Рішення

від 04.11.2024 по справі 757/16507/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 757/16507/24

Провадження № 2/175/1237/24

РІШЕННЯ

Іменем України

"04" листопада 2024 р. смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Журавель Т.С., за участю секретаря судового засідання Вербицької К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій щодо переміщення та утримання дитини незаконними,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання дій щодо переміщення та утримання дитини незаконними. В якості третіх осіб зазначив: Печерську районну в м. Києві державну адміністрацію, Секретаріат уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Національну соціальну сервісну службу України, Міністерство закордонних справ України, Службу Безпеки України.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу у сторін народжився син - ОСОБА_3 , який з народження постійно проживав у м. Києві. Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок злому замків у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , дитину було викрадено організованою групою осіб та перевезено до м. Краматорськ Донецької області й передано матері, яка в подальшому постійно ховала дитину, перевозила з місця на місце по всій країні, докладала всіляких зусиль, щоб приховати своє фактичне місцезнаходження та місцезнаходження дитини. В подальшому мати таємно вивезла дитину за кордон без дозволу батька та наразі перебуває у розшуку, про що свідчать листи з Національної поліції України. Позивач зазначає, що відповідач постійно вчиняє домашнє психологічне насильство, змушує дитину жебракувати, жорстоко поводиться з сином, надовго зачиняла дитину одного в квартирі без засобів зв`язку, їжі та можливості самостійно відчинити двері, що підтверджується фотографіями дитини з синцями на обличчі, гематомами та слідами ударів, травмованими руками, а також відео та аудіо записами. Крім того за заявою матері дитина не відвідує уроки протягом декількох місяців поспіль. Також позивач стверджує, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у спілкуванні батька з сином, забороняє брати подарунки від батька, у смс-повідомленнях постійно принижує його. Позивач усіляко намагався відшукати сина, шукав допомоги в органах державної влади, зокрема, звертався до служби у справах дітей, правоохоронних органів, у зв`язку з чим на його адресу постійно надходять погрози та залякування припинити пошуки дитини. Через органи судової влади Австрії, позивач зміг дізнатися, що сина було вивезено в республіку Естонія. Після спроб повернути дитину з Естонії, дитина зникла і за даними поліції України знаходилася в Німеччині. Після надсилання запиту на пошук та повернення дитини з Німеччини, встановити його місцезнаходження на території Німеччини офіційним органам не вдалося. В подальшому з поліції України надійшла інформація про перебування дитини на території США. І за останньою інформацією - дитина знову знаходиться на території Естонії. Таким чином відповідач одноособово, без узгодження думки позивача та малолітньої дитини, змінила місце його проживання, що однозначно суперечить найкращим інтересам дитини.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.04.2024 року справу передано на розгляд за підсудністю Дніпропетровському районному суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.05.2024 року дану позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24.06.2024 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито підготовче провадження у справі.

06.09.2024 року позивач надіслав додаткові пояснення, в яких зауважує на тому, що28.11.2023 року Дніпровським апеляційним судом по справі № 175/3823/23, як забезпечення позову, було винесено рішення негайної дії, яким ОСОБА_2 зобов`язана забезпечити технічну можливість спілкування ОСОБА_1 з сином тривалістю 2 години через день. При цьому всі спроби встановити хоч якийсь контакт є досі безуспішними. Позивач зазначає, що 28.05.2024 року приїхав на територію Естонської республіки в пошуках контакту з сином та безпосереднього виконання судового рішення, проте 17.06.2024 року дитину знову вивезли без згоди батька в невідомому напрямку, що підтверджується показаннями свідків. Крім того, звертає увагу на те, що ОСОБА_2 позбавляє дитину доступу до освіти, залишає одного замкненого в різних приміщеннях, позбавляє його самоідентифікації та обмежує духовний розвиток, проявляє насилля різних форм, торгує дитиною та інформацією про неї. Дитина взагалі позбавлена можливості спілкування з батьком без будь-яких законних причин, що є руйнуванням інституту сім`ї, суперечить моральним засадам суспільства та порушує чинні норми законодавства, міжнародні декларації та конвенції і ніяк не може вважатися «якнайкращими інтересами дитини».

