Ухвала

від 11.12.2024 по справі 438/255/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 438/255/22

провадження № 61-15545ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. 0. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 21 червня 2024 року у складі судді Слиш А. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Цяцяк Р. П., Ванівський О. М., Шеремета Н. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Фірман Борис Ілліч, про усунення від права на спадкування,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Фірман Б. І., у якому просив усунути згадану відповідачку від права на спадкування за законом у спадщині, яка відкрита після смерті рідного брата позивача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 жовтня 2021 року спадкодавцем ОСОБА_3 було власноручно складено письмовий заповіт, зі змісту якого все належне на день смерті спадкодавця рухоме та нерухоме майно останній заповідав позивачу ОСОБА_1 . Однак, 28 жовтня 2021 року приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Фірман Б. І. усно відмовив позивачу в оформленні спадщини по причині наявності спадкоємця першої черги - доньки спадкодавця, відповідачки ОСОБА_2 .

Позивач стверджував, що починаючи з 2004 року відповідачка самоусунулась від спілкування із своїм батьком, спадкодавцем ОСОБА_3 .

Починаючи з 2018 року здоров`я брата позивача почало погіршуватись, останні два роки (з 2019 року до часу смерті) спадкодавець постійно хворів, внаслідок хвороби перебував у безпорадному стані, потребував постійного піклування, догляду та матеріальної допомоги. Саме тому позивач фактично останні два роки життя спадкодавця опікувався ним, забезпечував останньому належне лікування та харчування. Зазначалося, що відповідачка, незважаючи на прохання позивача, відмовлялась допомагати у догляді за її батьком. Після смерті спадкодавця саме позивач займався похованнями і ним були понесені витрати пов`язані із похоронами спадкодавця. Відповідачка, якій було відомо про смерть спадкодавця, не приймала жодної участі у витратах на поховання та на похорони батька не приїхала.

Позивач вважав, що відповідачка свідомо ухилялась від надання спадкодавцю допомоги, маючи при цьому можливість.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 21 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що при розгляді позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: умисне ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

16 листопада 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 21 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року, у якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В касаційній скарзі підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 01 лютого 2022 року у справі №759/18917/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої та апеляційної інстанцій про те, що жодними письмовими доказами (медичною документацією) не підтверджено, що спадкодавець ОСОБА_3 перебував в безпорадному стані, є неспроможним, оскільки не ґрунтується на законі та не відповідає фактичним обставинам справи. Оцінюючи медичну документацію, якою підтверджено прогресування тяжкого серцево-судинного захворювання (системної патології судин) у ОСОБА_3 та загострення супутніх вікових захворювань, суд мав сам надати оцінку наявності безпорадного стану, а не зазначати, що це мало бути підтверджено медичною документацією. Позивачем ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами, що його брат ОСОБА_3 з 2018 року і до настання смерті перебував у безпорадному стані зумовленому віком та наявними тяжкими захворюваннями, а позивач з того часу ним опікувався, матеріально забезпечував, надавав допомогу в догляді спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу був у безпорадному стані. Крім того, суди не врахували, що ОСОБА_3 був особою похилого віку, так як досяг 69 років, та потребував ще і нематеріальної допомоги у вигляді спілкування та підтримки від відповідача, як своєї єдиної дитини, хоча б по телефону, однак відповідач свідомо цього не робила, тобто бездіяла, при цьому знаючи, що є єдиною дочкою, так як інших дітей у його брата не було. Суд апеляційної інстанції також не надав оцінки всім зібраним доказам у справі, вибірково послався лише на деякі медичні довідки, що підтверджували факт звернення його брата ОСОБА_3 за медичною допомогою до лікарів, не врахувавши, що брат страждав на тяжке серцево-судинне захворювання.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що:

протягом періоду 2019-2021 років спадкодавець отримував пенсію у розмірі від 4 219,32 грн (2019 рік) до 6 040,80 грн (2021 рік), тобто - у розмірі, що перевищував середній розмір пенсії в Україні;

на день смерті спадкодавцю ОСОБА_3 на праві власності належали житловий будинок АДРЕСА_1 разом з земельною ділянкою для його обслуговування площею 0,06 га; торгівельний павільйон, котельня та альтанка на АДРЕСА_2 загальною площею 209,8 кв. м; пилорама у селі Івашківці Львівської області, автомобіль «ПЕЖО Партнер», номерний знак НОМЕР_1 ;

позивач сам з 2019 року є пенсіонером та отримує пенсію, розмір якої є співмірним з вищезгаданими розмірами пенсії, яку отримував протягом 2019-2021 років спадкодавець;

відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня м. Борислава» від 12 жовтня 2022 року про причини звернення спадкодавця ОСОБА_3 за медичною допомогою до сімейного лікаря за місцем свого проживання протягом 2019-2021 років, вбачається, що жодний з наведених у цій довідці діагнозів (причин звернення до лікаря) не може слугувати доказом перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані та його потреби у сторонньому догляді.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).

Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення зумовлює пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки (збільшення частки у спадщині, зміна черговості одержання права на спадкування), одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року в справі № 206/68/15-ц (провадження № 61-2254св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2018 року в справі № 441/509/16 (провадження № 61-27049св18).

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина п`ятя статті 1224 ЦК України).

Тлумачення частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2023 року у справі № 467/350/21 (провадження № 61-19847св21) зазначено, що: «для задоволення вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Правила частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанова від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц (провадження № 61-6290св21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 741/1714/18 (провадження № 61-5519св21), від 21 жовтня 2021 року у справі № 766/14057/17 (провадження № 61-6003св21), від 19 травня 2022 року у справі № 132/2991/20 (провадження № 61-9112св21)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року в справі № 156/1111/20 (провадження № 61-10814св22) вказано, що: «правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування. Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Відмовляючи у задоволенні позову в частині усунення від права спадкування ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що спадкодавець ОСОБА_5 потребував допомоги саме від відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, а останні, у свою чергу, умисно ухилялися від надання такої допомоги, що могло бути підставою для усунення їх від права на спадкування. При цьому суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що умисної винної поведінки відповідачів під час розгляду справи встановлено не було. Також не підтвердилися доводи позивача про умисне ухилення відповідачів від надання допомоги ОСОБА_5 і що така допомога потрібна саме від них. Встановлені під час розгляду справи обставини, зокрема, спілкування відповідачів з померлим батьком телефоном, рідкі зустрічі, догляд батька ОСОБА_1, не підтверджують умисного ухилення відповідачів від надання допомоги ОСОБА_5. Отже, у справі, яка переглядається, судами не встановлено ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю, його безпорадного стану. Крім того, позивач не навела переконливих доказів на підтвердження потреби спадкодавця в допомозі саме відповідачів. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки підставою для усунення від права на спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України є сукупність обставин, які позивачем доведено не було».

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 не вчиняла умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від виконання обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю ОСОБА_3 . Також під час розгляду справи позивач не довів, що спадкодавець потребував допомоги саме від ОСОБА_2 .

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 01 лютого 2022 року у справі №759/18917/17 не свідчать про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 21 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Фірман Борис Ілліч, про усунення від права на спадкування.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат