Постанова

від 24.10.2024 по справі 344/21451/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/21451/23

Провадження № 22-ц/4808/1130/24

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Луганської В. М.,

Фединяка В. Д.,

секретар Гудяк Х. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2024 року у складі судді Бородовського С. О., ухвалене у м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства «Вест сервіс», третя особа Регіональний сервісний центр ГСЦ в Івано-Франківській області про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування реєстрації автомобіля,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 та Товариства «Вест сервіс», третя особа Регіональний сервісний центр ГСЦ в Івано-Франківській області про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування реєстрації автомобіля,

В обґрунтування позову зазначала, що в ході підготовки позову про поділ майна подружжя у червні 2023 року їй стало відомо, що придбаний нею на підставі договору купівлі-продажу № 2641/2021/2963102 від 04 грудня 2021 року автомобіль Ford Escape 2014 року виробництва НОМЕР_4, номерний знак НОМЕР_1 , під час її перебування за межами України відчужено на користь відповідача ОСОБА_1 , який є батьком її колишнього чоловіка. Вказаний автомобіль було зареєстровано на відповідача ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 . Позивач зазначала, що продаж автомобіля від її імені здійснило ТОВ «Вест Сервіс» шляхом укладення договору купівлі-продажу від 03 лютого 2023 року, а підставою для отримання вказаним товариством права на представництво її інтересів зазначено договір комісії № 7252/23/1/003638 від 02 лютого 2023 року. Посилаючись на те, що вказаний договір комісії вона не укладала, що підтверджується проведеною в рамках кримінального провадження почеркознавчою експертизою, просила витребувати у ОСОБА_1 автомобіль Ford Escape 2014 року випуску, колір червоний, номер двигуна НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_5 , а також скасувати реєстрацію вказаного автомобіля за ОСОБА_1 . Крім того, просила стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено. Постановлено витребувати у ОСОБА_1 транспортний засіб Ford Escape 2014 року виробництва НОМЕР_4 НОМЕР_5, а також скасувати реєстрацію вказаного транспортного засобу за ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість рішення суду та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції фактично відтворив мотивувальну частину позовної заяви, не перевіривши фактичні обставини набуття за позивачкою права власності на спірний автомобіль. Зокрема, апелянт зазначає, що спірний автомобіль був придбаний під час спільного проживання у шлюбі позивачки та його сина ОСОБА_3 , перебував у його постійному користуванні. Апелянт вказує, що після виїзду позивачки за межі України разом з дітьми, вона з його сином добровільно розділили майно, домовившись, що спірний автомобіль залишається у користуванні сина, а частину його вартості у розмірі 3 000 доларів США передав сестрі позивачки. Саме з цих мотивів, зауважує відповідач ОСОБА_1 , спірний автомобіль був перереєстрований на нього. ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції невірно застосував до даних правовідносин ст. 387 ЦК України, оскільки у ст. 57 СК України міститься чіткий перелік майна, що може бути особистою приватною власністю одного із подружжя. На думку відповідача, судом першої інстанції не врахованого того, що обов`язковою умовою для задоволення віндикаційного позову є встановлення обставини чи перебувало спірне майно у володінні позивача. Також відповідач звертає увагу на те, що спірний автомобіль не є особистою приватною власністю позивачки, а тому не може витребовуватись нею особисто із чужого незаконного володіння.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк позивачем не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача адвоката Черепій Н. П, яка просила скаргу задовольнити, пояснення представника позивачки адвоката Парфана Т. Д., який просив залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду скасувати та в задоволенні позовних вимог відмовитиз наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 незаконно, без відповідної правової підстави заволодів належним позивачці автомобілем, а тому є підстави для витребування спірного автомобіля та скасування його реєстрації на ім`я ОСОБА_1 .

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_2 04 грудня 2021 року набула право власності на автомобіль марки «Ford Escape», 2014 року виробництва, номер кузова НОМЕР_4 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу № 2641/2021/2963102 (а.с.3).

Із змісту копії договору комісії №7252/23/1/003638 вбачається, що 02 лютого 2023 року ОСОБА_2 уклала договір комісії з ТОВ «Вест Сервіс» на право укладення від її імені правочину з продажу автомобіля марки «Ford Escape», 2014 року виробництва, номер кузова НОМЕР_4 (а.с. 4). На підставі вищевказаного договору комісії право власності на спірний автомобіль перейшло до відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу №7252/23/000241 від 03 лютого 2023 року (а.с. 6).

Також судом встановлено, що в рамках кримінального провадження № 12023096010000517 було проведено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої зроблені висновки, що підпис у графі «Комітент ОСОБА_2 » у договорі комісії № 7252/23/1/003638 від 02 лютого 2023 року виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Між тим, як вбачається з рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2023 року, справа № 344/835/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109414385), позивачка з 19 лютого 2005 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_3 - сином відповідача, який розірвано цим рішенням суду, яке набрало законної сили 07 квітня 2023 року.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Оскаржуючи рішення суду, відповідач посилався на те, що спірний автомобіль після поділу між позивачкою та її сином ОСОБА_3 спільного майна, залишився у користуванні останнього після сплати позивачці вартості її частки.

Таким чином, між сторонами фактично виник спір щодо майна, яке є спільною сумісною власністю позивачки та ОСОБА_3 , який до участі в справі залучений не був.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункти 40, 41).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 376 ЦПК України).

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки до участі в справі не залучений співвласник спірного майна ОСОБА_3 .

Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційним судом апеляційна скарга відповідача задоволена та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, з позивачки на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 6 110 грн. 40 коп. (а.с. 106, 113).

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2024 року - скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Товариства «Вест сервіс», третя особа Регіональний сервісний центр ГСЦ в Івано-Франківській області, про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування реєстрації автомобіля - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 6 110 (шість тисяч сто десять) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 04 листопада 2024 року.

Судді В. М. Барков

В. М. Луганська

В. Д. Фединяк