Постанова

від 21.01.2025 по справі 903/808/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

21 січня 2025 року Справа № 903/808/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут"

на рішення Господарського суду Волинської області від 30.10.2024

(ухвалене о 15:06 год. у м. Луцьку, повний текст складено 04.11.2024)

у справі № 903/808/24 (суддя Кравчук А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут"

до Комунального підприємства "Ковельводоканал" Ковельської міської ради

про розірвання договору

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" звернулось до Господарського суду Волинської області із позовом до Комунального підприємства "Ковельводоканал" Ковельської міської ради про розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу №23-24/207-465/23 від 27.12.2023.

Позов обґрунтований систематичним порушенням відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії.

Господарський суд Волинської області рішенням від 30.10.2024 у справі № 903/808/24 в позові відмовив.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є об`єктом критичної інфраструктури, від функціонування якого залежить забезпечення населення міста Ковель та Ковельського району централізованим водопостачанням та водовідведенням, а також отримує відшкодування за різницю у тарифах з місцевого бюджету нерегулярно, оплата отриманої електричної енергії позивачу також відбувається нерегулярно.

Суд вказав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами неможливості досягнення цілей договору, наявності шкоди.

Крім того суд зазначив про право позивача притягнути відповідача до відповідальності за порушення умов Договору.

Місцевий господарський суд врахував, що при укладенні договору позивач був обізнаний зі специфікою діяльності відповідача, забороною припинення йому постачання електроенергії, умовами договору щодо графіка погашення заборгованості, окремого договору про реструктуризацію заборгованості, припинення його дії.

Суд вказав, що Договір укладений на строк до 31.12.2024 і при його достроковому розірванні позивач не отримає кошти, на які розраховував при укладенні.

Таким чином, суд виснував, що позивач не довів належними та допустимими доказами істотність порушення, об`єктивних обставин, необхідних для дострокового розірвання договору за 2 місяці до закінчення його дії, наявність шкоди, завданої йому несвоєчасними розрахунками, істотної різниці між тим, на що розраховував при укладенні договору і тим, що може отримати.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 16, 509, 525, 626, 651 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 173, 275 Господарського кодексу України, ст. ст. 56, 58 Закону України "Про ринок електричної енергії".

Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут", у якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 30.10.2024 у справі № 903/808/24 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована такими доводами.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" та Комунальним підприємством "Ковельводоканал" Ковельської міської ради укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №23-24/207-465/23 від 27.12.2023 за яким позивач продає електричну енергію відповідачу для забезпечення потреб електроустановок останнього, а відповідач оплачує позивачу вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: Електрична енергія, 09310000-5 (Електрична енергія).

На виконання умов Договору, ТОВ "Волиньелектрозбут" забезпечило та продовжує забезпечувати безперебійне постачання електричної енергії для потреб об`єктів відповідача, що підтверджується сформованими актами приймання-передачі реалізованої електричної енергії та рахунками на оплату. Проте, Відповідач всупереч умовам Договору, протягом строку його дії, систематично порушує зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати, а також, на власний розсуд сплачує вартість спожитої електричної енергії за розрахункові періоди.

ТОВ "Волиньелектрозбут" як постачальник електричної енергії, з метою реалізації договірних зобов`язань, здійснює закупівлю електроенергії на ринку двосторонніх договорів, ринку "на добу наперед", внутрішньодобовому та балансуючому ринках. Купівля-продаж електричної енергії на вищевказаних ринках носить безперервний характер, що у свою чергу вимагає проведення позивачем своєчасних розрахунків за її придбання у відповідності до погоджених графіків. Позивач, закуповуючи електричну енергію для подальшого її постачання споживачу, покриває такі витрати за власні кошти та очікує своєчасної оплати вартості спожитої електричної енергії споживачем.

Ані Цивільний кодекс України, ані Господарський кодекс України при визначенні відповідальності за порушення умов укладеного договору не виділяють комунальні установи в окрему категорію і не встановлюють для них будь-яких виключних правил, у тому числі передбачають можливість застосування наслідків, визначених ч.2 ст. 651 ЦК України, до комунальної установи, яка істотно порушує договірні зобов`язання.

Укладаючи Договір, позивач та відповідач обумовили усі істотні умови договору, у тому числі розмір та строк оплати. Договір про постачання електричної енергії споживачу є оплатним, і обов`язку постачальника продати електричну енергію споживачу відповідає обов`язок споживача цей товар (електричну енергію) прийняти та оплатити в обумовленому порядку.

