Рішення

від 31.10.2024 по справі 320/17595/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2024 року № 320/17595/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Плюс 4» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Плюс 4» з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.02.2022 №00077050702, №00077080702, №00077090702.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 закрито підготовче провадження та вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі направлень від 29.12.2021 №25064/26-15-07-07-01, від 30.12.2021 №25217/26-15-07-09-06, №25220/26-15-07-02-02, №25237/26-15-07-08-04, №25237/26-15-07-08-04, від 10.01.2022 №139/26-15-07-09-06, відповідно до ст.ст. 20, 77, 82 ПК України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2021 рік, на підставі наказу від 26.11.2021 №9544-п, проведено перевірку ТОВ «Агро Плюс 4» за результатами якої 28.01.2022 складено акт №5423/26-15-07-02-02-03/40888546 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Плюс 4» (код ЄДРПОУ 40888546) (далі по тексту Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення:

- п.п. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, п. 5, 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.11.1999 №290, п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, у результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 576 358грн., у тому числі за 2018 рік у сумі 458 878грн., за 2019 рік у сумі 117 480грн.,

- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3, 198.6, абз. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України у результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 518 785грн., у тому числі за липень 2018 року у сумі 87 470грн., за листопад 2018 року у сумі 37 538грн., за грудень 2018 року у сумі 167 762грн., за лютий 2019 року у сумі 44 338грн., за квітень 2019 року у сумі 181677грн., та завищено від`ємне значення з ПДВ за грудень 2020 року, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 38 353грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем 17.02.2022 прийняті податкові повідомлення рішення: №00077050702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 518 785грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 129 696грн., №00077080702, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 38 353грн. за грудень 2020 року та №00077090702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 576 358грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 144 090грн.

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між позивачем (Замовник) та ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» (стара назва ТОВ «ДЕЛПІ») (код ЄДРПОУ 41293247) (Виконавець/Експедитор) 01.05.2018 укладено Договір організації перевезення №0105, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується організувати доставку і передачу вантажоодержувачеві (уповноваженій особі) ввірений йому вантаж в пункт призначення, вказаний в супровідних документах на вантаж. Виконавець використовує для виконання даного договору автомобільний транспорт, вантажопідйомність і місткість якого погоджено із Замовником. Автомобільний транспорт повинен відповідати санітарним нормам відносно перевезення харчових продуктів. Виконавець виконує для Замовника пов`язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 та 2.3.5 вказаного Договору Замовник передає Виконавцеві заявку на перевезення (Додаток №1). Виконавець підтверджує заявку і вказує номери автомобіля і причепа. Вартість рейсу визначається сторонами згідно Заявок оформлених та підписаних Сторонами. Виконавець зобов`язаний: надавати Замовникові повний реєстр виконаних рейсів в якому вказані наступні дані: дата рейсу, маршрут, № автомобіля, вартість рейсу.

Так, як вбачається з наданих позивачем документів, на виконання умов вказаного Договору Замовником складено заявки на перевезення по Україні вантажу автомобільним транспортом від 21.12.2018 №133, від 22.12.2018 №134, від 26.12.2018 №135, від 27.12.2018 №136, від 28.12.2018 №137, від 02.01.2019 №138, від 08.01.2019 №139, від 11.01.2019 №140, від 11.01.2019 №141, від 15.01.2019 №142, від 16.01.2019 №143, від 17.01.2019 №144, від 18.01.2019 №145, від 18.01.2019 №146, від 21.01.2019 №147, від 23.01.2019 №148, від 24.01.2019 №149, від 24.01.2019 №150, від 25.01.2019 №151, від 28.01.2019 №152, від 29.01.2019 №153, №154, від 30.01.2019 №155, від 31.01.2019 №156, від 04.02.2019 №157, від 07.02.2019 №158, від 08.02.2019 №159, від 11.02.2019 №160, від 12.02.2019 №161, від 13.02.2019 №162, від 14.02.2019 №164, від 15.02.2019 №165, від 18.02.2019 №166, від 21.02.2019 №167, від 22.02.2019 №168, від 25.02.2019 №169, від 28.02.2019 №170, від 06.03.2019 №171, від 07.03.2019 №172, від 12.03.2019 №173, від 13.03.2019 №174, від 11.05.2018 №1, від 13.05.2018 №2, від 15.05.2018 №3, від 16.05.2018 №4, від 17.05.2018 №5, від 22.05.2018 №7, від 21.05.2018 №6, від 22.05.2018 №8 та інші, які містяться в матеріалах справи, які відповідають вимогам Додатку №1 до Договору організації перевезення №0105.

Крім того, на виконання умов вказаного договору представником позивача до матеріалів справи надані копії податкових та видаткових накладних, акти наданих послуг, товарно-транспортні накладні, відомості про вантаж, банківські виписки.

Суми податку на додану вартість по податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту.

З Акту перевірки вбачається, що станом на 31.12.2020 кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» складає 608 700,02грн., за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 отримано послуги від ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» на суму 2 660 233,35грн., у тому числі ПДВ у розмірі 532 047грн.

За Договором про переведення боргу №200318 від 20.03.2018 первісний кредитор ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» відступив своє право вимагати виконання зобов`язання новому кредитору ТОВ «Міларпрод» (код ЄДРПОУ 42502439). Станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом кредиторська заборгованість погашена.

Про порушення позивачем норм податкового законодавства по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «ТВІЧ-ГОВ», контролюючий орган дійшов висновку з тих підстав, що згідно податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма 1 ДФ) ФОП (ознака 157) за 2018. 1 квартал 2019 не залучалися, а тому встановлена незначна кількість працівників, зокрема директор і головний бухгалтер в одній особі. Оформлені контрагентом послуги потребують наявності спеціальних знань, високого рівня їх оплати праці, тоді, коли заробітна плата директора складала 4000грн. основні засоби за 2018 рік 0 грн., 2019 фінансова звітність не подана. Відсутні можливості перевезення вантажу. Остання звітність подана за лютий 2019 року. свідоцтво платника ПДВ анульовано 16.04.2020. Згідно з даними ЄРПН ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» не залучало інших суб`єктів господарювання для надання послуг організації транспортних перевезень та розвантажувальних робіт.

Згідно податкової інформації наявне рішення від 05.02.2020 №6970 про відповідність ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» критеріям ризиковості платника податку (п. 8).

Таким чином, контролюючим органом встановлено, що перевіркою не підтверджено надання послуг на адресу позивача від ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» за перевіряємий період.

До Головного управління ДПС у Донецькій області направлено запит від 06.01.2022 №341/7/26-15-07-02-02-08 для проведення зустрічної звірки з ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» по взаємовідносинам з позивачем. Станом на дату акта відповідь не надходила.

Однак, з даними висновками контролюючого органу суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Отже, єдиним документом, який дає право платнику податків включити відповідні суми до податкового кредиту є податкова накладна.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІI цього Кодексу (п.138.2. ст.138 Податкового кодексу).

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» було зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом ТОВ «ТВІЧ-ГОВ», який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними.

На думку суду, позивач, не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Доводи відповідача про прийняття рішень комісією регіонального рівня про відповідність контрагентів-постачальників позивача та їх постачальників по ланцюгу постачання, то вказане не може бути безперечним доказом того, що ці підприємства не могло поставити сільськогосподарську продукцію взагалі з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.171 п.14.1 ст.14 ПК України, податкова інформація у значенні, визначеному Законом України Про інформацію згідно з яким податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Внесення контролюючим органом платника податку до переліку ризикових платників податків або прийняття рішення про відповідність критеріям ризиковості платника податку є лише діяльністю контролюючого органу з виконання своїх повноважень по збиранню та формуванню податкової інформації, яка сама по собі не створює для платника податків жодних правових наслідків.

Також, включення суб`єктом владних повноважень до бази даних певної інформації не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

До того ж, слід вказати, що віднесення контрагентів позивача до переліку ризикових платників податків не може свідчити про нереальність укладених угод.

Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

Верховний Суд в постанові від 04 червня 2020 року по справі № 340/422/19 (№К/9901/33095/19) зазначив, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року по справі № 160/93/19 (№ К/9901/25783/19).

У випадку здійснення платником податків господарських операцій, щодо яких у контролюючих органів наявна податкова інформація про її ризиковість, податкові накладні за цими операціями зупиняються до надання платником податків відповідних пояснень та підтверджуючих документів.

Враховуючи, що податкові накладні, сформовані ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» за господарськими операціями з позивачем не були зупинені контролюючим органом (доказів протилежного суду не надано), то такі операції не відповідали критеріям ризиковості, тому віднесення ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» до ризикових не впливає на чинність та реальність угод, які мали місце між сторонами.

Також, з Акту перевірки вбачається, що контролюючим органом встановлено заниження задекларованих показників у рядку 01 декларації «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» за період 01.01.2018 по 31.12.2022 у розмірі 541 754грн.

Згідно Акту перевірки, відповідно до наданих до перевірки оборотно-сальдових відомостей на бухгалтерському рахунку 105 «Транспортні засоби» та фінансової звітності підприємства поданої до ГУ ДПС у м. Києві в структурі Активи підприємства розділ «Необоротні активи» р.1011 «Основні засоби: первісна вартість» обліковується спеціальний вантажний сідловий тягач «Renault Magnum, 460.19Т», державний номерний знак НОМЕР_1 .

В бухгалтерському обліку зазначена операція відображена проводкою: Дт 105 Кт 209 на суму 541 754грн. за 2018 рік.

Сідловий тягач «Renault Magnum, 460.19Т» держаний номерний знак НОМЕР_1 який відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_1 (фізичній особі) на праві власності та був переданий у користування позивача відповідно до договору позички автотранспортного засобу від 16.04.2018.

Цим договором передбачено, що позичкодавець ОСОБА_1 передає у безоплатне користування Товариству (користувач) вищевказаних вантажний транспортний засіб для використання його у повсякденній господарській діяльності товариства.

Між ТОВ «АГРО ПЛЮС 4» та ОСОБА_1 16.04.2018 укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, якою визначили, що вартість користування транспортним засобом становить 1 000,00 грн. за один календарний рік.

Вказаний транспортний засіб на підставі наказу директора товариства від 16.04.2018 № 17 та у відповідності до приписів ПК України і бухгалтерського обліку взято на баланс підприємства.

У подальшому між ОСОБА_1 та товариством щорічно (2019, 2020 роки) укладались аналогічні договори позички вказаного автотранспортного засобу із додатками до нього.

При цьому слід зазначити, що ОСОБА_1 є директором, засновником та кінцевим бенефіціаром ТОВ «АГРО ПЛЮС 4». Відтак, підстави для передачі ним вказаного транспортного засобу у безоплатне користування (або за «символічні» 1000,00грн.) Товариству є цілком зрозумілими, виправданими та правомірними.

З матеріалів справи вбачається, що договір позички від 16.04.2018 та подальші щорічні договори були оформлені у простій письмові формі та не були посвідчені нотаріально.

Власне ця обставина й була підставою для донарахування товариству податку на прибуток.

Відповідач при цьому не взяв до уваги, що договір позички транспортного засобу не потребує обов`язкового нотаріального посвідчення, оскільки частиною 4 ст. 828 ЦК України встановлено, що договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частина 4 ст. 828 ЦК України після слів «позички транспортного засобу» була доповнена дефініцією «крім наземних самохідних транспортних засобів» відповідно до пункту 2 розділу І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» від 05.06.2011 № 3565-VI, прийняття якого, як свідчить Пояснювальна записка до вказаного Закону, мало на меті саме усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень.

Згідно ст. 1 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

Підпункт «b» статті 1 Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (дата приєднання Україною 07.09.2005) визначає, що термін «автомобіль» означає будь-який самохідний автотранспортний засіб, що зазвичай використовується для автомобільних перевезень людей чи вантажів або для буксирування дорогами транспортних засобів, що використовуються для перевезення людей чи вантажів; цей термін не охоплює сільськогосподарські трактори.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, автомобілі належать до наземних самохідних транспортних засобів, а тому договори позички транспортного засобу, укладені між фізичною особою та юридичною особою, не потребують обов`язкового нотаріального посвідчення.

Аналогічний правовий висновок у подібних справах за участю суб`єкта господарювання та контролюючого органу викладено у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 року у справі No 812/1823/17 та від 09.07.2020 року у справі № 640/1834/19.

Вищевикладене спростовує висновки контролюючого органу про обов`язкове нотаріальне посвідчення договорів позички автомобіля.

Що ж до оформлення у простій письмовій формі додаткової угоди до договору позички транспортного засобу, слід зазначити наступне.

Будь-яка додаткова угода за своєю сутністю являє окремий договір, предметом якого є внесення змін до основного договору (постанова Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 754/6016/19).

Додаткова угода є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору (постанова Верховного Суду від 31.05.2021 у справі №917/265/18).

Додатковою угодою № 1 (оформленою у простій письмовій формі) було внесено зміни до договору позички, який також був оформлений у простій письмовій формі та обов`язковому нотаріальному посвідченню не підлягав, в силу вищевикладених положень законодавства.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Виходячи з наведеного вбачається, що додаткова угода № 1 до договору позички також не підлягала обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Отже, як і сам договір позички, так і додаткова угода до нього укладені у простій письмовій формі, не можуть бути визнані нікчемними за правилами ч. 1 ст. 220 ЦК України.

Крім того, Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).

Статтею 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вищевказані договори позички та додаткові угоди до них не є нікчемними правочинами, вони можуть лише бути визнані судом недійсними як оспорювані правочини (ч.ч. 2,3 ст. 215 ЦК України).

У той же час, вищевказані правочини на даний час ніким не оспорюються в судовому порядку, недійсними судом не визнавалися.

Розглядаючи подібні справи за участю контролюючих органів щодо оформлення договору в простій письмовій формі та як наслідок - позбавлення суб`єкта господарювання права на віднесення витрат за таким договором, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 18.11.2019 у справі № 812/1823/17 навів таку правову позицію: «На переконання суду, в межах даного спору визначальним є саме вирішення питання, чи використовується відповідний транспортний засіб чи об`єкт нерухомості у межах господарської діяльності фізичної особи-підприємця. Приналежність права приватної власності на об`єкти рухомого чи нерухомого майна саме фізичній особі, яка також провадить господарську діяльність як фізична особа-підприємець і використовує такі об`єкти у межах господарської діяльності, не може бути підставою для позбавлення суб`єкта господарювання права на віднесення витрат відповідно до положень статті 177 ПК України».

Судом встановлено, що вказаний транспортний засіб використовувався підприємством у межах його господарської діяльності неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 45.90), для доставки товару покупцям.

Отже, висновки контролюючого органу щодо заниження податку на прибуток у розмірі 576 358грн., заниження податку на додану вартість у розмірі 518 785грн. та завищення від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 38 353грн. за грудень 2020 року є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються матеріалами справи.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 17.02.2022 №00077050702, №00077080702, №00077090702 є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податків повідомлення рішення від 17.02.2022 №00077050702, №00077080702, №00077090702, прийняті Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.