Постанова

від 23.10.2024 по справі 205/5614/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7293/24 Справа № 205/5614/19 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області Ковальова Сергія Вадимовича, ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Обслуговуючий кооператив «Садівниче товариство «Мрія-1» про визнання рішення незаконним та його скасування, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що його батько ОСОБА_3 був членом ОК «СТ «Мрія-1» та користувачем земельної ділянки № НОМЕР_1 , на якій у 2012-2013 роках було збудовано садовий будинок та прибудинкові споруди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько ОСОБА_3 помер та після його смерті відкрилась спадщина, до якої мали б входити речові права на означені будинок та земельну ділянку.

Будучи спадкоємцем за законом обов`язкової частки у спадщини після смерті батька, 19 травня 2016 року він звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, однак постановою приватного нотаріуса від 27 грудня 2016 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

У квітні2019року йомустало відомопро те,що 16квітня 2019року Державнимреєстратором Комунальногопідприємства «Центрреєстрації танадання послуг»Нивотрудівської сільськоїради Апостолівськогорайону Дніпропетровськоїобласті КовальовимС.В.за ОСОБА_1 ,рішенням №46481864,проведено державнуреєстрацію прававласності насадовий (дачний)будинок,загальною площею35,75кв.м.,який розташованийза адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 було здійснено на підставі підроблених документів, без прийняття такого об`єкту нерухомого майна в експлуатацію, що порушує його майнові спадкові права після батька ОСОБА_3 , у зв`язку із чим вимушений звернутися до суду та просити визнати протиправним та скасувати рішення від 16 квітня 2019 року, індексний номер: 46481864, державного реєстратора Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області Ковальова С.В., про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 садового (дачного) будинку, загальною площею 35,75 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ленінського районногосуду м.Дніпропетровськавід 26березня 2024року позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасувано рішення № 46481864 від 16 квітня 2019 року державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області Ковальова С.В. щодо реєстрації права власності за ОСОБА_1 садового (дачного) будинку загальною площею 35,75 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області Ковальова С.В. на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. (а.с.35-43 Том ІІІ).

Рішення суду мотивовано тим, що державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем на садовий (дачний) будинок, площею 35,75 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , як на об`єкт нерухомого майна, прийнято із порушенням наведених вимог чинного законодавства. Тобто, документи, які вказані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які стало підставою здійснення державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомості, та, відповідно, внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису за № 46481864 від 16 квітня 2019 року про право власності, не можуть слугувати правовою підставою для набуття відповідачем права власності на даний об`єкт та підтверджувати відповідність заявлених прав поданим документам, а також державної реєстрації такого права.

Суд вважав, що цим судовим рішенням не визнаються речові права на таке нерухоме майно, у зв`язку із не існуванням майна, саме як об`єкта нерухомого майна, то при виконанні даного рішення не проводиться державна реєстрація набуття попереднього права власності на такий неіснуючий об`єкт нерухомого майна.

Не погодившись з вказаним рішення суду, у черні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Келембет І.М. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції суперечить діючому законодавству, було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що саме він почав будувати спірний будинок на спірній земельній ділянці в Обслуговуючому кооперативі ще у 1992 році, заклавши фундамент, який на той час не був пригодний для проживання, а не батько позивача, про що надав письмові докази, яким судом першої інстанції не було надано правової оцінки. Відповідач почав мешкати за спірною адресою після смерті батька у травні 2016 року, а до того часу не мав жодного відношення до спірно будинку. Членом Обслуговуючого кооперативу був саме він, ОСОБА_1 , з 2011 року та фактично відбудував спірний будинок за власні кошти і з 2014 року також проживав разом із ОСОБА_3 в ньому. За вимогами законодавства, діючого на час завершення будівництва, зазначалось, що якщо початок будівництва було здійснено до 05 серпня 1992 року, таке будівництво не вважається самочинним, а тому у ОСОБА_1 були всі дозвільні документи для проведення у 2019 році державної реєстрації права власності на спірний будинок. Натомість позивачем не надано жодного доказу, що спірний будинок за життя належав його покійному батьку, щоб надавало йому можливість в порядку спадкування оскаржувати належним чином проведену державну реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_1 . Окрім цього, зазначив, що 19 травня 2023 року ОСОБА_1 продав будинок ОСОБА_4 , про що є відомості в матеріалах справи, що судом першої інстанції не враховано, а власник будинку ОСОБА_4 до участі у справі співвідповідачем не залучався, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (а.с.83-87 Том ІІІ).

