Ухвала

від 04.11.2024 по справі 739/1251/24

НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 739/1251/24

Провадження № 1-в/739/50/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року м. Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

за участі: секретаря - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

захисника - ОСОБА_4 ,

засудженого - ОСОБА_5 ,

представника УВП №31 - ОСОБА_6 ,

розглянувши у відритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань в м. Новгород-Сіверський Чернігівської області та в режимі відеоконференції за участі засудженого ОСОБА_5 з приміщення Новгород-Сіверського УВП №31, клопотання засудженого ОСОБА_5 про приведення в законний вигляд призначеного покарання шляхом - визначення позбавлення волі з обмеженим терміном та зарахувати відбутий термін, у покарання у вигляді позбавлення волі на визначений строк, -

В С Т А Н О В И В:

Засуджений ОСОБА_5 звернувся до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області з клопотанням в якому наголосив, що воно подане в порядку п.14 ч.1 ст.537, п.1 ч.2, ч.3 ст.539 КПК України, а саме про вирішення інших питань про всякого роду сумніви та протиріччя, що виникають при виконанні вироку, в якому просить привести в законний вигляд призначену йому форму покарання, шляхом визначення позбавлення волі з обмеженим терміном, та зарахувати відбутий термін, у покарання у вигляді позбавлення волі на зазначений строк. Вказане клопотання мотивоване тим, що 14.04.1993 року він був засуджений до смертної кари, пізніше заміненої в результаті помилування до довічного позбавлення волі. На сьогоднішній день ОСОБА_5 відбув 41 рік призначеного покарання, з урахуванням перерахованого терміну за законом ОСОБА_7 . Заміну покарання до довічного позбавлення волі, ОСОБА_5 розцінюється як неправильне застосування до нього кримінального закону, оскільки Рішенням КСУ від 29.12.1999 року, з дня його прийняття, покарання у виді смертної кари було визнано таким, що не відповідає Конституції України, а відтак максимальне покарання за ст.93 КК України (в редакції 1960 року) передбачало 15 років позбавлення волі. Також ОСОБА_5 зазначає, що покарання у виді довічного позбавлення волі суперечить ст. 3 Конвенції та ст. 28 Конституції України та визнано Європейським Судом як нелюдське покарання, а внесені Законами України №2690-ІХ та №2689-ІХ від 18.10.2022 року зміни, щодо можливої заміни покарання у виді довідного позбавлення волі більш м`яким, або умовно-дострокового звільнення від покарання є ілюзорними та антиконституційними, через призму ст.28 Конституції України. В судовому засіданні в режимі відеоконференції засуджений ОСОБА_5 своє клопотання підтримав та просив суд привести вирок у відповідність до норм законодавства України, оскільки його було засуджено країною-агресором, та в подальшому екстрадовано з Росії до України. Він вважає, що справа відносно нього сфабрикована, про що детально зазначив у клопотанні.

Захисник засудженого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 також клопотання підтримав та просив його задовольнити та застосувати до засудженого норми ст.ст.537,539 КПК України, осільки спочатку ОСОБА_5 було засуджено до виключної міри покарання, яка була замінена на довічне позбавлення волі. Прокурор ОСОБА_3 вважає, що клопотання ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, оскільки Конституційним Судом України вже було чітко зазначено, що довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою.

