Постанова від 10.04.2025 по справі 320/17595/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/17595/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.

за участю секретаря Островської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Плюс 4» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Плюс 4» звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.02.2022 №00077050702, №00077080702, №00077090702.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувані рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти позову та вказав, що оскаржувані рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що позивачем не було надана усіх необхідних документів на підтвердження реальності господарських операцій. Матеріалами справи підтверджено наявність порушень з боку позивача приписів податкового законодавства. Звертає увагу на наявність податкової інформації на підтвердження фіктивності спірних господарських операцій.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі направлень від 29.12.2021 №25064/26-15-07-07-01, від 30.12.2021 №25217/26-15-07-09-06, №25220/26-15-07-02-02, №25237/26-15-07-08-04, №25237/26-15-07-08-04, від 10.01.2022 №139/26-15-07-09-06, відповідно до ст.ст. 20, 77, 82 ПК України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2021 рік, на підставі наказу від 26.11.2021 №9544-п, проведено перевірку ТОВ «Агро Плюс 4» за результатами якої 28.01.2022 складено акт №5423/26-15-07-02-02-03/40888546 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Плюс 4» (код ЄДРПОУ 40888546).

Актом перевірки встановлено порушення:

- п.п. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, п. 5, 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.11.1999 №290, п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, у результаті чого занижений податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 576 358 грн, у тому числі за 2018 рік у сумі 458 878 грн, за 2019 рік у сумі 117 480 грн;

- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3, 198.6, абз. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України у результаті чого занижений податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 518 785 грн, у тому числі за липень 2018 року у сумі 87 470 грн, за листопад 2018 року у сумі 37 538 грн, за грудень 2018 року у сумі 167 762 грн, за лютий 2019 року у сумі 44 338 грн, за квітень 2019 року у сумі 181677 грн, та завищено від`ємне значення з ПДВ за грудень 2020 року, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 38 353 грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем 17.02.2022 прийняті податкові повідомлення - рішення: №00077050702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 518 785 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 129 696 грн, №00077080702, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 38 353 грн за грудень 2020 року та №00077090702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 576 358 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 144 090 грн.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними, прийнятими з порушенням норм податкового законодавства, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені на підставі висновків викладених у акті документальної позапланової виїзної перевірки діяв необґрунтовано.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від`ємне значення, то сума такого від`ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від`ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від`ємного значення (п. 150.1 статті 150 ПК України).

Від`ємне значення як результат розрахунку об`єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 цього ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.

Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентом. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (робіт, послуг) в межах господарської діяльності.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між позивачем (Замовник) та ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» (стара назва ТОВ «ДЕЛПІ») (код ЄДРПОУ 41293247) (Виконавець/Експедитор) 01.05.2018 укладено Договір організації перевезення №0105, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується організувати доставку і передачу вантажоодержувачеві (уповноваженій особі) ввірений йому вантаж в пункт призначення, вказаний в супровідних документах на вантаж. Виконавець використовує для виконання даного договору автомобільний транспорт, вантажопідйомність і місткість якого погоджено із Замовником. Автомобільний транспорт повинен відповідати санітарним нормам відносно перевезення харчових продуктів. Виконавець виконує для Замовника пов`язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 та 2.3.5 вказаного Договору Замовник передає Виконавцеві заявку на перевезення (Додаток №1). Виконавець підтверджує заявку і вказує номери автомобіля і причепа. Вартість рейсу визначається сторонами згідно Заявок оформлених та підписаних Сторонами. Виконавець зобов`язаний: надавати Замовникові повний реєстр виконаних рейсів в якому вказані наступні дані: дата рейсу, маршрут, № автомобіля, вартість рейсу.

Так, як вбачається з наданих позивачем документів, на виконання умов вказаного Договору Замовником складено заявки на перевезення по Україні вантажу автомобільним транспортом від 21.12.2018 №133, від 22.12.2018 №134, від 26.12.2018 №135, від 27.12.2018 №136, від 28.12.2018 №137, від 02.01.2019 №138, від 08.01.2019 №139, від 11.01.2019 №140, від 11.01.2019 №141, від 15.01.2019 №142, від 16.01.2019 №143, від 17.01.2019 №144, від 18.01.2019 №145, від 18.01.2019 №146, від 21.01.2019 №147, від 23.01.2019 №148, від 24.01.2019 №149, від 24.01.2019 №150, від 25.01.2019 №151, від 28.01.2019 №152, від 29.01.2019 №153, №154, від 30.01.2019 №155, від 31.01.2019 №156, від 04.02.2019 №157, від 07.02.2019 №158, від 08.02.2019 №159, від 11.02.2019 №160, від 12.02.2019 №161, від 13.02.2019 №162, від 14.02.2019 №164, від 15.02.2019 №165, від 18.02.2019 №166, від 21.02.2019 №167, від 22.02.2019 №168, від 25.02.2019 №169, від 28.02.2019 №170, від 06.03.2019 №171, від 07.03.2019 №172, від 12.03.2019 №173, від 13.03.2019 №174, від 11.05.2018 №1, від 13.05.2018 №2, від 15.05.2018 №3, від 16.05.2018 №4, від 17.05.2018 №5, від 22.05.2018 №7, від 21.05.2018 №6, від 22.05.2018 №8 та інші, які містяться в матеріалах справи, які відповідають вимогам Додатку №1 до Договору організації перевезення №0105.

