Постанова

від 24.10.2024 по справі 917/866/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року м. Харків Справа № 917/866/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Крестьянінов О.О.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "ОЛЬГА" (вх.№2059 П/2) та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" (вх. № 2061 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Пушко І.І.) у справі № 917/866/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО", м.Павлоград, Дніпропетровська область,

до Приватного сільськогосподарського підприємства "ОЛЬГА", село Перегонівка, Кобеляцький район, Полтавська область,

про стягнення 539 548,68 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі №917/866/24 позов Приватного сільськогосподарського підприємства "ОЛЬГА" задоволено частково. Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства "ОЛЬГА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" 44733,09 грн пені, 341445,51 грн штрафу, 5792,68 грн витрат по сплаті судового збору, 9766,78 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.

Вказане рішення місцевого господарського суду з посиланням на приписи статей 11, 509, 525, 526, 530, 546, 610-612, 629, 655, 712 ЦК України, статей 173, 216, 230, 231 ГК України мотивоване, зокрема, тим, що:

- враховуючи умови пункту 7.2 договору позивач правомірно нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за час прострочення зобов`язання з поставки товару з 19.04.2024 по 23.05.2024 на суму вартості непоставленого товару - 1707227,57 грн, отже вимоги позивача про стягнення з відповідача 44733,09 грн пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню;

- враховуючи не відвантаження товару на автотранспорт покупця, що прибув для відвантаження, відповідно до пункту 7.3 договору позивач правомірно нарахував відповідачу штраф у розмірі 20% від вартості не відвантаженого товару, отже позов в частині стягнення 341445,51 грн штрафу є обґрунтованим та підлягає задоволенню;

- відсутні підстави для стягнення компенсації витрат на направлення автотранспорту на підставі пункту 7.3 договору в розмірі 153370,08 грн, оскільки за висновками суду першої інстанції відповідач завчасно повідомив про відмову від відвантаження товару та позивач міг запобігти виникненню збитків, пов`язаних з направленням автомобілів, а отже відповідно до частини 3 статті 226 ГК України позивач позбавляється права на відшкодування збитків, пов`язаних з направленням автомобілів на відвантаження відповідачем продукції 05.04.2024. Крім того, судом враховано, що відповідно до частини 1 статті 232 Господарського кодексу України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов`язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями;

- щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу, суд першої інстанції з посиланням на приписи статті 551 ЦК України, 233 ГК України дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявності обставин, за яких суд може зменшити розмір неустойки (зокрема, відповідач не надав будь-яких доказів, які б свідчили про його фінансовий стан, не довів, що розмір стягуваного штрафу є непомірним тягарем для нього, судом взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, а також те, що визначений умовами договору розмір штрафу не є надмірно великим);

- за висновками суду першої інстанції, у зв`язку із частковим задоволенням позову судові витрати на професійну правничу допомогу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: на відповідача покладаються судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 14314,88 грн, а на позивача - 4548,10 грн витрат відповідача на професійну правничу допомогу, а тому у відповідності до вимог частини 11 статті 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9766,78 грн (14314,88 - 4548,10).

Приватне сільськогосподарське підприємство "ОЛЬГА" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі № 917/866/24 в частині стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "ОЛЬГА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" 44733,09 грн пені, 341445,51 грн штрафу, 5792,68 грн витрат по сплаті судового збору, 9766,78 грн витрат на професійну правничу допомогу і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволені позовних вимог до відповідача щодо стягнення пені у розмірі 44733,09 грн та 341445,51 грн штрафу (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу відповідно); стягнути з позивача понесені Приватним сільськогосподарським підприємством "ОЛЬГА" судові витрати, а саме сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн.

Також апелянт просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі №917/866/24, як такий, що пропущений з поважних причин, враховуючи отримання апелянтом повного тексту оскаржуваного судового рішення через систему "Електронний суд" 08.08.2024.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається, зокрема, на те, що застосовуючи до відповідача штрафні санкції суд першої інстанції не взяв до уваги умови договору та специфікації в сукупності, а тому дійшов помилкового висновку щодо невиконання зобов`язання відповідачем. За твердженням скаржника, за умовами договору та специфікації строк для відвантаження товару визначений саме для покупця, який був зобов`язаний своїми силами та за свій рахунок вивезти товар за умови попереднього направлення про це листа. Відповідач наголошує на тому, що про неможливість відвантаження товару саме 05.04.2024 було завчасно повідомлено позивача задля узгодження розбіжностей по ціні товару. Вважає, що оскільки конкретні строки відвантаження договором для відповідача не встановлені, а залежать від готовності покупця відвантажити товар, то ПСП "ОЛЬГА" не порушувало строків поставки, а висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.

Заперечуючи проти стягнення пені у розмірі 44733,09 грн відповідач зазначає, що для ПСП "Ольга" не настав обов`язок відвантажити товар після 22-23.03.2024, жодних листів щодо відвантаження товару ПСП "Ольга" не отримувало, в тому числі 19.04.2024, та автомобілі для відвантаження товару покупця не прибували до складу постачальника, а тому останній не може бути притягнутий до відповідальності у вигляді пені за порушення постачальником строків поставки товару згідно пункту 7.2 договору.

Заперечуючи проти стягнення штрафу у розмірі 341445,51 грн відповідач зазначає, що ним було направлено лист щодо не відвантаження товару саме 05.04.2024 у зв`язку із виникненням суперечностей щодо раніше відвантаженого товару та ціни його поставки, що виключає вину постачальника; ПСП "Ольга" повідомило ТОВ "МАСАДО АГРО" про неможливість відвантаження товару 05.04.2024 із роз`ясненням, що таке рішення прийняте за погодженням з представниками покупця у зв`язку із виникненням непорозумінь після перших поставок; сторонами було прийнято компромісне рішення щодо зниження ціни на вже відвантажений товар, але без врегулювання цього питання щодо залишку товару поставка не мала відбуватися, що було погоджено в усному порядку; враховуючи ці обставини та своєчасне повідомлення про неможливість відвантажити товар 05.04.2024 вина ПСП "Ольга" згідно з п. 7.3 договору відсутня.

Крім того, відповідач стверджує про помилковість висновків суду першої інстанції стосовно прибуття автотранспорту покупця для відвантаження товару 05.04.2024, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження цього, а відповідач заперечує той факт, що автомобілі покупця прибували під навантаження товару в цей день.

Також, апелянт вказує на те, що враховуючи пункти 25-27 Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, яка затверджена постановою Держарбітражу від 15.06.1956 № П-6, у разі відмови постачальника відвантажити товар по факту прибуття автотранспорту на склад постачальника повинен був складений спільний акт за участю представників покупця, постачальника та перевізника, як належний доказ на підтвердження не відвантаження товару на автотранспорт покупця, що прибув для відвантаження.

На думку скаржника, в даному випадку суд першої інстанції мав всі правові підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки сплачені за непоставлений товар грошові кошти були повернуті позивачу, відсутні докази завдання збитків позивачу, а тому стягнення з постачальника штрафних санкцій у заявленому розмірі за умови бездіяльності постачальника на відвантаження даного товару в подальшому після 05.04.2024 до 18.04.2024 є надмірним покаранням для відповідача.

Відповідач наголошує, що відмова від відвантаження товару 05.04.2024 була зумовлена саме розбіжностями щодо якості раніше поставленого товару та після врегулювання даного питання товар був би відвантажений, тобто відвантаження було не можливим саме 05.04.2024, але не заперечувалася відповідачем в подальшому, після врегулювання питання щодо якості товару.

Також в апеляційній скарзі відповідачем заявлено вимогу щодо стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 грн, що становить гонорар адвоката за розгляд справи в апеляційній інстанції. На підтвердження понесених витрат до апеляційної скарги додано копію укладеного договору про надання правової допомоги, платіжну інструкцію про сплату коштів та звіт про виконану роботу (акт).

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" також з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі №917/866/24 в частині відмови у стягненні компенсації витрат пов`язаних з направленням автотранспорту (витрати на паливно-мастильні матеріали, витрати на відрядження водія/експедитора й інші витрати, пов`язані з експлуатацією автотранспорту) по маршруту від Покупця до Постачальника і у зворотному напрямку, в розмірі 153 370,08 грн, прийняти у цій частині нове рішення, яким стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "ОЛЬГА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" компенсацію витрат пов`язаних з направленням автотранспорту (витрати на паливно-мастильні матеріали, витрати на відрядження водія/експедитора й інші витрати, пов`язані з експлуатацією автотранспорту) по маршруту від Покупця до Постачальника і у зворотному напрямку, в розмірі 153 370,08 грн, залишити без змін рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі №917/866/24 в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 44 733,09 грн пені, 341 445,51 грн штрафу, змінити рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі №917/866/24 в частині стягнення судових витрат, стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 6 474,58 грн та витрати на професійну правничу допомогу, а саме, оплату за договором про надання правничої допомоги у розмірі 20 000,00 грн та гонорар успіху у розмірі 53 954,87 грн, стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 14000,00 грн.

Водночас апелянт просив поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі №917/866/24, враховуючи отримання апелянтом повного тексту оскаржуваного судового рішення через систему "Електронний суд" 08.08.2024.

Крім того, апелянт просив поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи №917/866/24 роздрукування електронного листа ПСП "ОЛЬГА" з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04 квітня 2024 року, отриманого ТОВ "МАСАДО АГРО" на електрону пошту masado-agro@ukr.net 13:16 год.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається, зокрема, на те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 153370,08 грн компенсації витрат на направлення автотранспорту є необґрунтованим, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, застосовано закон, який не підлягає застосуванню - частину третю статті 226 ГК України, а висновки суду щодо своєчасного попередження про відмову від поставки товару не відповідають встановленим обставинам справи.

За твердженням скаржника, на підтвердження факту направлення автомобілів на адресу складу відповідача позивачем надано копії договору перевезення вантажу № 52 від 01.03.2022, укладеного з перевізником ТОВ "Кращий", акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 120 від 05.04.2024, розрахунку витрат на подання авто вих. № 8 від 05.04.2024 та подорожніх листів вантажного автомобіля № № 7-16 від 04-05 квітня 2024 року; поданими доказами, зокрема, подорожніми листами вантажного автомобіля № № 7-16 від 04-05 квітня 2024 року підтверджується факт направлення перевізником ТОВ "Кращий" вантажних автомобілів на адресу складу відповідача 05.04.2024, прибуття їх за місцем призначення в с. Шенгури Полтавського району Полтавської області та повернення їх на автостоянку ТОВ "Кращий" без завантаження; листом за вих. № 19 від 04.04.2024 ПСП "ОЛЬГА" відмовило покупцю у відвантажені залишку товару, вказаний лист позивач отримав на електронну пошту 04.04.2024 року о 13:16; тобто, виїзд автотранспорту до місця завантаження відбувся раніше ніж відповідач повідомив позивача про відмову у поставці товару. Вважає, що повідомлення про відмову у поставці товару, надіслане покупцю у день відправки автотранспорту до місця завантаження не може вважатися своєчасним попередженням про невиконання зобов`язання, у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції на можливість запобігання збитку є безпідставними та необґрунтованими.

При цьому, посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції з приводу нібито завчасного повідомлення про відмову від відвантаження товару стали відомі позивачу лише після ухвалення оспорюваного рішення, то позивач просить долучити до матеріалів справи роздрукування електронного листа ПСП "ОЛЬГА" з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04 квітня 2024 року, отриманого ТОВ "МАСАДО АГРО" на електронну пошту masado-agro@ukr.net 13:16 год.

Крім того, позивач посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: застосовано норму матеріального права, яка не підлягає застосуванню - частину першу ст. 232 ГК України, та не застосовано, яка підлягає застосуванню - ст. 624 ЦК України, частину другу ст. 232 ГК України. Вказає на те, що законом не заборонено одночасне стягнення штрафних санкцій та відшкодування збитків, а договором передбачено право покупця одночасно вимагати від постачальника сплати пені, штрафу та відшкодування витрат, пов`язаних з направленням автотранспорту, у зв`язку з чим вважає висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат на направлення автотранспорту на підставі пункту 7.3 договору в розмірі 153370,08 грн небунтованими.

Щодо судових витрат у справі вказує на те, що позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 73954,86 грн на підставі договору про надання правової допомоги № 1098 від 08.04.2024, вказана сума витрат складалась з 20000,00 грн вартості послуг адвоката та 53954,87 грн гонорару адвоката (10% від суми, яка буде присуджена на користь клієнта за результатами надання послуг адвоката), проте суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс у зв`язку з розглядом справи № 917/866/24, та які підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, на суму 20000 грн, а тому враховуючи часткове задоволення позовних вимог на відповідача покладено витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 14314,88 грн. Як вказує апелянт, оскільки позивач просить задовольнити позов повністю, то з відповідача мають бути стягнуті судові витрати у повному обсязі, тоді як відповідачу слід відмовити у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу з позивача.

Крім того, в апеляційній скарзі позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача судових витрат в суді апеляційної інстанції на професійну правничу допомогу у розмірі 14000,00 гривень. На підтвердження понесених витрат до апеляційної скарги додано копію специфікації до договору про надання правової допомоги, платіжну інструкцію про сплату коштів та акт надання послуг.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 поновлено Приватному сільськогосподарському підприємству "ОЛЬГА" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі № 917/866/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства "ОЛЬГА" (вх.№2059 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі № 917/866/24; призначено справу до розгляду на 24 жовтня 2024 року о 14:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №104, про що повідомлено учасників справи; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 09.10.2024, з доказами його надсилання апелянту, учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо - до 09.10.2024.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі № 917/866/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" (вх. № 2061 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі № 917/866/24; об`єднано розгляд апеляційних скарг Приватного сільськогосподарського підприємства "ОЛЬГА" (вх.№2059 П/2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" (вх. № 2061 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі №917/866/24 в одному апеляційному провадженні; призначено справу до розгляду на 24 жовтня 2024 року о 14:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №104, про що повідомлено учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 09.10.2024, з доказами його надсилання апелянту, строк до 09.10.2024 для надання письмового ставлення щодо клопотання апелянта про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи №917/866/24 додаткових документів, учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо - до 09.10.2024.

08.10.2024 до суду апеляційної інстанції через підсистему "Електронний суд" від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 12890), в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Ольга" без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі №917/866/24 в частині стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Ольга" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" 44733,09 грн пені, 341445,51 грн штрафу, 5792,68 грн витрат по сплаті судового збору, 9766,78 грн витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на те, що про відмову відповідача від виконання зобов`язань з передання товару свідчать наступні дії: 1) відповідачем направлено листа вих. № 19 від 04.04.2024 зі змісту якого однозначно вбачається, що відповідач відмовляється від відвантаження сільськогосподарської продукції, а не ставить питання про інші строки поставки; 2) після відмови відповідача від відвантаження товару на 05.04.2024 відповідач не повідомив позивача про іншу дату готовності товару до передання у належному місці відповідно до умов, передбачених пунктами 4.1.-4.3. договору та пунктом 6 специфікації №1 до договору, поставка товару не відбулась на цей час; 3) відповідачем повернуто попередню оплату у сумі 1277403,49 грн за платіжною інструкцією №73 від 02.04.2024; 4) відповідачем складено та надіслано позивачу розрахунку коригування №1 від 02.04.2024 до податкової накладної №10 від 20.03.2024 на суму попередньої оплати 1277403,49 грн

Вважає, посилання відповідача на те, що позивачем не надано ТТН є безпідставними, оскільки обов`язок щодо їх складання покладено на відповідача, що узгоджується зі змістом пункту 6 специфікації, де вказано, що кожна партія товару супроводжується оригіналом належно оформленої товарно-транспортної накладної відповідно до вимог нормативно-правових актів України.

Крім того, посилаючись на Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №363 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20 лютого 1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) ТТН складається у разі фактичного передання вантажу перевізнику, так як вантажовідправник, тобто відповідач, відмовився від виконання своїх зобов`язань щодо передачі товару, то ТТН не складається.

Стосовно посилань відповідача на те, що у разі відмови постачальника відвантажити товар по факту прибуття автотранспорту на склад постачальника, мав би бути складений спільний акт відповідно до інструкції №П-6, то слід зазначити, що такий акт складається у разі виявлення нестачі, тобто, поставки товару у меншій кількості, ніж вказана в транспортних і супровідних документах (рахунку-фактурі, специфікації, описи, в пакувальних ярликах та ін.), в той час як зі сторони відповідача мала місце відмова від передачі товару позивачу.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що рішення про те, що товар не буде відвантажений 05.04.2024 начебто було прийняте за погодженням з представниками ТОВ "МАСАДО АГРО" у зв`язку із виниклими непорозуміннями після перших поставок. Однак, такі твердження відповідача є надуманими та не підтвердженими жодними належними та допустимим доказами, ніяких домовленостей про відмову від договору між сторонами не існувало.

У розрізі обставин справи, що розглядається у відповідачем не було доведено поважність та винятковість причини, які перешкоджали би передати позивачу замовлений та оплачений товар. Товар взагалі не було поставлено у строк, передбачений договором через односторонню відмову відповідача від виконання своїх зобов`язань. Через не відвантаження товару, склались обставини, що унеможливлюють виконання ТОВ "МАСАДО АГРО" своїх зобов`язань по контракту контрагента, під який позивач підписував з відповідачем специфікацію, про що покупець повідомив постачальника своїм листом №48 від 03.04.2024 року. Розмір штрафу було погоджено сторонами у договорі поставки, він не є обтяжливим чи надмірним. Враховуючи викладене, відсутні підстави для зменшення судом розміру штрафних санкцій.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 24.10.2024 представник позивача в режимі відеоконференції надав пояснення щодо обставин справи, з урахуванням доводів та вимог своєї апеляційної скарги, підтримав заявлене в апеляційній скарзі клопотання про долучення до матеріалів справи на спростування висновків суду першої інстанції роздруківки електронного листа ПСП "ОЛЬГА" з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04 квітня 2024 року, отриманого ТОВ "МАСАДО АГРО" на електронну пошту masado-agro@ukr.net 13:16 год, просив скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації витрат, пов`язаних з направленням автотранспорту, та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення таких позовних вимог, вирішити питання щодо відшкодування судових витрат.

Присутній в судовому засіданні в режимі відеоконференції представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги позивача, підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, вирішити питання щодо відшкодування судових витрат. Просив відмовити у залученні додаткових доказів доданих позивачем до апеляційної скарги.

Щодо доданих до апеляційної скарги додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).

Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності. Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17.04.2024 у справі № 903/877/20.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції заявником не було зазначено про докази, які не можуть бути подано; причини, з яких докази не можуть бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів.

Наведені в апеляційній скарзі та судовому засіданні обґрунтування щодо не подання відповідного доказу до суду першої інстанції з підстав того, що позивач не міг передбачити на якій підставі буде ухвалено судове рішення, є необґрунтованими, оскільки суд оцінює наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності та надає відповідну оцінку, а відтак не подання стороною тих чи інших доказів, що стосуються предмета спору, носить суб`єктивний характер.

Відтак, заявником не наведено жодної причини об`єктивної неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції та норми, яка б забороняла йому вчиняти такі дії, що виключає процесуальні підстави для дослідження їх апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на викладене, судова колегія не приймає до розгляду вищенаведені додаткові докази, як такі, що подані в суд апеляційної інстанції з недотриманням норм процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 березня 2024 року між Приватним сільськогосподарським підприємством "ОЛЬГА" (далі - постачальник, відповідач, ПСП "ОЛЬГА") та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" (далі- покупець, позивач, ТОВ "МАСАДО АГРО") укладений договір поставки № 19/03-1 (далі - договір; т.1 а.с. 9-11), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупцю сільськогосподарські культури (надалі за текстом - товар), а покупець зобов`язався прийняти такий товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 1.2 договору асортимент, найменування, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначаються в специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього договору.

