Постанова

від 23.10.2024 по справі 335/29/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 23.10.2024 Справа № 335/29/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/29/24 Головуючий у 1-й інстанції: Романько О.О.

Провадження № 22-ц/807/1372/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою представника Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради Мазуренка Сергія Івановича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2024 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Голіщева Володимира Юрійовича до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суми індексу інфляції заробітної плати та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 в особіпредставника адвоката ГоліщеваВ.Ю. звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що працювала на посаді змінного реєстратора в Комунальному підприємстві «Готель Україна» Запорізької обласної ради відповідно до наказу від 04.10.2019 №18-к «Про прийняття на роботу». На підставі наказу від 16.06.2020 №8-к позивач була звільнена з займаної посади.

З 01.02.2020 по 16.06.2020 позивач жодного разу не отримувала заробітну плату, розрахунок при звільненні з нею не проведено.

У березні 2022 року позивач звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства«Готель «Україна»Запорізької обласноїрадипро стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.06.2022 у справі №336/1426/22 позов задоволено частково, вирішено стягнути з Комунального підприємства«Готель «Україна»Запорізької обласноїрадина користь позивача заборгованість із заробітної плати за період з 01.02.2020 по 16.06.2020 в розмірі 25 913 гривень 34 копійки за вирахуванням податків, зборів, загальнообов`язкових платежів; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3 574 гривні 50 копійок за вирахуванням податків, зборів, загальнообов`язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку з дати звільнення по 16.06.2022 у розмірі 107 388 гривень 00 копійок; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат в розмірі 165 гривень 05 копійок; моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень 00 копійок. Рішення сторонами не оскаржувалося і набрало законної сили 19.07.2022.

Вважає, що факт та обставини прийняття на роботу, а також факт та обставини звільнення позивача із займаної посади встановлені Шевченківським районним судом м. Запоріжжя і закріплені у його рішенні від 17.06.2022 у справі № 336/1426/22, де брали участь ті самі позивач та КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребують доказування при розгляді іншої справи.

У подальшому ухвалою цього ж суду від 10.11.2023 у цій же справі боржника КП «Готель«Україна» Запорізькоїобласної радибуло замінено на нового боржника, правонаступника КП «Готель«Україна» Запорізькоїобласної ради Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради.

Вищевказане судове рішення фактично було виконано лише 09.12.2023, коли на розрахунковий рахунок позивача надійшли усі присуджені судом суми, у тому числі заборгованість із заробітної плати та грошова компенсація за невикористану відпустку.

Таким чином, повний розрахунок із позивачем здійснено роботодавцем лише 09.12.2023.

Отже, вважає, що з урахуванням рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.06.2022 у справі №336/1426/22, за яким стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.06.2020 по 16.06.2022 вже вирішено, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за наступний період: з 17.06.2022 по день фактичного розрахунку 09.12.2023.

Позивач була звільнена із займаної посади 16.06.2020, а тому у даному спорі, в силу положень частини першої статті 58 та частини третьої статті 22 Конституції України, слід застосовувати норми законодавства, що були чинні станом на 16.06.2020.

Заробітна плата позивача у квітні 2020 року становила 4 350,01 грн. за 154 робочих годин, заробітна плата у травні 2020 року 4 749,70 грн. за 168 робочих годин. Розрахунок середньогодинної заробітної плати складає: (4 350,01+4 749,70)/(154+168) = 9 099,71/322 = 28,26 грн. Тривалість роботи позивача протягом тижня становить 40 годин.

Вищевказаний розмір, розрахунок середньогодинної заробітної плати та тривалість роботи позивача встановлено Шевченківським районним судом м. Запоріжжя і закріплено у його рішенні від 17.06.2022 у справі №336/1426/22, де брали участь ті самі позивач та КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребують доказування при розгляді іншої справи.

З 17.06.2022 по 09.12.2023 минуло 77 тижнів, тобто (77 х 40) 3 080 робочих годин, а тому станом на день фактичного розрахунку (09.12.2023) середній заробіток за час затримки розрахунку становить: 28,26 х 3080 = 87 040,80 грн.

Невиплатою заробітної плати та інших виплат у строки, передбачені законом, позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає у переживаннях, викликаних порушенням права на оплату праці, необхідністю додавання зусиль для організації свого життя, забезпечення себе та членів своєї сім`ї, яка підлягає відшкодуванню відповідачем. Тривале емоційне напруження позивача через невиплату присуджених судом грошових коштів призвело до її моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації життя. Все це було спричинено внаслідок порушення відповідачами законних прав позивача на своєчасне отримання відповідних грошових коштів за трудовим законодавством.

Затримка у виплаті заробітної плати та інших належних виплат, у тому числі при звільненні, призвела до погіршення життєвих умов позивача та моральних страждань. Позивач була позбавлена свого законного джерела доходу, а отже позивач була позбавлена засобів для існування, що також завдало їй моральної шкоди. Таким чином, вважає, що з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода, розмір якої позивач оцінює у 5 000,00 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд стягнути солідарно з Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради та Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 17.06.2022 по 09.12.2023 в розмірі 87 040 гривні 80 копійок, суму індексації заробітної плати в розмірі 9 376 гривень 50 копійок, моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень 00 копійок та понесені судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Голіщева Володимира Юрійовича до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суми індексу інфляції заробітної плати та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.06.2022 по 09.12.2023 у розмірі 87 040 гривні 80 копійок, суму індексації заробітної плати в розмірі 9 376 гривень 50 копійок, моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень 00 копійок, а всього 101 417 гривень 30 копійок.

Стягнуто з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 гривень 00 копійок.

Стягнуто з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради судовий збір на користь держави у сумі 918 гривень 54 копійки.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «Україна» відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в межах суми платежу за один місяць.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради Мазуренко С.І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, стягнути з позивача судові витрати.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що 19.07.2022 року набули чинності зміни в ч. 1 ст. 117 КЗпП України, за якою середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку виплачується працівникові не більш як за шість місяців. Проте, суд помилково застосував норму в редакції, яка діяла до 19.07.2022 року та не передбачала часових обмежень у здійсненні такої виплати, оскільки позивач звернулась до суду після внесення змін в ст. 117 КЗпП України.

Крім того, позивач була звільнена із займаної посади 16.06.2020, таким чином рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.06.2022 у справі № 336/1426/22 охоплено максимально встановлений чинною нормою статті 117 КЗпП України період, за який може бути нараховано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (з 16.06.2020 по 16.06.2022, що перевищує 6 місяців).

Також суд не врахував, що позивач з вимогою про стягнення індексації заробітної плати звернулася до суду з пропуском тримісячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Щодо задоволення моральної шкоди, скаржник вважає, що суд підійшов до вирішення цього питання формально, обмежившись обґрунтуванням загальними фразами та не дослідивши в чому саме полягає зміна способу та укладу життя позивача та якими доказами підтверджується її завдання.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення,а рішеннясуду першоїінстанції-без змін,з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідност. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, застосовуючи положення КЗпП України в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, виходив із того, що у даному випадку судом не встановлено обставин, які би свідчили, що позивач у цій справі у спірних трудових правовідносинах діяла не добросовісно, або зловживала своїми правами, а тому, з урахуванням також і тієї обставини, що відповідачем не заявлялось про зменшення суми компенсації за несвоєчасний розрахунок, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід задовольнити у повному обсязі. Суд вважав обґрунтованими також вимоги позивача про стягнення індексації заробітної плати. За таких обставин, враховуючи характер, тривалість та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважав обґрунтованим розмір моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн.

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист правлюдиниіосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15ЦивільногокодексуУкраїни (далі ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 07.10.2019 ОСОБА_2 працювала на посаді змінного реєстратора (наказ № 18-к від 04.10.2019), Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, робота основна.

Наказом №8-к від 16.06.2020 позивач звільнена з займаної посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.

З 01.02.2020 по 16.06.2020 позивач жодного разу не отримував заробітну плату, розрахунок при звільнені з нею не проведено.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.06.2022 у справі № 336/1426/22 стягнуто з Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради на користь позивача заборгованість із заробітної плати за період з 01.02.2020 по 16.06.2020 в розмірі 25 913 гривень 34 копійки за вирахуванням податків, зборів, загальнообов`язкових платежів; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3 574 гривні 50 копійок за вирахуванням податків, зборів, загальнообов`язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку з дати звільнення по 16.06.2022 у розмірі 107 388 гривень 00 копійок; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат в розмірі 165 гривень 05 копійок; моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень 00 копійок.

Рішення сторонами не оскаржувалося та набрало законної сили 19.07.2022.