Крім того, на виконання умов вказаного договору представником позивача до матеріалів справи надані копії податкових та видаткових накладних, акти наданих послуг, товарно-транспортні накладні, відомості про вантаж, банківські виписки.

Суми податку на додану вартість по податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту.

З Акту перевірки вбачається, що станом на 31.12.2020 кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» складає 608 700,02 грн, за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 отримано послуги від ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» на суму 2 660 233,35 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 532 047 грн.

За Договором про переведення боргу №200318 від 20.03.2018 первісний кредитор ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» відступив своє право вимагати виконання зобов`язання новому кредитору ТОВ «Міларпрод» (код ЄДРПОУ 42502439).

Станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом кредиторська заборгованість погашена.

Про порушення позивачем норм податкового законодавства по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «ТВІЧ-ГОВ», контролюючий орган дійшов висновку з тих підстав, що згідно податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма 1 - ДФ) ФОП (ознака 157) за 2018, 1 квартал 2019 року не залучалися, а тому встановлена незначна кількість працівників, зокрема директор і головний бухгалтер в одній особі. Оформлені контрагентом послуги потребують наявності спеціальних знань, високого рівня їх оплати праці, тоді, коли заробітна плата директора складала 4000 грн, основні засоби за 2018 рік - 0 грн, 2019 - фінансова звітність не подана. Відсутні можливості перевезення вантажу. Остання звітність подана за лютий 2019 року. свідоцтво платника ПДВ анульовано 16.04.2020. Згідно з даними ЄРПН ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» не залучало інших суб`єктів господарювання для надання послуг організації транспортних перевезень та розвантажувальних робіт.

Згідно податкової інформації наявне рішення від 05.02.2020 №6970 про відповідність ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» критеріям ризиковості платника податку (п. 8).

Таким чином, контролюючим органом встановлено, що перевіркою не підтверджено надання послуг на адресу позивача від ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» за перевіряємий період.

До Головного управління ДПС у Донецькій області направлено запит від 06.01.2022 №341/7/26-15-07-02-02-08 для проведення зустрічної звірки з ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» по взаємовідносинам з позивачем. Станом на дату акту відповідь не надходила.

Враховуючи, що податкові накладні, сформовані ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» за господарськими операціями з позивачем не були зупинені контролюючим органом (доказів протилежного суду не надано), то такі операції не відповідали критеріям ризиковості, тому віднесення ТОВ «ТВІЧ-ГОВ» до ризикових не впливає на чинність та реальність угод, які мали місце між сторонами.

Також, з Акту перевірки вбачається, що контролюючим органом встановлено заниження задекларованих показників у рядку 01 декларації «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» за період 01.01.2018 по 31.12.2022 у розмірі 541 754грн.

Згідно Акту перевірки, відповідно до наданих до перевірки оборотно-сальдових відомостей на бухгалтерському рахунку 105 «Транспортні засоби» та фінансової звітності підприємства поданої до ГУ ДПС у м. Києві в структурі Активи підприємства розділ «Необоротні активи» р.1011 «Основні засоби: первісна вартість» обліковується спеціальний вантажний сідловий тягач «Renault Magnum, 460.19Т», державний номерний знак НОМЕР_1 .

В бухгалтерському обліку зазначена операція відображена проводкою: Дт 105 Кт 209 на суму 541 754 грн за 2018 рік.

Сідловий тягач «Renault Magnum, 460.19Т» держаний номерний знак НОМЕР_1 який відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_1 (фізичній особі) на праві власності та був переданий у користування позивача відповідно до договору позички автотранспортного засобу від 16.04.2018.

Цим договором передбачено, що позичкодавець ОСОБА_1 передає у безоплатне користування Товариству (користувач) вищевказаних вантажний транспортний засіб для використання його у повсякденній господарській діяльності товариства.

Між ТОВ «АГРО ПЛЮС 4» та ОСОБА_1 16.04.2018 укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, якою визначили, що вартість користування транспортним засобом становить 1 000,00 грн за один календарний рік.

Вказаний транспортний засіб на підставі наказу директора товариства від 16.04.2018 № 17 та у відповідності до приписів ПК України і бухгалтерського обліку взято на баланс підприємства.

У подальшому між ОСОБА_1 та товариством щорічно (2019, 2020 роки) укладались аналогічні договори позички вказаного автотранспортного засобу із додатками до нього.

При цьому слід зазначити, що ОСОБА_1 є директором, засновником та кінцевим бенефіціаром ТОВ «АГРО ПЛЮС 4». Відтак, підстави для передачі ним вказаного транспортного засобу у безоплатне користування (або за «символічні» 1000,00 грн) Товариству є цілком зрозумілими, виправданими та правомірними.

З матеріалів справи вбачається, що договір позички від 16.04.2018 та подальші щорічні договори були оформлені у простій письмові формі та не були посвідчені нотаріально.

