Рішення

від 28.10.2024 по справі 920/550/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.10.2024м. СумиСправа № 920/550/23Господарський суд Сумської області у складі:

судді Резніченко О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Павлючок І.М.,

розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави (вул. Герасима Кондратьєва, 79, м. Суми, 40000)

до відповідачів: 1.Сумської міської ради (пл. Незалежності, 2, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 23823253)

2.Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна виробничо-комерційна компанія Федорченко (вул. Тополянська, буд. 26/1, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 14005202)

про визнання незаконним та скасування рішення

за участю представників сторін:

від позивача/прокурор: Гладенко Я.Ю.;

від відповідачів: 1.Заїка І.В.

2. Ступак І.В.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Прокурор звернувся до суду із позовом до Сумської міської ради та ТОВ «БВК «Федорченко», у якому просить суд: 1. визнати незаконним та скасувати рішення Сумської міської ради від 29.09.2021 №1938-МР Про надання в оренду ТОВ БВКК Федорченко земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2, площею 0,1446га;

2. визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220 від 28.10.2021, укладений між ТОВ БВКК Федорченко та Сумською міською радою;

3. скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Сумської міської ради Сумської області Куць Світлани Миколаївни про державну реєстрацію права оренди за ТОВ БВКК Федорченко на земельну ділянку з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220 (номер запису про інше речове право:44778858, індексний номер: 61289930 від 02.11.2021), припинивши право оренди ТОВ БВКК Федорченко на земельну ділянку з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220;

4. стягнути з відповідачів на користь Сумської обласної прокуратури кошти, витрачені на сплату судового збору, у розмірі 8052 грн. 00 коп.

Позов обґрунтовано тим, що Сумська міська рада рішенням від 29.09.2021 №1938-МР (далі по тексту рішення №1938-МР) передала в оренду відповідачу 2 земельну ділянку з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082 не на конкурентних засадах за результатами земельних торгів, що є порушенням ч. 2 ст. 124 ЗК України, так як спірна земельна ділянка була надана не для обслуговування розташованих на ній об`єктів нерухомого майна, а для будівництва нового об`єкта.

На виконання рішення №1938-МР між відповідачами було укладено договір оренди земельної ділянки від 28.10.2021 (далі по тексту договір оренди), який, на думку прокурора, суперечить вимогам ст.ст. 124, 134 ЗК України, підписаний на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, а тому підлягає визнанню недійсним згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Також прокурор вважає, що у зв`язку із визнанням незаконним рішення №1938-МР та визнання недійсним договору оренди, повинно бути скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди за відповідачем 2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220 з одночасним припиненням права оренди.

29.05.2023 суд відкрив провадження у справі, призначив підготовче засідання.

15.06.2023 відповідач 2 подав відзив на позов, позов прокурора не визнає з огляду на наступні заперечення:

- відповідачем 1 не було допущено порушень вимоги ст.ст. 120, 122, 124, 134 ЗК України при наданні в оренду відповідачу 2 земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220, так як на момент її отримання у користування на земельній ділянці було розташоване належне відповідачу 2 нерухоме майно, придбане за договором купівлі-продажу від 05.12.2019;

- твердження прокурора, що земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно, відповідно до ст. 134 ЗК України може передаватися у користування виключно для обслуговування такого майна, необґрунтовано законодавчо, позов не містить посилання на норми закону, які б встановлювали таке імперативне правило;

- прокурор з позові вказує, що зміст Договору оренди земельної ділянки від 28.10.2021, укладений між відповідачами щодо надання в оренду спірної земельної ділянки суперечить вимогам ст.ст. 124, 134 ЗК України, а також інтересам держави і суспільства, прийняті на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, відтак підлягають визнанню недійсним в судовому порядку.

Проте, з обгрунтування даної підстави позову не випливає, які саме положения договору суперечать вказаним нормам Закону та які саме інтереси держави і суспільства постраждали саме від оспорюваного договору.

- відповідачі не є належними щодо вимоги прокурора про скасування рішення державного реєстратора;

- доводи прокурора про те, що у цьому спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, оскільки Держгеокадастр не наділений законом правом на звернення до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування, є помилковими та не відповідають нормам права.

- Прокурором не дотримано принципу правомірного втручання у право мирного володіння майном, що установлено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

20.06.2023 відповідач 1 подав відзив на позов, у якому заперечує проти позову прокурора у повному обсязі з огляду на наступне:

- у прокурора відсутні законні підстави для звернення з позовом;

- Сумська міська рада в силу норм чинного законодавства не є розробником проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, не може впливати на його зміст та немає повноважень щодо свавільної відмови у затвердження проектів землеустрою, розроблених у встановленому законом порядку.

Рішення Сумської міської ради від 29.09.2021 № 1938-МР, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «БВК «Федорченко» є законним, обгрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

- прокурором належними та допустимими доказами не доведено, що зміст договору оренди суперечить актам цивільного законодавства

11.07.2023 та 15.08.2023 до суду надійшли відповіді прокурора на відзив відповідачів, у яких прокурор підтримує заявлені вимоги, а заперечення відповідачів вважає необґрунтованими.

Також 25.07.2023 відповідач 2 подав суду заперечення на відповідь на відзив .

28.08.2023 та 27.10.2023 прокурор звертався до суду із заявами про забезпечення позову, у задоволенні яких було відмовлено (ухвали суду від 29.08.2023 та 31.10.2023).

25.08.2023 від відповідача 2 надійшло клопотання про призначення експертизи, у задоволенні якого було відмовлено (ухвала від 30.10.2023).

Також 27.11.2023 суд зупинив провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судового рішення у справі №925/1133/18.

Провадження у справі було поновлене згідно ухвали суду від 05.08.2024.

25.09.2024 було закрито підготовче провадження у справі та справа призначена до судового розгляду по суті .

У судовому засіданні 28.10.2024 прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представники відповідачів 1., 2. проти позову заперечували.

Підстави представництва прокурором інтересів держави.

Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини п`ятої статті 162 ГПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Таким чином, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 9901/513/19, відповідно до якого прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 54; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.41; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.58).

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність.

Щодо процесуального статусу Сумської міської ради

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У пунктах «б», «в», «є» статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно із частиною другою статті 20 ЗК України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частини першої статті 169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У цій справі Сумська міська рада, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин (стороною Договору оренди землі). Рішенням від 29.09.2021 Сумська міська рада затвердила проект землеустрою та надала в оренду відповідачу 2 земельну ділянку з кадастровим номером 5910136300;05;006:0220 для будівництва багатоквартирного будинку

Прокурор оскаржив рішення Сумської міської ради, саме тому визначив останню відповідачем.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).

Отже з метою реалізації конституційної функції представництва інтересів держави прокурор може звернутися з позовом в інтересах держави у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду. З огляду на стверджуване порушення Сумською міською радою інтересів держави прокурор правильно визначив її відповідачем у цій справі.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка доказів та доводів сторін, законодавство, що підлягає застосуванню.

Рішенням Сумської міської ради від 29.09.2021 № 1938-МР затверджено проект землеустрою та надано ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» в оренду земельну ділянку площею 0,1446 га (кадастровий номер 5910136600:05:006:0220) для будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Кринична, 2, у м. Суми.

Підставою прийняття цього рішення є заява ТОВ «Будівельна виробничо- комерційна компанія «Федорченко»» до Сумської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2 для використання під будівництво багатоквартирного житлового будинку (вид господарської діяльності: будівництво житлових будівель, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, орієнтовною площею 0,1939 га.

До заяви додано копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» на праві приватної власності належить об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 962573459101, номер запису про право власності 34483323. Складовими частинами об`єкта нерухомого майна є склад -цегла, 3-1, площею 31,0 м.кв.; сарай, О, площею 132,0 м.кв; навіс-металева сітка, П, площею 37 м.кв.; погріб -цегла, п/г, площею 11,0 м. кв.; вбиральня - азбофанера, У, площею 2,1 м.кв.; огорожа, ворота-мет.сітка в мет.стовпах, 4-8.

Вказане нерухоме майно ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» придбано на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 05.12.2019.

Відповідно до п.1.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна продавець передав у приватну власність ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м.Суми, вул. Кринична,2 на земельній ділянці з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082.

Згідно з п.1.5 договору купівлі-продажу нерухомого майна, відчужуване нежитлове приміщення з відповідними складовими частинами знаходиться на земельній ділянці площею 0,0413 га, яка належить Сумській міській раді. Цільове призначення земельної ділянки (11.02) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, кадастровий номер 5910136300:05:006:0082.

Рішенням Сумської міської ради від 24.03.2021 №794-МР ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої її передачі у користування на умовах оренди за адресою: м.Суми, вул. Кринична, 2 під будівництво багатоквартирного житлового будинку.

Рішенням Сумської міської ради від 29.09.2021 № 1938-МР затверджено проект землеустрою та надано ТОВ «Будівельна виробничо- комерційна компанія «Федорченко»» в оренду (без проведення земельних торгів) іншу земельну ділянку, ніж та на якій знаходяться нерухоме майно заявника, зазначене у доданому до заяви витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,1446 га (кадастровий номер 5910136600:05:006:0220) для будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Кринична, 2 у м. Суми.

На думку прокурора, вказане рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, так як земельна ділянка з кадастровим номером 5910136600:05:006:0220 була передана в оренду без проведення земельних торгів. При цьому, відповідно до пояснювальної записки та матеріалів геодезичних вишукувань проекту землеустрою, земельна ділянка, що запроектована до відведення, межує із земельною ділянкою, на якій розміщенні об`єкти нерухомості відповідача, а саме із земельною ділянкою з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082. При цьому об`єднання чи поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082 не відбувалось та площа земельної ділянки не змінювалась.

Незаконність рішення №1938-МР прокурор обґрунтовує тим, що відповідно до ч.2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.2, ч.3 ст. 134 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 134 не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

За цією нормою ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія Федорченко» могла отримати в користування без проведення земельних торгів саме земельну ділянку з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082, на якій розташовано об`єкт нерухомого майна, що перебуває у власності.

Водночас земельну ділянку з кадастровимномером 5910136600:05:006:0220 ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» могла отримати в оренду тільки на підставі рішення Сумської міської ради на конкурентних засадах за результатами земельних торгів.

Окрім цього, земельну ділянку з кадастровим номером 5910136600:05:006:0220 для нового будівництва багатоквартирного житлового будинку, навіть при умові розміщення на ній нерухомого майна, ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» мало право отримати виключно на підставі земельних торгів виходячи з наступного.

Так, статтями 116, 123-124 Земельного кодексу України визначено загальну процедуру формування земельної ділянки з метою надання її в користування, яка полягає в такому:

- особа, зацікавлена в одержанні в користування земельної ділянки, звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; у клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення, додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки;

- відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні;

- за замовленням заінтересованої особи спеціалізованою організацією розробляється проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки в користування, яким затверджує проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- передача в оренду земельної ділянки здійснюється на підставі такого рішення шляхом укладення договору оренди.

Приписи статей 116, 122-124 Земельного Кодексу України дають змогу дійти висновку, що процедура надання земельних ділянок у користування є стадійною, спрямованою на розпорядження земельною ділянкою одним суб`єктом і набуття її у користування іншим.

Ця процедура розпочинається зі звернення особи до уповноваженого органу із заявою про надання земельної ділянки, в якій чітко ідентифікується об`єкт майнового інтересу відповідної особи, який конкретизується через зазначення у заяві цільового призначення земельної ділянки.

При зверненні ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» до Сумської міської ради чітко визначило свій майновий інтерес у отриманні земельної ділянки саме під будівництво багатоквартирного житлового будинку.

У той же час частиною 2 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті 124 і абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Отже, ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» мало право звернутися до Сумської міської ради з метою отримання в користування земельної ділянки без проведення земельних торгів виключно для обслуговування та експлуатації належних йому на праві власності об`єктів нерухомого майна, розташованих на такій земельній ділянці, а саме: для обслуговування об`єкта нерухомого майна, складовими частинами якого є склад -цегла, З-1, площею 31,0 м.кв.; сарай, О, площею 132,0 м.кв; навіс- металева сітка, П, площею 37 м.кв.; погріб -цегла, п/г, площею 11,0 м. кв.; вбиральня - азбофанера, У, площею 2,1 м.кв.; огорожа, ворота-мет. Сітка в мет. Стовпах, 4-8.

Натомість спірна земельні ділянка надана ТОВ «Будівельна виробничо- комерційна компанія «Федорченко»» не для обслуговування розташованих на ній об`єкта нерухомого майна, а для будівництва багатоквартирного житлового будинку, тобто для будівництва нового об`єкта.

Отже, враховуючи положення частини 2 статті 124 і абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України спірна земельна ділянка могла бути надана відповідачу в оренду з метою нового будівництва виключно за результатами проведення земельних торгів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладання відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, пункт 180).

Велика Палата Верховного Суду уже зазначала, що під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом або про визнання недійсним договору), не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)).

З огляду на те, що рішення Сумської міської ради від 29.09.2021 року №1938-МР уже виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення 28.10.2021 року договору оренди, визнання недійсним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору оренди та повернення спірної земельної ділянки або відшкодування шкоди (за наявності підстав). А тому в задоволенні позову про визнання недійсним рішення Сумської міської ради від 29.09.2021 №1938-МР слід відмовити через неефективність обраного позивачем способу захисту прав територіальної громади.

Щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.10.2021.

Обґрунтовуючи недійсність договору, прокурор посилається на невідповідність змісту договору оренди від 28.10.2021 вимогам ст.ст. 124, 134 ЗК України, а саме передача земельної ділянки в оренду поза конкурсною процедурою (без конкурентних засад).