Позивач вступаючи у договірні відносини щодо постачання електроенергії Відповідачу, розраховував на належне та своєчасне виконання умов Договору щодо проведення оплати, а КП "Ковельводоканал" у свою чергу зобов`язувалось дотримуватись відповідних умов Договору.

Тривале порушення зі сторони КП "Ковельводоканал" суттєво впливає на можливість позивача досягти цілей договору та не дозволяє своєчасно отримати очікуване від його виконання.

Посилання суду на право позивача застосувати до відповідача господарські санкції є безпідставним, оскільки позивач, як особа чиє право порушено, звернувся до суду з позовною вимогою про розірвання договору, обравши для себе саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушеного права, а також є способом реагування на порушення, яке вже відбулось зі сторони відповідача.

За наведеного позивач вважає, що рішення ухвалене судом шляхом однобічного розгляду справи з наданням пріоритету КП "Ковельводоканал" та із визначенням порушення ним договірних зобов`язань як таких, що не є істотними.

Відповідач подав суду апеляційної інстанції відзив, у якому заперечує проти доводів апеляційної скарги, з таких підстав.

Пунктом 5.10 Договору передбачено, що у разі виникнення у Споживача заборгованості за електричну енергію за цим Договором, Споживач повинен звернутися до Постачальника із заявою про складення графіку погашення заборгованості на строк не більше 12 місяців. Графік погашення заборгованості оформляється додатком до цього договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості.

Також, відповідно до п. 4.24 ПРРЕЕ у разі виникнення у споживача заборгованості з оплати за спожиту електричну енергію сторони за взаємною згодою укладають договір щодо реструктуризації заборгованості та оформлюють графік погашення заборгованості, який є додатком до договору.

КП "Ковельводоканал" Ковельської міської ради неодноразово звертався до позивача з пропозицією укладення договору реструктуризації заборгованості (листи №759 від 30.04.2024; №986 від 08.07.2024; №1113 від 30.07.2024; лист №1192 від 27.08.2024; №1234 від 05.09.2024), однак такі пропозиції були відхилені (копії листів №3-05/221-2024 від 13.09.2024; лист №3-05/7-2024 від 09.08.2024, лист №1502 від 04.11.2024).

Відмовивши в укладені договору реструктуризації, позивач не тільки порушує наше право на реструктуризацію боргу, а і порушує норми чинного законодавства України, в частині дискримінаційного ставлення до нас, як до споживача електричної енергії.

КП "Ковельводоканал" Ковельської міської ради є об`єктом критичної інфраструктури, від функціонування якого залежить забезпечення населення міста Ковель та Ковельського району централізованим водопостачанням та водовідведенням і у зв`язку з настанням обставин непереборної сили - військової агресії російської федерації проти України, та введенням воєнного стану із 24.02.2022 рівень оплати споживачів за спожиті послуги вкрай низький. Значна частина мешканців міста Ковель та Ковельського району залишили свої домівки, а також втратили роботу. Чимала кількість підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців припинили свою діяльність.

Станом на вересень 2024 року КП "Ковельводоканал" Ковельської міської ради має наявну дебіторську заборгованість за надані послуги водопостачання та водовідведення у сумі 13 млн. грн. Загальна сума заборгованості лише населення за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення перед КП "Ковельводоканал" Ковельської міської ради за 8 місяців 2024 року становить 12 млн. грн.

Електроенергія є однією із основних складових тарифу на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення і становить 32 % у структурі тарифу. Ріст ціни на електроенергію породжує виникнення недоїмки до тарифу, що ускладнює здійснення розрахунків, однак не зважаючи на всі ці негативні фактори, КП "Ковельводоканал" вживає максимально можливі заходи з метою першочергової оплати за електроенергію.

Відповідач відшкодування за різницю у тарифах отримує з місцевого бюджету нерегулярно. Відшкодування за січень-березень місяці 2024 року було отримано лише у кінця травня 2024 року, що підтверджується випискою по рахунках від 29.05.2024 .

Позивачем подано до Господарського суду Волинської області позовні заяви до КП "Ковельводоканал" щодо стягнення заборгованості, а саме справи № 903/775/24, 903/951/24.