Відповідач при цьому не взяв до уваги, що договір позички транспортного засобу не потребує обов`язкового нотаріального посвідчення, оскільки частиною 4 ст. 828 ЦК України встановлено, що договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частина 4 ст. 828 ЦК України після слів «позички транспортного засобу» була доповнена дефініцією «крім наземних самохідних транспортних засобів» відповідно до пункту 2 розділу І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» від 05.06.2011 № 3565-VI, прийняття якого, як свідчить Пояснювальна записка до вказаного Закону, мало на меті саме усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень.

Згідно ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

Підпункт «b» статті 1 Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (дата приєднання Україною 07.09.2005) визначає, що термін «автомобіль» означає будь-який самохідний автотранспортний засіб, що зазвичай використовується для автомобільних перевезень людей чи вантажів або для буксирування дорогами транспортних засобів, що використовуються для перевезення людей чи вантажів; цей термін не охоплює сільськогосподарські трактори.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, автомобілі належать до наземних самохідних транспортних засобів, а тому договори позички транспортного засобу, укладені між фізичною особою та юридичною особою, не потребують обов`язкового нотаріального посвідчення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 812/1823/17 та від 09.07.2020 у справі № 640/1834/19.

Вищевикладене спростовує висновки контролюючого органу про обов`язкове нотаріальне посвідчення договорів позички автомобіля.

Додатковою угодою № 1 (оформленою у простій письмовій формі) були внесені зміни до договору позички, який також був оформлений у простій письмовій формі та обов`язковому нотаріальному посвідченню не підлягав, в силу вищевикладених положень законодавства.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Виходячи з наведеного вбачається, що додаткова угода № 1 до договору позички також не підлягала обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Отже, як і сам договір позички, так і додаткова угода до нього укладені у простій письмовій формі, не можуть бути визнані нікчемними за правилами ч. 1 ст. 220 ЦК України.

Статтею 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вищевказані договори позички та додаткові угоди до них не є нікчемними правочинами, вони можуть лише бути визнані судом недійсними як оспорювані правочини (ч.ч. 2,3 ст. 215 ЦК України).

У той же час, вищевказані правочини на даний час ніким не оспорюються в судовому порядку, недійсними судом не визнавалися.

На переконання суду, в межах даного спору визначальним є саме вирішення питання, чи використовується відповідний транспортний засіб чи об`єкт нерухомості у межах господарської діяльності фізичної особи-підприємця. Приналежність права приватної власності на об`єкти рухомого чи нерухомого майна саме фізичній особі, яка також провадить господарську діяльність як фізична особа-підприємець і використовує такі об`єкти у межах господарської діяльності, не може бути підставою для позбавлення суб`єкта господарювання права на віднесення витрат відповідно до положень статті 177 ПК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 812/1823/17.

Разом із тим, вказаний транспортний засіб використовувався підприємством у межах його господарської діяльності - неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 45.90), для доставки товару покупцям.

Отже, висновки контролюючого органу щодо заниження податку на прибуток у розмірі 576 358 грн, заниження податку на додану вартість у розмірі 518 785 грн та завищення від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 38 353 грн за грудень 2020 року є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються матеріалами справи.

Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Саме собою невиконання контрагентом своїх податкових обов`язків (неподання звітності) не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків (постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі № 2а-1484/12/1370 тощо).

Відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру та аутсорсингу (оренда персоналу).

Податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагента позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону (постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №804/939/16).

Деякі помилки в документах чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися) (постанова Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 820/1124/17 тощо).

Таким чином, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

До того ж, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагента, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом, зокрема у постанові від 10.03.2020 у справі № 822/1284/15.

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що документи, складені за наслідками господарських операцій між позивачем та його контрагентом не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Колегія суддів зазначає, що податковим органом не було спростовано реальності та достовірності наданих первинних документів, не надано доказів, які б вказували, що дані документи складено з порушеннями чи в супереч нормам чинного законодавства.

Між тим, відповідачем не надано жодних доказів того, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускаються контрагентом, при цьому, позивач не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагента, а тим більше за відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів.

Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і не обізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності свого контрагента і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагент можливо і має наміри щодо порушення податкового законодавства.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов`язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платником податку на додану вартість.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб`єкта господарювання додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентом правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Колегія суддів наголошує, що підстави, які зазначені податковим органом в акті перевірки з урахуванням усіх наданих первинних документів позивачем, не є достатніми та належними для висновку про фіктивність господарських операцій та не узгоджуються з положеннями податкового законодавства.

При цьому, будь-яких зустрічних звірок контрагента позивача проведено не було, доказів порушення податкового законодавства з їхнього боку не надано.

Вищевикладені пояснення позивача у поєднанні з наданими первинними документами підтверджують реальність господарських операцій по відносинам із контрагентом та пов`язаність придбаних товарів із господарською діяльністю підприємства.

Враховуючи викладене, висновки акту перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині завищення від`ємного значення є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо контрагента, а не з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Доводи відповідача про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 17.02.2022 №00077050702, №00077080702, №00077090702 прийняті не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тому дані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 14.04.2025.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Л.В. Бєлова