За частинами першою, другою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування па земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях етапі 120 ЗК України та статті 377 ЦК України в редакціях, чинних на момент винесення оскаржуваного рішення СМР.

Так, за частинами першою, другою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент винесення спірного рішення СМР) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, іцо перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користу вання земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкт. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічні положення містить стаття 377 ЦК України (у редакції, чинній на момент винесення спірного рішення СМР), відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі №921/158/18).

Вимогами статті 123 Земельного кодексу України встановлено порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування, відповідно до якого рішення органів місцевого самоврядування про надання земельних ділянок приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

- надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

- формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Відповідно до визначеною даною статтею процедури, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмир земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Слід зазначити, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, до яких віднесено невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Крім того, розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та його умови визначаються договором укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору, який затверджено Кабінетом Міністрів України (частина 3 абзац 4 статті 123 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про землеустрій», розробниками документації із землеустрою є:

- юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою;

- фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованимиінженера ми -землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Розробником документації із землеустрою є ТОВ «Опус ресурс». У п. 11 пояснювальної записки зазначено про наявні в межах об`єкта землеустрою будівлі - нежитлові приміщення, які належать ТОВ «БВКК «Федорченко».

Отже, матеріали проекту землеустрою підтверджують наявність на сформованій земельній ділянці (кадастровий номер 5910136300;05;006:0220) майна ТОВ «БВКК «Федорченко».

Тому суд не погоджується з твердженням прокурора, що рішення Сумської міської ради від 29.09.2021 було затверджено проект землеустрою та надано в оренду відповідачу 2 іншу земельну ділянку ніж та, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача 2.

Крім цього, у позові прокурор зазначає, що за змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

На виконання спірного договору ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» (орендарем) отримано земельну ділянку комунальної власності та право її використовувати упродовж визначеного строку, натомість Сумською міською радою (орендодавцем) набуто право на отримання плати за користування ділянками орендарем.

Ураховуючи, що частина отриманого за договором (користування земельною ділянкою орендарем та отримання плати за це орендодавцем) в силу положень ст. 216 ЦК України вже не можуть бути взаємно повернуті сторонами, наслідками визнання договорів недійсними є припинення зазначених зобов`язань на майбутнє та повернення земельної ділянки орендарем орендодавцеві.

Однак позов не містить вимоги про повернення земельної ділянки Сумській міській раді. Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного (частково виконаного) правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише у разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про витребування майна з володіння відповідача.

Щодо правомірності втручання у право мирного володіння земельною ділянкою.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком ЄСПЛ у зазначеній справі, «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

За наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування земельної ділянки особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Таким чином, відповідач 2, укладаючи договір оренди від 28.10.2021 на умовах, визначених орендодавцем, сподівався на використання земельної ділянки протягом строку дії договору та можливість здійснення на ній підприємницької діяльності, узгодженої договором оренди, а саме будівництво багатоквартирного будинку.

Так, виходячи із змісту довідки № 14/440 від 13.06.2023, наданої ТОВ «Компанія з управління активами - Адміністратор пенсійних фондів «Укрсоц-Капітал», за період з 30.11.2021 по 23.02.2022 було продано майнові права на 38 із 90 квартир у об`єкті будівництва багатоповерхового багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2 загальною вартістю 23393167,00 грн. При чому вже фактично внесено коштів від фізичних осіб інвесторів на будівництво у сумі 17412180,00 грн, що підтверджується витягами з договорів та банківськими документами (т. 1 а.с. 120-236).

Суд вважає, що визнання договору оренди земельної ділянки недійсним у даному випадку також матиме негативні наслідки, як для органу місцевого самоврядування, так і для орендаря.

Сумська міська рада у такому випадку позбавиться можливості отримання орендної плати за землекористування, а відповідач 2 буде обмежений у праві використання спірної земельної ділянки та виконувати свої зобов`язання перед фізичними особами - інвесторами будівництва.

Вищезазначене призведе до недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном та порушить справедливий баланс між інтересами держави, пов`язаними з цим втручанням, та інтереси особи, яка зазначає такого втручання відповідач 2, що є несумісним із вказаними гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Тому вимога прокурора про визнання договору недійсним задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію.

Зазначена вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору оренди.

Тому, у зв`язку із відмовою у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору оренди, вимога про скасування рішення державного реєстратора також задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно із ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав,- на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.У позові Керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави до відповідачів: 1. Сумської міської ради, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору оренди недійсним відмовити повністю.

2.Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 8052 грн 00 коп. покласти на прокурора.

3.Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04.11.2024.

СуддяО.Ю. Резніченко