Постанова

від 30.10.2024 по справі 751/1087/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 жовтня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/1087/24

Головуючий у першій інстанції Овсієнко Ю. К.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/913/24

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Управління поліції охорони в Чернігівській області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Управління поліції охорони в Чернігівській області на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 квітня 2024 року (ухвалене у м. Чернігові, проголошено о 09 год. 36 хв) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Чернігівській області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління поліції охорони в Чернігівській області (далі управління охорони), в якому просив поновити його на посаді охоронника Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарнавського та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 січня 2024 року по день фактичного поновлення на роботі.

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що з 01 лютого 2017 року працював на посаді охоронника Чернігівського обласного історичного музею. Наказом від 26 грудня 2023 року його звільнено з роботи з 31 грудня 2023 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України. Наведена норма трудового законодавства передбачає розірвання трудового договору у разі закінчення строку його дії, але при прийнятті на роботу ні в його заяві, ні в наказі не зазначалося, що трудовий договір укладається на певний строк. При прийнятті на роботу письмовий трудовий договір з позивачем не укладався.

ОСОБА_1 вважав безпідставним посилання роботодавця у оспорюваному наказі на закінчення строку дії договору між управлінням охорони та Чернігівським обласним історичним музеєм, оскільки між управлінням та цим об`єктом охорони щорічно укладається новий договір про надання послуг терміном на один рік, але з 2017 року, тобто з часу влаштування на роботу, з такими договорами позивача не ознайомлювали. Після закінчення у 2023 році строку договору, укладеного між відповідачем та об`єктом охорони, надання послуг з охорони музею не припинялося, і у січні 2024 року договір про надання послуг з охорони укладено знову. ОСОБА_1 зазначає, що, крім нього, охорону музею здійснювало ще 4 охоронники, проте всі вони продовжують працювати до цього часу. Позивач є особою з інвалідністю 3 групи, тому навіть у разі скорочення чисельності працівників чи реорганізації підприємства мав переважне право на залишення на роботі.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 квітня 2024 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в Управлінні поліції охорони в Чернігівській області на посаді охоронника команди воєнізованої охорони батальйону Управління поліції охорони в Чернігівській області. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01 січня по 18 квітня 2024 року в сумі 55 085,76 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Управління поліції охорони в Чернігівській області на користь держави 1 211,20 грн судового збору та на користь позивача 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі Управління охорони, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції залишив поза увагою факт встановлення сторонами строкових трудових відносин, оскільки позивача прийнято на роботу для охорони конкретного об`єкту відповідно до укладеного господарського договору між історичним музеєм та управлінням охорони. У даній справі трудові відносини та характер роботи не можуть бути встановлені на невизначений строк, оскільки працівник приймається на роботу на визначений об`єкт замовника, з яким підписано договір про надання охоронних послуг.

Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 власноруч написав заяву про прийняття його на роботу саме для забезпечення охорони на об`єкті історичному музеї, таким чином знав і напевно розумів, що приймається на роботу на певний строк дії договору. На підставі виданого 26 грудня 2023 року наказу всіх працівників, в тому числі і позивача, звільнено з 31 грудня 2023 року саме у зв`язку із закінченням строку дії договору з історичним музеєм від 17 січня 2023 року щодо надання охоронних послуг.

Наголошує на тому, що термін дії строкового договору може визначатися не лише конкретним строком, а й настанням певної події. У даному випадку закінчення трудового договору з позивачем визначається закінченням строку дії договору на охоронні послуги об`єкту, на який ОСОБА_1 прийнято охоронником. На час прийняття позивача на роботу господарські відносини між управлінням охорони та історичним музеєм діяли на підставі договору про забезпечення охорони Чернігівського обласного історичного музею постами фізичної охорони за державні кошти від 29 січня 2016 року за № 112/314. У кінці календарного року, якщо замовник надає поліції охорони гарантійного листа, в якому просить про продовження охоронних послуг до проведення відповідної процедури закупівлі на наступний рік, управління охорони продовжує виставляти пости охорони безперервно, тобто, з 00:00 годин першого дня наступного року. Перед укладенням кожного договору про надання послуг з охорони на об`єкті у період 2017-2023 років управлінням охорони виносилися накази про продовження з 01 числа наступного календарного року виставлення постів охорони відповідно до умов укладеного у попередньому календарному році договору про надання послуг. З цих наказів і договорів вбачається, що відносини між управлінням охорони та історичним музеєм тривали безперервно з 29 січня 2016 року і до 31 грудня 2023 року. Таким чином, строк дії трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем на підставі заяви, закінчився в день припинення дії договору про надання послуг з охорони на об`єкті замовника від 17 січня 2023 року № 112/209, тобто, 31 грудня 2023 року.

Стверджує, що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору позивач виявив при зверненні із заявою про прийняття його на роботу, як і виразив волю на припинення такого договору після закінчення строку (настання певної події), на який він був укладений. Вважає необґрунтованим висновок суду про набрання трудовим договором ознак безстроковості , оскільки сторони передбачили, що трудовий договір є строковим (на період дії договору по охороні історичного музею) з можливою зміною строку трудових відносин в межах зміни договору на охоронні послуги. Суд, пославшись на положення ст. 39-1 КЗпП України та не дослідивши фактичні обставини справи, дійшов передчасного висновку про те, що трудові відносини між сторонами перестали бути строковими.

У наданому відзиві ОСОБА_1 , не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні. Обґрунтовуючи доводи відзиву, позивач наголошує на неправдивості тверджень скаржника про те, що керівництво історичного музею не виявило бажання (можливості) на продовження дії договору охоронних послуг на 2024 рік та не звернулося до управління охорони для продовження виставляння постів з 00:00 01 січня 2024 року, оскільки вони спростовуються наявними у матеріалах справи і поданими суду першої інстанції письмовими доказами.

Те, що відповідач не надав районному суду наказ про встановлення постів охорони з 00:00 01 січня 2024 року, не свідчить про його відсутність, оскільки охоронні послуги з охорони об`єктів історичного музею фактично продовжилися у 2024 році відповідно до графіку чергувань на січень 2024 року і не призупинялися, про що свідчать відповідні записи, зроблені охоронниками в книзі прийому-здачі об`єкта під охорону під час передачі зміни з 31 грудня 2023 року на 01 січня 2024 року.

Звертає увагу суду на те, що факт надання відповідачем охоронних послуг підтверджується повідомленням директора історичного музею, з якого вбачається, що 26 грудня 2023 року керівництво музею звернулося до управління охорони про забезпечення охорони з 00:00 01 січня 2024 року, а управління охорони не інформувало керівництво музею про зняття нарядів охорони з 24:00 31 грудня 2023 року у зв`язку із закінченням дії договору. Факт отримання замовником безперервних охоронних послуг з 01 січня 2024 року може підтвердитися актом виконаних робіт, який складається щомісячно, перерахуванням замовником коштів на рахунок управління охорони, а управлінням, відповідно, заробітної плати на карткові рахунки охоронців.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі таким вимогам не відповідає.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів звільнення позивача з роботи після спливу строку дії договору № 112/236 від 25 січня 2017 року, як і доказів того, що позивач чи відповідач вимагали припинення трудових відносин після спливу строку його дії, а, відтак, трудові відносини між сторонами фактично тривали і після закінчення дії строку наведеного вище договору.

Районний суд указав, що після звільнення ОСОБА_1 з роботи між історичним музеєм та управлінням охорони 17 січня 2024 року укладено договір про забезпечення охорони музею постами фізичної охорони та технічними засобами на період з 01 січня по 31 грудня 2024 року. Аналогічні положення про строк надання послуг охорони саме з 01 січня по 31 грудня відповідного календарного року містять і договори за 2018-2023 роки, незважаючи на те, що зазначені договори фактично підписані сторонами у період з 17 по 27 січня відповідного календарного року, тобто, після початку строку їх дії. Таким чином відносини з надання охорони об`єкту між управлінням охорони та історичним музеєм тривають безперервно з 2016 року і по теперішній час. Ураховуючи продовження дії трудового договору, укладеного між відповідачем та ОСОБА_1 , на невизначений строк, у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Суд зазначив, що позивача слід поновити саме на посаді охоронника команди воєнізованої охорони батальйону Управління поліції охорони в Чернігівській області, яку зазначено у наказі від 31 січня 2017 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу, урахувавши те, що визначення конкретного місця роботи згідно з займаною посадою працівника відноситься до компетенції роботодавця.

Районний суд дійшов висновку, що оскільки правильність наданого позивачем розрахунку суми заробітної плати, яка підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, відповідачем не спростовано, наведена у ньому сума, розрахована з дати звільнення позивача з роботи по день винесення судового рішення по справі, підлягає стягненню з роботодавця на користь ОСОБА_1 .

З наведеними висновками в повній мірі не може погодитися апеляційний суд, зважаючи на наступне.

У справі встановлено, що 25 січня 2017 року між Чернігівським обласним історичним музеєм ім. В.В. Тарновського та Управлінням поліції охорони в Чернігівській області укладено договір № 112/236 про забезпечення охорони Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського постами фізичної охорони управління поліції (а.с. 87-92). Пунктом 14.2 договору передбачено, що відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони домовилися, що дія даного договору розповсюджується на відносини, які склалися у сторін з 01 січня 2017 року, тому строк надання охорони з 01 січня по 31 грудня 2017 року включно.

31 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до начальника управління охорони із заявою, в якій просив прийняти його на роботу та призначити на посаду охоронника команди воєнізованої охорони батальйону УПО в Чернігівській області на період дії договору від 30 січня 2017 року № 112/314 по охороні Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського з випробувальним терміном один місяць та дозволити працювати за сумісництвом, з оплатою за фактично відпрацьований час. З умовами роботи, оплати праці, колективним договором ознайомлений (а.с. 49).

Наказом по особовому складу № 23 о/с від 31 січня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на роботу охоронником команди воєнізованої охорони батальйону Управління поліції охорони в Чернігівській області на період дії договору від 30 січня 2017 року № 112/283 по охороні КП «Чернігівводоканал», встановивши посадовий оклад 1 600 грн в місяць, з випробувальним терміном 1 місяць, та дозволено працювати за сумісництвом з оплатою за фактично відпрацьований час, але не більше 0,5 місячної норми, з 01 лютого 2017 року (а.с. 51).

Наказом по особовому складу від 31 січня 2017 року № 32 о/с змінено п. 1 наказу УПО Чернігівської області від 31 січня 2017 року № 23 о/с та прийнято ОСОБА_1 охоронником команди воєнізованої охорони батальйону Управління поліції охорони в Чернігівській області на період дії договору по охороні історичного музею ім. В.В. Тарновського, встановивши посадовий оклад 1 600 грн в місяць, з випробувальним терміном 1 місяць та дозволено працювати за сумісництвом з оплатою за фактично відпрацьований час, але не більше 0,5 місячної норми, з 01 лютого 2017 року (а.с. 50).

Після спливу строку дії договору № 112/236 від 25 січня 2017 року між Чернігівським обласним історичним музеєм ім.. В.В. Тарновського та Управлінням поліції охорони в Чернігівській області щорічно укладалися договори щодо надання послуг з охорони музею, а саме: № 112/219 від 22 січня 2018 року (а.с. 93-100); № 112/149 від 21 січня 2019 року (а.с. 101-105); № 112/208 від 27 січня 2020 року (а.с. 106-110); № 112/164 від 25 січня 2021 року (а.с. 111-115); № 112/266 від 25 січня 2022 року (а.с. 116-120); № 112/209 від 17 січня 2023 року (а.с. 121-130), строк дії яких тривав з 01 січня по 31 грудня відповідного календарного року.

Наказом по особовому складу від 26 грудня 2023 року у зв`язку із закінченням дії договору по охороні Чернігівського обласного музею ім. В.В. Тарновського № 112/209 від 17 січня 2023 року ОСОБА_1 , охоронника команди воєнізованої охорони батальйону Управління поліції охорони в Чернігівській області, звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП (у зв`язку із закінченням дії договору), з 31 грудня 2023 року (а.с. 52-60).

17 січня 2024 року між Чернігівським обласним історичним музеєм ім. В.В. Тарновського та Управлінням поліції охорони в Чернігівській області укладено договір про забезпечення охорони Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського постами фізичної охорони та технічними засобами Управління поліції охорони в Чернігівській області № 112/24/354 (а.с. 140-149).

Звернувшись з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 зазначав, що його звільнення відбулося без дотримання вимог чинного трудового законодавства, оскільки строковий трудовий договір з ним не укладався,

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 ст. 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За змістом ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи (ч. 1 ст. 23 КЗпП України).

Частиною 2 ст. 23 КЗпП України встановлено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

За змістом п. 2 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є закінчення строку (п. 2, 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

При цьому, відповідно до ст. 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (п. 2, 3 ст. 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 цього Кодексу, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши обставини справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідає вимогам законодавства та встановленим фактичним обставинам справи.

За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 наказом від 31 січня 2017 року прийнято на посаду охоронника команди воєнізованої охорони батальйону Управління поліції охорони в Чернігівській області з 01 лютого 2017 року на період дії договору по охороні історичного музею ім. В.В. Тарновського, а наказом від 26 грудня 2023 року звільнено з займаної посади з 31 грудня 2023 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням дії договору по охороні історичного музею від 17 січня 2023 року.

Звернувшись з цим позовом та стверджуючи про недотримання відповідачем вимог трудового законодавства, ОСОБА_1 наголошував на тому, що строковий трудовий договір з ним не укладався, його прийнято на роботу на період надання послуг з охорони Чернігівського обласного історичного музею, які наразі роботодавцем надаються.

Заперечуючи проти позову, відповідач вважав, що звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України відбулося на законних підставах, оскільки позивача прийнято на роботу на період дії договору по охороні Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського, тобто між роботодавцем та працівником виникли строкові трудові відносини. Ці твердження відповідача колегія суддів вважає суперечливими з огляду на таке.

У період роботи позивача на посаді охоронника з 2017 по 2023 роки між історичним музеєм та управлінням охорони щорічно укладалися договори щодо надання послуг з охорони музею, строк дії яких тривав з 01 січня по 31 грудня відповідного календарного року. На час прийняття позивача на роботу (01 лютого 2017 року) відповідач надавав музею послуги з охорони на підставі договору № 112/236 від 25 січня 2017 року, дія якого припинилась 31 грудня 2017 року (п. 1.41 договору). Тобто, вважаючи, що ОСОБА_1 прийнято на роботу за строковим трудовим договором, відповідач мав би звільнити його по закінченню строку договору № 112/236 від 25 січня 2017 року, проте, звільнення не відбулося, трудові відносини між сторонами продовжились.

У наказі від 26 грудня 2023 року підставою звільнення працівників, в тому числі і ОСОБА_1 , відповідач указав закінчення дії договорів по охороні об`єктів, зокрема, договору з охорони Чернігівського обласного історичного музею № 112/209 від 17 січня 2023 року.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач чи відповідач вимагали припинення трудових відносин після спливу строку дії договору від 25 січня 2017 року, тому трудові відносини між сторонами фактично тривали і після закінчення строку договору 25 січня 2017 року. Зазначене свідчить про те, що у розумінні ст. 39-1 КЗпП України трудові відносини між сторонами перестали бути строковими, а дія трудового договору продовжилась на невизначений строк.

Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про обізнаність ОСОБА_1 про укладення ним саме строкового трудового договору, зважаючи на те, що у наказі від 31 січня 2017 року про прийняття позивача на роботу указано, що останній приймається на роботу на період дії договору по охороні історичного музею ім. В.В. Тарновського, проте номер та дата укладення такого договору у наказі відсутні.

Аргументи сторони відповідача про те, що на 2024 рік замовник не виявив бажання на продовження дії договору охоронних послуг, звернення керівництва історичного музею щодо продовження виставлення постів з 00:00 01 січня 2024 року до управління охорони не надходило, в зв`язку з чим укладання договору на 2024 рік з безперервним виставленням постів було неможливим, спростовується наявним у справі зверненням в.о. директора музею від 26 грудня 2023 року на ім`я начальника Управління поліції охорони з приводу продовження забезпечення охорони на об`єктах Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського з 00:00 01 січня 2024 року, при цьому замовник зобов`язувався укласти відповідний договір протягом січня 2024 року.

Колегія суддів зважає на те, що після звільнення ОСОБА_1 з роботи між Чернігівським обласним історичним музеєм ім. В.В. Тарновського та Управлінням поліції охорони в Чернігівській області 17 січня 2024 року укладено договір № 112/24/354 про забезпечення охорони музею постами фізичної охорони та технічними засобами управління охорони зі строком дії з 01 січня по 31 грудня 2024 року (а.с. 140-149), тобто роботодавець продовжив надавати охоронні послуги об`єкту, на який ОСОБА_1 прийнято охоронником.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що термін дії строкового договору між сторонами визначено настанням певної події, зокрема, припиненням надання охоронних послуг музею.

Дослідивши надані сторонами докази та вивчивши обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку договору від 17 січня 2023 року відбулося з порушенням норм трудового законодавства, що передбачає наявність підстав для поновлення позивача на займаній ним посаді.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, яким вважається період від дня незаконного звільнення до дня поновлення на роботі.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається відповідно до ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

За розрахунком позивача, наданим суду першої інстанції, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 01 січня по 18 квітня 2024 року становить 55 085,76 грн (а.с. 139). Зазначивши про те, що відповідачем правильність проведеного розрахунку не спростовано і зазначену суму розраховано з дати звільнення позивача з роботи по день винесення судового рішення по справі, районний суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача 55 085,76 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не перевіривши наданий ОСОБА_1 розрахунок та не навівши його в рішенні.

Перевіривши заявлену до стягнення ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів виходить з такого.

У позові ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 січня 2024 року (наступний робочий день за днем звільнення) по день фактичного поновлення на роботі. Оскільки позивача поновлено на роботі рішенням суду від 19 квітня 2024 року, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить здійснювати з 01 січня по 18 квітня 2024 року, тобто по день ухвалення рішення судом у даній справі.

Разом з тим, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що середній заробіток визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Згідно з наданою на запит апеляційного суду відповідачем довідкою про доходи ОСОБА_1 за останні два місяці, які передували звільненню, нараховано заробітну плату: у жовтні 2023 року 13 038,75 грн, у листопаді 2023 року 13 080,86 грн. Розмір середньоденного заробітку становить 593,63 грн (а.с. 225).

Кількість робочих днів вимушеного прогулу в період з 01 січня 2024 року (наступний робочий день за днем звільнення) по 19 квітня 2024 року (день ухвалення рішення про поновлення на роботі) становить 79 днів (січень 2024 року 23 дня, лютий 2024 року 21 день, березень 2024 року 21 день та квітень 2024 року 14 днів. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 46 896,77 грн (593,63 грн х 79 днів) (сума визначена без утримання установлених законодавством України податків і зборів). Саме таку суму належить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 .

Зазначаючи про необхідність скасування рішення суду, яким було стягнуто з управління охорони на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 6 000 грн, скаржник не наводить доводів, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість прийнятого рішення в наведеній частині, а відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Беручи до уваги неправильне застосування районним судом норм матеріального права, апеляційний суд, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, вважає необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Чернігівській області, змінивши рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, пропорційно до задоволених вимог слід збільшити суму стягнутого з відповідача на користь держави судового збору.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

ОСОБА_1 за подання позову судовий збір відповідно у сумі 1 211,20 грн (за вимогу про поновлення на роботі) та 1 211,20 грн (за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) не сплачував на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

За подачу апеляційної скарги, відповідно до вимог п.п. 1, 2, 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», до сплати належало 3 633,60 грн судового збору (1 211,20 х 2 х 150 % = 3 633,60). Разом з тим, скаржником помилково сплачено 4 542 грн (а.с. 186), тобто, у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Беручи до уваги загальний розмір заявленої вимоги майнового характеру (55 085,76 грн) та її часткове задоволення (46 896,77 грн), у пропорційному відношенні апеляційним судом задоволено вимогу ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на 85,13 %.

Судом першої інстанції при ухваленні рішення невірно вирішено питання про розподіл судових витрат, зокрема, судового збору, оскільки з відповідача було стягнуто лише 1 211,20 грн. Зважаючи на наведене вище, за задоволену вимогу про поновлення на роботі з відповідача на користь держави належить стягнути 1 211,20 грн судового збору та 1 031,09 грн за часткове задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (85,13 %), що загалом становить 2 242,29 грн.

Оскільки апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу, змінює рішення суду першої інстанції та зменшує стягнуту районний судом суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ураховуючи, що позивача згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, відповідно до вищенаведених правил та положень ч. 2, 6 ст. 141 ЦПК України належить провести розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам, а саме, відповідачу належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 270,16 грн (14,87 % від ставки судового збору (1 816,80 грн), що підлягала сплаті за оскарження вимоги майнового характеру.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Чернігівській області задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 квітня 2024 року в частині визначеного до стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розподілу судових витрат змінити, виклавши абзаци третій та п`ятий резолютивної частини рішення у наступній редакції:

«Стягнути з Управління поліції охорони в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 січня 2024 року по 18 квітня 2024 року в сумі 46 896 (сорок шість тисяч вісімсот дев`яносто шість) грн 77 коп., виплату якого провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави».

«Стягнути з Управління поліції охорони в Чернігівській області на користь держави судовий збір у сумі 2 242 (дві тисячі двісті сорок дві) грн 29 коп».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Компенсувати Управлінню поліції охорони в Чернігівській області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір в сумі 270,16 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 листопада 2024 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова