Ухвала

від 11.12.2024 по справі 363/2525/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 363/2525/17

провадження № 13-37кс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) матеріалів кримінального провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_16 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015110150000102 щодо ОСОБА_17 , і

ВСТАНОВИЛА:

за вироком Вишгородського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року ОСОБА_17 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України (далі - КК), та виправдано її у зв`язку з недоведеністю наявності в діянні складу кримінального правопорушення.

Вирішено питання щодо речових доказів та скасування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.

ОСОБА_17 обвинувачувалася в тому, що вона, будучи службовою особою (провідним спеціалістом - державним кадастровим реєстратором відділу Державного земельного кадастру Управління Держземагентства у Вишгородському районі Київської області), неналежно виконала свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, чим завдала тяжких наслідків державним інтересам.

Так, згідно з висунутим обвинуваченням, на провідного спеціаліста відділу державного земельного кадастру у Вишгородському районі Київської області ОСОБА_17 покладено обов`язки кадастрового реєстратора (наказ начальника управління Держземагенства у Вишгородському районі Київської області № 02 від 23 січня 2013 року).

Відповідно до розділів 1-3 посадової інструкції, затвердженої 23 січня 2013 року, на ОСОБА_17 як на провідного спеціаліста - державного кадастрового реєстратора відділу Державного земельного кадастру покладено низку завдань та обов`язків.

Встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886001:02:087:0159, 3221886001:02:088:1158, 3221886001:02:087:0160 належать до земель загального користування, а згідно з матеріалами генерального плану села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області ці земельні ділянки належать до території об`єктів обслуговування, торгівлі та інших видів підприємницької діяльності та відносяться до існуючої території ПрАТ «Автоп», яке користується земельною ділянкою з кадастровим номером 3221886001:02:087:0156 на підставі договору оренди від

14 грудня 2006 року № 19232.

Тому реєстрація вказаних земельних ділянок для сільськогосподарських потреб за рахунок земель загального користування всупереч генеральному плану населеного пункту не відповідає положенням статей 38, 39, п. 4 ст. 83, частин 2, 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК), ч. 1, а також абзаців 1-4, 6 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про основи містобудування», частин 3, 4 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Однак 13 травня 2015 року ОСОБА_17 , перебуваючи у своєму службовому кабінеті (пл. Шевченка, 1, м. Вишгород, Київська область), неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, порушуючи пункти 110, 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року, за відсутності висновку погодження проєкту землеустрою відділом архітектури та містобудування Вишгородської районної державної адміністрації щодо передачі у приватну власність земельних ділянок, зареєструвала земельні ділянки та всупереч положенням статей 38, 39, п. 4 ст. 83, частин 2, 6 ст. 186-1 ЗК, ч. 1, абзаців 1-4, 6 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про основи містобудування», частин 3, 4 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєструвала і надала витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, а саме: серії НВ № 3204411792015 від 13 травня 2015 року, виданий ОСОБА_18 , кадастровий № 3221886001:02:087:0160; серії НВ № 3204412182015 від 13 травня 2015 року, виданий ОСОБА_19 , кадастровий № 3221886001:02:088:1158; серії НВ № 3204411942015 від 13 травня 2015 року, виданий ОСОБА_20 , кадастровий номер 3221886001:02:087:0161.

27 травня 2015 року відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року, реєстраційна служба Вишгородського районного управління юстиції Київської області зареєструвала право власності на вказані земельні ділянки.

Згідно з висновками про експертну оцінку земельних ділянок від 24 квітня 2017 року вартість земельних ділянок становить 1 026 627 грн, що в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є тяжкими наслідками.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Вишгородського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року щодо ОСОБА_17 - без зміни.

Вказане рішення апеляційного суду оскаржено прокурором в касаційному порядку.

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_16 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_17 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, апеляційний суд не проаналізував усі доводи його апеляційної скарги на вирок суду першої інстанції, не дав на них вичерпні відповіді, чим порушив вимоги статей 412, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є належними та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_17 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК. Зазначає, що апеляційний суд залишив без уваги доводи сторони обвинувачення, що суд першої інстанції не враховав інформацію про реєстрацію земельних ділянок на підставі проєкту землеустрою саме ОСОБА_17 , на яку було покладено здійснення функцій державного реєстратора. Натомість суд звернув увагу на відсутність наказу про призначення її на посаду провідного спеціаліста та неознайомлення останньої з посадовою інструкцією. Крім того, суд не надав належної оцінки ст. 186-1 ЗК, вимоги якої було порушено неналежним виконанням своїх службових обов?язків зі сторони ОСОБА_17 . Також суд безпідставно відмовив у проведенні оціночно-земельної експертизи земельних ділянок, не провів додаткового допиту свідка ОСОБА_21 та не взяв до уваги окремі письмові докази. Таким чином, за наявності достатньої сукупності доказів винуватості ОСОБА_17 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, суд без аналізу всіх доказів прийняв рішення про її виправдання, чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Крім того, у своїй касаційній скарзі прокурор вважає нерелевантним посилання суду на практику Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - КАС), згідно з якою проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки «для ведення садівництва» і «для особистого селянського господарства» не погоджується відділом містобудування та архітектури.

Ухвалою від 30 жовтня 2024 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС, колегія суддів ККС відповідно) передала кримінальне провадження щодо ОСОБА_17 на розгляд Великої Палати з підстав необхідності відступу від висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у рішеннях КАС від 30 вересня 2019 року (справа № 815/6124/17), 14 серпня 2018 року (справа № 820/5134/17) та 11 серпня 2021 року (справа № 520/174/19), і вважає необхідним застосувати висновок викладений у рішенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС) від 24 листопада 2020 року (справа № 363/1409/17).

З огляду на положення ч. 2 ст. 367 КК (у редакції, що діяла станом на час вчинення інкримінованого діяння) встановлено кримінальну відповідальність за службову недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.

ОСОБА_17 обвинувачувалась у тому, що вона, будучи службовою особою (державним кадастровим реєстратором), усупереч, зокрема, положенням ч. 2 ст. 186-1 ЗК, без погодження відділу архітектури та містобудування проєктів землеустрою щодо відведення у приватну власність земельних ділянок у межах населеного пункту, зареєструвала земельні ділянки і надала витяги з Державного земельного кадастру, чим неналежно виконала свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, завдавши тяжких наслідків державним інтересам, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 367 КК.

Вироком Вишгородського районного суду Київської області від 02 червня 2023 року ОСОБА_17 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю наявності в діянні складу кримінального правопорушення.

Як зазначає колегія суддів ККС, під час розгляду цього кримінального провадження перед ККС постало питання, чи потребує обов`язкового погодження у відповідному відділі архітектури та містобудування проєкт землеустрою щодо відведення у межах населеного пункту земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

З`ясування цього питання, на думку колегії суддів ККС, може призвести до різних варіантів розгляду й вирішення кримінального провадження стосовно ОСОБА_17 . Так, у разі якщо проєкт землеустрою не потрібно було погоджувати з відповідним відділом архітектури і містобудування, то висунуте в цьому кримінальному провадженні обвинувачення по суті є неспроможним через відсутність протиправності в діянні ОСОБА_17 , а розгляд інших касаційних доводів прокурора не може вплинути на рішення. Якщо ж це погодження було необхідним, то потрібно надати оцінку й іншим обґрунтуванням касаційної скарги у цьому провадженні та залежно від установленого ухвалити відповідне рішення.

На переконання колегії суддів ККС, правильне тлумачення норми, передбаченої ч. 2 ст. 186-1 ЗК (дійсної на момент вчинення злочину), буде таким: проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах населеного пункту в будь-якому випадку подається на погодження до структурного підрозділу у сфері містобудування та архітектури (незалежно від цільового призначення), а щодо земельної ділянки за межами населеного пункту - лише в разі, якщо на ній розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта.

З наведених вище підстав колегія суддів ККС дійшла висновку про передачу цієї кримінальної справи на розгляд Великої Палати для відступу від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях КАС.

Позиція Великої Палати

Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики.

Велика Палата за певних умов переглядає судові рішення в касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Порядок та спосіб виконання завдань судочинства, покладених на Верховний Суд, визначено процесуальним законом.

Положення ч. 3 ст. 434-1 КПК визначає можливість передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати, якщо колегія суддів ККС (палата, об`єднана палата), розглядаючи таке кримінальне провадження в касаційному порядку, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата може відступити від попередніх висновків Верховного Суду та Верховного Суду України за наявності для цього належної підстави. Вона може повністю відмовитись від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [постанови Великої Палати від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43,44) і № 818/1688/16 (пункти

44,45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44,45)].