Постачальник гарантує, що він є підприємством-виробником та, що товар, який постачається за цим договором, вироблений ним, як сільськогосподарським підприємством-виробником і підтверджує, що постачальник займається законною фінансово-господарською діяльністю (п.1.4 договору).

Згідно з пунктом 2.1 договору поставка товару здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов цього договору та специфікацій і включають в себе всі податки, збори та інші обов`язкові платежі та інші витрати постачальника, пов`язані з передачею товару покупцю (вартість тари, упаковки, маркування, зберігання товару, тощо).

Ціна на товар може бути змінена тільки за взаємною згодою сторін шляхом внесення змін до цього договору або відповідної специфікації. Зміна ціни після оплати та/або відвантаження Товару не допускається (п.2.2 договору).

Загальна сума договору визначається як сумарна вартість товару, поставка якого здійснюється відповідно до специфікацій по цьому договору (п.2.3 договору).

Покупець зобов`язаний оплатити товар в наступному порядку:

- попередня оплата в розмірі 86% вартості товару згідно специфікації після виставлення рахунку-фактури постачальником й передачі товару покупцю;

- остаточний розрахунок в розмірі 14% вартості поставленої партії товару протягом 10 робочих днів з моменту здійснення останньої із подій: поставка товару, реєстрація податкової накладної з урахуванням усіх вимог чинного законодавства України, надання постачальником покупцю документів, визначених п. 4.4 (п. 3.2 договору).

Відповідно до пунктів 4.1 - 4.3 договору, товар поставляється постачальником на умовах, вказаних у специфікаціях до цього договору. Постачальник зобов`язаний підготувати до відвантаження товар на своєму складі в момент підписання відповідної специфікації. Постачальник здійснює навантаження авто згідно отриманого листа на відвантаження від покупця.

Згідно з пунктом 4.5 договору обмін документами за цим договором здійснюється електронними документами із застосуванням положень Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закону України "Про електронний цифровий підпис" або документами на паперовому носії з мокрою печаткою та підписом, які мають однакову юридичну силу.

Право власності на товар та всі ризики випадкового пошкодження/знищення товару переходить до покупця після передачі товару в місці поставки в момент підписання покупцем видаткової накладної (п.4.7 договору).

Приймання товару за кількістю здійснюється згідно з Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу від 15.06.1965 П-6, з подальшими змінами та доповненнями (п.4.8 договору).

Приймання товару за якістю здійснюється згідно з Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу від 25.04.1966 № П-7, з подальшими змінами та доповненнями (п.4.9 договору).

Товар вважається поставленим постачальником: по кількості - згідно кількості, зазначеної в товаросупровідних документах, та фактичної кількості, відвантаженої постачальником (якщо така кількість різниться, про що складається відповідний акт); по якості - згідно ДСТУ на товар (п.4.10 договору).

Згідно з пунктом 5.1 договору якість товару, що поставляється за цим договором, має відповідати вимогам, що зазвичай ставляться до такого виду товару та відібраним зразкам, виконаними покупцем. Сторони вправі погодити конкретні вимоги щодо якісних характеристик товару та/або допустимі відхилення показників якості товару від вищевказаних норм, про що зазначається в специфікації.

Покупець вправі самостійно провести лабораторні дослідження щодо якості поставленого товару, шляхом відбору зразків товару під час або після здійснення поставки товару або залучити для цього незалежну експертну організацію (п.5.5 договору).

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 договору покупець зобов`язується: забезпечити своєчасне і належне прийняття товару на умовах цього договору, своєчасно та в порядку, встановленому цим договором, сплатити вартість товару; постачальник зобов`язується: поставити товар належної якості згідно показників ДСТУ .

Згідно з пунктом 7.1 договору у випадку порушення зобов`язання, що виникає з даного договору, винна сторона несе відповідальність, встановлену даним договором і чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 7.2 договору у випадку порушення постачальником строків поставки товару (підготовки товару до відвантаження), постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 % від вартості товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день такого прострочення.

У пункті 7.3 договору передбачено, що у випадку не відвантаження товару з вини постачальника на автотранспорт покупця, що прибув для відвантаження, постачальник відшкодовує покупцю витрати, пов`язані з направленням автотранспорту (витрати на паливно-мастильні матеріали, витрати на відрядження водія/експедитора й інші витрати, пов`язані з експлуатацією автотранспорту) по маршруту від покупця до постачальника і у зворотному напрямку та додатково сплачує штраф у розмірі 20 % від вартості не відвантаженого товару. Підставою для відшкодування витрат та сплати штрафу є рахунок покупця. Постачальник зобов`язується відшкодувати дані витрати та сплатити штраф протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту виставлення покупцем рахунку.

Згідно з пунктом 7.8 договору сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань за договором.

Зміни й доповнення в даний договір можуть бути внесені тільки за згодою сторін, що оформляється додатковою угодою, яка набуває чинності з моменту належного оформлення сторонами, якщо інше не встановлено в самій додатковій угоді або в чинному законодавстві України (п.12.1 договору).

Покупець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку у випадку порушення постачальником зобов`язань, встановлених даним договором, повідомивши постачальника про розірвання договору в письмовій формі за 5 (п`ять) календарних днів до моменту розірвання. При цьому покупець не несе відповідальності за понесені постачальником збитки (п.12.2 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2024, але у будь-якому випадку до повного виконання своїх обов`язків сторонами. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не виявить бажання його розірвати, договір вважається щоразу пролонгованим на один календарний рік та на тих самих умовах (п.п. 11.1, 11.2 договору).

19.03.2024 між сторонами було підписано специфікацію № 1 до договору (далі - специфікація, т.1, а.с. 16), відповідно до пункту 1 якої постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити наступний товар: кукурудза у кількості 700,00 т, ціна без ПДВ 4385,96 грн, сума без ПДВ 3070172,00 грн, ПДВ 14% 429824,08 грн, всього з ПДВ 3499996,08 грн.

Загальна сума по даній специфікації складає 3499996,08 грн, в тому числі ПДВ 14% - 429824,08 грн (п.2 специфікації).

Порядок та строки оплати товару: згідно пункту 3.2 договору (п. 5 специфікації).

Товар поставляється постачальником на умовах FCA (Інкотермс, в редакції 2020 року) - склад постачальника: Полтавська обл., Полтавський р-н., с. Шенгури. Покупець своїми силами та за свій рахунок вивозить товар зі складу постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання відповідної специфікації. Кожна партія товару супроводжується оригіналом належно оформленої товарно-транспортної накладної відповідно до вимог нормативно-правових актів України (п. 6 специфікації).

Після підписання цієї специфікації сторони зобов`язані відвантажити (завантажити) домовлений об`єм товару, а саме 700,00 т. за базовою ціною 5000,00 грн з ПДВ (п. 7 специфікації).

У разі виявлення під час приймання товару на складі покупця перевищення значення показників по вологості та амброзії застосовуються знижки до базової ціни на товар: 11-50 = 1,5%; 51-100 = 3%; 101-250 =5%; сушка не вище 18%; 200 грн - 1% (п. 8 специфікації).

20.03.2024 на виконання умов специфікації та пункту 3.2 договору покупцем було сплачено 86% вартості товару, що складає 3070172,00 грн. Вказане підтверджується платіжною інструкцією № 593 від 20.03.2024 (т.1, а.с. 12).

Враховуючи умови специфікації № 1 від 19.03.2024 постачальник був зобов`язаний не пізніше 18 квітня 2024 року надати товар в розпорядження покупця за місцезнаходженням складу постачальника.

Проте ПСП "ОЛЬГА" лише частково виконало взяті на себе зобов`язання, поставивши покупцю товар у кількості 384,96 тонн на загальну суму 1792768,51 грн, що підтверджується видатковими накладними № 10 від 22.03.2024 на суму 1551488,02 грн (кількість поставленого товару 333,15 тонн) та № 11 від 23.03.2024 на суму 241280,49 грн (кількість поставленого товару 51,81 тонн) (т.1, а.с. 14, 47), а також товарно-транспортними накладними № № 1-13 від 22.03.2024 (т.1, а.с. 85-91).

02.04.2024 постачальник платіжною інструкцією № 73 (т.1, а.с. 25) повернув покупцю залишок коштів в розмірі 1277403,49 грн.

03.04.2024 ТОВ "МАСАДО АГРО" направило на адресу ПСП "ОЛЬГА" листа № 48 (т.1, а.с. 27), в якому повідомило, що планує поставити 10 авто на відвантаження об`єму товару згідно залишку товару за специфікацією № 1 від 19.03.2024 до договору №19/03-1 від 19.03.2014.

У вказаному листі позивач повідомив відповідача, що не відвантаження ним товару унеможливить виконання ТОВ "МАСАДО АГРО" своїх договірних зобов`язань за контрактом з контрагентом, а тому попередив про застосування до нього у відповідності до пункту 7.3 договору штрафу у випадку не відвантаження товару та відшкодування витрат на паливно-мастильні матеріали, витрати на відрядження водія/експедитора та інші витрати, пов`язані з експлуатацією автотранспорту по маршруту від покупця до постачальника і у зворотному напрямку. Також у листі міститься перелік з 10 авто перевізника ТОВ "Кращий".

Листом за вих. № 19 від 04.04.2024 ПСП "ОЛЬГА" відмовило позивачу у відвантажені сільськогосподарської продукції на 05.04.2024 та повідомило ТОВ "МАСАДО АГРО", що у зв`язку із виникненням взаємонепорозумінь після перших поставок, постачальником прийнято і погоджено з представниками покупця рішення про припинення подальшої співпраці та повернення коштів у сумі 1277403,49 грн (т.1, а.с. 24).

На підтвердження факту направлення автомобілів на адресу складу відповідача позивачем надано копії договору перевезення вантажу № 52 від 01.03.2022 (т.1, а.с. 49-50), акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 120 від 05.04.2024 (т.1, а.с. 20-21), розрахунку витрат на подання авто вих. № 8 від 05.04.2024 (т.1, а.с. 22-23) та подорожніх листів вантажного автомобіля № № 7-16 від 04-05 квітня 2024р. (т.1, а.с. 103-112).

Так, 01.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кращий" (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" (замовник) було підписано договір перевезення вантажу № 52, згідно якого перевізник бере на себе зобов`язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж (згідно з транспортною накладною) з місця відправлення до пункту призначення, які вказуються в транспортній накладній, та видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувач), а замовник бере на себе зобов`язання сплатити за перевезення вантажу плату в строк та на умовах, встановлених цим договором або додатками до нього.

Згідно з пунктом 1.4 договору перевезення вантажу № 52, надання послуг з перевезення підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до пункту 2.5 договору перевезення вантажу перевізник зобов`язаний, крім іншого, контролювати отримання відміток в товарно-транспортних накладних про фактичний час прибуття та відправлення автомобілів із пунктів навантаження та вивантаження.

Згідно з пунктом 4.1 договору перевезення вантажу загальна ціна договору складається із вартості послуг, наданих перевізником протягом строку дії договору. Замовник сплачує за послуги з перевезення вантажу за ціною, що вказується в рахунках та актах прийняття-здачі робіт (надання послуг (п.4.3 цього договору)

Згідно акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 120 від 05.04.2024, виконавець ТОВ "Кращий" здав, а замовник ТОВ "МАСАДО АГРО" прийняв роботи (послуги): порожній пробіг за маршрутом: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Яворницького Дмитра, буд. 26/4, споруда 2 - Полтавська область, Полтавський район, с. Шенгури - Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Яворницького Дмитра, буд. 26/4, споруда 2, - на суму 153370,08 грн з ПДВ.

З наданих позивачем подорожніх листів вантажного автомобіля № № 7-16 від 04-05 квітня 2024р. вбачається, що водії вантажних автомобілів 04.04.2024 виїхали за маршрутом до ПСП "Ольга" в с. Шенгури Полтавського району Полтавської області, а саме:

- відповідно до подорожного листа №7 вантажного автомобіля, сідлового тягача MAN НОМЕР_7 з напівпричепом Krone НОМЕР_1 , виїзд із гаражу автомобіля відбувся о 08:05 04 квітня 2024 року, повернення в гараж відбулось о 16:40 05 квітня 2024 року;

- відповідно до подорожного листа №8 вантажного автомобіля, сідлового тягача MAN НОМЕР_8 з напівпричепом Krone НОМЕР_2 , виїзд із гаражу автомобіля відбувся о 08:15 04 квітня 2024 року, повернення в гараж відбулось о 16:45 05 квітня 2024 року;

- відповідно до подорожного листа №9 вантажного автомобіля, сідлового тягача MAN НОМЕР_9 з напівпричепом Koegel НОМЕР_12, виїзд із гаражу автомобіля відбувся о 08:25 04 квітня 2024 року, повернення в гараж відбулось о 16:50 05 квітня 2024 року;

- відповідно до подорожного листа №10 вантажного автомобіля, сідлового тягача MAN НОМЕР_10 з напівпричепом Koegel НОМЕР_3 , виїзд із гаражу автомобіля відбувся о 08:30 04 квітня 2024 року, повернення в гараж відбулось о 16:30 05 квітня 2024 року;

- відповідно до подорожного листа №11 вантажного автомобіля, сідлового тягача MAN НОМЕР_11 з напівпричепом Schwarzmueller НОМЕР_4 , виїзд із гаражу автомобіля відбувся о 08:35 04 квітня 2024 року, повернення в гараж відбулось о 16:00 05 квітня 2024 року;

- відповідно до подорожного листа №12 вантажного автомобіля, сідлового тягача MAN НОМЕР_13 з напівпричепом НОМЕР_5 , виїзд із гаражу автомобіля відбувся о 08:40 04 квітня 2024 року, повернення в гараж відбулось о 16:05 05 квітня 2024 року;

- відповідно до подорожного листа №13 вантажного автомобіля, сідлового тягача MAN НОМЕР_15 з напівпричепом Krone НОМЕР_14, виїзд із гаражу автомобіля відбувся о 08:45 04 квітня 2024 року, повернення в гараж відбулось о 16:10 05 квітня 2024 року;

- відповідно до подорожного листа №14 вантажного автомобіля, сідлового тягача MAN НОМЕР_16 з напівпричепом Koegel НОМЕР_6 , виїзд із гаражу автомобіля відбувся о 08:50 04 квітня 2024 року, повернення в гараж відбулось о 16:15 05 квітня 2024 року;

- відповідно до подорожного листа №15 вантажного автомобіля, сідлового тягача RENAULT НОМЕР_17 з напівпричепом Koegel НОМЕР_18, виїзд із гаражу автомобіля відбувся о 08:55 04 квітня 2024 року, повернення в гараж відбулось о 16:20 05 квітня 2024 року;

- відповідно до подорожного листа №16 вантажного автомобіля, сідлового тягача RENAULT НОМЕР_19 з напівпричепом LANGENDORF НОМЕР_20, виїзд із гаражу автомобіля відбувся о 09:00 04 квітня 2024 року, повернення в гараж відбулось о 16:25 05 квітня 2024 року.

Відповідно до розрахунку витрат на подання авто вих. № 8 від 05.04.2024, сума витрат 153370,08 грн складається з 37808,40 грн витрат на паливно-мастильні матеріали по маршруту, 90000 грн витрат по оренді та 25561,68 грн ПДВ (т.1, а.с.22-23).

На підставі пункту 7.3 договору позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 20% від вартості невідвантаженого товару, який склав 255480,70 грн (1277403,49 грн х 20%), та звернувся до відповідача з претензією вих. № 69 від 22.04.2024 про сплату вказаної суми штрафу та компенсації витрат на направлення автотранспорту у розмірі 153370,08 грн. Також позивач попередив, що у разі непоставки відповідачем товару протягом 7 днів з моменту отримання цієї претензії, позивач буде змушений нарахувати відповідачу пеню згідно умов пункту 7.2. договору (т.1, а.с.30-32).

Проте, залишок товару згідно специфікації № 1 так і не було поставлено позивачу, що не заперечується відповідачем.

Вказані обставини щодо невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару згідно умов договору поставки № 19/03-1 від 19.03.2024 та специфікації № 1 від 19.03.2024 до вказаного договору стали підставою для звернення до господарського суду з даним позовом про стягнення з відповідача 539 548,68 грн, з яких:

- компенсація витрат пов`язаних з направленням автотранспорту (витрати на паливно-мастильні матеріали, витрати на відрядження водія/експедитора й інші витрати, пов`язані з експлуатацією автотранспорту) по маршруту від покупця до постачальника і у зворотному напрямку, в розмірі 153370,08 грн;

- штраф у розмірі 20% від вартості не відвантаженого товару, що складає 341445,51 грн;

- пеня в розмірі 0,1% від вартості товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення поставки товару, що складає 44733,09 гривень.

При цьому в позовній заяві зазначено, що відповідачем не здійснено поставку товару на загальну суму 1707227,57 грн (3499996,08 грн -1792768,51 грн), виходячи з якої позивачем у відповідності до приписів пунктів 7.2, 7.3 договору нараховано штрафні санкції у заявленому розмірі.

Зокрема, позивач вказує, що враховуючи умови договору та специфікації № 1 від 19.03.2024 року відповідач був зобов`язаний не пізніше 18 квітня 2024 року надати товар в розпорядження позивача за місцезнаходженням складу відповідача, проте товар був поставлений частково, а залишок сплачених позивачем коштів - повернуто. Позивач, попередивши відповідача листом від 03.04.2024 про направлення на його адресу 10 авто для відвантаження залишку товару, залучив для перевезення товару ТОВ "Кращий" та сплатив останньому 153370,08 грн згідно договору перевезення вантажу № 52 від 01.03.2022 та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 120 від 05.04.2024.

Натомість, листом вих. № 19 від 04.04.2024 ПСП "ОЛЬГА" відмовило позивачу у відвантажені залишку товару. Вказане стало підставою для нарахування позивачем відповідачу згідно умов договору поставки № 19/03-1 від 19.03.2024 пені та штрафу у розмірі 20% від вартості не відвантаженого товару.

Крім цього, позивачем заявлено вимоги про компенсацію витрат, пов`язаних з направленням автотранспорту по маршруту від покупця до постачальника, які складаються з витрат на паливно-мастильні матеріали по маршруту у розмірі 37808,40 грн, витрат на оренду автомобілів на суму 90 000 грн та 20% ПДВ на суму 25561,68 грн.

Також позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача судові витрати, а саме: 6474,58 грн судового збору за подання позовної заяви до господарського суду та витрати на професійну правничу допомогу, попередній розмір яких становить 20000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти позовних вимог посилаючись на те, що позивачем безпідставно нараховано пеню на зобов`язання, що не є грошовими, а також на те, що відвантаження товару не відбулося за відсутності вини постачальника. Зокрема, відповідач вказує, що він повідомив позивачу про те, що товар не буде відвантажений, до факту можливого виїзду автотранспорту з роз`ясненням, що таке рішення прийняте за погодженням з представниками ТОВ "МАСАДО АГРО" у зв`язку із виникненням непорозумінь після перших поставок. Так, після перших поставок товару (22 та 23 березня 2024 року) ТОВ "МАСАДО АГРО" заявило, що вони не будуть приймати товар за ціною, яка зазначена у видаткових накладних, так як товар нібито не відповідав якості, яка зазначена в умовах договору (вимоги щодо показників вологості зерна).

Також відповідач стверджує, що постачальник і його транспорт не прибували 05.04.24 до складу/пункту відвантаження ПСП "ОЛЬГА" для навантаження, а позовна заява містить лише документи, які підтверджують укладення договору позивачем із перевізником, а не факт здійснення такого приїзду.

Крім цього, відповідач вказує, що за умови, коли суд дійде висновку щодо можливості стягнення штрафу з відповідача, є підстави для зменшення суми штрафних санкцій, з огляду на надмірно високий розмір штрафу та відсутність доказів щодо понесення позивачем збитків.

Також відповідач у відзиві просив суд зменшити витрати позивача на правничу допомогу у зв`язку із неспівмірністю та непропорційністю заявлених витрат з огляду на те, що справа розглядається в суді в порядку спрощеного позовного провадження.

Крім цього, відповідач у відзиві зазначив, що його витрати на правничу допомогу становлять 16000 грн та до винесення рішення по справі ним будуть надані докази на підтвердження понесення таких витрат.

В свою чергу у відповіді на відзив (вх. № 9081) позивач зазначив, що листом ТОВ "МАСАДО АГРО", який додано до відзиву на позовну заяву, покупець повідомив постачальника, що відповідно до Специфікації № 1 від 19.03.2024 до договору № 19/03-1 від 19.03.2024 року, ТОВ "МАСАДО АГРО" завантажило кукурудзу 22 та 23 березня 2024 року у ПСП "ОЛЬГА" у кількості 384,96 т., проте тільки 25,69 т (1 авто) мало показник вологості 14,5, решта товару 359,27 т (14 авто) мала збільшений показник вологості, а тому ТОВ "МАСАДО АГРО" було змушене 359,27 тон кукурудзи (14 авто) відправити на сушку і тільки потім вивантажувати товар на складі. Тобто, покупець у вказаному листі зазначав про перевищення показників вологості отриманої протягом 22 та 23 березня 2024 року кукурудзи та повідомив про понесені у зв`язку з цим витрати. В той же час позивач не відмовлявся від отримання решти товару, за умови, що він буде відповідати вимогам по якості. Крім того, будь які можливі суперечності між сторонами щодо отриманого позивачем товару ніяк не впливають на обов`язок відповідача відвантажити позивачу товар, що залишився непоставленим.

Крім цього, позивач вказує, що ТОВ "МАСАДО АГРО" своїм листом № 48 від 03.04.2024 року повідомило ПСП "ОЛЬГА" про те, що на 05.04.2024 планує поставити 10 авто на відвантаження об`єму згідно залишку по Специфікації № 1. У цьому листі ТОВ "МАСАДО АГРО" надало інформацію про перевізника, перелік авто із вказівкою на марку авто, державні реєстраційні номери транспортних засобів, прізвища та імена водіїв, серії та номер їх посвідчень, а також номери їхніх телефонів. Цим же листом покупець повідомив постачальника про застосування до нього штрафних санкцій, а також відшкодування витрат на паливно-мастильні матеріали, витрат на відрядження водія/експедитора й інших витрат, пов`язаних з експлуатацією автотранспорту по маршруту від покупця до постачальника і у зворотному напрямку відповідно до пункту 7.3. договору № 19/03-1. Проте ПСП "ОЛЬГА" своїм листом вих. № 19 від 04.04.2024 повідомило про відмову від відвантаження сільськогосподарської продукції 05.04.2024, що на думку позивача, свідчить про наявність вини відповідача, так як саме відповідач письмово відмовився від виконання обов`язку з передання товару за договором поставки.

Також позивач у відповіді на відзив зазначив, що загальний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи становить 73954,86 грн, які складаються з вартості послуг з надання правової допомоги у розмірі 20000 грн та гонорару успіху у розмірі 53 954,87 грн, згідно пункту 4 специфікації № 1 від 08.04.2024 до договору про надання правової допомоги № 1098 від 08.04.2024.

02.07.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких він наголошує, що відмова від відвантаження товару 05.04.2024 була зумовлена саме розбіжностями щодо якості раніше поставленого товару та після врегулювання даного питання товар був би відвантажений, тобто відвантаження було неможливим саме 05.04.2024, але не заперечувалося відповідачем в подальшому, після врегулювання питання щодо якості товару.

Відповідач вважає, що оскільки позивач був своєчасно повідомлений постачальником про неможливість відвантаження товару саме 05.04.2024, то відправлення автомобілів до врегулювання дати поставки не може бути підставою для відшкодування збитків, оскільки не зрозуміло, з якою метою такі автомобілі були відправлені, якщо покупець був своєчасно повідомлений про неможливість відвантаження товару саме в цей день.

Крім цього, відповідач заперечив проти стягнення з нього "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, посилаючись на практику Верховного Суду щодо підстав для стягнення таких витрат, а також просив стягнути з позивача витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000 грн та надав докази понесення таких витрат.

06.08.2024 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про часткове задоволення позову (т.1, а.с.130-147).

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційних скарг, виходить з такого.

Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ТОВ "МАСАДО АГРО" про стягнення з ПСП "ОЛЬГА" 44733,09 грн пені, 341445,51 грн штрафу, а також 153370,08 грн компенсації витрат покупця, пов`язаних з направленням автотранспорту до постачальника, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару згідно умов договору поставки № 19/03-1 від 19.03.2024 та специфікації № 1 від 19.03.2024 до вказаного договору.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця поставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі - продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, положення частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

Як вже було зазначено вище, за умовами пункту 1.1 укладеного між сторонами договору поставки від 19.03.2024 № 19/03-1 постачальник (відповідач) зобов`язався поставити та передати у власність покупцю (позивачу) сільськогосподарські культури (надалі за текстом - товар), а покупець зобов`язався прийняти такий товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 1.2 договору асортимент, найменування, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначаються в специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього договору.

Загальна сума договору визначається як сумарна вартість товару, поставка якого здійснюється відповідно до специфікацій по цьому договору (п.2.3 договору).

Пунктом 3.2 договору покупець зобов`язаний оплатити товар в наступному порядку: попередня оплата в розмірі 86% вартості товару згідно специфікації після виставлення рахунку-фактури постачальником й передачі товару покупцю; остаточний розрахунок в розмірі 14% вартості поставленої партії товару протягом 10 робочих днів з моменту здійснення останньої із подій: поставка товару, реєстрація податкової накладної з урахуванням усіх вимог чинного законодавства України, надання постачальником покупцю документів, визначених п. 4.4 (п. 3.2 договору).

Відповідно до пунктів 4.1 - 4.3 договору, товар поставляється постачальником на умовах, вказаних у специфікаціях до цього договору. Постачальник зобов`язаний підготувати до відвантаження товар на своєму складі в момент підписання відповідної специфікації. Постачальник здійснює навантаження авто згідно отриманого листа на відвантаження від покупця.

У специфікації № 1 від 19.03.2024 до договору сторонами погоджено, що постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити наступний товар: кукурудза у кількості 700,00 т, ціна без ПДВ 4385,96 грн, сума без ПДВ 3070172,00 грн, ПДВ 14% 429824,08 грн, всього з ПДВ 3499996,08 грн. Загальна сума по даній специфікації складає 3499996,08 грн, в тому числі ПДВ 14% - 429824,08 грн (п.2 специфікації).

Товар поставляється постачальником на умовах FCA (Інкотермс, в редакції 2020 року) - склад постачальника: Полтавська обл., Полтавський р-н., с. Шенгури. Покупець своїми силами та за свій рахунок вивозить товар зі складу постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання відповідної специфікації. Кожна партія товару супроводжується оригіналом належно оформленої товарно-транспортної накладної відповідно до вимог нормативно-правових актів України (п. 6 специфікації).

Після підписання цієї специфікації сторони зобов`язані відвантажити (завантажити) домовлений об`єм товару, а саме 700,00 т. за базовою ціною 5000,00 грн з ПДВ (п. 7 специфікації).

На виконання умов пункту 3.2 договору та специфікації №1 покупцем було сплачено 86% вартості товару, що складає 3070172,00 грн. Вказане підтверджується платіжною інструкцією № 593 від 20.03.2024 (а.с. 12).

Враховуючи умови пункту 4.1 договору та пунктів 1, 6, 7 специфікації № 1 від 19.03.2024 до цього договору сторони зобов`язані були відвантажити (завантажити) домовлений об`єм товару - кукурудзи, а саме 700,00 т. за базовою ціною 5000,00 грн з ПДВ протягом 30 календарних днів з дати підписання специфікації, тобто до 18.04.2024.

Матеріалами справи підтверджено, що у межах встановленого строку частина товару була поставлена позивачу на загальну суму 1792768,51 грн, а саме:

- згідно видаткової накладної від 22.03.2024 № 10 відповідач поставив та передав у власність покупцю, а покупець прийняв товар - кукурудза у кількості 333,15 т., ціна за одиницю товару без ПДВ 4085,11 грн, всього 1551488,02 грн з ПДВ (т.1, а.с. 14);

- згідно видаткової накладної від 23.03.2024 № 11 відповідач поставив та передав у власність покупцю, а покупець прийняв товар - кукурудза у кількості 51,81 т., ціна за одиницю товару без ПДВ 4085,11 грн, всього 241280,49 з ПДВ (т.1, а.с. 47).

Тобто, у встановлений специфікацією строк відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 1792768,51 грн у кількості 384,96 т.

При цьому, за поясненнями сторін, ціна на товар була встановлена зі знижкою за перевищення значення показників по вологості згідно пункту 8 специфікації, а тому базова ціна на товар була знижена до 4085,11 грн без ПДВ.

Відповідач підписав видаткові накладні № 10 від 22.03.2024 та № 11 від 23.03.2024 без будь-яких зауважень, отже погодився із зазначеною у вказаних видаткових накладних ціною на товар зі знижкою.

Враховуючи погоджені сторонами умови щодо кількості та вартості поставки товару, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично недопоставленим є залишок товару у кількості 315,04 т. (700 т. -384,96 т.), загальна вартість якого, з урахуванням базової ціни 5000,00 грн з ПДВ, становить 1575200,00 грн з ПДВ.

Натомість, визначаючи вартість недопоставленого товару згідно специфікації № 1 на суму 1707227,57 грн позивач помилково виходив лише із загальної суми по даній специфікації, не врахувавши обставини щодо кількості вже поставленого товару з урахуванням зниження базової ціни за такий товар.

Вказане також залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Обставини щодо наявності залишку недопоставленого товару за специфікацією № 1 від 19.03.2024 до договору поставки № 19/03-1 від 19.03.2024 станом на час розгляду даної справи не заперечується відповідачем, проте останній стверджує про відсутність з його боку порушень зобов`язань за таким договором в частині не поставки товару.

Досліджуючи питання наявності (відсутності) підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу та пені у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором з поставки товару, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статі 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

Згідно із частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Питання застосування положень частини четвертої статті 231 ГК України було предметом розгляду Верховним Судом у постанові від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18 (правовідносини між сторонами спору також з договору купівлі-продажу та внаслідок порушення відповідачем строків поставки спричинили наслідки звернення позивача з позовом про стягнення штрафу).

Зокрема, у наведеній постанові Верховний Суд зазначив, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань, встановлення договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Подібний висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19.

Також у постанові від 11.06.2024 у справі № 910/4263/22 Верховний Суд виснував, що в силу наведених вище положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Окрім наведеного, подібні за змістом висновки щодо застосування норми частини четвертої статті 231 ГПК України у подібних правовідносинах стосовно означеного питання, сформовані також Верховним Судом у постановах від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 25.06.2018 у справі № 912/2483/17, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21, від 26.06.2024 у справі № 908/818/22, у яких розглядалися, серед іншого, вимоги про стягнення пені та штрафу за порушення виконання негрошового зобов`язання, розмір яких був встановлений умовами договору.

Колегія суддів враховує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі №911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 917/194/18).

Відповідно до пункту 7.2 договору у випадку порушення постачальником строків поставки товару (підготовки товару до відвантаження), постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 % від вартості товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день такого прострочення.

У пункті 7.3 договору передбачено, що у випадку не відвантаження товару з вини постачальника на автотранспорт покупця, що прибув для відвантаження, постачальник відшкодовує покупцю витрати, пов`язані з направленням автотранспорту (витрати на паливно-мастильні матеріали, витрати на відрядження водія/експедитора й інші витрати, пов`язані з експлуатацією автотранспорту) по маршруту від покупця до постачальника і у зворотному напрямку та додатково сплачує штраф у розмірі 20 % від вартості не відвантаженого товару. Підставою для відшкодування витрат та сплати штрафу є рахунок покупця. Постачальник зобов`язується відшкодувати дані витрати та сплатити штраф протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту виставлення покупцем рахунку.

Як вже було встановлено в цій постанові, пунктами 4.2-4.3 договору поставки передбачено, що постачальник зобов`язаний підготувати до відвантаження товар на своєму складі в момент підписання відповідної специфікації. Постачальник здійснює навантаження авто згідно отриманого листа на відвантаження від покупця.

19.03.2024 шляхом підписання специфікації №1 до вказаного договору сторони домовились, що товар поставляється постачальником на умовах FCA (Інкотермс, в редакції 2020 року) - склад постачальника: Полтавська обл., Полтавський р-н., с. Шенгури. Покупець своїми силами та за свій рахунок вивозить товар зі складу постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання відповідної специфікації (п. 6 специфікації).

З матеріалів справи вбачається, що листом № 48 від 03.04.2024 позивач повідомив відповідачу, що на 05.04.2024 він планує поставити 10 авто на відвантаження залишку товару згідно специфікації № 1 від 19.03.2024, вказавши при цьому перелік з 10 авто перевізника ТОВ "Кращий".

Натомість, відповідач листом за вих. № 19 від 04.04.2024 відмовив відповідачу у відвантажені сільськогосподарської продукції на 05.04.2024.

На підтвердження факту направлення автомобілів на адресу складу відповідача позивачем надано копії договору перевезення вантажу № 52 від 01.03.2022, укладеного з перевізником ТОВ "Кращий", акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 120 від 05.04.2024, розрахунку витрат на подання авто вих. № 8 від 05.04.2024 та подорожніх листів вантажного автомобіля № № 7-16 від 04-05 квітня 2024р.

Поданими доказами, зокрема, подорожніми листами вантажних автомобілів № № 7-16 від 04-05 квітня 2024р. підтверджується факт направлення перевізником ТОВ "Кращий" вантажених автомобілів на адресу складу відповідача, прибуття їх за місцем призначення в с. Шенгури Полтавського району Полтавської області та повернення їх на автостоянку ТОВ "Кращий" без завантаження.

Відповідачем не заперечується обставини щодо отримання від позивача листа № 48 від 03.04.2024 на відвантаження товару 05.04.2024 та відмови постачальника від здійснення такого відвантаження.

Судова колегія зазначає, що статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ст.598 ЦК).

Статтею 599 ЦК України та статтею 202 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належне виконання зобов`язання є одним із фундаментальних принципів цивільного права. Зміст цього принципу полягає в тому, що виконання має бути проведене: 1) належними сторонами; 2) щодо належного предмету; 3) у належний спосіб; 4) у належний строк (термін); 5) у належному місці.

Водночас порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК).

Стаття 612 ЦК визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначені у договорі умови, а прострочення виконання зобов`язання є порушення цих умов.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (частина четверта статті 612 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 220 Господарського кодексу України, на яку посилається скаржник, боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Абзацом першим частини першої статті 613 ЦК України визначено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дій, що встановлені договором, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 ЦК України).

У даній справі встановлено, що позивачем (покупцем) у межах встановленого строку здійснено необхідні дії, які мають передувати отриманню товару, а саме шляхом надіслання листа від 03.04.2024 № 48 відповідачу на відвантаження товару та організації перевезення товару щодо надання транспортного засобу на умовах FCA (франко-перевізник) згідно Інкотермс 2020 у відповідності до умов договору та специфікації до нього.

Проте, відповідач як постачальник відмовився передати товар покупцю.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на наявність непорозумінь стосовно поставленої першої партії товару та необхідність врегулювання між сторонами питання щодо якості/вартості залишку товару, який не було поставлено позивачу, є безпідставними та не підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем в порушення приписів чинного законодавства та умов договору здійснено в односторонньому порядку відмову від виконання зобов`язань з поставки товару за договором поставки від 19.03.2024 № 19/03-1 та специфікації до нього №1, оскільки:

- по-перше, відповідачем повернуто попередню оплату у сумі 1277403,49 грн за платіжною інструкцією №73 від 02.04.2024;

- по-друге, листом за вих. № 19 від 04.04.2024 ПСП "ОЛЬГА" відмовило відповідачу у відвантаженні сільськогосподарської продукції на 05.04.2024 та повідомило ТОВ "МАСАДО АГРО", що у зв`язку із виникненням взаємонепорозумінь після перших поставок, постачальником прийнято і погоджено з представниками покупця рішення про припинення подальшої співпраці та повернення коштів у сумі 1277403,49 грн;

- по-третє, ні у листі за вих. № 19 від 04.04.2024, ні в подальшому, відповідач не ставив питання про інші строки поставки або узгодження інших умов щодо поставки залишку товару (у разі наявності між сторонами деяких суперечностей стосовно якості та вартості товару), не повідомляв позивача про іншу дату готовності товару до передання у належному місці відповідно до умов, передбачених пунктами 4.1.-4.3. договору та пунктом 6 специфікації №1 до договору;

- по-четверте, відповідачем складено та надіслано позивачу розрахунки коригування №1 від 02.04.2024 до податкової накладної №10 від 20.03.2024 на суму попередньої оплати 1277403,49 грн.

Така поведінка відповідача свідчить про відмову від виконання зобов`язання з поставки товару шляхом його відвантаження зі складу постачальника на транспорт позивача як станом на дату, зазначену в листі позивача, так й в подальшому.

Доводи відповідача стосовно того, що відмова відвантажити товар стосувалась лише зазначеної позивачем в листі дати 05.04.2024 задля врегулювання питання щодо якості та вартості залишку непоставленого товару не підтверджуються жодними доказами, спростовується вищенаведеними висновками, та не узгоджується з принципом venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), оскільки така поведінка відповідача є непослідовною та недобросовісною.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, на яку посилається Відповідач, зроблено висновок, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2019 у справі № 705/6141/14-ц зазначив, що сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.

Ураховуючи наведені обставини в їх сукупності, що не спростовані скаржником, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що саме покупець як кредитор вважається таким, що прострочив у розумінні частини першої статті 613 ЦК України, статті 220 ГК України.

При цьому, з урахуванням встановлених обставин щодо доведення відповідачем позивачу однозначної відмови від виконання зобов`язання в частині відвантаження товару на транспорт позивача 05.04.2024, який було направлено на адресу складу постачальника в день отримання такої відмови 04.04.2024, посилання відповідача щодо неприбуття 05.04.2024 автомобілів покупця для відвантаження товару не спростовують висновків суду щодо порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, оскільки матеріалами справи підтверджується направлення позивачем транспортних засобів на склад постачальника, проте фактично останній відмовився від відвантаження товару ще до їх приїзду, що в будь-якому разі не може свідчити про добросовісність поведінки відповідача та відсутність з його боку порушень зобов`язання в частині відвантаження товару на вимогу покупця.

Таким чином, враховуючи не відвантаження товару на автотранспорт покупця, що був направлений для відвантаження, відповідно до пункту 7.3 договору позивачем правомірно нараховано відповідачу штраф у розмірі 20% від вартості не відвантаженого товару.

Крім того, враховуючи встановлені обставини щодо порушення постачальником строків поставки товару (підготовки товару до відвантаження), позивач правомірно нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за час прострочення зобов`язання з поставки товару з 19.04.2024 по 23.05.2024 на суму вартості непоставленого товару.

Доводи відповідача щодо встановлення договором строку поставки товару саме для позивача, як покупця, на відвантаження товару, тоді як конкретні строки для відповідача не встановлені, не узгоджуються з умовами пунктів 4.2, 4.3 договору та пунктів 6,7 специфікації до нього, а саме: постачальник зобов`язаний підготувати до відвантаження товар на своєму складі в момент підписання відповідної специфікації; постачальник здійснює навантаження авто згідно отриманого листа на відвантаження від покупця; покупець своїми силами та за свій рахунок вивозить товар зі складу постачальника протягом 30 календарних днів з дати підписання відповідної специфікації та після підписання цієї специфікації сторони зобов`язані відвантажити (завантажити) домовлений об`єм товару.

Отже, в даному випадку саме на відповідача покладений обов`язок підготувати до відвантаження товар на своєму складі та здійснити навантаження авто згідно отриманого листа на відвантаження від покупця, тобто строк виконання обов`язку постачальника поставити товар пов`язано з надісланням покупцем листа про необхідність здійснити відвантаження товару, проте останній безпідставно відмовився від виконання взятих на себе зобов`язань як станом на 05.04.2024 (дата зазначена в листі покупця), так й не здійснив подальших дій спрямованих на узгодження іншої дати поставки до закінчення строку вивезення товару, які б свідчили про намір виконати зобов`язанні з поставки залишку товару, а відтак позивачем правомірно нараховано пеню з 19.04.2024 (наступний день після встановленого 30-денного строку для вивезення товару зі складу постачальника) по 23.05.2024.

З огляду на викладене, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару, чим порушено умови укладеного договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для нарахування відповідачу штрафних санкцій.

Разом з тим, враховуючи висновки суду апеляційної інстанції в частині визначення вартості недопоставленого товару (1575200,00), здійснивши перерахунок штрафних санкції, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 315040,00 грн, пені за період 19.04.2024 - 23.05.2024 у розмірі 41273,68 грн.

З цих підстав, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині, а апеляційна скарга відповідача частковому задоволенню.

Щодо доводів відповідача про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, колегія суддів зазначає таке.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

Судова колегія зазначає, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність, передбачена за правопорушення у сфері господарювання, застосовується до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. До господарсько-правової відповідальності застосовними є загальні засади цивільного законодавства: справедливість, добросовісність, розумність.

За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону, спрямовані передусім на компенсацію учасникові господарських правовідносин майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язань його контрагентом.

Виходячи з положень частини першої статті 230 ГК України, неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статей 551 ЦК та 233 ГК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Колегія суддів також зауважує, що наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

" … - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- з огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду;

- у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України;

- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені (Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/17).

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК та 233 ГК щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду, від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

Всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК та статті 233 ГК є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак, результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, здійснений Верховним Судом правовий аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду, в межах його дискреційних повноважень. Водночас, чинним процесуальним законом на суд покладається безумовний обов`язок мотивувати висновки щодо застосування відповідних норм права, у даному випадку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки (пені, штрафу).

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку посилаючись на винятковість такого випадку та заявляючи відповідне клопотання про зменшення розміру неустойки відповідач не надав належного обґрунтування як-то стосовно причин та умов невиконання у встановлений договором строк взятих на себе зобов`язань в частині поставки товару, а також доказів наявності об`єктивних обставин, що перешкоджали виконанню договору. Натомість, позивач заперечуючи проти вказаного клопотання зазначив про те, що в момент підписання договору поставки відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов цього договору.

З цього приводу слід зазначити про те, що положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Приписами частин 2 та 3 статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Таким чином, цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

Поряд з тим, Верховний Суд у постанові від 29 липня 2021 року у справі №904/3526/20 зауважив, що закріплений у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України законодавцем принцип фактично є можливістю обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності та може бути застосований і як норма прямої дії як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

Колегія суддів зазначає, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо поставки товару, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили істотні умови договору, в тому числі ціну, строк виконання зобов`язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання, у тому числі штрафні санкції.

Підписавши договір відповідач був обізнаний про існуючий порядок та строки з виконання зобов`язань в частині поставки товару, у тому числі правові наслідки порушення строків поставки. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов`язання, строків його виконання та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Суд також звертає увагу, що відповідач є господарюючим суб`єктом, який несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Відповідно до статті 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку, відповідач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 23.02.2022 у справі № 927/436/21, від 05.09.2023 у справі № 907/583/22, де, між іншим, вказано на те, що підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір штрафних санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Таким чином, укладаючи договір та погоджуючись з його умовами щодо правових наслідків за порушення обумовлених цим договором зобов`язань, сторона не може беззаперечно розраховувати, що в подальшому такі умови не будуть застосовані до неї судом під час розгляду спору про відповідальність сторони за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов`язання щодо поставки товару та на час подання цього позову й розгляду справи судом першої інстанції не виконані взяті на себе зобов`язання в частині поставки товару за договором.

Отже, в момент підписання договору поставки відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов цього договору. При цьому відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що ним вживалися всі можливі дії щодо повного виконання вищенаведеного договору. Вказана обставина не дає підстав вважати, що дії відповідача носили добросовісний характер.

В обґрунтування зменшення розміру пені та штрафу відповідач також зазначив про відсутність збитків позивача через невиконання відповідачем зобов`язань в частині поставки товару.

З цього приводу слід зазначити, що у спірних правовідносинах, пов`язаних з укладенням та виконанням договору (контракту) поставки продукції, позивач і відповідач виступали як господарюючі суб`єкти, і вони несуть відповідний ризик під час здійснення такої господарської діяльності. Зменшення за клопотанням сторони розміру заявлених до стягнення штрафу і пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої відповідна санкція застосовується, довести на підставі належних і допустимих доказів, згідно із статтею 74 ГПК України, статтею 233 Господарського кодексу України, те, що вони не бажали вчинення таких порушень і що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту. Обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається в даному разі на відповідача, натомість позивач не зобов`язаний був доводити наявність у нього збитків у зв`язку з неналежним виконанням умов договору відповідачем. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмується (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки. Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 09.03.2023 у справі № 902/317/22 тощо.

Проте, відповідач не надав суду першої інстанції доказів того, що допущене ним порушення договору було зумовлено винятковими обставинами та не завдало значних збитків контрагенту або іншим учасникам господарських відносин.

Сам по собі факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем умов договору не є самостійною підставою для зменшення штрафних санкцій.

Колегія суддів не вбачає, що заявлені до стягнення штрафні санкції є неспівмірним із наслідками порушення, оскільки їх розмір складає лише 22,6 % вартості непоставленого товару.

Окрім того, відповідач під час розгляду в суді першої інстанції не надав до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження того, що сплата спірних сум є для нього надмірним тягарем, документів фінансової звітності, на підставі яких можливо було б визначити майновий стан ПСП "Ольга", довідок про наявність коштів на банківських рахунках господарства тощо.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не доведено жодними доказами та обґрунтуваннями факт винятковості обставин невиконання взятого ним на себе зобов`язання. В матеріалах справи відсутні як докази на підтвердження фінансового стану відповідача, так і значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а тому недоведеними є посилання відповідача щодо можливого настання негативних наслідків для відповідача внаслідок стягнення заявлених в цій справі сум штрафних санкцій.

Будь-яких інших доводів щодо підстав зменшення розміру штрафних санкцій в апеляційній скарзі не наведено.

За таких обставин, зменшення пені та штрафу, на думку колегії суддів, у даному випадку є необґрунтованим та може призвести до безпідставного позбавлення позивача (всупереч його правомірним очікуванням) належної компенсації у передбаченому договором розумному розмірі за допущення відповідачем пропуску строку на поставку товару - за відсутності обґрунтування щодо поважності причин такого пропуску.

Відтак доводів відповідача в цій частині не знайшли свого підтвердження.

Щодо апеляційної скарги позивача в частині непогодження з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення з компенсації витрат на направлення автотранспорту на підставі пункту 7.3 договору, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (ч. 4 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає.

Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 925/1289/19.

За умовами частин 1 - 4 статті 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі (ч.1).

Сторона, яка порушила своє зобов`язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків (ч.2).

Сторона господарського зобов`язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов`язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше (ч.3).

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов`язаної сторони від подальшого виконання зобов`язання (ч.4).

Тобто відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню (постанова Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21).

У відповідності до вимог частини 3 статті 226 ГК України своєчасне попередження другою стороною про невиконання нею зобов`язання може бути підставою для відмови у відшкодуванні збитків стороні, якщо вона могла запобігти їх виникненню.

У свою чергу, своєчасність такого попередження може оцінюватися з урахуванням обставин справи, добросовісності сторін тощо.

Право особи на відшкодування збитків у зв`язку із неналежним виконанням іншою стороною свого обов`язку має ставитися також у пряму залежність від добросовісності поведінки особи, яка стверджує про наявність збитків, та виконання нею своїх обов`язків.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В даному випадку позивачем заявлено позовні вимоги про компенсацію витрат, пов`язаних з направленням автотранспорту (витрати на паливно-мастильні матеріали, витрати на відрядження водія/експедитора й інші витрати, пов`язані з експлуатацією автотранспорту) по маршруту від покупця до постачальника і у зворотному напрямку, в розмірі 153370,08 грн, що складається з 37808,40 грн витрат на паливно-мастильні матеріали по маршруту, 90000 грн витрат по оренді та 25561,68 грн ПДВ (т.1, а.с.22-23).

З наданих позивачем подорожніх листів вантажного автомобіля № № 7-16 від 04-05 квітня 2024р. вбачається, що водії вантажних автомобілів 04.04.2024 о 8:05-09:00 виїхали за маршрутом до ПСП "Ольга" в с. Шенгури Полтавського району Полтавської області, та 05.04.2024 о 16:00- 16:50 повернулись без вантажу до ТОВ "Кращий": Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Яворницького Дмитра, буд. 26/4.

Згідно акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 120 від 05.04.2024, виконавець ТОВ "Кращий" здав, а замовник ТОВ "МАСАДО АГРО" прийняв роботи (послуги): порожній пробіг за маршрутом: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Яворницького Дмитра, буд. 26/4, споруда 2 - Полтавська область, Полтавський район, с. Шенгури - Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Яворницького Дмитра, буд. 26/4, споруда 2, - на суму 153370,08 грн з ПДВ.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що 02.04.2024 постачальник за платіжною інструкцією № 73 (т.1, а.с. 25) повернув покупцю залишок коштів в розмірі 1277403,49 грн, що не заперечується позивачем.

Проте, 03.04.2024 ТОВ "МАСАДО АГРО" направило на адресу ПСП "ОЛЬГА" листа № 48 (т.1, а.с. 27), в якому повідомило відповідача, що планує поставити 10 авто на відвантаження об`єму товару згідно залишку товару за специфікацією № 1 від 19.03.2024 до договору №19/03-1 від 19.03.2014, та попередило у разі не відвантаження товару про відшкодування у відповідності до пункту 7.3 договору витрат на паливно-мастильні матеріали, витрати на відрядження водія/експедитора та інші витрати, пов`язані з експлуатацією автотранспорту по маршруту від покупця до постачальника і у зворотному напрямку.

