Постанова

від 16.10.2024 по справі 922/813/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/813/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Мачульського Г.М.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Цимбалістого Т.О.,

Харківської міської ради - Василенка І.Ю.,

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради - Василенка І.Ю.,

Приватного підприємства «Топаз» - не з`явився,

ОСОБА_1 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 , Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 (у складі колегії суддів: Барбашова С.В. (головуючий), Попков Д.О., Стойка О.В.)

у справі № 922/813/21

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4

до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Приватного підприємства «Топаз», ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, витребування майна, зобов`язання виконати певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року Керівник Харківської місцевої прокуратури № 4 (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації), Приватного підприємства «Топаз» (далі - ПП «Топаз») та ОСОБА_1 , у якому просить:

1) визнати незаконним та скасувати пункт 63 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16;

2) визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 10.11.2016 № 5396-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ПП «Топаз», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №2362;

3) витребувати у ОСОБА_1 на користь об`єднаної територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху № 26-:-29, 31-:-37 площею 97,1 кв. м, розташовані у житловому будинку літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_1 ;

4) зобов`язати Харківську міську раду прийняти нежитлові приміщення першого поверху № 26-:-29, 31-:-37 площею 97,1 кв. м, розташовані у житловому будинку літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відчуження об`єктів нерухомого майна комунальної власності відбулося з порушенням вимог законодавства, що призвело не тільки до економічних збитків (недоотримання об`єднаною територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавило інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на конкурентних засадах.

Також прокурор зазначив, що звертається до суду із цим позовом в інтересах держави як самостійний позивач, оскільки відповідачі Харківська міська рада як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, так само як і Управління комунального майна та приватизації, є учасниками спірних відносин і вчинили дії, які негативно впливають на інтереси громади, тобто порушують інтереси держави.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.04.2021 повернуто позовну заяву прокурора та додані до неї документи без розгляду на підставі пункту 4 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), через відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 ухвалу Господарського суду Харківської області від 05.04.2021 скасовано, справу № 922/813/21 направлено для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанцій, у липні 2021 року ОСОБА_1 , Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації подали касаційні скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення судом норм процесуального права (абз. 2 частини 2 статті 287 ГПК), просили скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2021, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 05.04.2021 залишити в силі.

Доводи касаційних скарг узагальнено зводяться до того, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, неправильно застосував положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтю 53 ГПК, оскільки у цьому випадку прокурор не обґрунтував підстав для самостійного представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

Крім того, у касаційній скарзі Управління комунального майна та приватизації заявило також клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини 3 статті 302 ГПК, оскільки, на думку скаржника, наявні підстави для відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 ГПК при вирішенні питання наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення з позовом до суду як позивача самостійно, викладених у постановах від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 20.04.2021 у справі № 922/2811/19.

Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Уркевича В. Ю.- головуючого, Мачульського Г. М., Краснова Є. В., від 04.08.2021, від 01.10.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 922/813/21 за касаційними скаргами ОСОБА_1 , Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації з підстави, передбаченої абз. 2 частини 2 статті 287 ГПК; зупинено касаційне провадження у справі № 922/813/21 до перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у подібних правовідносинах у справі № 925/1133/18 у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Керівник Салтівської окружної прокуратури м. Харкова у відзиві на касаційні скарги Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови, тому просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024 справу № 922/813/21 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Берднік І.С. - головуючий, Зуєв В.А., Мачульський Г.М. Підстава проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи: звільнення судді з посади.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.07.2024 поновлено касаційне провадження у справі № 922/813/21 за касаційними скаргами ОСОБА_1 , Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 та призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні 25.09.2024.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.09.2024 розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 , Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 922/813/21 відкладено на 16.10.2024.

ПП «Топаз», ОСОБА_1 у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників ПП «Топаз», ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як установлено судом апеляційної інстанції, прокурор звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації, Приватного підприємства «Топаз» (далі - ПП «Топаз») та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування пункту 63 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 № 283/16; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 10.11.2016 № 5396-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації та ПП «Топаз», посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 2362; витребування у ОСОБА_1 на користь об`єднаної територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень першого поверху № 26-:-29, 31-:-37 площею 97,1 кв. м, розташованих у житловому будинку літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язання Харківської міської раду прийняти нежитлові приміщення першого поверху № 26-:-29, 31-:-37 площею 97,1 кв. м, розташовані у житловому будинку літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.03.2021 залишено без руху позовну заяву Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 та надано йому строк 10 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме на подання Господарському суду Харківської області:

- доказів дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру»;

- доказів визначення вартості майна за відповідними вимогами (докази оцінки майна) та визначення розміру судового збору, який необхідно сплатити за подання позовної заяви з вимогою майнового характеру про витребування майна до Господарського суду Харківської області, і у зв`язку із його зміною надати суду платіжне доручення про сплату (доплату) судового збору за подання позову до Господарського суду Харківської області у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону,

- належним чином засвідчених копій всіх доданих до позову документів, крім доказів відправки копії позовної заяви з доданими до неї документами учасникам справи, з додержанням вимог Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, а у разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.

В ухвалі роз`яснено, що в разі не усунення прокурором недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Прокурор у строк, установлений місцевим судом, на виконання ухвали від 17.03.2021 подав суду документи щодо визначення вартості майна за відповідними вимогами; щодо визначення розміру судового збору; засвідчені у встановленому порядку копії доданих до позову документів, а також обґрунтування дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

В обґрунтування підстав звернення до суду із цим позовом прокурор зазначив про порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації, що призвело до недотримання об`єднаною територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом, позбавлення інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі та створення для них і орендаря несправедливих умов конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.

Прокурор зауважив, що Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставила в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід`ємних поліпшень, та інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації, прокурор самостійно подає цей позов.

Суд першої інстанцій постановив ухвалу від 05.04.2021, якою позовну заяву прокурора та додані до неї документи повернув без розгляду на підставі пункту 4 частини 5 статті 174 ГПК, через відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, оскільки прокурором не доведено нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (частини 3, 4 статті 53 ГПК, частина 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Суд апеляційної інстанції зазначену ухвалу скасував, а справу № 922/813/21 направив для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що у цьому випадку прокурором обґрунтовано підстави для самостійного представництва інтересів держави у спірних правовідносинах у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Касаційне провадження у справі № 922/813/21 зупинялося до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а в подальшому - Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

За результатами розгляду зазначеної справи № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 висловила правові позиції, які в силу частини 4 статті 300 ГПК підлягають врахуванню судом касаційної інстанції, який у такому випадку не обмежений доводами та вимогами касаційних скарг.

З урахуванням зазначених приписів процесуального законодавства та критеріїв подібності правовідносин, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, правовідносини у справі № 925/1133/18 та у справі № 922/813/21, що розглядається, є подібними, тому суд касаційної інстанції враховує висновки, викладені у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та ГПК.

Прокурор у справі № 922/813/21, що розглядається, звернувся до суду з позовом в інтересах держави самостійно.

На підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави прокурор у позовній заяві зазначив, що саме Харківська міська рада, яка представляє інтереси територіальної громади міста Харкова, вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста, а тому Харківська міська рада є відповідачем у цій справі, а прокурор пред`являє позов самостійно.

Перевіряючи правильність застосування норм законодавства, що регулює питання представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Встановлена Законом України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК.

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У справі № 922/813/21, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що прокурор, звертаючись із позовом у цій справі, у тому числі на виконання ухвали суду першої інстанції на обґрунтування підстав самостійного представництва інтересів держави зазначив, що Харківська міська рада, співвідповідач у цій справі, відповідно до вимог чинного законодавства мала діяти в інтересах територіальної громади м. Харкова, проте сама вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації, тому прокурор самостійно звернувся до суду із цим позовом.

Також прокурор зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем (ПП «Топаз»); пункт 63 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» є незаконним та підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що це рішення прийняте з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статей 1, 2, 4, 29, Закону України «Про приватизацію державного майна», статті 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Ураховуючи положення статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, підлягає визнанню недійсним договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна від 10.11.2016 № 5396-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації та ПП «Топаз», а спірне майно - витребуванню у Орлова О.В., через що відчужений в порушення вимог чинного законодавства об`єкт нерухомості має бути повернуто територіальній громаді.

При цьому прокурор наголосив на тому, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, зокрема Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема, у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.

В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави прокурор, з посиланням на приписи статті 131-1 Конституції України, статей 4, 53 ГПК, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначив про те, що відчуження об`єктів нерухомості комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із статтею 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування. Також, обґрунтовуючи порушення інтересів держави в даному випадку прокурор послався на те, що обраний спосіб приватизації - продаж комунального майна на неконкурентних засадах - є незаконним та суперечить інтересам держави та територіальної громади, оскільки спрямований на фактичне уникнення проведення законодавчо встановленої процедури продажу спірних об`єктів нерухомого майна шляхом аукціону або конкурсу, що суперечить меті, принципам та завданням приватизації, визначеним, зокрема статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна».

За доводами прокурора, недотримання під час приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливило раціональне та ефективне використання комунального майна громади, що в свою чергу, порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов`язком держави відповідно до статті 3 Конституції України.

При цьому, прокурор вказав на те, що звернення до суду з цим позовом спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, дійшов висновку, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Харківську міську раду одним з співвідповідачів у справі, оскільки Харківська міська рада як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, так само як і Управління комунального майна та приватизації, є учасниками спірних відносин і вчинили дії, які, за доводами прокурора, негативно впливають на інтереси громади, тобто порушують інтереси держави. Таким чином прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, яка наведена вище.

Суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Як у пункті 73 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, так і в пункті 6.66 постанови від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду уточнила, що відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах.

За таких обставин суд касаційної інстанції вважає, що наразі під час касаційного перегляду постанови в цій справі врахуванню підлягає остання правова позиція щодо представництва прокурором інтересів держави в господарському суді, а також особливостей здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів, яку (правову позицію) чітко сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, чим спростовуються доводи скаржників, які ґрунтуються на врахуванні попередніх правових позицій, викладених у наведених скаржниками постановах Верховного Суду.

З цих же підстав не підлягає задоволенню клопотання Управління комунального майна та приватизації про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини 3 статті 302 ГПК, оскільки питання застосування положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 ГПК щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді самостійно вже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду і відповідні висновки сформульовано у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, яким відповідають висновки апеляційного суду у справі, що розглядається.

Інші доводи касаційних скарг не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них, отже наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційних скарг.

Ураховуючи наведене, у тому числі те, що єдиною підставою для повернення судом першої інстанції позовної заяви прокурора без розгляду відповідно до пункту 4 частини 5 статті 174 ГПК було, за передчасними висновками місцевого господарського суду, відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави самостійно, висновок суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, про обґрунтування прокурором підстав для звернення з цим позовом до суду в інтересах держави самостійно узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, до вирішення якої зупинялося касаційне провадження у цій справі.

Разом із тим суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що при розгляді справи по суті суду першої інстанції необхідно врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18 і в разі, якщо будуть встановлені інші недоліки поданої прокурором позовної заяви, суд першої інстанції за наявності відповідних підстав не позбавлений права вирішити відповідні питання відповідно до частини 11 статті 176 ГПК.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У зв`язку з наведеним, а також керуючись принципом верховенства права та положеннями частини 4 статті 300 ГПК, Верховний Суд, урахувавши висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, переглянувши у касаційному порядку оскаржуване судове рішення, дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 , Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 922/813/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

Г.М. Мачульський