ТОВ "Волиньелектрозбут" листом №3-05/32-2024 від 14.08.2024 звертався до Відповідача щодо розірвання договору 05.09.2024, однак КП "Ковельводоканал" не погодив його та вважає його незаконним та необґрунтованим (лист №1192 від 27.08.2024). Відповідач зазначав, що розірвання договору повинно відбуватися на законних підставах та вирішення спірних питань між сторонами повинне проходити виключно у правовому руслі.

Апеляційний господарський суд вказує, що до відзиву відповідач надає ряд доказів, які подавалися разом із відзивом на позов до суду першої інстанції, а також новий, а саме копію листа №1502 від 04.11.2024 (т. 2, а. с. 7).

Згідно ч. ч. 1, 2, 3, 8 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - разом з поданням відзиву або письмових пояснень. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч. 3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. В той же час, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Така обставина, як відсутність доказів на момент розгляду спору судом першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст.269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/ 17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18.

Тому, суд апеляційної інстанції вказаний доказ не приймає та не надає йому оцінки.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 16.12.2024 представник скаржника підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі. Стверджує, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення було порушено норми матеріального права. Просила рішення Господарського суду Волинської області від 30.10.2024 у справі № 903/808/24 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.12.2024 відклав розгляд справи на 21.01.2025 о 10:00 год.

В подальшому, 17.01.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України. Також, просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника відповідача.

Крім того, до початку судового засідання, 21.01.2025 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. Вказує, що підтримує доводи, викладені в апеляційній скарзі.

В судове засідання 21.01.2025 представники сторін не з`явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронних листів (т. 2, а. с. 165, 176), заяви представників сторін про розгляд справи без їх участі, а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе завершувати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 27.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" (постачальник) та Комунальним підприємством "Ковельводоканал" Ковельської міської ради укладено Договір №23-24/207-465/23 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір; т. 1, а. с. 9-12).

Відповідно до п. 2.1. Договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: електрична енергія, 09310000-5 (електрична енергія).

За умовами п. п. 3.1.-3.4. Договору постачальник зобов`язується поставити споживачу електричну енергію в строк від 01.01.2024 до 31.12.2024. Постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначені у комерційній пропозиції, яка є додатком № 2 до цього договору. Постачання електричної енергії споживачу здійснюється в обсягах, визначених у додатку 1 до цього договору. Місце поставки: межа балансової належності між оператором системи розподілу та споживачем. Перелік об`єктів споживача, за якими здійснюється постачання електричної енергії (ЕІС-код точки комерційного обліку), зазначені у додатку 1 до цього договору.

Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до цього договору. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Загальна сума цього договору встановлюється залежно від кількості переданої електричної енергії та її ціни згідно актів приймання-передачі, але не може бути більшою 30 202 812 грн, з врахуванням ПДВ 5 033 802 грн (п. 5.1.-5.3. Договору).

Відповідно до п. 5.7.-5.10, 5.16.Договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (спецрахунок). Оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем у безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника, зазначений у договорі. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з банківського рахунку споживача. Споживач зобов`язаний сплатити вартість поставленої (спожитої) електричної енергії на підставі акту приймання-передачі електричної енергії та виставленого постачальником рахунку на оплату, у строк, що не перевищує 30 (тридцять) робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі електричної енергії. У разі виникнення у споживача заборгованості за електричну енергію за цим договором споживач повинен звернутися до постачальника із заявою про складення графіка погашення заборгованості на строк не більше 12 місяців. Графік погашення заборгованості оформляється додатком до цього договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості. Укладення сторонами та дотримання споживачем графіка погашення заборгованості не звільняє споживача від здійснення поточних платежів за цим договором. Враховуючи абз. 18 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", постачальник не має право здійснювати заходи з припинення постачання електричної енергії споживачу.

Згідно п. 6.2.7. Договору споживач зобов`язується виконувати інші обов`язки, покладені на споживача чинним законодавством та/або цим договором.

27.12.2023 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою додаток 1 до договору доповнено новим ЕІС-кодом точки комерційного обліку та одночасно вилучено ЕІС-код точки комерційного обліку (т. 1, а. с. 17).

В подальшому, 28.05.2024 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору, якою внесено зміни у п.5.3. договору шляхом конкретизації цільового надходження коштів споживача (т. 1, а. с. 20).

Як убачається із матеріалів справи, на виконання зобов`язань згідно договору позивач за період з січня по липень 2024 року продав, а відповідач прийняв електричну енергію, що підтверджується актами приймання-передачі обсягу реалізованої електричної енергії, які підписані й скріплені печатками сторін без зауважень (т. 1, а. с. 21-33).