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 року у залученні до участі у справі №757/16507/24-ц третіх осіб: Печерську районну в м. Києві державну адміністрацію, Секретаріат уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Національну соціальну сервісну службу України, Міністерство закордонних справ України, Службу Безпеки України - відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення проведення онлайн трансляції судового засідання у цивільній справі №757/16507/24-ц - відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

16.10.2024 року відповідач через систему «Електронний суд» надіслала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що з 07.04.2022 року відповідач разом з дитиною на підставі рішень про надання міжнародного захисту у зв`язку збройної агресії російської федерації проти України проживає в Естонській Республіці разом з сином, що підтверджується посвідками на проживання. Тобто у відповідності до міжнародних правових актів, особи, які отримали тимчасовий захист у зв`язку зі збройною агресію російської федерації проти України, знаходяться під юрисдикцією держави, яка забезпечила їм такий захист, і їх особистим законом є право держави, у якій вони мають місце перебування. Крім того, позивач у виниклих правовідносинах є також іноземним елементом, оскільки є громадянином Ізраїля, а тому дана позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Також відповідач зазначає, що з тотожними вимогами у серпні 2022 року позивач звернувся до Міністерства юстиції Естонської Республіки про негайне повернення сина до України. 29.08.2022 року Міністерство юстиції Естонської Республіки направило клопотання ОСОБА_1 до Пярнуського повітового суду Естонської Республіки, який рішенням від 15.12.2022 року відмовив у задоволенні вищевказаного клопотання.

Позивач надіслав відповідь на відзив, в якому зауважує на тому, що відповідач подала відзив з порушенням строків. Крім того, заперечує щодо тверджень відповідача про те, що дана справа не підпадає під юрисдикцію судів України, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються виключно сімейним законодавством України, при цьому сам по собі правовий режим тимчасового захисту в іншій країні не передбачає, що постійне місце проживання дитини змінилося.

Також позивач надіслав додаткові пояснення разом з електронними доказами на підтвердження того, що дитина є викраденою, в яких звертає увагу суду на те, що навіть патрульна поліція і соціальні служби говорять, що мати не хоче, щоб батько спілкувався з дитиною та зазначають, що батько для нього є чужим. Таким чином ОСОБА_1 стверджує, що існує ризик того, що дитина зникне назавжди і буде віддана викрадачам, при цьому жодної можливості участі в її житті, вихованні та спілкуванні не буде. Крім того, необхідно враховувати докази того, що вже є документи на різні імена як відповідачки, так і дитини, що також є ризиком остаточного зникнення дитини. Також позивач звертає увагу на те, що необхідно врахувати, що в ЄС наразі повсюдно відбирають дітей у батьків, визначають їх в інші сім?ї, змінюють імена, прізвища, документи, діти забувають мову, культуру, а з урахуванням амнезії його сина, подібне є невідворотним та доведеним ризиком, у зв`язку з чим повернення дитини є обов?язковим саме у найкращих інтересах дитини.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, просили розглянути справу без їх участі.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

27.04.2013 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 , громадянином Держави Ізраїль, та ОСОБА_4 , громадянкою України, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві зроблено актовий запис №441. Прізвище чоловіка та дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 , про що 26.10.2013 року зроблено актовий запис №2050, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , повторно виданого Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Згідно довідки про отримання допомоги №1019 від 02.09.2014 року, ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Печерської районної в місті Києві державної адміністрації та їй було призначено допомогу при народженні дитини.

ОСОБА_3 постійно проживав разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно характеристики голови правління житлово-будівельного кооперативу «Гігієніст» від 01.07.2020 року, ОСОБА_6 спільно з сім`єю - дружиною ОСОБА_2 та їх спільним сином Тімуром спільно та постійно проживає в будинку з 2012 року. За період проживання скарг від сусідів не надходило. За свідченнями сусідів ОСОБА_6 характеризується як спокійний, чуйний і ввічливий сусід, який приділяє весь вільний від роботи час родині та синові. Сім`я характеризується як спокійна, любляча, ввічлива, що приділяє багато часу вихованню і розвитку дитини.

ОСОБА_3 також знаходився під наглядом лікаря та відвідував дитячий садок № 152 у м. Київ.

Відповідно до довідки, виданої віце-президентом ФККУ, ОСОБА_3 тренувався в секції кіокушин карате спортивної школи Національної федерації кіокушин карате України з 01.09.2019 року.

Згідно талону-повідомлення Єдиного обліку №477 про прийняття та реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення, 31.12.2020 року надійшла заява ОСОБА_1 про те, що внаслідок злому замків у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , за попередньою змовою група осіб спільно з ОСОБА_2 незаконно викрала малолітню дитину - ОСОБА_3 , що супроводжувалося заподіянням психологічних та фізичних страждань.

Виконкомом Краматорської міської ради здійснювались виходи до заявленого місця проживання ОСОБА_2 , але доступу до житла не було (Лист від 30.08.2022 року)

ОСОБА_1 неодноразово звертався до правоохоронних органів, що підтверджується відповідними заявами до поліції, відносно факту зникнення ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 , недбалої поведінки ОСОБА_2 по відношенню до сина, застосування фізичного, психологічного та економічного насильства над дитиною.

Відносно ОСОБА_2 відкрито наступні кримінальні провадження: 31.12.2020 року Печерським управлінням поліції Головного управління національної поліції у м. Києві відкрито кримінальне провадження № 12020105060001398 за ч. 1 ст. 185 КК України, 26.01.2021 року Краматорським відділом поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області відкрито кримінальне провадження №12021053390000010 за ч. 1 ст. 355 КК України, 27.01.2021 року Краматорським відділом поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області відкрито кримінальне провадження №12021052390000031 за ч. 1 ст. 126-1 КК України, 12.02.2021 року Печерським управлінням поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві відкрито кримінальне провадження №12020105060000214 за ч. 1 ст. 162 КК України, 19.02.2021 року Краматорським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області відкрито кримінальне провадження № 12021053390000182 за ч. 1 ст. 356 КК України, 19.02.2021 року Краматорським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області відкрито кримінальне провадження № 12021052390000202 за ч. 1 ст. 126-1 КК України, 24.03.2021 року Краматорським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області відкрито кримінальне провадження № 12021053390000403 за ч. 1 ст. 384 КК України, 14.05.2021 року Краматорським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області відкрито кримінальне провадження № 12021052390000031 за ч. 1 ст. 126-1 КК України, 27.05.2021 року Краматорським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області відкрито кримінальне провадження № 12021052390000031 за ч. 1 ст. 382 КК України, 09.06.2021 року Краматорським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області відкрито кримінальне провадження № 12021052390001027 за ч. 1 ст. 126-1 КК України, 08.07.2021 року Краматорським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області відкрито кримінальне провадження № 12021052390001247 за ч. 1 ст. 126-1 КК України, 17.09.2021 року Краматорським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області відкрито кримінальне провадження №12021053390001403 за ч. 4 ст. 358 КК України, 05.11.2021 року Краматорським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області відкрито кримінальне провадження №12021053390001636 за ч. 1 ст. 356 КК України, 30.12.2021 року Краматорським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області відкрито кримінальне провадження №12021052390002402 за ч. 1 ст. 126-1 КК України, 19.02.2022 року Краматорським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області відкрито кримінальне провадження № 12022053390000201 за ч. 4 ст. 358 КК України, 16.07.2022 року Яворівським відділом поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області відкрито кримінальне провадження №12022141350000482 за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

Згідно листа Державної прикордонної служби України від 15.01.2024 року, у Базі даних інформації про перетинання державного кордону України, наявна інформація щодо перетину Фельдманом Тімуром кордону України у пункті пропуску Рава-Руська 06.04.2022 року.

ОСОБА_1 звернувся через Міністерства юстиції Естонської Республіки з заявою про негайне повернення дитини - ОСОБА_3 в Україну.

29.08.2022 року Міністерство юстиції Естонської Республіки направило клопотання ОСОБА_1 до Пярнуського повітового суду, для розгляду клопотання по суті.

15.12.2022 року рішенням Пярнуського повітового суду Естонської Республіки, яке набрало законної сили, по результатам розгляду цивільної справи № 2-22-12716, щодо прохання громадянина держави ОСОБА_7 ОСОБА_5 повернути дитину в Україну, було відмовлено у задоволені. Ухвалюючи рішення, суд виходив з найкраших інтересів дитини.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.11.2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.03.2024 року та постановою Верховного Суду від 05.06.2024 року (справа № 202/3044/23) відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

28.11.2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали тимчасові посвідки на проживання у Республіці Естонія, які дійсні до 03.03.2025 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду по справі 175/3823/23 від 28.11.2023 року зобов`язано ОСОБА_2 забезпечити технічну можливість для спілкування ОСОБА_1 з сином - ОСОБА_3 , а також не чинити перешкод у їхньому спілкуванні та зустрічам.

05.02.2024 року Краматорським ВДВС у Краматорському районі Донецької області відкрито виконавче провадження № 73957732 з примусового виконання судового рішення.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_8 , Тімур до школи майже не ходив і не розмовляв. На думку останньої, він пережив якусь травму і боїться матері. Кілька разів до них приходила працівниця соціальної служби, приносила якісь таблетки, після чого Тімур плакав. Коли Тімур зник, мати продовжувала жити своїм життям. Усі в цьому гуртожитку жили дуже відокремлено, а у цієї матері був свій власний круг спілкування, окремий від інших українців. Про те, що у хлопчика є батько, який його шукає, ніхто не знав.

Судом також були досліджені електронні докази у вигляді фото, аудіо та відеоматеріалів, наданих ОСОБА_1 .

Щодо юрисдикції даного спору, суд звертає увагу на наступне.

Першим кроком під час з`ясування питання юрисдикції цього спору є оцінка умов, визначених в статті 5 Гаазької конвенції 1996 року.

Відповідно до статті 5 Гаазької конвенції 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. З урахуванням статті 7 зазначеної Конвенції у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи держави нового звичайного місця проживання.

Стаття 5 Гаазької конвенції 1996 року містить загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.

Поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.

Звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою необхідно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі.

Виходячи з того, що юрисдикція держави у вирішенні цієї категорії спорів пов`язується саме з поняттям постійного (звичайного) місця проживання дитини, обрання якого передувало незаконному переміщенню до іншої держави чи незаконному утриманню в іншій державі, відповідно, суд повинен визначити, чи має право на розгляд цієї справи, виходячи з доведеності позивачем саме факту постійного (звичайного) місця проживання дитини в Україні до її незаконного переміщення (утримування).

Наступник кроком під час вирішення питання про юрисдикції цього спору є зважування умов, визначених у статті 7 Гаазької конвенції 1996 року.

Відповідно до частини першої статті 7 Гаазької конвенції 1996 року у разі неправомірного переміщення або утримання дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримання, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та а) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням або b) дитина не проживе в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі.

Для застосування пункту «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції 1996 року потрібно встановити такі обставини:

1) дитина проживає в іншій державі не менше одного року після того як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини;

2) протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини;

3) дитина адаптувалася до нового середовища.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що позивач є іноземним елементом, а тому дана справа не підлягає розгляду судами України, оскільки Конвенція чітко визначає, що виникнення правовідносин між дитиною та особами, яким належать права піклування про неї (у першу чергу йдеться про батьків), слід пов`язувати саме з законодавством тієї держави, в якій дитина постійно проживає, не зважаючи на те, громадянином якої держави є заявник або особа, яка протиправно утримує дитину. Правові підстави виникнення правового зв`язку між дитиною і особою (установою) визначаються відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала.

Судом встановлено, що з даним позовом позивач звернувся до суду у квітні 2024 року, при цьому до переміщення дитини за межі території України, яке розпочалося у квітні 2022 року через кордон Україна-Польща, дитина проживала у м. Києві, а посвідку на проживання в Естонії отримала лише у листопаді 2023 року.

На підтвердження наявності в Україні постійного (звичайного) місця проживання дитини, позивачем надано характеристику Житлово-будівельного кооперативу «Гігієніст» за адресою: АДРЕСА_1 , а також докази на підтвердження того, що дитина знаходилася під наглядом лікаря, відвідував дитячий садок № 152 та секцію у спортивній школі Національна федерація кіокушин карате України у м. Київ.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що дитина проживає в іншій державі менше одного року після того як було встановлено її місце перебування, суд доходить висновку, що саме відповідний суд України має юрисдикцію щодо вирішення даного спору.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У відповідності до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно ст. 141 СК України та ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Конвенції про права дитини держави-учасниці вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, що є частиною національного законодавства України ,а тому підлягає обов`язковому застосуванню.

Виходячи із преамбули Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей та її положень, головними цілями Конвенції є забезпечення негайного повернення дітей до держав їхнього постійного місця проживання та захист від шкідливих наслідків їх незаконного переміщення до інших держав або незаконного утримування. Суть Конвенції полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини та, зокрема, вивозити її в іншу державу. А у випадку виникнення такої ситуації дитина має бути негайно повернута в державу свого постійного проживання для того, щоб компетентний орган саме цієї держави як держави постійного місця проживання дитини прийняв рішення про визначення місця проживання дитини та участь у її вихованні батьків (інших осіб).

Згідно з правилами статті З Конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.

У статтях 3, 12, 13, 20 Конвенції міститься вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити в поверненні дитини до місця постійного проживання, якщо у ході розгляду справи суд виявить, що:

-заявник фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримування (п. «а» ч. 1 ст. 13);

-заявник дав згоду на переміщення або утримання, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення або утримання (п. «а» ч. 1 ст. 13);

-існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (п. «в» ч. 1 ст. 13);

-дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (ч. 2 ст. 13);

-повернення не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (ст. 20);

-з моменту переміщення пройшло більше року і дитина прижилася у новому середовищі (ч. 2 ст. 12);

-країна, з якої дитину вивезено, не є країною її постійного проживання за законами цієї країни (ст. 3).

Наведені вище факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях дав тлумачення наведених вище положень Конвенції та критеріїв їх застосування судами.

У цій сфері головне питання полягає в тому, чи встановлено справедливу рівновагу між конкуруючими інтересами - дитини, двох батьків та публічного порядку - в межах розсуду, якими користуються держави в таких питаннях, однак з врахуванням того, що найкращі інтереси дитини повинні бути пріоритетним міркуванням (справа «Гнаоре проти Франції», § 59).

Завдання оцінки найкращих інтересів дитини у кожній індивідуальній справі покладається на національні органи «Інтересами дитини», перш за все, є наступні два: збереження зв`язків з родиною, якщо не встановлено, що ці зв`язки є небажаними, та можливість розвитку у здоровому середовищі (як приклад Постанова Великої Палати Європейського Суду у справі «Ельсхольц проти Германії» (Elsholz v. Germany), скарга № 25735/94, § 50, ECHR 2000-VIII, і Постанова Європейського Суду у справі «Маршалек проти Чеської Республіки» (Marsalek v. Czech Republic) від 04 квітня 2006 року, скарга № 8153/04, § 71). Найкращі інтереси дитини з точки зору перспективи особистого розвитку залежать від багатьох індивідуальних обставин, зокрема, його віку та рівня зрілості, присутності або відсутності його батьків, оточуючого середовища та вражень.

Рішення про повернення дитини не може прийматися автоматично або механічно із застосуванням Гаазької конвенції, як про те свідчить наявність в цьому акті ряду виключень з зобов`язання повернення дитини, заснованих на розумінні відносно дійсної особистості дитини та його оточення, що показує необхідність застосування судом, який розглядає справу, конкретного підходу до нього (справа «Мамуссо і Вашингтон проти Франції», § 72).

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що дитина була вивезена за межі території України без його згоди, оскільки у пункті 2-3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 з відповідними змінами, визначено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року на території України введено воєнний стан, строк дії якого продовжено і дотепер.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 здійснив перетин кордону України у пункті пропуску Рава-Руська 06.04.2022 року, тобто після введення воєнного стану.

У доповіді Організації Об`єднаних Націй (Graca Machel) про вплив збройних конфліктів на дітей від 26 серпня 1996 року звернуто увагу на тому, що війна становить серйозну небезпеку для фізичного та психічного здоров`я дітей.

Крім того, Верховний Суд сформулював позицію відносно того, що дитина не може бути залишена в небезпечній для її фізичного та психічного здоров`я ситуації, оскільки істотне значення має безпекова ситуація та обмеження, пов`язані із проведенням бойових дій і їх наслідками.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що переміщення дитини за межі території України цілком відповідало нормам чинного законодавства та інтересам дитини.

Щодо незаконного утримання дитини, суд зауважує на тому, що позивач не довів жодними належними та допустимими доказами вказаний факт.

Письмові пояснення ОСОБА_8 без її допиту у судовому засіданні в якості свідка не є належним доказом та не можуть бути взяті судом до уваги.

Також суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що відповідач постійно вчиняє психологічне та фізичне насильство відносно сина, оскільки жодними належними та допустимими доказами це не підтверджено. Досліджені судом електронні докази, а саме фотографії, аудіо- та відеоматеріали не підтверджують здійснення домашнього насильства над дитиною з боку ОСОБА_2 .

Роздруківки повідомлень з телефону між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 також не містять доказів того, що мати здійснює фізичний або психологічний тиск на дитину. Крім того, більшість скріншотів листування у месенджерах суд не бере до уваги, оскільки неможливо достовірно встановити авторів цих листувань, на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд, зокрема у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/21.

Позивачем також надані докази зареєстрованих кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_2 за його заявами. При цьому суд зауважує на тому, що за жодним із зазначених кримінальних проваджень процесуальне рішення не ухвалено.

Щодо доводів позивача про те, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у спілкуванні батька з сином, суд зазначає, що це не є предметом розгляду даної справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, дослідивши докази, надавши їм оцінку, суд доходить висновку, що позовна заява є необґрунтуваною та такою, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 259, 265, 273, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій щодо переміщення та утримання дитини незаконними - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т. С. Журавель