М. Горплюк