Постанова

від 30.10.2024 по справі 752/9302/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13762/2024

Справа № 752/9302/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 жовтня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Шабанова Віталія Валерійовича на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва в складі судді Митрофанової А.О., постановлену в м. Київ 30 травня 2024 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Шабанова Віталія Валерійовича про примусове проникнення до житла, заінтересовані особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В квітні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Шабанов В.В. звернувся до суду з даним поданням, просив надати дозвіл на примусове проникнення до житла боржника, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 . Подання обґрунтоване тим, що виконавцем вжито повний обсяг заходів під час проведення виконавчих дій щодо проведення перевірки, опису та арешту майна боржника, всі можливості щодо здійснення виконавчих дій відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» і боржник перешкоджає проведенню виконавчих дій.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року подання залишено без задоволення.

Приватний виконавець Шабанов В.В., не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року та задовольнити його подання.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладав обставини справи, наведені в поданні, вказував, що суд першої інстанції помилково ототожнив порядок вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи з метою виявлення майна та перевірки майнового стану (ст. 439 ЦПК України) з положеннями ст. 440 ЦПК України щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, як наслідок, неправильно визначив предмет доказування по справі, неправильно застосував положення п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» та порушив ст. 439 ЦПК України, вказуючи на необхідність доведення обставин щодо одержання боржником вимог про вчинення виконавчих дій 05 та 18 грудня 2023 року та обізнаності з обов`язками боржника; щодо повідомлення боржника про наявність виконавчого провадження та ухилення його від виконання рішення.

Законом України «Про виконавче провадження» закріплено презумпцію обізнаності боржника про наявність виконавчого провадження, яка пов`язана саме з юридичним фактом направлення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику за його адресою, вказаною у виконавчому документі.

Судом встановлено, що приватним виконавцем Шабановим В.В. відповідну постанову було направлено на адресу боржника у листопаді 2023 року, судом не обґрунтовано будь-якою нормою чинного законодавства вимогу доведення ще одержання боржником відповідної постанови. Як зазначалося в поданні, докази наявні в матеріалах справи, 23 листопада 2023 року представник боржника ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, а отже сторона боржника була обізнана про його наявність.

Наводив зміст ч. 1, 2 ст. 439 ЦПК України, правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 13 березня 2018 року в справі № 910/18299/16 про те, що сам по собі арешт майна боржника ще не означає обов`язковості його вилучення, реалізації або передачі стягувачу, оскільки у разі достатності для виконання рішення суду коштів боржника, які знаходяться на його рахунках або отримані від реалізації іншого майна, арешти з майна боржника знімаються. Питання ж звернення стягнення на майно боржника врегульовано приписами ст. 48 Закону і полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Тобто, розшук та виявлення майна боржника, як і вчинення приватним виконавцем дій, спрямованих на відповідну перевірку майнового стану та накладення арешту на майно боржника, ще не є зверненням стягнення.

Наводив зміст п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої під час вчинення виконавчих дій приватний виконавець має право звертатись до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належить боржникові від інших осіб.

Посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 10 квітня 2018 року в справі № 904/9386/14, згідно яких чинне законодавство не містить заборони накладення державним виконавцем арешту одночасно на грошові кошти та інше майно боржника з метою забезпечення примусового виконання судового рішення; накладення арешту на рухоме майно одночасно з накладенням арешту на кошти не суперечить приписам Закону України «Про виконавче провадження»; правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 10 січня 2020 року в справі № 759/15306/17-ц, згідно яких черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем; за змістом ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти, а черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Вказував, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12 грудня 2022 року в справі № 753/12894/21, згідно яких «пункт 13 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», надає право виконавцю під час здійснення виконавчого провадження звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

За наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону)».

Посилався на правові висновки, викладені в постанові від 21 липня 2022 року в справі № 753/12894/21, згідно яких «вбачається право виконавця з метою виявлення майна боржника звертатись до суду і здійснювати примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника з метою виявлення майна за рахунок якого може бути виконане рішення суду.

В матеріалах справи наявні представлені виконавцем два акти, згідно яких він здійснив виїзд за місцем проживання боржника, однак до вказаного житла не потрапив у зв`язку з тим, що йому не відчинили двері. За таких умов у державного виконавця були всі підстави для звернення до суду за отриманням дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника. При цьому посилання на положення ч. 7 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження» в даному випадку є безпідставним, оскільки таке проникнення мало бути здійснене не з метою звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку під ним, а з метою виявлення іншого майна, за рахунок якого могло бути виконане рішення суду».

Підсумовував, що акти виконавця про неможливість одержати доступ до майна боржника, які наявні в матеріалах справи, є належним доказом для звернення до суду з поданням про надання дозволу на примусове входження до приміщень, належних боржнику.

Відзивів на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.

В судове засідання 30 жовтня 2024 року учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів, за відомими поштовими адресами, причин неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення судового засідання не направляли.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без задоволення подання приватного виконавця про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності подання, відсутності достатніх правових підстав для примусового проникнення до житла, враховуючи необхідність недопущення порушення гарантованих Конституцією України прав щодо недоторканності житла власника домоволодіння та осіб, які в ньому проживають.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 06 червня 2023 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист у справі № 761/4181/23 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 20 серпня 2022 року в розмірі 621690 грн. та судового збору 6216,90 грн. (а. с. 27 - 28).

Постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Шабанова В.В. від 22 листопада 2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3, арештовано кошти та майно боржника. В матеріалах виконавчого провадження наявні копії супровідних листів, згідно яких копії постанов направлені на адресу боржника ОСОБА_1 за адресою її реєстрації АДРЕСА_2 (а. с. 16 - 23).

23 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Серпутько Я.С. ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, про що зазначив у розписці (а. с. 31).

01 грудня 2023 року приватним виконавцем Шабановим В.В. одержано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта з РНОКПП НОМЕР_1 , згідно якого, ОСОБА_1 належить квартира за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 12 - 15).

Постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Шабанова В.В. від 01 грудня 2023 року накладено арешт та оголошено в розшук майно боржника, а саме транспортний засіб Volkswagen д.н.з. НОМЕР_2 (а. с. 7 - 11).

Згідно акту приватного виконавця, 05 грудня 2023 року виконавцем та представником стягувача ОСОБА_4 за участі понятого ОСОБА_5 здійснено вихід за адресою АДРЕСА_1 з метою перевірки майнового стану боржника, провести виконавчі дії не виявилось можливим, на прохання виконавця відмовились відчинити двері та надати доступ до приміщення. Було залишено виклик на 08 грудня 2023 року (а. с. 5).

Згідно акту приватного виконавця, 18 грудня 2023 року виконавцем та представником стягувача ОСОБА_4 за участі понятого ОСОБА_6 здійснено вихід за адресою АДРЕСА_1 з метою перевірки майнового стану боржника. Мешканці квартири відмовились надавати доступ до приміщення (а. с. 4).

Згідно заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Серпутька Я.С., поданої на ім`я приватного виконавця Шабанова В.В., ним підтверджено, що він як представник боржника ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_3 в повному обсязі, про виходи, здійснені приватним виконавцем до квартири АДРЕСА_3 , здійснені 05 грудня 2023 року та 18 грудня 2023 року, та складені акти йому відомо, також про них його було повідомлено завчасно та належним чином (а. с. 43).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 439 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, негайно, але не пізніше наступного дня з дня його надходження до суду, без повідомлення (виклику) сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного чи приватного виконавця.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Згідно з частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій.

Недоторканність житла є однією з конституційних гарантій громадян. Як зазначено у ст. 30 Конституції України, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Статтею 311 ЦК передбачено право на недоторканність житла. У частинах 1, 2 ст. 311 ЦК зазначено, що житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення у ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.

Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.

Зазначені міжнародні акти згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, п. 1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.

Відповідно до п. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.

Одним із судових рішень, що допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, є ухвала суду про примусове проникнення до житла під час виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).

Таким чином, рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи має бути вмотивованим і ґрунтуватися на доказах, які підтверджують перешкоджання боржника вільному доступу державного виконавця до цього житла чи іншого володіння особи та ухилення його від виконання судового рішення.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому питання про примусове проникнення до житла вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права.

Отже, за змістом наведених норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло чи іншого володіння боржника, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим.

Рішення суду про проникнення в житло боржника має бути вмотивоване. Це свідчить про те, що суду мають бути надані переконливі докази, які б свідчили про те, що державний виконавець (приватний виконавець) вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла чи іншого володіння боржника, проте це не дало результатів.

Юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/41727/19-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 761/37339/19.

Так, посилаючись на те, що виконавцем вжито повний обсяг заходів під час проведення виконавчих дій щодо проведення перевірки, опису та арешту майна боржника, всі можливості щодо здійснення виконавчих дій в площині Закону України «Про виконавче провадження» вичерпано і боржник перешкоджає проведенню виконавчих дій, приватним виконавцем надано до подання такі докази:

копії постанов приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Шабанова В.В. від 22 листопада 2023 року, якими відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3, арештовано кошти та майно боржника. В матеріалах виконавчого провадження наявні копії супровідних листів, згідно яких копії постанов направлені на адресу боржника ОСОБА_1 за адресою її реєстрації АДРЕСА_2 (а. с. 16 - 23);

докази ознайомлення під розписку 23 листопада 2023 року представника ОСОБА_1 - адвоката Серпутько Я.С. з матеріалами виконавчого провадження (а. с. 31);

одержання 01 грудня 2023 року приватним виконавцем Шабановим В.В. інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта з РНОКПП НОМЕР_1 , згідно якого, ОСОБА_1 належить квартира за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 12 - 15);

копії постанов приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Шабанова В.В. від 01 грудня 2023 року, якими накладено арешт та оголошено в розшук майно боржника, а саме транспортний засіб Volkswagen д.н.з. НОМЕР_2 (а. с. 7 - 11);

копію акту приватного виконавця від 05 грудня 2023 року, згідно якого виконавцем та представником стягувача ОСОБА_4 за участі понятого ОСОБА_5 здійснено вихід за адресою АДРЕСА_1 з метою перевірки майнового стану боржника, провести виконавчі дії не виявилось можливим, на прохання виконавця відмовились відчинити двері та надати доступ до приміщення. Було залишено виклик на 08 грудня 2023 року (а. с. 5);

копію акту приватного виконавця від 18 грудня 2023 року, згідно якого виконавцем та представником стягувача ОСОБА_4 за участі понятого ОСОБА_6 здійснено вихід за адресою АДРЕСА_1 з метою перевірки майнового стану боржника. Мешканці квартири відмовились надавати доступ до приміщення (а. с. 4);

копію заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Серпутька Я.С., поданої на ім`я приватного виконавця Шабанова В.В., згідно якої, він як представник боржника ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_3 в повному обсязі, про виходи, здійснені приватним виконавцем до квартири АДРЕСА_3 , здійснені 05 грудня 2023 року та 18 грудня 2023 року, та складені акти йому відомо, також про них його було повідомлено завчасно та належним чином (а. с. 43).

Разом із тим, такі докази не підтверджують, що боржником ОСОБА_1 здійснювались перешкоди у входженні приватним виконавцем Шабановим В.В. до належної їй квартири, з огляду на відсутність в матеріалах справи повідомлення приватним виконавцем боржника про намір проведення відповідних виконавчих дій у місці, дату та час, вказані в актах приватного виконавця від 05 грудня та 18 грудня 2023 року, на що обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції.

Апеляційний суд звертає увагу, що заява представника ОСОБА_1 - адвоката Серпутька Я.С., подана на ім`я приватного виконавця Шабанова В.В., якою підтверджено, що представник боржника про виходи, здійснені 05 грудня 2023 року та 18 грудня 2023 року приватним виконавцем до квартири АДРЕСА_3 , та складені акти обізнаний, також про них його було повідомлено завчасно та належним чином, також не може вважатися належним доказом обізнаності ОСОБА_1 про дату, час і місце проведення виконавчих дій, зважаючи, що адресою проведення цих дій є АДРЕСА_4 , як зазначено у заяві), а також враховуючи, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за іншою адресою ( АДРЕСА_2 ) отже вона не могла бути обізнаною про намір приватного виконавця проникнути до належної їй квартири за самим лише фактом його прибуття за вказаною адресою.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» присутність понятих є обов`язковою у випадку, передбаченому частиною третьою статті 53 цього Закону, а також у разі відсутності боржника або його представника під час вчинення виконавчих дій, пов`язаних з примусовим входженням на земельні ділянки, до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернуто йому в натурі, до житла, іншого володіння особи для забезпечення примусового виселення з нього та вселення в нього, під час проведення опису, арешту, вилучення і передачі майна. Понятими можуть бути будь-які дієздатні особи, які не мають особистої заінтересованості у вчиненні виконавчих дій і не пов`язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв`язками, а також підлеглі учасників виконавчого провадження.