У зв`язку із несплатою відповідачем отриманої електричної енергії, 23.07.2024 позивач направив відповідачу претензію з вимогою сплатити заборгованість в сумі 2 720 170 грн 42 коп. (т. 1, а. с. 74).

КП "Ковельводоканал" Ковельської міської ради зверталося до позивача з пропозиціями укладення договору реструктуризації заборгованості, а саме із листами: №759 від 30.04.2024; №986 від 08.07.2024; №1113 від 30.07.2024; лист №1192 від 27.08.2024; №1234 від 05.09.2024 (т. 1, а. с. 123-126, 135).

В свою чергу, позивач листом №3-05/7-2024 від 09.08.2024 проінформував відповідача про неможливість погодження умов реструктуризації боргу (т. 1, а. с. 75).

Також, 14.08.2024 позивач листом № 305/32-2024 інформував відповідача, що його заборгованість становить 5 027 836 грн 96 коп. та зазначив, що звертався до відповідача з документальним підтвердженням зміни цін електричної енергії і з проектом додаткової угоди до договору про збільшення ціни електричної енергії, оскільки відповідач не дав згоди на збільшення ціни електричної енергії це призвело до відсутності економічної вигоди подальшого виконання договору та збитків позивача. Позивач повідомив відповідача про розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу з 05.09.2024 (т. 1, а. с. 76).

У відповідь на лист позивача від 14.08.2024 відповідач 27.08.2024 зазначив, що питання зміни ціни залишилось невпорядкованим, оскільки позивач не надав належного документального підтвердження коливання цін електричної енергії на ринку, як це вимагає законодавство. Щодо розірвання договору, відповідач зазначив, що право одностороннього розірвання договору можливе лише за рішенням суду або за взаємною згодою сторін (т. 1, а. с. 77).

Також, згідно зведеної таблиці позивача, в порушення взятих на себе зобов`язань згідно договору щодо розміру та строку оплати, відповідач оплачує вартість отриманої електричної енергії не вчасно, частинами та в менших розмірах. За січень 2024 року позивачем нараховано 2 206 499 грн 03 коп. за поставлену електроенергію, з врахуванням п. 5.9. договору відповідач зобов`язаний сплатити вартість поставленої (спожитої) електричної енергії у строк, що не перевищує 30 (тридцять) робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі електричної енергії. За січень 2024 року строк оплати до 20.03.2024, заборгованість відповідача становить 300 000 грн, за лютий 2024 року заборгованість - 1 470 000 грн 10 коп., за березень 2024 року заборгованість 2 000 172 грн 34 коп., за квітень 2024 року - 1 600 000 грн, за травень 2024 року - 1 920 170 грн 42 коп., за червень 2024 року - 1 810 078 грн 21 коп., за липень 2024 року - 1 767 758 грн 75 коп. (т. 1, а. с. 78).

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду із цим позовом про розірвання Договору №23-24/207-465/23 від 27.12.2023.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Згідно з ч. ч. 1, 2, 7 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Договір про постачання електричної енергії споживачу є оплатним, і обов`язку постачальника продати електричну енергію споживачу відповідає обов`язок споживача цей товар (електричну енергію) прийняти та оплатити.

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до сталої та послідовної позиції Верховного Суду розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. До таких висновків дійшов Верховний Суд й у постановах від 18.11.2019 зі справи № 910/16750/18, від 07.08.2018 зі справи № 910/7981/17, від 14.07.2021 зі справи № 911/1442/19, від 21.06.2022 зі справи № 911/3276/20.

Отже, перш ніж розглядати по суті заявлену у справі вимогу про розірвання договору господарському суду належить пересвідчитись (шляхом встановлення відповідних обставин та оцінки пов`язаних з цим доказів зі справи) у чинності такого договору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 911/2231/23 від 24.10.2024).

Як вбачається з матеріалів справи, цей договір укладався на строк до 31.12.2024, отже станом на день розгляду справи він чинний.

Згідно з п. п. 1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ) укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. Електропостачальники зобов`язані повідомляти оператора системи розподілу (передачі) про укладення та припинення договору із споживачем в установленому цими Правилами порядку.