Колегія суддів ККС, передавши 7 листопада 2024 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_17 на розгляд Великої Палати, ставить питання про відступ від висновків, викладених у рішеннях КАС (№ 815/6124/17, № 820/5134/17, № 520/174/19), та застосування висновку, викладеного у рішенні КЦС (№ 363/1409/17), мотивуючи тим, що синтаксичний розбір текстуального змісту приписів ч. 2 ст. 186-1 ЗК дає підстави для висновку, що в цьому випадку у словосполученні «проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта» перший сполучник «або» використаний з метою посилення роздільності між проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах населеного пункту і цим проєктом за межами населеного пункту. Відповідно, застосовуючи в названій нормі матеріального права сполучник «або», законодавець мав на меті не об`єднати одну умову для погодження проєктів щодо відведення земельних ділянок, а відрізнити проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у межах населеного пункту від проєктів щодо земельних ділянок за межами населеного пункту, на яких розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта. Таким чином, колегія суддів ККС вважає, що правильним буде таке тлумачення змісту цієї норми права: проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах населеного пункту в будь-якому випадку подається на погодження до структурного підрозділу у сфері містобудування та архітектури (незалежно від цільового призначення), а щодо земельної ділянки за межами населеного пункту - лише в разі, якщо на ній розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта.

Запропонований підхід, на думку колегії суддів ККС, узгоджується з позицією КЦС, викладеною в постанові від 24 листопада 2020 року (справа № 363/1409/17) за результатами перегляду судових рішень за позовом прокурора про визнання недійсними рішень сільської ради та витребування із чужого незаконного володіння земельних ділянок, реєстрацію яких здійснювала ОСОБА_17 як кадастровий реєстратор. У цьому судовому рішенні КЦС дійшов висновку про те, що згідно з приписами ст. 186-1 ЗК проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність (розташованих у межах населеного пункту) підлягають погодженню у відповідному відділі містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства.

Разом з цим колегія суддів ККС не врахувала вимоги Великої Палати щодо оцінювання подібності правовідносин через змістовий, суб`єктний і об`єктний критерії.

З метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

З-поміж цих критеріїв змістовий є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Ураховуючи обставини конкретного кримінального провадження, колегія суддів ККС перед передачею справи на розгляд Великої Палати повинна визначити подібність провадження, яке передається, з провадженням, від правового висновку якого вона просить відступити; визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і, в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин конкретної справи.

Органами досудового розслідування ОСОБА_17 обвинувачувалась у тому, що вона, будучи службовою особою, неналежно виконала свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, чим завдала тяжких наслідків державним інтересам, тобто обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК.

Системний аналіз положень ст. 367 КК дає підстави вважати, що відповідальність за цією нормою настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких, спричинило передбачені в зазначеній статті наслідки, входили в коло службових обов`язків цієї службової особи або якщо обов`язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Ставлячи питання про відступ від позиції, викладеної у постановах КАС, колегія суддів ККС не врахувала, що у цьому кримінальному провадженні щодо ОСОБА_17 суд ухвалив виправдувальний вирок з підстав відсутності належних і допустимих доказів вини останньої, а не у зв`язку з «неправильним тлумаченням» положень ст. 186-1 ЗК, про що наголошувала колегія суддів ККС.

Таким чином, колегія суддів ККС, передаючи кримінальне провадження на розгляд Великої Палати у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не наводить обґрунтувань такої подібності, що наявні у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_17 та у справах КАС (№ 815/6124/17, № 820/5134/17, № 520/174/19), оскільки вказані провадження мають різні правовідносини, правове регулювання, предмети і фактичні обставини та не є подібними відповідно до критеріїв подібності. Обґрунтування, наведені колегією суддів ККС, не можуть бути підставою для твердження про подібність правовідносин і для відступу від висновків, викладених у рішеннях КАС, оскільки у них порушувалось питання про порядок затвердження проєктів землеустрою і передачі земельних ділянок у власність, тоді як кримінальне провадження щодо ОСОБА_17 стосується притягнення останньої як кадастрового реєстратора до кримінальної відповідальності за неналежне виконання службових обов`язків, що спричинило тяжкі наслідки.

Ураховуючи викладене, Велика Палата дійшла висновку, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_17 та справи КАС від 30 вересня 2019 року № 815/6124/17, від 14 серпня 2018 року № 820/5134/17, від 11 серпня 2021 року № 520/174/19, у яких викладено правовий висновок, від якого просить відступити колегія суддів ККС, не є подібними через суттєві розбіжності у змісті правовідносин, а тому немає підстав, передбачених положеннями ст. 434-1 КПК, для прийняття Великою Палатою кримінального провадження щодо ОСОБА_17 до розгляду.

Згідно із ч. 6 ст. 434-2 КПК, якщо Велика Палата дійде висновку про відсутність підстав для передачі кримінального провадження на її розгляд, таке кримінальне провадження повертається відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для подальшого розгляду, про що постановляється ухвала.

Керуючись статтями 434-1, 434-2 КПК, Велика Палата

УХВАЛИЛА:

Кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_16 на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015110150000102 щодо ОСОБА_17 , повернути колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду для подальшого розгляду.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15