Ухвала

від 30.10.2024 по справі 591/10170/23

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №591/10170/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-сс/816/423/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - арешт майна

УХВАЛА

Іменем України

30 жовтня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/10170/23 за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 31.06.2024 про арешт майна,

установила:

В поданій апеляційній скарзі представник власника майна ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна, оскільки слідчим не доведено, що вилучені речі та документи відповідають критеріям, що визначені в ч. 1 ст. 98 КПК, а тому відсутні підстави для накладення арешту на майно третьої особи, тоді як з клопотанням про арешт майна вказаної особи відповідно вимог кримінального процесуального закону мав звертатись безпосередньо прокурор. Слідчим суддею було порушено право власника майна на ознайомлення з матеріалами клопотання і не перевірено наявність підстав для накладення арешту на майно та інші наслідки, які суттєво можуть позначитися на інтересах інших осіб, зокрема територіального громади с. Юнаківка Сумського району, а постанова слідчого про призначення судової комп`ютерної експертизи є фіктивною, оскільки органом досудового розслідування не надано доказів, що арештоване майно є предметом незаконних дій.

17.06.2024 до Зарічного районного суду м. Суми з клопотанням про арешт майна, погодженим із прокурором Сумської окружної прокуратури звернулась слідча СУ ГУНП в Сумській області, яке обґрунтувала тим, що нею здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023205520000737 від 21.07.2023 за ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 197-1, ч. 4 ст.190 КК.

11.06.2024 в ході обшуку на підставі ухвали слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 04.06.2024 у період часу з 12:42 до 18:40 в кабінеті № 7 на третьому поверсі буд. АДРЕСА_1 було вилучено майно: заява про державну реєстрацію прав щодо об`єкта будівництва типу будівля, яка знаходиться АДРЕСА_2 від 12.09.2023 на 1 арк та платіжна інструкція № 68 на 1 арк; мобільний телефон у чохлі рожевого відтінку Iphone 13, який належить ОСОБА_7 ; системний блок VENTO А8, № 90- РБ891АР5С4-53С; С5Х350000545.

Зважаючи на те, що вилучене в ході обшуку майно і документи можуть бути використані як доказ в кримінальному провадженні, тому слідчий просив накласти на вилучене майно арешт.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 21.06.2024 вказане клопотання слідчого було задоволене і був накладений арешт на все майно і документи, вилучені 11.06.2024 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_3 . Своє рішення слідчий суддя суду першої інстанції умотивував тим, що існує необхідність збереження вилученого майна як речового доказу.

Будучи належним чином повідомленими про дату та час апеляційного розгляду, учасники кримінального провадження в судове засідання не з`явились, від представника власника майна ОСОБА_8 та прокурора ОСОБА_9 надійшли письмові заяви про апеляційний розгляд кримінального провадження у їх відсутність, а від власника майна ОСОБА_7 будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не надходило, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга представника власника майна задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ч. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, а завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (ч. 1 ст. 170 КПК).

Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, а згідно ч. 3-4 цієї статті у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу; у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК. При цьому заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК).

Слідчий суддя суду першої інстанції відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч. 1-2, 4 ст. 173 КПК).

Здійснивши розгляд клопотання слідчого про арешт майна та задовольнивши його, слідчий суддя суду першої інстанції дійшла цілком обґрунтованого висновку про необхідність арешту вилученого майна, оскільки останнє відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК, внаслідок чого існує необхідність його збереження як речового доказу, що в повній мірі відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, приписам кримінального процесуального закону та належним чином вмотивовано.

Так, при вирішенні зазначеного вище питання слідчим суддею суду першої інстанції були дотримані вимоги ст. 170-173 КПК, з`ясовані і досліджені всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов`язує можливість накладення арешту на майно осіб (учасників кримінального провадження), а саме наявність правової підстави для арешту майна, можливість використання арештованого майна як доказу у кримінальному провадженні.

Слідчим СУ ГУНП в Сумській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023205520000737 від 21.07.2023 за ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 197-1, ч. 4 ст.190 КК, в ході якого розслідується причетність до вчинення службовими особами Управління державного архітектурно-будівельного контролю СМР вказаних кримінальних правопорушень.

11.06.2024 на підставі ухвали слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 04.06.2024 був проведений обшук кабінету державного реєстратора ОСОБА_7 , який вона займає на третьому поверсі буд. АДРЕСА_1 , в ході якого було вилучені: заява про державну реєстрацію прав щодо об`єкта будівництва типу будівля, яка знаходиться АДРЕСА_2 від 12.09.2023 на 1 арк та платіжна інструкція № 68 на 1 арк; мобільний телефон у чохлі рожевого відтінку Iphone 13, який належить ОСОБА_7 ; системний блок VENTO А8, № 90- РБ891АР5С4-53С; С5Х350000545.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що арештоване майно не відповідає критеріям речового доказу, то колегія суддів не може прийняти їх до уваги, оскільки згідно приписів ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення; документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в ч. 1 цієї статті.

Тобто, речові докази - це приєднані до кримінального провадження предмети, що були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або були об`єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, тобто всі предмети, які можуть бути засобами для розкриття кримінального правопорушення і виявлення винних або для спростування підозри (обвинувачення) чи пом`якшення відповідальності підозрюваного (обвинуваченого). Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Серед цих предметів можна виділити продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, продукти харчування тощо).

Предмети, що можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці та провадженні деяких інших слідчих дій. Їх можуть також принести до слідчих органів чи суду - підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники процесу, будь-які громадяни. Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до кримінального провадження, зберігаються при кримінальному провадженні, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, слідства і суду або передаються для зберігання відповідному підприємству, організації чи установі. При передачі кримінального провадження від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, а також при передачі кримінального провадження з одного суду до іншого, речові докази передаються разом із справою.

Установлені слідством фактичні обставини кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 197-1, ч. 4 ст. 190 КК, які розслідуються в межах кримінального провадження № 42023205520000737 від 21.07.2023, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вказані документи та мобільний телефон безпосередньо стосується предмета розслідування кримінального провадження, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК, що дає законні підстави для його арешту як речового доказу з метою його збереження.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідно ч. 2 ст. 64-2 КПК до слідчого судді з клопотанням про арешт майна звернувся неналежний суб`єкт, зокрема слідчий, а не прокурор, не є безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки спеціальною нормою, яка регулює порядок звернення з клопотанням про арешт майна є ст. 171 КПК, і цією нормою не передбачене звернення з клопотанням про арешт майна третьої особи виключно прокурором, а йдеться про звернення з таким клопотанням прокурора, слідчого за погодженням з прокурором, цивільним позивачем.

За таких обставин положення ч. 2 ст. 64-2 КПК про виникнення прав у третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, з моменту звернення прокурора до суду з відповідним клопотанням, є загальною нормою і не перешкоджає застосуванню спеціальної норми.

Послідовність викладення в диспозиціях наведених вище правових норм завдань кримінального провадження дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків тощо.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень порядку проведення обшуку чи вилучення під час його проведення майна, яке підлягає арешту, на доказове значення отриманих у його результаті відомостей, суд повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Крім того, колегія суддів вважає недоведеними жодними доказами доводи апеляційної скарги про те, що постанова слідчого від 17.06.2024 про призначення судової комп`ютерної експертизи є формальною, а також, що цей факт на висновки слідчого судді суду першої інстанції про необхідність накладення арешту на майно не впливає.

Не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду і доводи апеляційної скарги представника власника майна ОСОБА_8 про те, що арешт майна державного реєстратора ОСОБА_7 може негативно позначитись на інтересах жителів Юнаківської громади, оскільки ОСОБА_7 , хоч і призначена на посаду державного реєстратора загального відділу цієї громади, але не позбавлена можливості виконувати певний час свої службові обов`язки за допомогою іншої комп`ютерної техніки, замість вилученої в результаті обшуку.

Враховуючі всі вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування всупереч доводів апеляційної скарги виправдовують втручання у права осіб, які володіють арештованим майном, та у їх інтереси з метою забезпечення кримінального провадження.

Вирішуючи питання щодо об`єму (кількості), законності і обґрунтованості арешту майна, колегія суддів враховує і сталу судову практику ЄСПЛ щодо «відповідності втручання в право володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції», згідно якої підлягають оцінці три головні критерії, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Таким чином, втручання держави у право володіння майном у даному конкретному випадку є законним і обґрунтованим, оскільки таке втручання здійснено на підставі чинного КПК, який є доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм, сумісних з принципами Конвенції.

Втручання у вказаному вище кримінальному провадженні є виправданим, так як воно здійснено з метою задоволення «суспільного інтересу» та за наявності об`єктивної необхідності в цьому у формі публічного, загального інтересу, який включає інтерес держави, громади, а також здійснено з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства, громади), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, який передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. При цьому, оцінюючи пропорційність, колегія суддів виходить з того, що досягти легітимної мети за допомогою інших заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, ніж арешт майна, неможливо, застосовані слідчим суддею суду першої інстанції обмеження стосовно вказаного в ухвалі майна не є надмірними або ж такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Будь-яких доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, власником/володільцем майна чи його представником до суду апеляційної інстанції не надано.

У сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на зазначене у клопотанні слідчого майно, діяв у спосіб та в межах законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги з цього приводу також є необґрунтованими.

Необхідно зауважити, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, правильності правової кваліфікації дій особи, на майно якої накладено арешт, переваги одних доказів над іншими тощо, а лише на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити, чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення ймовірною, вірогідною та достатньою певною мірою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.

Оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,

постановила:

Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 31.06.2024 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023205520000737 від 21.07.2023 залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4