Постанова

від 14.10.2024 по справі 438/255/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 438/255/22 Головуючий у 1 інстанції: Слиш А.Т.

Провадження № 22-ц/811/2377/24 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Цяцяк Р.П.,

судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Ковальчука Ю.П.;

позивача ОСОБА_1

та його представника адвоката Вілінської Г.М.;

адвоката Березки Я.О.

представника відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Бориславськогоміського судуЛьвівської області від 21 червня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Фірман Борис Ілліч, в якому просив усунути згадану відповідачку від права на спадкування за законом у спадщині, яка відкрита після смерті рідного брата позивача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 03 жовтня 2021 року спадкодавцем ОСОБА_3 було власноручно складено письмовий заповіт, зі змісту якого все належне на день смерті спадкодавця рухоме та нерухоме майно останній заповідав позивачу ОСОБА_1 . Однак, 28 жовтня 2021 рокуприватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Фірман Б.І. усно відмовив позивачу в оформленні спадщини по причині наявності спадкоємця першої черги доньки спадкодавця, відповідачки ОСОБА_2 .

Позивач стверджував, що починаючи з 2004 року відповідачка самоусунулась від спілкування із своїм батьком, спадкодавцем ОСОБА_3 .

Починаючи з 2018 року здоров`я брата позивача почало погіршуватись, останні два роки (з 2019 року до часу смерті) спадкодавець постійно хворів, внаслідок хвороби перебував у безпорадному стані, потребував постійного піклування, догляду та матеріальної допомоги. Саме тому позивач фактично останні два роки життя спадкодавця опікувався ним, забезпечував останньому належне лікування та харчування. Зазначалося, що відповідачка, незважаючи на прохання позивача, відмовлялась допомагати у догляді за її батьком. Після смерті спадкодавця саме позивач займався похованнями і ним були понесені витрати пов`язані із похоронами спадкодавця. Відповідачка, якій було відомо про смерть спадкодавця, не приймала жодної участі у витратах на поховання та на похорони батька не приїхала.

Позивач вважає, що відповідачка свідомо ухилялась від надання спадкодавцю допомоги, маючи при цьому можливість, а тому просив його позов задовольнити (том 1, а.с. 2-5, 221-224).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (том 2, а.с. 140-144).

Дане рішенняоскаржив позивач.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким його позов задовольнити, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає, що висновок суду про те, що жодними письмовими доказами (медичною документацією) не підтверджено, що спадкодавець ОСОБА_3 , перебуваючи на стаціонарному лікуванні, внаслідок похилого віку чи важкої хвороби не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування, «є неспроможним, оскільки не грунтується на законі та не відповідає фактичним обставинам справи».

Стверджує,що показаннясвідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (проте,що спадкодавець ОСОБА_3 протягом 2018 2021років активнозаймався підприємницькоюдіяльністю:займався власнимзакладом громадськогохарчування,мав власнупилораму,їздив наполювання,утримував 15вуликів уселі ІвашківціТурківського районуЛьвівської області,наймав нароботу працівників,яким справнавиплачував заробітнуплату,реалізовував замісцем свогопроживання пиломатеріалиі доостаннього користувавсявласним автомобілем)є неправдивимита невідповідають фактичнимобставинам справи(том 2, а.с. 152-155).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта і його представниці на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника відповідачки, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як напідставу своїхвимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставідоказів,поданих учасникамисправи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту вище зазначених норм, саме сторона позивача повинна довести факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебуванняспадкодавця вбезпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи, а суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України повинен встановити зазначені факти.

В узагальненні судової практики розгляду цивільних справ про спадкування Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ звертає увагу на те, що для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання. При цьому ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребує, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрамованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцевю. Тобто, ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з`ясуванню судом питання, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Також у згаданому узагальненні Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ звертає увагу на те, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч.5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи: лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. При цьому та обставина, що сторони не спілкувалися протягом тривалого часу, не свідчить про факт умисного ухилення від надання допомоги.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вонане можесамостійно забезпечитиумови свогожиття,потребує сторонньогодогляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчинила необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

А відтак суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що при розгляді позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: умисне ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками (в тому числі і апелянтом) те, що:

-протягом періоду 2019-2021 років спадкодавець отримував пенсію у розмірі від 4219 грн. 32 коп. (2019 рік) до 6040 грн. 80 коп. (2021 рік; том 1, а.с. 127), тобто у розмірі, що перевищував середній розмір пенсії в Україні (до прикладу: у 2021 році середня пенсія у чоловіків складала 4242 грн. 53 коп.);

-на день смерті спадкодавцю ОСОБА_3 на праві власності належали житловий будинок АДРЕСА_1 разом з земельною ділянкою для його обслуговування площею 0,06 га; торгівельний павільйон, котельня та альтанка на АДРЕСА_2 загальною площею 209,8 кв.м.; пилорама у селі Івашківці Львівської області, автомобіль «ПЕЖО Партнер», номерний знак НОМЕР_1 .

Як визнав в суді апеляційної інстанції позивач (апелянт), він сам з 2019 року є пенсіонером та отримує пенсію, розмір якої є співмірним з вищезгаданими розмірами пенсії, яку отримував протягом 2019-2021 років спадкодавець.

Тобто, до дня своєї смерті ОСОБА_3 був власником нерухомості (в тому числі і комерційного призначення) та автомобіля, а також отримував пенсію співмірну з пенсією позивача (апелянта).

За вищенаведених обставин в їх сукупності не можуть прийматися до уваги доводи позивача (апелянта) про те, що спадкодавець потребував матеріальної допомоги і саме позивач її йому надавав.

Позивач (апелянт) в суді апеляційної інстанції визнав те, що спадкодавець ОСОБА_3 (його рідний брат) офіційно особою з інвалідністю не визнавався: докази про протилежне у матеріалах справи відсутні.

У матеріалах справи є наявною довідка Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня м. Борислава» від 12.10.2022 року про причини звернення спадкодавця ОСОБА_3 за медичною допомогою до сімейного лікаря за місцем свого проживання протягом 2019-2021 років, з якої вбачається, що жодний з наведених у цій довідці діагнозів (причин звернення до лікаря) не може слугувати доказом перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані та його потреби у сторонньому догляді (том 1, а.с. 236).

У апеляційній скарзі відсутні посилання на конкретні аркуші справи, які б містили дані саме про безпорадний стан ОСОБА_3 і його потребу у сторонньому догляді та піклуванні.

Тобто, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили саме пробезпорадний стан ОСОБА_3 і які можна було б визнати належними та допустимими.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про усунення відповідачки від права на спадкування за законом у спадщині, яка відкрита після смерті її батька, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення (та, відповідно, для задоволення позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на це рішення суду слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишитибез задоволення,а рішенняБориславського міськогосуду Львівськоїобласті від21червня 2024року- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено (у зв`язку з службовим відрядженням одного з членів колегії суддів) 01 листопада 2024 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.