Представник УВП №31 ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав думку прокурора. Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши клопотання та матеріали, що надійшли разом з клопотанням, особову справу засудженого ОСОБА_5 приходить до наступного висновку. З матеріалів особової справи вбачається, що вироком Свердловського обласного суду Російської Федерації від 14.04.1993 року ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст.140 КК УРСР, ч.2 ст.144, ч.3 ст.89, ч.2 пунктами б, в, д ст.146, ст.15 пунктами а, е, з, і ст.102 КК РФ, за пунктами а, г, е, і ст.102 КК РРФСР, на підставі ст.40 КК РФ остаточно, засуджено до покарання у виді смертної кари - розстріл з конфіскацією майна. Указом Президента Російської Федерації про помилування від 09.01.1999 року, смертна кара ОСОБА_5 замінена на покарання у виді довічного позбавлення волі. Постановою Соль-Ілецького районного суду Оренбурзької області РФ від 24.03.2005 року і ухвалою Оренбурзького обласного суду РФ від 27.05.2005 року вирок щодо ОСОБА_5 приведено у відповідність з Федеральним Законом №162 від 08.12.2003 року. Постановою президії Оренбурзького обласного суду від 22.10.2007 року ОСОБА_5 пом`якшено покарання за п.б, в ч.2 ст.146 КК РРФСР до 14 років 10 місяців позбавлення волі. На підставі ст.40 КК РРФСР із урахуванням Указу Президента Російської Федерації від 09.01.1999 року за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_5 призначено покарання у виді довідного позбавлення волі у виправній колонії особого режиму. Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.07.2011 року визнано вирок Свердловського обласного суду Російської Федераціївід 14.04.1993 року щодо ОСОБА_5 і приведено у відповідність із законодавством України. Постановлено вважати ОСОБА_5 засудженим за вироком Свердловського обласного суду Російської Федерації від 14.04.1993 року за ч.3 ст.185, ч.1 ст.185, ч.3 ст.185 КК України, ч.3 ст.142 КК України 1960 року, за п.4, 6, 9, 13 ч.2 ст.115 КК України, за ст.15, п.1, 6, 9, 13 ч.2 ст.115 КК України, на підставі ч.1 ст.70 КК України остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Апеляційним судом Харківської області було частково задоволено апеляцію засудженого ОСОБА_5 , постанову суду першої інстанції змінено і постановлено вважати ОСОБА_5 засудженим вироком Свердловського обласного суду Російської Федерації від 14.04.1993 року: за ст.15 пунктами 1, 6, 9, 19 ч.2 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення на строк 11 років 3 місяців; за пунктами 4, 6, 9,13 ч.2 ст.115 КК України - до покарання у виді довічного позбавлення волі; за ч.3 ст. 142 КК УРСР 1960 року - до покарання у виді позбавленняволі на строк 14 років 10 місяців; за ч.1 ст.185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч.3 ст.185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, ч.3 ст.185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст.42 КК УРСР 1960 року за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.08.2013 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2012 року щодо ОСОБА_5 змінено та постановлено вважати ОСОБА_5 засудженим: за ч.3 ст.185, ч.1 ст.185,ч.3 ст.185 КК України 2001 року, ч.3 ст.142 КК України 1960 року, ст.17 п. а, г, ж, з ст.93 КК України 1960 року, п. а, е, ж, з ст.93 КК України 1960 року, на підставі ст.42 КК України 1960 року остаточно до покарання у виді довічного позбавлення волі.

22.02.2000 Верховною Радою України Законом України № 1483-ІІІ внесено зміни до Кримінального Кодексу України (в редакції 1960 року), Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України і ст. 24 КК України, яка передбачала міру покарання «смертна кара» - виключено, а доповнено ст. 25-2 КК України, згідно якої найсуворішою мірою покарання є «довічне позбавлення волі». Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26.01.2011, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України та за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 про офіційне тлумачення положень Кримінального кодексу України 1960 року із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року № 1483ІІІ, щодо їх дії в часі у взаємозв`язку із положеннями статті 8, частини першої статті 58, пункту 22 частини першої статті 92, частини другої статті 152, пункту 1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», частини другої статті 4, частин першої, третьої, четвертої статті 5, частини третьої статті 74 Кримінального кодексу України 2001 року (справа про заміну смертної кари довічним позбавленням волі), Конституційний Суд України виходить з того, що з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 29 грудня 1999 року і до набрання чинності Законом № 1483 існував проміжок часу, протягом якого Верховна Рада України приймала рішення щодо внесення змін до Кодексу 1960 року стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання довічним позбавленням волі. Цей проміжок був обумовлений неодночасною втратою чинності положеннями Кодексу 1960 року щодо смертної кари і набранням чинності Законом № 1483 стосовно встановлення нового виду покарання та виник у результаті здійснення Конституційним Судом України нормоконтролю за відповідністю Конституції України положень Кодексу 1960 року щодо смертної кари. Однак наявність зазначеного проміжку часу не означає, що існуючі на той час відповідні санкції статей Кодексу 1960 року втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк до п`ятнадцяти років. Це підтверджується, зокрема, тим, що Кодекс 1960 року встановлював безальтернативну санкцію позбавлення волі на строк до п`ятнадцяти років за умисне вбивство без обтяжуючих обставин. Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з покаранням за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, оскільки вважав, що за вчинення таких злочинів мала існувати можливість призначення судами і більш суворого кримінального покарання. За таких обставин Конституційний Суд України зазначає, що альтернативний характер санкцій статей Кодексу 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві. Також у вищезазначеному Рішенні Конституційного Суду України від 26.01.2011 зазначено, що новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом № 1483-ІІІ, довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою. Цей висновок Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід`ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин; у санкціях статей, що передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, у тому числі умисні вбивства, вчинювані за обтяжуючих обставин, замість смертної кари встановлено довічне позбавлення волі як найбільш суворий вид покарання у переліку кримінальних покарань поряд із позбавленням волі на максимальний строк до п`ятнадцяти років; засудженому до довічного позбавлення волі передбачена можливість заміни цього покарання актом помилування на позбавлення волі на певний строк. Конституційний Суд України вважає, що оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кодексом 1960 року на час вчинення особами особливо тяжких злочинів, то положення Кодексу 1960 року із змінами, внесеними Законом № 1483-ІІІ, є такими, що пом`якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, а не на позбавлення волі строком на п`ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів, не є порушенням статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення у справах «Алакрам Хумматов проти Азербайджану» від 18 травня 2006 року, заяви № 9852/03, № 13413/04, «Ткачов проти України» від 13 грудня 2007 року, заява № 39458/02). Враховуючи, що ОСОБА_5 було засуджено вироком Свердловського обласного суду Російської Федерації від 14.04.1993 року до смертної кари, яка в подальшому Указом Президента Російської Федерації про помилування від 09.01.1999 року замінена на покарання у виді довічного позбавлення волі. Постановою Жовтневого районного суду м.Харкова від 20.07.2011 року визнано вирок Свердловського обласного суду Російської Федераціївід 14.04.1993 року щодо ОСОБА_5 і приведено у відповідність із законодавством України. Постановлено вважати ОСОБА_5 засудженим за вироком Свердловського обласного суду Російської Федерації від 14.04.1993 року за ч.3 ст.185, ч.1 ст.185,ч.3 ст.185 КК України 2001 року, ч.3 ст.142 КК України 1960 року, ст.17 п. а, г, ж, з ст.93 КК України 1960 року, п. а, е, ж, з ст.93 КК України 1960 року, на підставі ст.42 КК України 1960 року остаточно до покарання у виді довічного позбавлення волі.

В зв`язку з наведеним суд приходить до висновку, що клопотання засудженого ОСОБА_5 з підстав невідповідності Кримінальному Закону України заміненого йому покарання у виді довічного позбавлення волі, тобто покарання, яке не існувало в Законі на момент вчинення ним кримінальних правопорушень є безпідставним і у його задоволенні слід відмовити. Стосовно тверджень ОСОБА_5 про невідповідність Конституції України положень ст.ст.81, 82 КК України, суд враховує наступне. 06.11.2022 року набрали чинності Закони України № 2689-ІХ від 18.10.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та № 2690-ІХ від 18.10.2022 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення окремих положень досудового розслідування в умовах воєнного стану». Зазначеними Законами були внесені зміни до КК, КПК та КВК, зокрема, щодо гуманізації окремих норм кримінального законодавства стосовно застосування покарання у виді довічного позбавлення волі. Так, Законом № 2690-ІХ внесені зміни до положень статті 82 КК, якими визначено можливість заміни особі, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, невідбутої частини покарання більш м`яким (позбавлення волі строком від 15 до 20 років) після відбування нею не менше 15 років призначеного судом покарання. Відповідно до ч. 1 ст. 82 КК України невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. При цьому ч. 5 ст. 82 КК визначено, що покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.

Згідно положень ч.1 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

Отже, єдиним органом в Україні, який здійснює тлумачення Конституції України та вирішує питання про відповідність Конституції України законів України є Конституційний Суд України, тому Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області, як суд загальної юрисдикції, не уповноважений вирішувати питання про невідповідність Конституції України положень ст.ст.81, 82 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.81, 82 КК України, керуючись ст.ст.376, 537, 539 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_5 про приведення в законний вигляд призначеного покарання шляхом - визначення позбавлення волі з обмеженим терміном та зарахувати відбутий термін, у покарання у вигляді позбавлення волі на визначений строк - відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженим з дня вручення копії ухвали.

Суддя ОСОБА_1