Ухвала

від 30.10.2024 по справі 363/2525/17

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 363/2525/17

провадження № 51-2819км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

виправданої ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015110150000102, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки

с. Воропаїв Вишгородського району Київської області, яка проживає в цьому

ж населеному пункті ( АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вишгородського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року ОСОБА_7 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, та виправдано її у зв`язку з недоведеністю наявності

в діянні складу кримінального правопорушення.

Вирішено питання щодо речових доказів та скасування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.

Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 в тому, що вона, будучи службовою особою (провідним спеціалістом - державним кадастровим реєстратором відділу Державного земельного кадастру Управління Держземагентства у Вишгородському районі Київської області), неналежно виконала свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, чим завдала тяжких наслідків державним інтересам, тобто - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК.

Так, згідно з висунутим обвинуваченням, на провідного спеціаліста відділу державного земельного кадастру у Вишгородському районі Київської області ОСОБА_7 покладено обов`язки кадастрового реєстратора (наказ начальника управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області від 23 січня 2013 року

№ 02).

Відповідно до розділів 1-3 посадової інструкції, затвердженої 23 січня 2013 року, на ОСОБА_7 , як на провідного спеціаліста - державного кадастрового реєстратора відділу Державного земельного кадастру, покладено низку завдань та обов`язків.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886001:02:087:0159, 3221886001:02:088:1158, 3221886001:02:087:0160 належать до земель загального користування, а згідно з матеріалами генерального плану села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області ці земельні ділянки належать до території об`єктів обслуговування, торгівлі та інших видів підприємницької діяльності та відносяться до існуючої території ПрАТ «Автоп», яке користується земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886001:02:087:0156 на підставі договору оренди від 14 грудня 2006 року № 19232.

Тому реєстрація вказаних вище земельних ділянок для сільськогосподарських потреб за рахунок земель загального користування, всупереч генеральному плану населеного пункту, суперечить положенням статей 38, 39, п. 4 ст. 83, ч. 2, 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК), ч. 1, а також абзаців 1-4, 6 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про основи містобудування», частин 3, 4 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Однак, 13 травня 2015 року ОСОБА_7 , перебуваючи у своєму службовому кабінеті ( пл. Шевченка, 1, м. Вишгород, Київська область ), неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи пункти 110, 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок), за відсутності висновку погодження проєкту землеустрою відділом архітектури та містобудування Вишгородської районної державної адміністрації щодо передачі у приватну власність земельних ділянок зареєструвала земельні ділянки та всупереч положенням статей 38, 39, п. 4 ст. 83, частин 2, 6 ст. 186-1 ЗК, ч. 1, абзаців 1-4, 6 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про основи містобудування», частин 3, 4 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєструвала і надала витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, а саме: серії НВ № 3204411792015 від 13 травня

2015 року, виданий ОСОБА_8 , кадастровий номер 3221886001:02:087:0160; серії НВ № 3204412182015 від 13 травня 2015 року, виданий ОСОБА_9 , кадастровий номер 3221886001:02:088:1158; серії НВ № 3204411942015 від 13 травня 2015 року, виданий ОСОБА_10 , кадастровий номер 3221886001:02:087:0161.

27 травня 2015 року відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, реєстраційна служба Вишгородського районного управління юстиції Київської області зареєструвала право власності на вказані земельні ділянки.

Згідно з висновками про експертну оцінку земельних ділянок від 24 квітня

2017 року вартість земельних ділянок становить 1 026 627 грн, що в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є тяжкими наслідками.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Вишгородського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ухвала апеляційного суду не відповідає приписам статей 370, 412, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки апеляційний суд, погодившись із виправдувальним вироком місцевого суду, належним чином не розглянув доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, не навів переконливих мотивів на їх спростування.

Прокурор указує, що суд апеляційної інстанції в рішенні обмежився загальним формулюванням про правильність мотивів місцевого суду стосовно невинуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та безпосередньо не дослідив доказів, не проаналізував їх у контексті з конкретними доводами, зазначеними у скарзі.

На переконання прокурора, поза увагою апеляційного суду залишилися доводи сторони обвинувачення про істотне порушення судом першої інстанції вимог статей 94, 370, 374 КПК, допущене під час розгляду справи.

Вважає не спростованими судом доводи сторони обвинувачення, що ОСОБА_7 , здійснюючи повноваження кадастрового реєстратора, не дотримуючись указаних

в обвинувальному акті вимог законодавства та пунктів посадової інструкції, належним чином не виконала покладених на неї обов`язків, зокрема не перевірила на відповідність вимогам законодавства проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які не були погоджені з відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Вишгородської районної державної адміністрації, що, на переконання прокурора, є виключною компетенцією Держгеокадастру, оскільки органи місцевого самоврядування лише затверджують указані проєкти, однак не наділені повноваженнями їх перевіряти. Зазначає, що сільська рада не ухвалила б незаконних рішень щодо відведення земельних ділянок у власність, якби ОСОБА_7 належним чином виконала свої службові обов`язки.

Указує, що суд безпідставно не взяв до уваги інформації, наданої відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства від 21 квітня 2017 року № 01-12-136, а також акта перевірки від 25 листопада 2016 року № А224/235, відповідно до яких дві земельні ділянки належать до території ПрАТ «Автоп», а третя

- до земель загального користування і їх передача у приватну власність для сільськогосподарських потреб суперечить генеральному плану населеного пункту.

У зв`язку з цим стверджує, що суд не врахував висновків, викладених у рішенні Вишгородського районного суду Київської області від 29 січня 2019 року у справі

№ 363/1409/17, залишеним без змін апеляційним судом, за позовом прокурора про визнання недійсними рішень та витребування із чужого незаконного володіння земельних ділянок, де вказано, що всупереч вимогам ст. 186-1 ЗК рішеннями сільської ради від 19 червня 2015 року № 998-1000 затверджено проєкти із землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок у приватну власність без попереднього погодження цієї землевпорядної документації відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Вишгородської районної державної адміністрації. Акцентує, що з цими висновками погодився Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій (постанова від 24 листопада 2020 року).

Зважаючи на вказане вище вважає нерелевантним посилання суду першої інстанції на практику Верховного Суду, згідно з якою проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки «для ведення садівництва» і «для особистого селянського господарства» не погоджується відділом містобудування та архітектури, оскільки, як установлено в цьому кримінальному провадженні, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства відведені за рахунок земель загального користування та території, передбаченій для будівництва об`єктів обслуговування, торгівлі й інших видів підприємницької діяльності.

Як зазначає прокурор, суд не надав належної оцінки договорам купівлі-продажу земельних ділянок, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 , вартість двох з яких становила 319 007,46 грн, що в 523 рази перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і спричинило порушення прав третіх осіб, причиною чому є службова недбалість ОСОБА_7 .

Також вважає безпідставним посилання суду на те, щовисновки про експертну оцінку земельних ділянок від 24 квітня 2017 року № 142, 143 та 144-04/17, надані стороною обвинувачення, проведено всупереч порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, неуповноваженим судовим експертом, якого не було попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК. Водночас стверджує про необґрунтоване врахування судом, долучених стороною захисту рецензій ТОВ «Сабо+» на вказані вище висновки про експертну оцінку, оскільки такі рецензії не передбачені КПК.

У зв`язку з цим зазначає про безпідставну відмову місцевого суду в задоволенні клопотання сторони обвинувачення щодо проведення експертизи з визначення вартості земельних ділянок та повторного допиту свідка ОСОБА_12

Підкреслює, що жодної оцінки вказаним вище доводам прокурора, які також були викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції не дав.

Як уважає прокурор, апеляційний суд не усунув допущеного місцевим судом неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував ч. 2 ст. 367 КК під час розгляду зазначеної справи.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник виправданої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалене щодо ОСОБА_7 судове рішення без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор, надавши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Захисники та виправдана заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду та підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Згідно зі ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

За приписами ч. 3 ст. 434-1 КПК Суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Згідно з ч. 1 ст. 434-2 КПК питання про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновкупро необхідність передати провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

За ч. 2 ст. 367 КК (у редакції, що діяла станом на час вчинення інкримінованого діяння) встановлено кримінальну відповідальність за службову недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.

Отже, як убачається з викладеної вище диспозиції норми кримінального закону, нормативні межі службової діяльності визначені в інших нормативно-правових актах, а тому з`ясування змісту конкретних ознак складу інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення неможливебез звернення до нормативних положень, що знаходяться поза КК, відсутність звернення до цих положень унеможливлює застосування такої норми кримінального закону.

Так, суть обвинувачення ОСОБА_7 зводиться до того, що вона, будучи службовою особою (державним кадастровим реєстратором), усупереч, зокрема, положенням ч. 2 ст. 186-1 ЗК, без погодження відділу архітектури та містобудування проєктів землеустрою щодо відведення у приватну власність земельних ділянок у межах населеного пункту зареєструвала ці земельні ділянки і надала витяги з Державного земельного кадастру, чим неналежно виконала свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, завдавши тяжких наслідків державним інтересам, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 367 КК.

Як убачається з нормативних приписів ч. 2 ст. 186-1 ЗК (станом на час інкримінованого діяння) проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

За результатами судового розгляду обвинувального акта стосовно ОСОБА_7 вироком Вишгородського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року її визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю наявності в діянні складу кримінального правопорушення.

Вирок суду першої інстанції, залишений без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, мотивовано, зокрема, тим, що здійснення ОСОБА_7 реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі за відсутності висновку погодження проєктів землеустрою відділом містобудування та архітектури не свідчить про її винуватість у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, оскільки такі проєкти землеустрою погоджуються цим відділом виключно у випадках, якщо на земельній ділянці розташовано або планується розташування об`єкта будівництва. Районний суд дійшов такого переконання, посилаючись, крім іншого, на висновки, викладені в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС) від 14 серпня

2018 року у справі № 820/5134/17 та від 30 вересня 2019 року у справі № 815/6124/17, згідно з якими проєкт землеустрою «для ведення садівництва» і «для особистого селянського господарства» не погоджується відділом містобудування та архітектури (незалежно від місця розташування земельної ділянки, в межах чи за межами населеного пункту).