Кількість понятих під час вчинення виконавчих дій не може бути меншою ніж дві особи.

Разом із тим, з актів приватного виконавця від 05 грудня 2023 року та 18 грудня 2023 року вбачається, що приватним виконавцем для проведення виконавчих дій у вигляді проникнення до володіння боржника ОСОБА_1 - квартири за адресою АДРЕСА_1 , щоразу був залучений лише один понятий, відтак, виконавчі дії проводились без дотримання ч. 2, 3 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи вищевикладене, у боржника в даному виконавчому провадженні ОСОБА_1 , навіть за умов її обізнаності про намір приватного виконавця вчиняти виконавчі дії, не виникло б кореспондуючого обов`язку, передбаченого ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», в установленому законом порядку допускати приватного виконавця до зазначеної квартири для проведення виконавчих дій, позаяк установлений законом порядок проникнення до житла (іншого володіння боржника) самим приватним виконавцем дотриманий не був.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги, що Законом України «Про виконавче провадження» закріплено презумпцію обізнаності боржника про наявність виконавчого провадження, яка пов`язана саме з юридичним фактом направлення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику за його адресою, вказаною у виконавчому документі, а також доводи, що 23 листопада 2023 року представник боржника ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, а отже сторона боржника була обізнана про його наявність, правильних висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення подання про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника не спростовують та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Шабановим В.В. не надано суду належних доказів перешкоджання боржником у здійсненні виконавчих дій, в зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про необґрунтованість та недоведеність подання та відсутність достатніх правових підстав для проникнення до житла.

З урахуванням відсутності в матеріалах виконавчого провадження відповідних запитів приватного виконавця до Пенсійного фонду, Державної податкової служби України, банківських установ, суд першої інстанції правомірно зауважив, що приватним виконавцем не надано доказів встановлення наявності/відсутності у боржника відкритих на її ім`я рахунків та наявності/відсутності на цих рахунках грошових коштів, а також доходів, за рахунок яких можливо було здійснити примусове виконання судового рішення.

Посилання приватного виконавця на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 13 березня 2018 року в справі № 910/18299/16, від 10 квітня 2018 року в справі № 904/9386/14, від 10 січня 2020 року в справі № 759/15306/17-ц, від 12 грудня 2022 року в справі № 753/12894/21, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а ухвала суду, постановлена за наслідками розгляду подання приватного виконавця, не суперечить правовим висновкам, викладеним в цих постановах.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що постанови Верховного Суду від 21 липня 2022 року в справі № 753/12894/21, на яку посилався приватний виконавець в апеляційній скарзі, не існує взагалі, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень за 21 липня 2022 року оприлюднено лише постанову Київського апеляційного суду з таким унікальним номером справи.

Не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права, а лише на особистому неправильному тлумаченні цих норм та мотивації суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали, та відхиляються апеляційним судом як неспроможні доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції помилково ототожнив порядок вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи з метою виявлення майна та перевірки майнового стану (ст. 439 ЦПК України) з положеннями ст. 440 ЦПК України щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, неправильно визначивши предмет доказування по справі, неправильно застосував положення п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» та порушив ст. 439 ЦПК України, а також доводи апеляційної скарги, що акти виконавця про неможливість одержати доступ до майна боржника, які наявні в матеріалах справи, є належною підставою для звернення до суду з поданням про надання дозволу на примусове входження до приміщень, належних боржнику.

Підсумовуючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд погоджується, що чинне законодавство дійсно не містить заборони накладення державним виконавцем арешту одночасно на грошові кошти та інше майно боржника з метою забезпечення примусового виконання судового рішення, та не заперечує права приватного виконавця, передбаченого п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої під час вчинення виконавчих дій приватний виконавець має право звертатись до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належить боржникові від інших осіб.

Водночас апеляційний суд наголошує, що для реалізації цього права як державним, так і приватним виконавцем мають бути надані до суду переконливі докази, які б свідчили про те, що боржник перешкоджає виконавцю безперешкодно проходити до належного йому житла.

Разом із тим, в межах ухвали, постановленої судом першої інстанції за наслідками розгляду подання ОСОБА_7 про примусове проникнення до належного боржнику жилого приміщення, даних доказів приватним виконавцем надано не було, що стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість подання та про відмову в його задоволенні.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині ухвали, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди приватного виконавця з висновками суду щодо їх оцінки.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Шабанова Віталія Валерійовича залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.