У разі закінчення строку дії договору про постачання електричної енергії або дострокового його розірвання (за ініціативою електропостачальника) електропостачальник не пізніше ніж за 20 календарних днів до передбачуваного дня припинення дії договору та постачання електричної енергії повинен повідомити про це споживача, відповідного (відповідних) оператора (операторів) системи та постачальника "останньої надії", на території діяльності якого розташовані електроустановки такого споживача, та адміністратора комерційного обліку із зазначенням дати припинення постачання електричної енергії споживачу (п. 3.2.15. ПРРЕЕ).

Відповідно до п. 13.4. ПРРЕЕ сторони мають право розірвати цей договір у встановленому законодавством порядку.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019 по справі №916/1684/18 дійшов висновку, що зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

З аналізу змісту статті 651 ЦК України вбачається, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18 тощо.

Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 28.08.2019 у справі № 910/5381/18 тощо.

Із вказаного вбачається, що для встановлення можливості розірвання спірного договору необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) відповідача, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.

Таким чином, звертаючись із позовними вимогами щодо розірвання договору, на позивача покладається обов`язок зазначити істотні порушення умов спірного договору та шкоду, яка завдана йому відповідачем.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що звертаючись до суду із цим позовом, позивач зазначає, що істотність порушення відповідачем умов договору виявляється у неналежному виконанні обов`язку щодо своєчасної та повної оплати отриманої електричної енергії.

Так, колегією суддів встановлено, що у матеріалах справи наявна зведена таблиця позивача, відповідно до якої в порушення взятих на себе зобов`язань згідно договору щодо розміру та строку оплати, відповідач оплачує вартість отриманої електричної енергії не вчасно, частинами та в менших розмірах. За січень 2024 року позивачем нараховано 2 206 499 грн 03 коп. за поставлену електроенергію, з врахуванням п. 5.9. договору відповідач зобов`язаний сплатити вартість поставленої (спожитої) електричної енергії у строк, що не перевищує 30 (тридцять) робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі електричної енергії. За січень 2024 року строк оплати до 20.03.2024, заборгованість відповідача становить 300 000 грн, за лютий 2024 року заборгованість - 1 470 000 грн 10 коп., за березень 2024 року заборгованість 2 000 172 грн 34 коп., за квітень 2024 року - 1 600 000 грн, за травень 2024 року - 1 920 170 грн 42 коп., за червень 2024 року - 1 810 078 грн 21 коп., за липень 2024 року-1 767 758 грн 75 коп.. Погашення вартості спожитої електричної енергії за розрахунковий період у повному обсязі виконується відповідачем упродовж декількох місяців, розмір прострочених платежів щомісяця становить близько 2 000 000 грн.

В той же час, відповідач не заперечує факту порушення умов Договору в частині повної та своєчасної оплати отриманої електроенергії, а навпаки визнає, що не вказує на його бажання ухилитися від взятих на себе зобов`язань.

Розглядаючи позовні вимоги, суд на підставі поданих сторонами доказів та пояснень повинен встановити не тільки істотність порушення відповідачем договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору), установити співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Судом зважає на те, що КП "Ковельводоканал" є об`єктом критичної інфраструктури, від функціонування якого залежить забезпечення населення міста Ковель та Ковельського району централізованим водопостачанням та водовідведенням.

До того ж п. 4 рішення Виконавчого комітету Ковельської міської ради від 14.12.2023 №411 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення", різниця між розміром затверджених у п.1 даного рішення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення та розмірів тарифів відповідно до п. 3 цього ж рішення для населення відшкодовується за рахунок різниці в тарифах з міського бюджету згідно чинного законодавства.

Рішенням Ковельської міської ради Волинської області від 25.01.2024 №45/3 було затверджено Програму відшкодування різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення для населення на 2024 рік, відповідно до якої Управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства виконавчого комітету Ковельської міської ради відшкодовує КП "Ковельводоканал" різницю у тарифах з бюджету міської територіальної громади, на підставі розрахунків на відшкодування витрат в різниці між затвердженим тарифом та розміром економічно-обґрунтованих витрат на їх виробництво за фактичними обсягами споживання.

Враховуючи, що відповідач відповідне відшкодування за різницю у тарифах отримує з місцевого бюджету нерегулярно, оплата отриманого електричної енергії позивачу також відбувається нерегулярно, тому твердження позивача про сплату відповідачем вартості отриманої електроенергії на власний розсуд, суд апеляційної інстанції оцінює критично.

Щодо інших важливих складових, на підставі яких суд має оцінити наявність підстав для розірвання договору, таких як: наявність шкоди, завданої порушенням відповідачем договору, встановлення співвідношення шкоди з тим, що міг очікувати від виконання договору позивач, суд зазначає таке.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами неможливості досягнення позивачем цілей договору, оскільки за загальними правилами господарський договір - це майнова угода господарюючого суб`єкта з контрагентом, яка встановлює, змінює, припиняє зобов`язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг. В даному випадку основною ціллю укладення договору постачання електричної енергії позивачем є отримання доходу позивачем за поставлену електричну енергію. Відповідач хоч і з порушенням строків оплати, але сплачує отриману електричну енергію, що не може розцінюватись судом як неможливість досягнення позивачем цілей договору, оскільки цілі договору (отримання прибутку) позивачем досягаються.

Також позивачем не доведено наявності шкоди, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на загальних нормах і фактах, зокрема, позивач не додає доказів, що порушення відповідачем строків оплати перешкоджає йому здійснювати закупівлю електроенергії на ринку двосторонніх договорів, ринку "на добу наперед", внутрішньодобовому та балансуючому ринках (як зазначає позивач, ТОВ "Волиньелектрозбут" здійснює купівлю-продаж електричної енергії на вищевказаних ринках безперервно, що у свою чергу вимагає проведення товариством своєчасних розрахунків за її придбання у відповідності до погоджених графіків, яких не додано до матеріалів справи); позивач не підтвердив, що закуповуючи електричну енергію для подальшого її постачання споживачу, покриває такі витрати за власні кошти та не подав доказів накладення оператором системи передачі штрафних санкцій на ТОВ "Волиньелектрозбут" у зв`зку із несвоєчасною та неповною оплатою відповідачем вартості спожитої електроенергії; жодним чином не доводить, що через несплату коштів відповідачем за спожиту електроенергію, він не може перераховувати кошти підприємствам-виробникам, що тягне за собою відсутність ресурсів для виробництва електроенергії, а оператори системи розподілу та передачі не мають змоги проводити ремонтні та відновлювальні роботи на об`єктах енергетичної інфраструктури.

Також чином, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що позивач, як кредитор у спірних правовідносинах має право згідно договору й закону внаслідок неналежного виконання відповідачем (боржником) взятих на себе зобов`язань, у зв`язку із порушенням строків оплати, застосувати до нього господарські санкції, передбачені законодавством та умовами Договору.

Як вірно зауважив суд першої інстанції, при укладенні договору позивач був обізнаний зі специфікою діяльності відповідача, забороною припинення йому постачання електроенергії, умовами договору щодо графіка погашення заборгованості, окремого договору про реструктуризацію заборгованості, припинення його дії.

Крім того, Договір укладений на строк до 31.12.2024, а при його достроковому розірванні позивач не отримає кошти, на які розраховував при укладенні.

Таким, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами істотність порушення, об`єктивних обставин, необхідних для дострокового розірвання договору за 2 місяці до закінчення його дії, наявність шкоди, завданої йому несвоєчасними розрахунками, істотної різниці між тим, на що розраховував при укладенні договору і тим, що може отримати.

За наведеного, апеляційний господарський суд підсумовує, що оскаржене рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є законним та обґрунтованими.

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України, суд апеляційної інстанції вказує таке.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що предметом спору у цій справі є розірвання Договору №23-24/207-465/23 про постачання електричної енергії споживачу від 27.12.2023, згідно п. 12.1. якого він укладений на строк до 31.12.2024.

Відповідач продовжує, що п. 12.9. Договору визначено, що він діє з 01.01.2024 по 31.12.2024, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами зобов`язань за Договором.

Враховуючи, що з 01.01.2025 Договір №23-24/207-465/23 про постачання електричної енергії споживачу від 27.12.2023 припинив свою дію, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, відповідач просить суд закрити провадження по справі № 903/808/24 у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зважає на правовий висновок Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у справі №916/3006/23, відповідно до якого суд закриває провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.

У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Оскільки у цій справі, предмет спору перестав існувати після ухвалення рішення суду (дія Договору закінчилася зі спливом строку, на який його було укладено) і апеляційний господарський суд не встановив підстав для скасування рішення місцевого господарського суду, то у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для застосування п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Тому вищевказане клопотання відповідача не підлягає до задоволення та відхиляється судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Волинської області від 30.10.2024 у справі № 903/808/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області від 30.10.2024 у справі № 903/808/24 - без змін.

2. Справу № 903/808/24 надіслати Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "23" січня 2025 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Мельник О.В.