У цьому рішенні суду по справі № 336/1426/22 суд виходив із того, що відповідно до довідки та розрахунків відповідача, заробітна плата позивача у квітні 2020 року становила 4 350,01 грн. за 154 робочих годин, заробітна плата у травні 2020 року - 4 749,70 грн. за 168 робочих годин. Розрахунок середньогодинної заробітної плати складає: (4350,01+4749,70) / (154+168) = 9099,71/ 322 = 28,26 грн. Тривалість роботи позивача протягом тижня, згідно довідки відповідача, становить 40 годин.

Згідно з п.1.3 Статуту КП «Готель «Україна» ЗОР підпорядковане, підзвітне та підконтрольне ЗОР.

Відповідно до п. 4.1. Статуту підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків згідно з чинним законодавством, може мати реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби України, круглу печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, штампи, а також бланки з власними реквізитами.

Пункт 4.4. Статуту передбачає, що підприємство несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 10.2. Статуту підприємство втрачає право юридичної особи і визнається таким, що припинилося, з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про його припинення.

Запорізька обласна рада 15.02.2022 прийняла рішення № 10 про припинення КП «Готель Україна» ЗОР шляхом приєднання до КП «Універс» ЗОР.

Згідно запису № 1001031270036000282 Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб, з 06.05.2022 Комунальне підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради згідно рішення засновників щодо припинення юридичної особи в результаті реорганізації знаходиться в стані припинення. Його правонаступником є Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради.

У подальшому ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.11.2023 у справі № 336/1426/22 заміненоборжника Комунальне підприємство «Готель Україна» Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 05907549, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 162А) у виконавчих провадженнях №№ 69539846, 69539857, 69539865, 69539876, 69539884 з примусового виконання виконавчих листів № 336/1426/22, виданих 19.07.2022 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, на правонаступника - Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 13622246, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За правилами статті 116КЗпПУкраїни (в редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117КЗпПУкраїни (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, передбачене статтею 117КЗпПУкраїни відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом №2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117КЗпПУкраїни викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку,але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України№2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117КЗпПУкраїни набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленимиЦивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписівстатті 117 КЗпП Україниу редакції, яка діяла до набрання чинностіЗаконом № 2352-ІХ.

Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той часстаття 117 КЗпП Українине обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Так, відповідно достатті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно ізЗаконом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другоїстатті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Незважаючи на визначення приписамистатті 117 КЗпП Україниневиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписамистатті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованихстаттею 117 КЗпП Україниу цій справі, є 16.06.2020 - дата звільнення позивача.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписистатті 117 КЗпП Українив редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності закону Законом №2352-ІХ.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.06.2023 у справі № 638/6855/20 викладено правовий висновок, відповідно до якого положення статей 116, 117 КЗпП України мають застосовуватись в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Таких висновків дійшов також Верховний Суд у постанові від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23.

Аналізуючи правове регулювання, що діяло у зазначені періоди,Верховний Суд дійшов висновку, що за таких обставин, у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19 липня 2022 року необхідно застосовувати приписистатті 117 КЗпП Україниу редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не передбачала строкових обмежень, а тому має бути застосований принцип співмірності, окреслений у наведеній практиці Верховного Суду.

Проте підстав обмежувати період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьома місяцями немає, через незастосовність до спірних правовідносини приписівстатті 117 КЗпП Українив редакціїЗакону № 2352-ІХ.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституцій суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року, №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2019 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правого акта не може поширюватися на правововідносини, які виникли до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиним виняток з даного правила, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняття більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).

На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно правового акту у часі, доцільно зробити висновок про те, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції застосував статтю 117 КЗпП України в старій редакції, без урахування змін до законодавства, які відбулися 01 липня 2022 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», є безпідставними, так як суд першої інстанції керувався нормами права у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до набрання чинності вказаних змін.

Судом встановлено, що при звільненні позивача з роботи КП «Готель «Україна» не здійснило з позивачем повного розрахунку. Заборгованість по заробітній платі була виплачена позивачу на виконання рішення суду від 17.06.2022 лише 09.12.2023. При цьому, рішенням суду від 17.06.2022 було вирішено питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з дати звільнення по 16.06.2022.

Обчислення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, провадиться судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КабінетуМіністріввід08.02.1995року№100 (далі - Порядок).

Абзацом третім пункту 2 наведеного Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Заробітна плата позивача у квітні 2020 року становила 4 350,01 грн. за 154 робочих годин, заробітна плата у травні 2020 року 4 749,70 грн. за 168 робочих годин.

Розрахунок середньогодинної заробітної плати складає: (4350,01+4749,70) /(154+168) = 9099,71/322 = 28,26 грн. (з врахуванням простою).

Тривалість роботи позивача протягом тижня становила 40 годин.

Вищевказаний розмір, розрахунок середньогодинної заробітної плати та тривалість роботи позивача встановлено Шевченківським районним судом м. Запоріжжя і закріплено у його рішенні від 17.06.2022 у справі №316/1426/22.

З 17.06.2022 по 09.12.2023 минуло 77 тижнів, тобто (77 х 40) 3080 робочих годин, а тому станом на день фактичного розрахунку (09.12.2023) середній заробіток за час затримки розрахунку становить: 28,26 х 3080 = 87 040,80 грн.

Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що з КП «Універс» Запорізької обласної ради на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку з 17.06.2022 по 09.12.2023 в розмірі 87 040,80 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що вказаний розрахунок здійснено відповідно до вищезазначеного Порядку, не спростовано відповідачем протягом розгляду справи ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій.

Щодо доводів апеляційної скарги про нібито остаточне вирішення спірних правовідносин прийнятим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.06.2022 у справі №316/1426/22 і втрати права позивача на стягнення середнього заробітку за наступний період, який розпочався після 16.06.2022, то слід зауважити, що предмет спору у справі № 316/1426/22 та у цій справі є різними і включають у себе стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за два різні періоди, а тому, зважаючи на приписи ст. 117 КЗпП України, чинні на момент звільнення позивача (16.06.2020), позивач не втратила право на стягнення середнього заробітку за період з 17.06.2022 по 09.12.2023.

Щодо стягнення суми індексації заробітної плати.

Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає в новій редакції з наступними змінами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи.

Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення проводиться згідно із вимогами 4 статті Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено також частиною п`ятою статті 95 КЗпП України.

Таким чином, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників і визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Відповідно до розрахунку, що долучений до матеріалів справи представником позивача, індексація заробітної плати проведена за період з березня 2021 року по грудень 2022 року включно, і її розмір становить 9376 грн. 50 коп. Такий розмір індексації обраховано відповідно до вимог чинного законодавства та за період, з урахуванням п. 3 Перехідних положень Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», яким у 2023 році зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Посилання апелянта на пропуск позивачем тримісячного строку на звернення до суду із вимогою про стягнення суми індексації, за ст. 233 КЗпП України від 19.07.2022 року є безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Спірні правовідносини виникли у день звільнення позивача з роботи у КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради та продовжувались тривалий час, а відтак, у даному випадку слід застосовувати положення ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, з метою недопущення погіршення становища працівника, права якого були порушені роботодавцем.

Отже, у даному спорі суд першої інстанції законно та обґрунтовано застосував редакцію статей 116, 117, 233 КЗпП України, чинну на момент виникнення спірних правовідносин 16.06.2020, що цілком відповідає законодавству України, узгоджується з офіційними тлумаченнями Конституційного Суду України та правовими висновками Верховного Суду.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України, у редакції яка діяла на час звільнення позивача з роботи та ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Судом було встановлено, що внаслідок протиправних дій відповідачів, порушення законних прав позивача на своєчасне отримання присудженої рішенням суду заборгованості по заробітній платі та інших виплат, що тривало у період з часу ухвалення судового рішення до проведення повного розрахунку із позивачем, було порушено звичний для позивача уклад життя, що призвело до тривалого емоційного напруження позивача, її моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації свого життя, погіршення її життєвих умов, оскільки позивач була позбавлена свого законного джерела доходу та засобів для існування.

За таких обставин, враховуючи характер, тривалість та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню на суму 5 000,00 грн.

Посилання у скарзі на те, що суд не дослідив в чому саме полягає зміна способу та укладу життя позивача та якими доказами підтверджується її завдання є безпідставними, оскільки суд першої інстанції мотивував задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди, посилаючись на тривалість проведення повного розрахунку з позивачем.

При визначені розміру моральної шкоди не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не піддається математичним формулам. Крім того, розмір моральної шкоди не залежить від розміру майнової шкоди.

При цьому, відповідачем не доведено, що така тривала несплата коштів сталася не з його вини.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок затримки розрахунку.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради Мазуренка Сергія Івановича залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 04 листопада 2024 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

Е.А. Онищенко