Рішення

від 30.10.2024 по справі 903/808/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 жовтня 2024 року Справа № 903/808/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут, м. Луцьк

до відповідача: Комунального підприємства Ковельводоканал, м. Ковель, Волинська обл.

про розірвання договору

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Мачульська Л.В.

Представники:

від позивача: Розгон О.В (довіреність від 16.01.2024);

від відповідача: н/з

19.09.2024 на адресу суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут до Комунального підприємства Ковельводоканал про розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу №23-24/207-465/23 від 27.12.2023. Розгляд справи просить здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Ухвалою суду від 20.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.10.2024 об 11 год 00 хв. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду; позивачу - відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Відповідач ухвалу суду отримав 20.09.2024 (а.с. 92).

Строк для подання відзиву по 07.10.2024.

04.10.2024 надійшов відзив відповідача, згідно якого позовні вимоги заперечує. Зазначає, що підприємство не одноразово зверталося до позивача з пропозицією укладення договору реструктуризації заборгованості, проте отримало відмову. Підприємство є об`єктом критичної інфраструктури. Введення воєнного стану спричинило зниження рівня оплати споживачами отриманих послуг. Станом на вересень 2024 року має дебіторську заборгованість у сумі 13 млн грн. Електроенергія є однією із основних складових тарифу на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення і становить 32% у структурі тарифу. Ріст ціни на електроенергію породжує виникнення недоїмки до тарифу, що ускладнює здійснення розрахунків. Відповідач відшкодування за різницю у тарифах отримує за рахунок місцевого бюджету нерегулярно.

Позивач відзив відповідача отримав 04.10.2024 (а.с. 136).

Строк для подання відповіді на відзив по 07.10.2024.

Відповідь на відзив на адресу суду не надходила.

Враховуючи вищевикладене, відсутність відповіді на відзив, закінчення строку для її подання, виконання мети підготовчого провадження, відсутність не розглянутих заяв/клопотань, суд протокольною ухвалою від 16.10.2024 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 30.10.2024 о 14 год 30 хв.

У судовому засіданні 30.10.2024 представник позивача дала пояснення, доводи, висловила свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. Про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату й час розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету від 16.10.2024.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

27.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут (постачальник) та Комунальним підприємством Ковельводоканал укладено договір № 23-24/207-465/23 про постачання електричної енергії споживачу (а.с. 9-12).

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з договору.

Між сторонами зобов`язання виникли з договору № 23-24/207-465/23 про постачання електричної енергії споживачу від 27.12.2023.

Додатками до договору є заява - приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 1) та комерційна пропозиція (додаток 2).

27.12.2023 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою додаток 1 до договору доповнено новим ЕІС-кодом точки комерційного обліку та одночасно вилучено ЕІС-код точки комерційного обліку (а.с. 17).

28.05.2024 сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору, якою внесено зміни у п.5.3. договору шляхом конкретизації цільового надходження коштів споживача (а.с. 20).

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: електрична енергія, 09310000-5 (електрична енергія). Постачальник зобов`язується поставити споживачу електричну енергію в строк від 01.01.2024 до 31.12.2024 (п. 3.1. договору). Постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначені у комерційній пропозиції, яка є додатком № 2 до цього договору (п. 3.2. договору). Відповідно до п. 3.3 договору постачання електричної енергії споживачу здійснюється в обсягах, визначених у додатку 1 до цього договору. Місце поставки: межа балансової належності між оператором системи розподілу та споживачем. Перелік об`єктів споживача, за якими здійснюється постачання електричної енергії (ЕІС-код точки комерційного обліку), зазначені у додатку 1 до цього договору (п. 3.4. договору). Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до цього договору. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Загальна сума цього договору встановлюється залежно від кількості переданої електричної енергії та її ціни згідно актів приймання-передачі, але не може бути більшою 30 202 812 грн 00 коп, з врахуванням ПДВ 5 033 802,00 грн (п. 5.1.-5.3. договору). Відповідно до п. 5.7. договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (спецрахунок). Оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем у безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника, зазначений у договорі. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з банківського рахунку споживача (п. 5.8. договору). Споживач зобов`язаний сплатити вартість поставленої (спожитої) електричної енергії на підставі акту приймання-передачі електричної енергії та виставленого постачальником рахунку на оплату, у строк, що не перевищує 30 (тридцять) робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі електричної енергії (п. 5.9. договору). У разі виникнення у споживача заборгованості за електричну енергію за цим договором споживач повинен звернутися до постачальника із заявою про складення графіка погашення заборгованості на строк не більше 12 місяців. Графік погашення заборгованості оформляється додатком до цього договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості. Укладення сторонами та дотримання споживачем графіка погашення заборгованості не звільняє споживача від здійснення поточних платежів за цим договором. Відповідно до п. 5.8. договору, враховуючи абз. 18 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», постачальник не має право здійснювати заходи з припинення постачання електричної енергії споживачу. Згідно п. 6.2.7. договору споживач зобов`язується виконувати інші обов`язки, покладені на споживача чинним законодавством та/або цим договором.

На виконання зобов`язань згідно договору позивач за період з січня по липень 2024 року продав, а відповідач прийняв електричну енергію, що підтверджується актами приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії, які підписані й скріплені печатками сторін без зауважень (а. с. 21-33).

У зв`язку із несплатою відповідачем отриманої електричної енергії, 23.07.2024 позивач направив відповідачу претензію з вимогою сплатити заборгованість в сумі 2 720 170 грн 42 коп (а.с. 74).

08.07.2024 відповідач у листі № 986 (а.с. 123) просив позивача врахувати розстрочення боргу ТОВ «Волиньелектрозбут» рішенням Господарського суду Волинської області та реструктуризувати заборгованість на 3 місяці (а.с. 124).

30.07.2024 відповідач, вказуючи про здійснення часткової оплати, повторно просив реструктуризувати борг (а.с. 125).

09.08.2024 позивач у відповідь на звернення відповідача направив лист, в якому зазначив, що не може погодити реструктуризацію боргу через складне фінансове становище (а.с. 75).

14.08.2024 позивач інформував відповідача, що його заборгованість становить 5 027 836 грн 96 коп та зазначив, що звертався до відповідача з документальним підтвердженням зміни цін електричної енергії і з проектом додаткової угоди до договору про збільшення ціни електричної енергії, оскільки відповідач не дав згоди на збільшення ціни електричної енергії це призвело до відсутності економічної вигоди подальшого виконання договору та збитків позивача. Позивач повідомив відповідача про розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу з 05.09.2024 (а.с. 76).

У відповідь на лист позивача від 14.08.2024 відповідач 27.08.2024 зазначив, що питання зміни ціни залишилось невпорядкованим, оскільки позивач не надав належного документального підтвердження коливання цін електричної енергії на ринку, як це вимагає законодавство. Щодо розірвання договору, відповідач зазначив, що право одностороннього розірвання договору можливе лише за рішенням суду або за взаємною згодою сторін (а.с. 77).

Оскільки сторони не дійшли згоди щодо розірвання договору, позивачем заявлено позовну вимогу про розірвання договору №23-24/207-465/23 від 27.12.2023.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України (ГК України) майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України).

У відповідності до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Згідно з ч. ч. 1, 2, 7 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Договір про постачання електричної енергії споживачу є оплатним, і обов`язку постачальника продати електричну енергію споживачу відповідає обов`язок споживача цей товар (електричну енергію) прийняти та оплатити.

Відповідно до сталої та послідовної позиції Верховного Суду розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. До таких висновків дійшов Верховний Суд й у постановах від 18.11.2019 зі справи № 910/16750/18, від 07.08.2018 зі справи № 910/7981/17, від 14.07.2021 зі справи № 911/1442/19, від 21.06.2022 зі справи № 911/3276/20.

Отже, перш ніж розглядати по суті заявлену у справі вимогу про розірвання договору господарському суду належить пересвідчитись (шляхом встановлення відповідних обставин та оцінки пов`язаних з цим доказів зі справи) у чинності такого договору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 911/2231/23 від 24.10.2024).