В подальшому, ПСП "ОЛЬГА" листом за вих. № 19 від 04.04.2024 (т.1, а.с. 24) відмовило позивачу у відвантажені сільськогосподарської продукції на 05.04.2024.

Як вказує сам позивач у відзиві на апеляційну скаргу повернення відповідачем суми попередньої оплати у розмірі 1277403,49 грн підтверджує відсутність наміру відповідача поставити решту товару (т.1, а.с. 241-246).

Натомість, під час з`ясування в судовому засіданні 24.10.2024 питання стосовно необхідності направлення на адресу постачальника автомобілів для відвантаження товару з огляду на отримання покупцем залишку коштів попередньої оплати від відповідача представник позивача повідомив про те, що відповідачем не було надано пояснень стосовно такого повернення та наявність чинного договору поставки.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на суперечливу поведінку позивача під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, оскільки фактично ним стверджується, що повернення попередньої оплати безумовно свідчило про відсутність наміру у відповідача виконувати договір в частині поставки товару в тій частині, що стосується вимог апеляційної скарги відповідача, однак при цьому в частині надання пояснень стосовно своєї апеляційної скарги наголошує про те, що повернення залишку грошових коштів за договором, сплачених в якості попередньої оплати, було здійснено відповідачем без жодних пояснень та за наявності чинного договору, а тому в подальшому позивачем направлено на адресу відповідача лист та автомобілі для відвантаження товару.

При цьому, в даному випадку зважаючи на такі дії відповідача щодо повернення залишку грошових коштів позивачу, направляючи листа на наступний день на адресу відповідача щодо необхідності відвантаження залишку товару 05.04.2024 без з`ясування причин повернення цих коштів та можливості виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині відвантаження товару, направлення відповідного транспорту стало результатом самостійних ініціативних дій самого позивача, вчинених ним на власний ризик.

До того ж, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, незважаючи на заперечення відповідача проти позовних вимог в частині відшкодування витрат, пов`язаних з направленням автотранспорту по маршруту від покупця до постачальника і у зворотному напрямку, з посиланням на приписи ч.3 ст. 226 ГК України з підстав своєчасного повідомлення позивача листом 04.04.2024 №19 про відмову у відвантаженні товару (про що зазначено у відзиві на позовну заяву від 24.06.2024 та запереченнях від 02.07.2024), позивачем не наведено доводів та не надано доказів на спростування цих обставин.

Крім того, обставини, які однозначно вказували на невиконання відповідачем укладеного договору, мали місце раніше, про наявність підстав допускати невиконання відповідачем поставки товару в частині відвантаження товару свідчило повернення відповідачем попередньої оплати 02.04.2024.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про завчасне, до дати визначеної позивачем (05.04.2024), повідомлення відповідачем про відмову від відвантаження товару, а отже в даному випадку позивач міг запобігти виникненню збитків, пов`язаних з направленням автомобілів.

Отже, ризик економічної неефективності чи збитковості таких дій згідно статті 42 ГК України лежить на самому позивачеві і правових підстав для перекладення його на відповідача немає.

Відповідно до положень частин 3, 4 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач також не довів як того вимагає частина 3 статті 226 ГК України, що він вчиняв дії, спрямовані на запобігання виникненню збитків, що в силу прямого регулювання наведеної норми взагалі позбавляє його права на відшкодування збитків.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення компенсації витрат на направлення автотранспорту, у розмірі заявленому позивачем, що відповідає матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Отже, доводи позивача про наявність правових підстав для відшкодування витрат, пов`язаних з направленням автотранспорту (витрати на паливно-мастильні матеріали, витрати на відрядження водія/експедитора й інші витрати, пов`язані з експлуатацією автотранспорту) по маршруту від покупця до постачальника і у зворотному напрямку, в розмірі 153370,08 грн, колегія суддів вважає безпідставними та не доведеними.

З цих підстав апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат (зокрема, витрат на правничу допомогу), суд першої інстанції з посиланням на приписи статей 123, 124, 126, 129 ГПК України, статей 26, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", перевіривши підтвердження заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, дійшов висновку, що позивачем доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс у зв`язку з розглядом справи № 917/866/24, і які підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, на суму 20000 грн, та про відмову в покладенні на відповідача "гонорару успіху" адвоката в розмірі 53954,87 грн, а також доведення відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс у зв`язку з розглядом справи № 917/866/24, і які підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, на суму 16000 грн.

Водночас, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, керуючись приписами частини 11 статті 129 ГПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про покладення на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9766,78 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу не оскаржується жодною стороною, апеляційна скарга ні позивача, ні відповідача не містить доводів стосовно неправомірності висновків суду першої інстанції в частині визначення розміру таких витрат (у тому числі щодо відмови у відшкодуванні "гонорару успіху"), а натомість скаржники просять здійснити новий розподіл заявлених ними в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із задоволенням їх апеляційних скарг, а отже в силу вимог статті 269 ГПК України рішення суду в цій частині не переглядається судом апеляційної інстанції.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для зміни судового рішення судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому підлягає зміні.

За змістом частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 ГПК України).

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги відповідача та зміну оскаржуваного рішення в частині визначення суми штрафу та пені, що підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів у відповідності до приписів частини 14 статті 129 ГПК України відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, судові витрати на професійну правничу допомогу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача покладаються судові витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4275,76 грн, витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 13207,84 грн, а на позивача - 5433,73 грн витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Частиною 11 статті 129 ГПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи вказану норму, на відповідача покладаються витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 7774,11 грн (13207,84 - 5433,73).

Оскільки апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника.

Враховуючи частково задоволення апеляційної скарги відповідача, вирішуючи питання відшкодування його витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в межах вказаної справи, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

В даному випадку, відповідач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та подання відповідних доказів.

Досліджуючи надані відповідачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Так, 23.08.2024 між адвокатом Дроменко Людмилою Василівною та ПСП "ОЛЬГА" (клієнт) укладений договір №23 про надання правової допомоги (представництво інтересів у господарській справі), відповідно до умов якого характер правової допомоги: представництво та захист інтересів у господарській справі за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства "ОЛЬГА" на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі; зміст доручення: представлення інтересів у Східному апеляційному господарському суді (перелік наданих послуг визначається звітом наданих послуг.

Згідно з пунктом 3 договору розмір гонорару (оплати): всього 8000 грн, остаточний розрахунок за домовленістю сторін розмір гонорару може бути збільшений.

До матеріалів апеляційної скарги додано звіт про виконану роботу (акт прийому-передачі наданих послуг) від 27.08.2024, за змістом якого відповідно до договору про надання правової допомоги №23 від 23 серпня 2024 року адвокатом надані (виконані) наступні правові послуги: консультування клієнта (роз`яснення порядку вирішення порушеного питання) (1 год); вивчення нормативно-правової бази, написання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі № 917/866/24, формування апеляційної скарги з додатками (5 год); подання апеляційної скарги до суду (1 год); участь в судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги (1 год). Вказаним актом передбачено фіксовану суму гонорару у розмірі 8000,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції від 27.08.2024 №119 ПСП "ОЛЬГА" сплачено адвокату Дроменко Л.В. 8000,00 грн за послуги з правової допомоги згідно з договором від 23.08.2024 №23.

До матеріалів справи додано ордер на надання правничої допомоги від 27.08.2024 серії ВІ №1236339 на представництво адвокатом Дроменко Людмилою Василівною у Східному апеляційному господарському суді ПСП "ОЛЬГА" на підставі договору від 23.08.2024 №23, а також платіжну інструкцію від 27.08.2024 №119 ПСП "ОЛЬГА" на підтвердження сплати адвокату Дроменко Л.В. 8000,00 грн за послуги з правової допомоги згідно з договором від 23.08.2024 №23.

Вказані обставини свідчать про документальне підтвердження надання адвокатом Дроменко Людмилою Василівною відповідачу правової допомоги в межах господарської справи №917/866/24 в суді апеляційної інстанції.

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково, - керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку про те, що вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною, із застосуванням критеріїв, визначених у статті 126 та частинах 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування / заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд і ухвалює рішення в цій частині.

У пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 ГПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Такі висновки викладені у додатковій постанові Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

При цьому з огляду на принцип змагальності судового процесу суд апеляційної інстанції ураховує, що позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання клопотання про зменшення розміру понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу з підстав невідповідності, зокрема їх критеріям реальності, співмірності та розумності.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката, позивачем до справи не надало.

З огляду на наведене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд апеляційної інстанції вважає, що заявлені ПСП "ОЛЬГА" витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8000 грн відповідають встановленим критеріям та є підтвердженими.

Водночас, враховуючи, що часткове задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги відповідача обумовлене необґрунтованістю частини позовних вимог, то судові витрати відповідача в суді апеляційної інстанції покладається пропорційно розміру задоволених вимог на позивача та відповідача, а саме на позивача покладаються судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 537,57 грн грн, витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 618,68 грн.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 статті 275, п.1 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "ОЛЬГА" задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 06.08.2024 у справі № 917/866/24 змінити. Викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "ОЛЬГА" (39251, Полтавська область, Кобеляцький район, село Перегонівка, код ЄДРПОУ 31389388) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" (51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, м. Павлоград, вул. Яворницького Дмитра, 26/4, споруда 2, код ЄДРПОУ 44137775) 41 273,68 грн пені, 315 040,00 грн штрафу, 4275,76 грн витрат по сплаті судового збору, 7774,11 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині позову відмовити".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСАДО АГРО" (51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, м. Павлоград, вул. Яворницького Дмитра, 26/4, споруда 2, код ЄДРПОУ 44137775) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "ОЛЬГА" (39251, Полтавська область, Кобеляцький район, село Перегонівка, код ЄДРПОУ 31389388) 537,57 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 618,68 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 04.11.2024.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.О. Крестьянінов