Постанова

від 29.10.2024 по справі 916/3234/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3234/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.,

секретар судового засідання: Алієва К.О.

за участю представників учасників справи:

від АТ КБ «Приватбанк» Українець О.П.,

від ТОВ «Агрофірма «Гаван» Плюс» - Уланівський С.Є.,

від ОСОБА_1 не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.09.2024 про відмову у забезпеченні позову

у справі № 916/3234/24

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Гаван» Плюс»;

2. ОСОБА_1 ;

про: стягнення солідарно 11923061,72 грн,

ВСТАНОВИВ

У липні 2024 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі Банк) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Гаван» Плюс» (далі ТОВ «Агрофірма «Гаван» Плюс») та ОСОБА_1 загалом 11923061,72 грн заборгованості за кредитним договором.

В процесі розгляду справи Банк подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт у межах ціни позову на належний ТОВ «Агрофірма «Гаван» Плюс» транспортний засіб: марка VOLKSWAGEN, модель CRAFTER, рік випуску 2019, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 .

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.09.2024 у даній справі задоволенні заяви Банка про забезпечення позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що надані заявником документи, а саме: інформаційна довідка з Українського Бюро Кредитних Історій та витяг з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів - не є належними та допустимими доказами, які б свідчили, що вказаний транспортний засіб дійсно належить на праві власності відповідачу.

Не погодившись з ухвалою суду, Банк подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги Банк посилається на те, що суд дійшов помилково та передчасного висновку про недоведеність позивачем факту належності відповідачу на праві власності транспортного засобу, накласти арешт на який просить Банк.

Крім того, скаржник зазначає, що з метою утруднення виконання рішення суду відповідачем вчинялись дії з продажу двох інших транспортних засобів.

Також, посилаючись на постанову Об`єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, Банк зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області копії матеріалів справи № 916/3234/24, необхідних для розгляду апеляційної скарги, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження копій матеріалів до суду апеляційної інстанції.

25.09.2024 копії матеріалів даної справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від за апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 24.10.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з належними доказами його направлення іншим учасникам справи), роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 24.10.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу № 916/3234/24 до розгляду на 29.10.2024 о 16:45 год.

14.10.2024 від Банка надійшла заява про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка ухвалою суду від 16.10.2024 задоволена.

23.10.2024 від ТОВ «Агрофірма «Гаван» Плюс» також надійшла заява про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка ухвалою суду від 23.10.2024 задоволена.

23.10.2024 від ТОВ «Агрофірма «Гаван» Плюс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому викладені заперечення проти її задоволення. Відповідач зазначає, серед іншого, що підприємство та його виробничі потужності знаходяться на тимчасово окупованих територіях; представник позивача у своїй заяві замовчує той факт, що в забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором між сторонами укладено договір застави обладнання - сільськогосподарської техніки, вартість якої повністю покриває грошові вимоги позивача; відповідачем ще задовго до подання позову були продані автомобілі, про які зазначає Банк; станом на день винесення оскаржуваної ухвали, відповідач дійсно не є власником вказаного транспортного засобу, а тому на нього і не може бути накладено арешт.

В судове засідання в режимі відеоконференції з`явилися представники Банка та ТОВ «Агрофірма «Гаван» Плюс».

Представник позивача просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.09.2024 у даній справі, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Представник ТОВ «Агрофірма «Гаван» Плюс» заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду без змін.

Представник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали оскарження ухвали, апеляційну скаргу, відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту у межах ціни позову на належний ТОВ «Агрофірма «Гаван» Плюс» транспортний засіб.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами у відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 3, 4 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже для вжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно, суд має встановити належність вказаного майна саме відповідачу.

У заяві про забезпечення позову Банк зазначає, що транспортний засіб (VOLKSWAGEN, CRAFTER, рік випуску 2019, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 ) на праві власності належать ТОВ «Агрофірма «Гаван» Плюс» і на підтвердження цих обставин надає:

- інформаційну довідку з Українського Бюро Кредитних Історій №req2#000982267604 від 04.09.2024 за кодом 35836889;

- витяг з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів по VIN коду ТЗ: WV1ZZZSYZK9061767;

- скрін інформацію про наявність дійсного страхового полісу, з якої вбачається, що автомобіль станом на 04.09.2024 має дійсний поліс страхування №217208410.

Оцінюючи інформаційну довідку Українського Бюро Кредитних Історій, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 1, 2, 6 ст. 341 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що інформація про зареєстровані транспортні засоби та їх власників, належних користувачів, що міститься у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України, є відкритою та загальнодоступною.

Для фізичних та юридичних осіб інформація з Єдиного державного реєстру транспортних засобів надається шляхом пошуку за суб`єктом (власником транспортного засобу) в електронній формі через офіційний веб-сайт органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації та обліку транспортних засобів, за умови ідентифікації такої особи (фізичної або юридичної) з використанням засобів електронної ідентифікації, що мають високий або середній рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», чи в паперовій формі шляхом подання заяви особисто або направлення її поштою до органів Міністерства внутрішніх справ України. Інформація з Єдиного державного реєстру транспортних засобів надається у порядку і за формою, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Інформація про зареєстрований транспортний засіб чи його власника, належного користувача, отримана в електронній чи паперовій формі відповідно до законодавства за допомогою програмних засобів ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів, є офіційною та використовується відповідно до законодавства.

Процедуру ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі ЄДРТЗ) визначає Порядок ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2020 за №779 (далі Порядок).

Згідно з п. 3 розділу ІІ Порядку до ЄДРТЗ уноситься інформація про транспортні засоби, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, відомості про їх власників (співвласників), належних користувачів, закріплені номерні знаки та реєстраційні документи на такі транспортні засоби (далі об`єкти обліку).

Пунктами 6, 7 розділу ІІ Порядку встановлено, що До ЄДРТЗ уносяться такі відомості про власника (співвласника) транспортного засобу: 1) прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження; 2) повне найменування та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (для юридичних осіб); 3) адреса реєстрації місця проживання фізичної особи або адреса місцезнаходження юридичної особи; 4) назва, серія (за наявності), номер, дата видачі документа, що посвідчує особу, та найменування органу, який його видав; 5) реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків відповідно до закону).

До ЄДРТЗ уносяться такі відомості про транспортний засіб: 1) марка; 2) модель; 3) тип (за призначенням); 4) тип (за конструкцією); 5) категорія; 6) тип кузова; 7) колір; 8) рік випуску; 9) номерний знак; 10) кількість дверей; 11) кількість місць; 12) номер кузова; 13) номер рами (шасі); 14) ідентифікаційний номер (VIN); 15) номер двигуна; 16) об`єм двигуна; 17) потужність двигуна (за наявності такої інформації в поданих документах); 18) кількість циліндрів (за наявності такої інформації в поданих документах); 19) вид пального; 20) екологічні норми (за наявності такої інформації в поданих документах); 21) маса без навантаження; 22) повна маса; 23) показники одометра (за наявності такої інформації); 24) дата першої державної реєстрації; 25) дата державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку; 26) серія, номер та дата видачі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (тимчасового реєстраційного талона); 27) особливі відмітки свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; 28) реквізити документів, що підтверджують правомірність придбання, отримання, увезення, митного оформлення; 29) реквізити документів, що підтверджують відповідність конструкції встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів (за наявності).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 260 «Про деякі питання надання інформації про зареєстровані транспортні засоби, їх власників та належних користувачів» затверджено Порядок надання фізичним та юридичним особам інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів стосовно зареєстрованих транспортних засобів, належних користувачів, п. 1 розділу «Загальні питання» якого передбачено, що цей Порядок визначає механізм надання фізичним та юридичним особам інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі Реєстр) стосовно зареєстрованих транспортних засобів, належних користувачів.

Пунктом 2 вищевказаного Порядку встановлено, що відомості з Реєстру надаються: 1) в паперовій формі - територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - уповноважений орган МВС) у вигляді витягу з Реєстру; 2) в електронній формі: у форматі витягу з Реєстру або в іншому форматі, визначеному в договорі між адміністратором Реєстру та юридичною особою, в установленому законодавством порядку; програмними засобами ведення Реєстру у форматі витягу з нього через офіційний веб-сайт МВС.

Відповідно до п. 4 указаного Порядку витяг з Реєстру надається на запит будь-якої фізичної або юридичної особи за умови ідентифікації такої особи. Відомості з Реєстру про належного користувача транспортного засобу надаються фізичній чи юридичній особі, за якою такий транспортний засіб зареєстрований (уповноваженій нею особі), особі, якій видано тимчасовий реєстраційний талон, належному користувачу.

Отже, саме інформація з Єдиного державного реєстру транспортних засобів є належним доказом на підтвердження обставин щодо власника того чи іншого транспортного засобу.

Водночас, надана позивачем інформаційна довідка з Українського Бюро Кредитних Історій не містить інформації щодо джерела наведених у ній відомостей, а надана позивачем роздруківка про перевірку чинності полісу внутрішнього страхування взагалі не містять інформації про власника зазначеного у неї транспортного засобу, з огляду на що вказана Інформаційна довідка та роздруківка не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження обставин щодо власника транспортного засобу. Щодо витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів по VIN коду ТЗ: WV1ZZZSYZK9061767, колегія суддів зазначає, що він (витяг) також не містить жодних відомостей щодо власника транспортного засобу (VOLKSWAGEN, CRAFTER, 2019, НОМЕР_1 , WV1ZZZSYZK9061767).

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про недоведеність Банком факту належності відповідачу на праві власності транспортного засобу, накласти арешт на який просив Банк у заяві, відповідно, про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Ухвала Господарського суду Одеської області від 09.09.2024 про відмову у забезпеченні позову відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, отже не можуть бути підставою для її задоволення.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 09.09.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі № 916/3234/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови складено 04.11.2024.

Головуючий суддяН.С. Богацька

суддіН.М. Принцевська

Я.Ф. Савицький