Як вбачається з матеріалів справи, цей договір укладався на строк до 31.12.2024, отже станом на день розгляду справи він чинний.

Згідно з п. п. 1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі Правила), укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. Відповідно до п. 13.4. Правил сторони мають право розірвати цей договір у встановленому законодавством порядку. У разі закінчення строку дії договору про постачання електричної енергії або дострокового його розірвання (за ініціативою електропостачальника) електропостачальник не пізніше ніж за 20 календарних днів до передбачуваного дня припинення дії договору та постачання електричної енергії повинен повідомити про це споживача, відповідного (відповідних) оператора (операторів) системи та постачальника "останньої надії", на території діяльності якого розташовані електроустановки такого споживача, та адміністратора комерційного обліку із зазначенням дати припинення постачання електричної енергії споживачу (п. 3.2.15. Правил).

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019 по справі №916/1684/18 дійшов висновку, що зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Загальні критерії істотності порушення умов договору в розумінні частини 2 статті 651 ЦК України як необхідної передумови розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї сторони напрацьовані усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 07.08.2018 у справі №910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18, від 03.12.2019 у справі № 910/5001/19, від 10.12.2019 у справі № 926/1557/18, від 29.01.2020 у справі № 920/221/19.

Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 № 910/628/20 (910/32312/15) зазначив, що істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб`єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. Надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Також в пунктах 116- 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України: "Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати".

Позивач зазначає, що істотність порушення відповідачем умов договору виявляється у неналежному виконанні обов`язку щодо своєчасної та повної оплати отриманої електричної енергії.

Згідно зведеної таблиці позивача, в порушення взятих на себе зобов`язань згідно договору щодо розміру та строку оплати, відповідач оплачує вартість отриманої електричної енергії не вчасно, частинами та в менших розмірах. За січень 2024 року позивачем нараховано 2 206 499 грн 03 коп за поставлену електроенергію, з врахуванням п. 5.9. договору відповідач зобов`язаний сплатити вартість поставленої (спожитої) електричної енергії у строк, що не перевищує 30 (тридцять) робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі електричної енергії. За січень 2024 року строк оплати до 20.03.2024, заборгованість відповідача становить 300 000 грн, за лютий 2024 року заборгованість-1 470 000 грн 10 коп, за березень 2024 року заборгованість 2 000 172 грн 34 коп, за квітень 2024 року -1 600 000 грн, за травень 2024 року- 1 920 170 грн 42 коп, за червень 2024 року-1 810 078 грн 21 коп, за липень 2024 року-1 767 758 грн 75 коп (а.с. 78). Погашення вартості спожитої електричної енергії за розрахунковий період у повному обсязі виконується відповідачем упродовж декількох місяців, розмір прострочених платежів щомісяця становить близько 2 000 000 грн. Факт порушення умов договору в частині повної та своєчасної оплати отриманої електроенергії відповідачем не заперечується.

Отже суд при розгляді даної справи повинен на підставі поданих сторонами доказів та пояснень встановити не тільки істотність порушення відповідачем договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору), установити співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Судом встановлено, що КП «Ковельводоканал» є об`єктом критичної інфраструктури, від функціонування якого залежить забезпечення населення міста Ковель та Ковельського району централізованим водопостачанням та водовідведенням.

Відповідно до п. 4 Рішення Виконавчого комітету Ковельської міської ради від 14.12.2023 №411 «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення», різниця між розміром затверджених у п.1 даного рішення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення та розмірів тарифів відповідно до п. 3 цього ж рішення для населення відшкодовується за рахунок різниці в тарифах з міського бюджету згідно чинного законодавства.

Рішенням Ковельської міської ради Волинської області від 25.01.2024 №45/3 було затверджено Програму відшкодування різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення для населення на 2024 рік, відповідно до якої Управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства виконавчого комітету Ковельської міської ради відшкодовує КП «Ковельводоканал» різницю у тарифах з бюджету міської територіальної громади, на підставі розрахунків на відшкодування витрат в різниці між затвердженим тарифом та розміром економічно-обґрунтованих витрат на їх виробництво за фактичними обсягами споживання.

Оскільки відповідач відповідне відшкодування за різницю у тарифах отримує з місцевого бюджету нерегулярно, оплата отриманого електричної енергії позивачу також відбувається нерегулярно, тому твердження позивача про сплату відповідачем вартості отриманої електроенергії на власний розсуд є необґрунтованими.

Щодо інших важливих складових, на підставі яких суд має оцінити наявність підстав для розірвання договору, таких як: наявність шкоди, завданої порушенням відповідачем договору, встановлення співвідношення шкоди з тим, що міг очікувати від виконання договору позивач, суд зазначає таке.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами неможливості досягнення позивачем цілей договору, оскільки за загальними правилами господарський договір - це майнова угода господарюючого суб`єкта з контрагентом, яка встановлює, змінює, припиняє зобов`язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг. В даному випадку основною ціллю укладення договору постачання електричної енергії позивачем є отримання доходу позивачем за поставлену електричну енергію. Відповідач хоч і з порушенням строків оплати, але сплачує отриману електричну енергію, що не може розцінюватись судом як неможливість досягнення позивачем цілей договору, оскільки цілі договору (отримання прибутку) позивачем досягаються.

Також позивачем не доведено наявності шкоди, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на загальних нормах і фактах, зокрема, позивач не додає доказів, що порушення відповідачем строків оплати перешкоджає йому здійснювати закупівлю електроенергії на ринку двосторонніх договорів, ринку «на добу наперед», внутрішньодобовому та балансуючому ринках (як зазначає позивач, ТОВ «Волиньелектрозбут» здійснює купівлю-продаж електричної енергії на вищевказаних ринках безперервно, що у свою чергу вимагає проведення товариством своєчасних розрахунків за її придбання у відповідності до погоджених графіків, яких не додано до матеріалів справи); позивач не підтвердив, що закуповуючи електричну енергію для подальшого її постачання споживачу, покриває такі витрати за власні кошти та не подав доказів накладення оператором системи передачі штрафних санкцій на ТОВ «Волиньелектрозбут» у зв`зку із несвоєчасною та неповною оплатою відповідачем вартості спожитої електроенергії; жодним чином не доводить, що через несплату коштів відповідачем за спожиту електроенергію, він не може перераховувати кошти підприємствам-виробникам, що тягне за собою відсутність ресурсів для виробництва електроенергії, а оператори системи розподілу та передачі не мають змоги проводити ремонтні та відновлювальні роботи на об`єктах енергетичної інфраструктури.

Разом з тим, позивач має право згідно договору й закону внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, у зв`язку із порушенням строків оплати, застосувати до нього господарські санкції, передбачені р. 8 договору та притягнути до відповідальності за ст. 625 ЦК України, а оскільки строк дії договору закінчується 31.12.2024, то укладення відповідачем договору з новим постачальником (на найбільш вигідних умовах) на підставі відкритих торгів ускладнить функціонування відповідача як суб`єкта критичної інфраструктури.

При укладенні договору позивач був обізнаний зі специфікою діяльності відповідача, забороною припинення йому постачання електроенергії, умовами договору щодо графіка погашення заборгованості, окремого договору про реструктуризацію заборгованості, припинення його дії.

Договір укладений на строк до 31.12.2024. При його достроковому розірванні позивач не отримає кошти, на які розраховував при укладенні.

Позивач не довів належними та допустимими доказами істотність порушення, об`єктивних обставин, необхідних для дострокового розірвання договору за 2 місяці до закінчення його дії, наявність шкоди, завданої йому несвоєчасними розрахунками, істотної різниці між тим, на що розраховував при укладенні договору і тим, що може отримати.

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, оцінюючи їх за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову правові підстави покладення на відповідача сплати судового збору відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут до Комунального підприємства Ковельводоканал про розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу №23-24/207-465/23 від 27 грудня 2023 року, укладеного між Комунальним підприємством Ковельводоканал та Товариством з обмеженою відповідальністю Волиньелектрозбут.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

04.11.2024

Суддя А. М. Кравчук