У серпні 2024 року ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін (а.с.121-126 Том ІІІ).

Також зазначає, що державна реєстрація права власності ОСОБА_1 проведена за неповним пакетом документів, як це передбачено п.42,81 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого наказом Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року за №1127, що діяв на момент проведення реєстрації права власності за відповідачем у 2019 році. Членство в кооперативі відбулось із зміною у 2013 році із сина ОСОБА_1 на батька ОСОБА_3 , що підтверджується довідками Обслуговуючого кооперативу. Також зазначив, що за відповіддю Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Дніпропетровській області від 24 червня 2020 року відсутня інформація щодо видачі/реєстрації документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництва спірного будинку, що збігається із аналогічною відповіддю Обслуговуючого кооперативу. Тому вважає, що відсутність введення в експлуатацію об`єкта нерухомого майна та відсутність оформленого членства в кооперативі унеможливлює законність державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірний будинок.

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалися та відзивів на апеляційну скаргу не подавали, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Так,судом першоїінстанції встановлено,що ОСОБА_3 був членом Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Мрія-1» та користувачем земельної ділянки № НОМЕР_1 . На такій земельній ділянці №1 вказаним членом кооперативу було збудовано садовий будинок та прибудинкові споруди. Матеріалами справи, зокрема матеріалами технічної інвентаризації підтверджено, що означений будинок та споруди було фактично збудовані у 2012-2013 роках.

Зі змісту наявної в матеріалах справи довідки Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Мрія-1» від 07 червня 2019 року вбачається, що станом на 30 квітня 2016 року користувачем садівничої ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0728 га, Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Мрія-1» був ОСОБА_3 (протокол № 19 від 08 грудня 2013 року).

Судом також встановлено, що після смерті ОСОБА_3 , земельна ділянка нікому у користування не передавалась і є власністю Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Мрія-1» та значиться за померлим ОСОБА_3 .. Садовий (дачний) будинок та прибудинкові споруди на земельній ділянці №1 Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Мрія-1» був збудований у 2012 -2013 роках. До того часу на цій земельній ділянці був збудований дерев`яний сарайчик (тимчасова будівля) для зберігання садового інвентарю.

Відповідно до довідки Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Мрія-1» від 07 червня 2019 року, станом на 15 квітня 2019 року ОСОБА_1 не є членом Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Мрія-1». Право власності на земельну ділянку в Обслуговуючому кооперативі «Садівниче товариство «Мрія-1» за спірною адресою не реєструвалось за жодного особою.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 16 квітня 2019 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на садовий (дачний) будинок, загальною площею 35,75 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , Обслуговуючий кооператив «Садівниче товариство «Мрія-1».

Судом першої інстанції також встановлено, що підставою для прийняття державним реєстратором спірного рішення про державну реєстрацію права власності є наступні документи: технічний паспорт, серія та номер:03754, виданий 12 березня 2019 року, видавник:ФОП ОСОБА_5 , Список членів Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Мрія-1», серія та номер:б/н, видавник:Обслуговуючий кооператив «Садівниче товариство «Мрія-1», Акт, серія та номер: б/н, виданий 10 жовтня 1967 року, видавник: Управління головного архітектора міста; рішення про виділення земельних ділянок підприємствам та організаціям міста, серія та номер: 881, виданий 30 грудня 1966 року, видавник: Виконком Дніпропетровської міської ради депутатів.

