Ухвала

від 17.12.2024 по справі 739/1251/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 739/1251/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/936/24 Категорія - кримінальна Доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розглядукримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

з участю: прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цією ухвалою щодо:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця АДРЕСА_1 , засудженого: 14.04.1993 Свердловським обласним судом Російської Федерації за ч.3 ст.140 КК УРСР, ч.2 ст.144, ч.3 ст.89, п.п. б, в, д ч.2 ст.146, ст.15 п.п. а, е, з, і ст.102 КК РФ, п.п. а, г, е, і ст.102 КК РРФСР, ст.40 КК РФ до покарання у виді смертної кари - розстрілу з конфіскацією майна; Указом Президента РФ про помилування від 09.01.1999 смертна кара ОСОБА_8 замінена на покарання у виді довічного позбавлення волі; постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.07.2011 визнано вищевказаний вирок та приведено у відповідність із законодавством України та постановлено вважати ОСОБА_8 засудженим до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі;

відмовлено у задоволенні його клопотання про приведення в законний вигляд призначеного покарання шляхом визначення позбавлення волі з обмеженим терміном та зарахувати відбутий термін у покарання у виді позбавлення волі на визначений строк.

Місцевий суд вказав, що клопотання засудженого ОСОБА_8 з підстав невідповідності Кримінальному Закону України заміненого йому покарання у виді довічного позбавлення волі, тобто покарання, яке не існувало в Законі на момент вчинення ним кримінальних правопорушень, є безпідставним, тому в його задоволенні слід відмовити.

Не погоджуючись із рішенням суду, засуджений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу місцевого суду та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказав, що подане ним клопотання мотивоване тим, що покарання у виді довічного позбавлення волі не відповідає положенням Конституції України та рішенням Європейського суду з прав людини, тому він просив призначити йому покарання у виді обмеженого терміну позбавлення волі. Також зазначив, що норми кримінального закону в частині наявності такого виду покарання, як довічне позбавлення волі, а також положення ст.5 КК України, є незаконними. Найбільш суворим видом покарання, з огляду на зміст рішень Конституційного Суду України у справах № 1-7/99 та № 1-3/2000, має бути позбавлення волі на строк 15 років. Зазначені рішення КС України спростовують Закон України від 22.02.2000 №1483-3, яким було незаконно введено в Кримінальний Кодекс України покарання у виді довічного позбавлення волі. Крім того, апелянт вказує, що за інформацією, яка міститься у характеристиці з місця відбування покарання, він має ряд робочих професій, працевлаштований, має сім`ю і соціальний статус у суспільстві, жодної небезпеки для оточуючих не становить.

Заслухавши доповідь судді; засудженого ОСОБА_8 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; прокурора, котрий просив ухвалу судді місцевого суду залишити без змін; дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_8 14.04.1993 засуджений вироком Свердловського обласного суду РФ за ч.3 ст.140 КК УРСР, ч.2 ст.144, ч.3 ст.89, ч.2 пунктами б, в, д ст.146, ст.15 пунктами а, е, з, і ст.102 КК РФ, за пунктами а, г, е, і ст.102 КК РРФСР, на підставі ст.40 КК РФ остаточно, засуджено до покарання у виді смертної кари - розстріл з конфіскацією майна. Указом Президента РФ про помилування від 09.01.1999 смертна кара ОСОБА_8 замінена на покарання у виді довічного позбавлення волі.

Постановою Соль-Ілецького районного суду Оренбурзької області РФ від 24.03.2005 та ухвалою Оренбурзького обласного суду РФ від 27.05.2005 вирок щодо ОСОБА_8 приведено у відповідність з Федеральним Законом №162 від 08.12.2003. Постановою президії Оренбурзького обласного суду від 22.10.2007 ОСОБА_8 пом`якшено покарання за п. б, в ч.2 ст.146 КК РРФСР до 14 років 10 місяців позбавлення волі; на підставі ст.40 КК РРФСР, із урахуванням Указу Президента РФ від 09.01.1999, за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_8 призначено покарання у виді довічного позбавлення волі у виправній колонії особливого режиму.

Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.07.2011 визнано вирок Свердловського обласного суду Російської Федерації від 14.04.1993 щодо ОСОБА_8 і приведено у відповідність із законодавством України, постановлено вважати ОСОБА_8 засудженим за вироком Свердловського обласного суду РФ від 14.04.1993 за ч.3 ст.185, ч.1 ст.185, ч.3 ст.185 КК України, ч.3 ст.142 КК України 1960 року, за п.4, 6, 9, 13 ч.2 ст.115 КК України, за ст.15 п.1, 6, 9, 13 ч.2 ст.115 КК України, на підставі ч.1 ст.70 КК України, остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

28 грудня 2012 року Апеляційним судом Харківської області постанову місцевого суду від 20.07.2011 змінено і ухвалено вважати ОСОБА_8 засудженим вироком Свердловського обласного суду РФ від 14.04.1993: за ст.15 п.п. 1, 6, 9, 19 ч.2 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років 3 місяців; за п.п.4, 6, 9,13 ч.2 ст.115 КК України - до покарання у виді довічного позбавлення волі; за ч.3 ст. 142 КК УРСР 1960 року - до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 10 місяців; за ч.1 ст.185 КК України - до позбавлення волі на строк 2 роки; за ч.3 ст.185 КК України - до позбавлення волі на строк 4 роки; ч.3 ст.185 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст.42 КК УРСР 1960 року за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_8 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.08.2013 ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28.12.2012 року щодо ОСОБА_8 змінено та постановлено вважати ОСОБА_8 засудженим: за ч.3 ст.185, ч.1 ст.185,ч.3 ст.185 КК України 2001 року, ч.3 ст.142 КК України 1960 року, ст.17 п. а, г, ж, з ст.93 КК України 1960 року, п. а, е, ж, з ст.93 КК України 1960 року, на підставі ст.42 КК України 1960 року, до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 січня 2011 року №1-рп/2011 положення Кримінального кодексу України 1960 року із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22.02.2000 № 1483-III, якими смертну кару як вид кримінального покарання було замінено довічним позбавленням волі, треба розуміти як такі, що пом`якшують кримінальну відповідальність особи і мають зворотну дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, передбачені Кримінальним кодексом України 1960 року, до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», у тому числі на осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності цим законом не було виконано.

У цьому рішенні, також зазначено, що після Рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року Кримінальний Кодекс 1960 року, яким визнано неконституційним положення КК України щодо застосування смертної кари, не став новим законом, оскільки можливість його зміни передбачено тільки іншим законом про кримінальну відповідальність, а не Рішенням Конституційного Суду України, який повноважний лише визнавати неконституційними положення закону про кримінальну відповідальність. Також констатовано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, а не на позбавлення волі строком на п`ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання було передбачено законом під час вчинення злочинів, не є порушенням статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення у справах «Алакрам Хумматов проти Азербайджану» від 18.05.2006, заяви № 9852/03, № 13413/04, «Ткачов проти України» від 13.12.2007, заява № 39458/02).

З огляду на зазначене, місцевим судом не встановлено будь-яких сумнівів та протиріч під час виконання вироку Свердловського обласного суду Російської Федерації від 14.04.1993, яким ОСОБА_8 засуджений до покарання у виді смертної кари, яка в подальшому Указом Президента РФ про помилування від 09.01.1999 замінена на покарання у виді довічного позбавлення волі, та який постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 20.07.2011 приведено у відповідність із законодавством України, та постановлено вважати ОСОБА_8 засудженим за ч.3 ст.185, ч.1 ст.185,ч.3 ст.185 КК України 2001 року, ч.3 ст.142 КК України 1960 року, ст.17 п. а, г, ж, з ст.93 КК України 1960 року, п. а, е, ж, з ст.93 КК України 1960 року, на підставі ст.42 КК України 1960 року остаточно до покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки на підставі Закону України №1483 -ІІІ від 22.02.2000 та інших, смертну кару як вид кримінального покарання замінено довічним позбавленням волі, а оскільки ОСОБА_8 судом обрано саме такий вид покарання як довічне позбавлення волі, отже відсутні правові підстави для застосування відносно нього покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Тому призначене ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі не суперечить Конституції України та міжнародним нормам, на які посилається засуджений в апеляційній скарзі.

Крім цього, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що єдиним органом в Україні, який здійснює тлумачення Конституції України та вирішує питання про відповідність Конституції України законів України є Конституційний Суд України, тому місцевий суд, як суд загальної юрисдикції, не уповноважений вирішувати питання про невідповідність Конституції України положень ст.ст.81, 82 КК України, про що зазначав засуджений ОСОБА_8 у поданому клопотанні.

Відтак, висновки місцевого суду про відсутність підстав для заміни засудженому ОСОБА_10 покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк з підстав його невідповідності Кримінальному Закону України є обґрунтованими, з належним посиланням на норми чинного законодавства, з чим погоджується і колегія суддів..

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів законність та обґрунтованість постановленого у справі судом першої інстанції рішення, не вбачається.

Керуючись ст.ст.405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2024 року щодо ОСОБА_8 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4