Не погодившись із такими висновками, прокурор подав касаційну скаргу, в якій наводить доводи, зокрема щодо неврахування судом приписів ч. 2 ст. 186-1 ЗК, відповідно до яких проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність мають бути погоджені відповідним підрозділом державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури. Також прокурор стверджує, що суд не дав обґрунтованої оцінки рішенню Вишгородського районного суду Київської області від 29 січня 2019 року, залишеному без змін апеляційним судом, яким, крім іншого, також констатовано порушення положень ч. 2 ст. 186-1 ЗК щодо непогодження проєктів землеустрою у відповідному відділі архітектури та містобудування. Акцентує, що з цими висновками погодився Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС), залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій (постанова від 24 листопада 2020 року). Зважаючи на вказане, стверджує про нерелевантне посилання у вироку суду першої інстанції на висновки, викладені у згаданих вище постановах КАС ВС у справах № 820/5134/17 та № 815/6124/17.

Таким чином, оцінюючи аргументи учасників судового провадження і висновки судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначає, що під час розгляду цього провадження перед колегією суддів постало питання, чи потребує обов`язкового погодження

у відповідному відділі архітектури та містобудування проєкт землеустрою щодо відведення у межах населеного пункту земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

З`ясування цього питання, залежно від його результату, може призвести до різних варіантів розгляду й вирішення кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 . Так, у разі, якщо проєкт землеустрою не потрібно було погоджувати з відповідним відділом архітектури і містобудування, то висунуте в цьому кримінальному провадженні обвинувачення по суті є неспроможним через відсутність протиправності в діянні ОСОБА_7 , а розгляд інших касаційних доводів прокурора не може вплинути на рішення. Якщо ж це погодження було необхідним, то потрібно надавати оцінку й іншим обґрунтуванням касаційної скарги у цьому провадженні та, залежно від установленого, ухвалити відповідне рішення.

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу, що КАС ВС у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 815/6124/17 (пункти 23-25 цього судового рішення) дійшов висновку, що відповідно до ч. 2 ст. 186-1 ЗК погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки структурним підрозділом державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури вимагається виключно у випадках, якщо на ній розташовано або планується розташування об`єкта будівництва. У вказаному рішенні цей Суд підсумував, що норма ч. 2 ст. 186-1 ЗК передбачає необхідність погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельної ділянки як у межах населеного пункту, так і поза його межами, за умови, що на ній розташований об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта.

Подібні висновки до того, який викладений у цій постанові від 30 вересня 2019 року, містяться у постановах КАС ВС від 14 серпня 2018 року у справі № 820/5134/17 та від 11 серпня 2021 року у справі № 520/174/19.

Саме такий підхід щодо тлумачення приписів ч. 2 ст. 186-1 ЗК використав місцевий суд, посилаючись як на одну з причин недоведення в діянні ОСОБА_7 складу інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду не погоджується з цим правозастосовчим підходом КАС ВС з огляду на таке.

Синтаксичний розбір текстуального змісту приписів ч. 2 ст. 186-1 ЗК дає підстави для висновку, що в цьому випадку у словосполученні «проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта» перший сполучник «або» використаний з метою посилення роздільності між проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах населеного пункту і цим проєктом за межами населеного пункту. Відповідно, застосовуючи в названій нормі матеріального права сполучник «або», законодавець мав на меті не об`єднати одну умову для погодження проєктів щодо відведення земельних ділянок, а вирізнити проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у межах населеного пункту від проєктів щодо земельних ділянок за межами населеного пункту, на яких розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта. Таким чином колегія суддів вважає, що правильним буде таке тлумачення змісту цієї норми права: проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах населеного пункту в будь-якому випадку подається на погодження до структурного підрозділу у сфері містобудування та архітектури (незалежно від цільового призначення), а щодо земельної ділянки за межами населеного пункту - лише в разі, якщо на ній розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта.

Цей пропонований підхід узгоджується з позицією КЦС ВС, викладеною в постанові від 24 листопада 2020 року (справа № 363/1409/17), за результатами перегляду судових рішень за позовом прокурора про визнання недійсними рішень сільської ради та витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, реєстрацію яких здійснювала ОСОБА_7 як кадастровий реєстратор. У цьому судовому рішенні КЦС ВС дійшов висновку про те, що згідно з приписами ст. 186-1 ЗК проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність (розташованих у межах населеного пункту) підлягають погодженню у відповідному відділі містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства.

З огляду на викладене вище, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду вважає, що наявні підстави, передбачені ч. 3 ст. 434-1 КПК, щодо передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах КАС ВС від 14 серпня 2018 року № 820/5134/17, від 30 вересня 2019 року № 815/6124/17 та від 11 серпня 2021 року у справі № 520/174/19.

Керуючись статтями376, 433, 434, 434-1, 434-2, 441 КПК, Верховний Суд

постановив:

Кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року стосовно ОСОБА_7 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі

ч. 3 ст. 434-1 КПК.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3