Звертаючись з цим позовом до суду, позивач наголошував, що проведена державна реєстрація речового права на вказаний будинок за ОСОБА_1 , а не за померлим ОСОБА_3 порушує його права як спадкоємця, у зв`язку із чим суд вважав, що між сторонами наявній спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з`ясовуючи характер спірних правовідносин, виходив із того, що державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем на садовий (дачний) будинок, площею 35,75 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , як на об`єкт нерухомого майна, прийнято із порушенням наведених вимог чинного законодавства. Тобто, документи, які вказані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які стало підставою для здійснення державної реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомості, та, відповідно, внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису за № 46481864 від 16 квітня 2019 року про право власності, не можуть слугувати правовою підставою для набуття відповідачем права власності на даний об`єкт та підтверджувати відповідність заявлених прав поданим документам, а також державної реєстрації такого права. Суд вважав, що цим рішенням не визнаються речові права на таке нерухоме майно, у зв`язку із не існуванням майна, саме як об`єкта нерухомого майна, то при виконанні даного рішення не проводиться державна реєстрація набуття попереднього права власності на такий неіснуючий об`єкт нерухомого майна.

Колегія суддів повністю не погоджується як зі встановленими фактичними обставинами справи, так і з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_2 просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок саме за відповідачем ОСОБА_1 , що свідчить про фактичне оскарження права власності останнього на спірний житловий будинок.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що 19 травня 2023 року спірний житловий будинок було продано ОСОБА_1 , тобто, під час розгляду справи у суді першої інстанції. Новим власником спірного житлового будинку, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є ОСОБА_4 (а.с.88,89 Том ІІІ).

Колегія суддів наголошує, що позивач, визначаючи у позові коло відповідачів, з урахуванням уточнень позову, не взяв до уваги, що саме ОСОБА_4 на момент розгляду справи з травня 2023 року є власником спірного майна, на яке претендує позивач в порядку спадкування та державну реєстрацію якого оскаржує, однак новий власник спірного будинку ОСОБА_4 до участі у справі співвідповідачем залучений не був.

Стаття 51 ЦПК України передбачає, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.

Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2 роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному законом. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову- обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Колегія суддів позбавлена можливості залучити до участі у справі належних відповідачів, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі. Розгляд справи з неналежним відповідачем або за відсутності всіх належних відповідачів позбавляє суд можливості зробити висновок щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог по суті.

Так, враховуючи що позовні вимоги про визнання неправомірною та скасування державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок, проведеною за ОСОБА_1 , безпосередньо стосуються майнових прав нового власника житлового будинку, тому належить пред`являти позовні вимоги і до ОСОБА_4 , як до співвідповідача у справі.

Однак,позов до власника спірного будинку позивачем не пред`явлено, та, виходячи з того, що позивачем не заявлялось клопотань про заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачами, зокрема, ОСОБА_4 , який є новим власником спірного майна, що безпосередньо стосується предмету цього позову, колегія суддів приходить до висновку про ухвалення рішення судом першої інстанції з порушенням норм процесуальних та матеріальних норм, з неправомірним задоволенням позову, який пред`явлений не до тієї особи.

Згідно ст. 16 ЦК України та ст. 13 ЦПК України кожна особа самостійно вибирає спосіб захисту в суді своїх прав і розпоряджається предметом спору на власний розсуд; суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частина 4 ст.10 ЦПК України зобов`язує суд сприяти: всебічному і повному з`ясуванню щодо обставин спору; роз`яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджати про вчинення або не вчинення процесуальних дій, здійсненню їх прав у випадках, що встановлені цим Кодексом.

Частина 5 ст. 12 ЦПК України передбачає, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, не роз`яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема про необхідність залучення до участі у справі належного відповідача, допустивши таким чином порушення норм процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права.

З урахуванням вказаних обставин та вищенаведених норм права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Ленінськогорайонного судум.Дніпропетровськавід 26березня 2024року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2305,20 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна