Постанова

від 30.10.2024 по справі 348/2109/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 348/2109/23

Провадження № 22-ц/4808/1165/24

Головуючий у 1 інстанції Максименко О. Ю.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Девляшевського В.А., Фединяка В.Д.,

за участю секретаря Струтинської Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду від 04 червня 2024 року, ухвалене в складі судді Максименко О.Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Надвірнянської міської ради, про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Надвірнянської міської ради про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів.

В обґрунтування позову зазначив, що 06.09.2011 року він уклав шлюб із ОСОБА_3 , у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 .

Рішенням Надвірнянського районного суду від 20.04.2015 року шлюб між сторонами розірвано, неповнолітнього сина залишено проживати з матір`ю.

Рішенням Навірнянського районного суду від 27.10.2016 року призначено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь відповідачки на утримання малолітнього сина у розмірі 700 грн., а рішенням цього ж суду від 26.02.2021 року змінено спосіб та розмір стягнення аліментів та призначено стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідачки на утримання малолітнього сина аліменти у розмірі однієї чверті його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду до досягнення дитиною повноліття.

Заборгованість із сплати аліментів згідно розрахунку до виконавчого листа, виданого Надвірнянським районним судом №348/2069/20, відсутня.

Позивач проживає та зареєстрований разом із матір`ю, де з березня 2023 року з ними проживає син ОСОБА_4 , який самостійно виявив бажання проживати разом з батьком.

Зазначає, що у сина з матір`ю часто виникають конфлікти, він не може знайти спільної мови з нею. Між ними склались недоброзичливі відносини, про що детально описано у психологічній характеристиці сімейних відносин та психоемоційного стану дитини, яка складена психологом-діагностом ТОВ «Серденько» Центр психологічної допомоги дітям «Серденько», магістром психологічних наук Наталією Артеменко .

Фактично з березня 2023 року син ОСОБА_6 проживає з позивачем та перебуває на його утриманні.

Тому вважає за необхідне визначити місце проживання сина разом з батьком та припинити стягнення аліментів.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 04 червня 2024 року у задоволені позову відмовлено.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, в якому в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . У березні 2014 року позивач був змушений виїхати закордон, залишивши малолітнього сина ОСОБА_6 разом з його матір`ю ОСОБА_3 вдома. Після спливу трьох місяців від часу від`їзду йому стало відомо про подружню зраду дружини, у зв`язку з чим стосунки між ними були зруйновані. Однак він домовився про продовження спілкування заради сина. Спілкування із сином відбувалось через Інтернет-мережу за допомогою додатків «Skype» та «Viber», також щомісяця він пересилав кошти на утримання дитини.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 20.04.2015 року шлюб між сторонами розірвано. Неповнолітнього сина залишено проживати з матір`ю. Але підтримка сина зі сторони батька не припинилась.

Вказує, що з вересня 2014 року відповідач перестала відповідати на його дзвінки та не давала можливості спілкуватися з дитиною. Повернувшись в Україну він дізнався про те, що колишня дружина одружилась вдруге, завагітніла та змінила прізвище на ОСОБА_2 .

Крім того, відповідачка заборонила бачитись йому із сином, налаштовувала сина проти рідного батька, активно чинила перешкоди, щоб він не мав змоги зустрічатися з сином: перестала водити дитину у садок, оскільки туди приходив батько, ігнорувала рішення Надвірнянської комісії у справах неповнолітніх, а також складений графік побачень батька з сином. Це змусило його звернутись до суду із позовом для усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Рішенням Надвірнянського районного суду від 26.04.2016 року зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з сином. Однак відповідачка ці рішення систематично ігнорувала та порушувала.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 27.10.2016 року вирішено стягувати з нього на користь відповідачки аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 700 грн., а в подальшому рішенням цього ж суду від 26.02.2021 року змінено спосіб та розмір стягнення аліментів в розмірі однієї чверті його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду до досягнення дитиною повноліття. Станом на дату звернення до суду у нього відсутня заборгованість із сплати аліментів відповідно до виконавчого листа, виданого Надвірнянським районним судом, №348/2069/20 від 01.04.2021 року.

З березня 2023 року син ОСОБА_6 проживає разом з позивачем у квартирі, яка належить на праві приватної власності його матері ОСОБА_8 .

Вказує, що син проявив бажання проживати з батьком із власної волі, зібравши речі, які дозволила взяти матір, та прийшов за адресою проживання батька. Вважає, що між сином ОСОБА_6 та його матір`ю ОСОБА_2 . склались недоброзичливі відносини, які відповідачка не намагалась змінити, тому він звернувся в суд про визначення місця проживання дитини разом з ним та припинення стягнення аліментів. Відповідачка позов не визнавала, про що свідчить наявність спору з приводу заявлених вимог.

При цьому суд першої інстанції не врахував думку дитини, а також наявність неприязних відносин, що склались між дитиною та матір`ю саме з вини відповідачки.

На його думку, Надвірнянський районний суд необґрунтовано прийшов до переконання про відсутність щирості показів свідка бабусі ОСОБА_9 , яка в ході допиту розповіла про обставини життя позивача та відповідачки, на власний розсуд трактував слова бабусі про те, що «11 років вона не мала бажання навіть чути про свого онука», оскільки вона мала бажання і право спілкуватися зі своїм онуком, однак саме через дії ОСОБА_2 була позбавлена такої можливості.

Крім того вважає, що суд не взяв до уваги, що ОСОБА_2 ображає дитину, вживає образливі слова. Натомість акцентується увага на комп`ютерних іграх, стверджується, що у дитини залежність від них. Стороною позивача повідомлено, що дитина має вільний час, який розподіляє на відпочинок, в тому числі на комп`ютерні ігри, але все це нормовано та без шкоди для здоров`я чи навчального процесу. На його думку, суд розцінив негативно той факт, що батько купив сину ігрову приставку та грав разом з ним.

Щодо посилань відповідачки про те, що ОСОБА_6 припинив відвідувати гуртки, то вказує, що син втратив до цього інтерес і це було виключно бажання сина. У дитини є здібності до математики, тому він відвідує репетитора по математиці. Також цікавиться спортом, займається на боксерській груші.

Щодо наданих відповідачем фотографій, які нібито підтверджують проведення відповідачем з сином спільного відпочинку, то звертає увагу те, що жодна з них не містить дати та часу їх виконання, а тому не підтверджує відносини між матір`ю та сином в останній рік їх спільного проживання.

Вважає, що Надвірнянським районним судом не взято до уваги покази сторони позивача з приводу того, що син ОСОБА_6 відвідував центр психологічної допомоги дітям « Серденько ».

Також на думку апелянта, висновок суду про те, що під час розгляду справи позивач не виявляв зацікавленості в її розгляді, жодного разу не з`явився в судове засідання, не надав пояснень, не відповідає дійсності, оскільки позивач в судді був, однак засідання було відкладено. Вказує, що брати участь в засіданні це право, а не обов`язок.

Крім того вказує, що у них з відповідачкою наявний спір про визначення місця проживання дитини, що підтверджується відзивом, поданим ОСОБА_2 , в якому остання характеризує позивача негативно та вказує, що батько негативно впливає на виховання та розвиток сина. Також про наявність спору щодо заявлених вимог свідчить висновок про визначення місця проживання дитини, затверджений рішенням виконавчого комітету №192 від 28.09.2023 року щодо недоцільності визнати місце проживання дитини з батьком.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та припинити стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина.

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що скарга є не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Звертає увагу на те, що вона не заперечувала, щоб син за бажанням бачився та спілкувався з батьком. Однак помітила, що після частіших зустрічей сина з батьком ОСОБА_1 почав негативно впливати на дитину, налаштовувати його проти матері, син став частіше користуватися планшетом та ноутбуком без потреби, граючи ігри, отримав залежність від них, а на її зауваження почав реагувати бурхливо, ворожо та зневажливо. Вважає, що батько формально підійшов до рекомендацій психолога щодо припрацювання сімейної ситуації, не надав доказів виконання рекомендацій психолога та проведеної з ним роботи. Також звертає увагу те, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та до війни не проявляв ініціативи щодо визначення місця проживання дитини разом з ним, а тільки після того, коли почали видавати повістки. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду без змін.

Від третьої особи - Органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Надвірнянської міської ради відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Романишин Д.М. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Гаврищук Н.К. щодо задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Надвірнянської міської ради в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності представника третьої особи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, заперечення відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення , ураховуючи таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 06.09.2011 року між сторонами зареєстровано шлюб у Надвірнянському райвідділі РАЦС Івано-Франківської області, актовий запис №170.

Згідно копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , яке видане повторно 19.05.2023 року, у батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 18).

Рішенням Надвірнянського районного суду від 20.04.2015 року шлюб між сторонами розірвано, неповнолітнього сина ОСОБА_4 залишено проживати з матір`ю (т. 1, а.с. 12).

Рішенням Навірнянського районного суду від 27.10.2016 року призначено стягнення аліментів із ОСОБА_1 на користь відповідачки на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 700 грн. А рішенням цього ж суду від 26.02.2021 року змінено спосіб та розмір стягнення аліментів та призначено стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі однієї чверті його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду до досягнення дитиною повноліття (т. 1, а.с. 13-14).

Рішенням Надвірнянського районного суду від 26.04.2016 року зобов`язано ОСОБА_11 не чинити ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та його вихованні кожної середи місяця з 17:00 до 19:00 год.; першої та третьої суботи місяця з 12:00 до 17:00 год.; другої та четвертої неділі місяця з 12:00 до 17:00 год. (т. 1, а.с. 15-17).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 11).

Згідно довідки ТОВ «Прикарпатенерготрейд» за адресою: АДРЕСА_1 у споживача ОСОБА_12 станом на 10.10.2023 року наявна заборгованість за спожиту електричну енергію у сумі 3607,76 грн. (т. 1, а.с. 106).

У відповідь на запит адвоката Гаврищук Н.К. №09-1/10/2023 від 09.10.2023 року КП «Надвірнаводоканал» повідомило про те, що за адресою: АДРЕСА_1 за послуги централізованого водопостачання, водовідведення, обслуговування внутрібудинкових мереж та абонентської плати станом на 01.10.2023 року наявна заборгованість у сумі 1920,78 грн. (т. 1, а.с. 107).

ТОВ «Івано-Франківськгаззбут» у відповідь на запит адвоката Гаврищук Н.К. №11/10/2323 від 11.10.2023 року повідомило, що за адресою: АДРЕСА_1 наявна заборгованість станом на 01.10.2023 року у сумі 3000,00 грн. (т. 1, а.с. 108-109).

Однак згідно наданих стороною позивача довідок станом на 01.05.2024 року заборгованості по квартплаті та за послуги водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 немає (т. 1, а.с. 173-174); заборгованість за спожиту електроенергію складає 530,64 грн. (т. 1, а.с. 175), яка 10.05.2024 року сплачена (т. 1, а.с. 176).

Відповідно до розрахунку із сплати аліментів згідно виконавчого листа №348/2069/20 від 01.04.2021 року, заборгованість у ОСОБА_1 станом на 15.08.2023 відсутня (т. 1, а.с. 21-22).

За змістом довідки про доходи від 05.09.2023 року ОСОБА_1 працює на посаді продавця-консультанта у ФОП ОСОБА_13 . Загальна сума доходів за період з 01.01.2023 року по 31.08.2023 року без врахування аліментів становить 55155,13 грн. (т. 1, а.с. 24).

В Акті обстеження умов проживання від 20.09.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 зазначено, що для виховання та розвитку дитини створено всі необхідні умови для навчання, відпочинку, проведення дозвілля. Стосунки дружні, теплі. Є повага та взаєморозуміння (т. 1, а.с. 126).

Як вбачається з психологічної характеристики сімейних відносин та психоемоційного стану дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеної Центром психологічної допомоги дітям «Серденько» 23.05.2023 року, у дитини наявний негативний образ матері, актуальний емоційний зв`язок з матір`ю та конфлікт, образа. Спостерігаються сильні негативні переживання, пов`язані з матір`ю. Образ батька є позитивним: досліджуваний описує тата як доброго і веселого. Образ сестри та дідуся позитивний, ставлення до бабусі невизначене. Відсутність цілісного образу родини та сприйняття себе як частини сім`ї; актуальний сімейний конфлікт. Психоемоційний стан ОСОБА_4 є нестабільним. Наявна актуальна стресова ситуація, що передбачає боротьбу з перешкодами. Наявна незахищеність, актуальна по треба в безпеці та в додатковій зовнішній опорі. Соціальна адаптація дитини є нормальною, хлопець має багато друзів та є комунікабельним. Рекомендована робота із психологом з метою пропрацювання сімейної ситуації, актуальних тригерів та почуттів, зменшення стресоутворюючих факторів та задоволення потреби у безпеці (створення безконфліктного середовища) та підтримка хлопця у критичних ситуаціях (т. 1, а.с. 27-31).

На світлинах, які надала ОСОБА_2 відображається відпочинок ОСОБА_4 (на морі, в горах), сімейний відпочинок з дідусем та бабусею, відвідування гуртків при центрі позашкільної освіти (т. 1, а.с. 58-64, 88-95).

Протоколами просвітницьких бесід від 03.04.2023 року та 22.09.2023 року з практичним психологом зафіксовано проведення бесіди із учнем ОСОБА_4 за зверненням його мами ОСОБА_2 щодо того, що син не слухає маму, не хоче іти на контакт, ігнорує будь-які прохання (рекомендовано 5 занять з психологом) та те, що батько забрав сина і не дозволяє матері з ним бачитися (т. 1, а.с. 110, 111).

В довідці від 20.09.2023 року про проведену співбесіду в присутності батька ОСОБА_1 головним спеціалістом Дутчак Н. , зазначено, що хлопчик від початку літа проживає разом з батьком. Бажання переїхати до батька виникло у зв`язку з тим, що мама постійно кричала на нього, обзивала образливими словами. В майбутньому хлопчик проживати з матір`ю не хоче, з татом склалися дружні відносини, батько проводить з ним вільний час, допомагає з уроками (т. 1, а.с. 127).

Згідно з Висновком про визначення місця проживання дитини, затвердженого рішенням виконавчого комітету від 28.09.2023 року №192, встановлено за недоцільне визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 ; малолітню дитину залишити проживати з матір`ю - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 123-124).

Як вбачається з психологічної характеристики сімейних відносин та психоемоційного стану дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеної Центром психологічної допомоги дітям «Серденько» 09.05.2024 року, у дитини присутня образа на матір через нестачу уваги та турботи до себе, наявне агресивне сприйняття матері та відсутність довірливих стосунків. До психолога хлопця приводила бабуся ОСОБА_8 , з якою була проведена бесіда. Рекомендовано зменшення рівня стресоутворюючих факторів та підтримка дитини у складних ситуаціях; створення безпечного середовища перебування дитини; підтримка позитивного образу обох батьків та увага матері щодо задоволення потреби у материнській любові дитини. Також рекомендовано спостереження за психоемоційним станом дитини (т. 1, а.с. 178-183).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що визначивши місце проживання дитини з батьком, не буде досягнуто гармонійного балансу щодо однакового ставлення обох батьків, у зв`язку із чим дитина буде позбавлена любові і розуміння з боку матері, яка внаслідок негативного ставлення оточуючого середовища дитини до неї та здійснення психоемоційного впливу на дитину, буде позбавлена їх проявити. Позивач не ставить на меті формування у дитини сімейних цінностей і покращення психоемоційного стану дитини внаслідок подолання конфліктної ситуації з матір`ю. Крім того, на час подання позову відповідач погодилася із бажанням дитини проживати із батьком, з того моменту позивач аліменти не платив і відповідач цього не вимагала, тобто фактично спір між сторонами був відсутній.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з абзацом другим принципу 7 Декларації прав дитини найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

У ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

За ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №654/4307/19).

Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі №344/12972/22 (провадження №61-9834св24)).

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Аналіз національного законодавства вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дітей має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч. 2 ст. 161 СК України.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява №31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Отже рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Верховний Суд в постанові від 20 березня 2024 року у справі №545/818/20 (провадження №61-17208св23) виходив з того, що встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

В постанові від 14 лютого 2024 року у справі №355/888/20 (провадження №61-14924св23) Верховний Суд зазначав, що з огляду на норми, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, в межах доводів скарги, суд має з`ясувати, чи виконав позивач обов`язок доведення обставин, за наявності яких суд має право відмовити у визначенні місця проживання дитини з батьком, та чи довів, що проживання дитини з ним відповідатиме її найкращим інтересам.

У справі, що переглядається, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що якнайкращим інтересам дитини - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , буде відповідати його проживання разом з матір`ю - ОСОБА_2 .

Апеляційний суд погоджується із таким висновком, враховуючи вік дитини, його психоемоційний стан, те, що син від народження до одинадцяти років проживав разом з матір`ю, наявність сталого побуту і сталих соціальних зв`язків в сім`ї матері, в тому числі з молодшою сестрою, розлучення з якими може негативно вплинути на дитину.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо цієї дитини, негативна характеристика та інші обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір`ю. Натомість апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що дитина потребує материнської уваги, налагодження контакту мами і сина є важливим, що також є чинником для проживання дитини з матір`ю.

Також судом враховано і те, що у Висновку про визначення місця проживання дитини, затвердженого рішенням виконавчого комітету від 28.08.2023 року №192, встановлено за недоцільне визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_1 ; малолітню дитину залишити проживати з матір`ю - ОСОБА_2 .

Що стосується доводів апелянта, що син сам проявив бажання проживати з батьком, а між сином ОСОБА_6 та його матір`ю ОСОБА_2 склались недоброзичливі відносини, які відповідачка не намагалась змінити, то такі не можуть бути однозначною підставою для визначення місця проживання дитини з батьком, не свідчать про наявність виняткових випадків стосовно того, щоб розлучати дитину з матір`ю та, що вказане відповідатиме якнайкращим інтересам неповнолітнього.

Суд зазначає, що думка дитини не носить абсолютного характеру, зважаючи на її малолітній вік, особливості перехідного віку та можливий психологічно-травматичний вплив на неї за час проживання з батьком, а тому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагатимуть її інтереси, що закріплено у ч. 3 ст. 171 СК України.

Слід врахувати, що дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а тому важливо оцінити всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини. І судом вірно взято до уваги, що батько хлопчика та бабуся зі сторони батька не намагалися налагодити конфлікт з матір`ю.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 вживає образливі слова до сина, оскільки матеріали справи не містять таких доказів та позивачем таких суду не надано. Також немає доказів іншої протиправної поведінки матері у ставленні до дитини.

А на час ухвалення оскаржуваного рішення не встановлено обставин, які давали б підстави для висновку, що визначення місця проживання з батьком буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж проживання з матір`ю.

У пункті 67 Загального коментаря №14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

В постанові від 23 жовтня 2024 року у справі №344/12972/22 (провадження №61-9834св24) Верховний Суд звертав увагу на те, що спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.

Незважаючи на те, що сторони є колишнім подружжям, усі найважливіші питання щодо життя їх дітей мають вирішуватися ними спільно, на засадах рівності, справедливості, добросовісності та розумності.

Обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити сторін, що їм першочергово необхідно налагодити стосунки між собою, спільно вирішувати суттєві питання щодо виховання і розвитку дітей, керуючись при цьому найкращими інтересами дітей.

Наявність особистісного конфлікту та непослідовні дії сторін пов`язані із вирішенням судових спорів, безпосередньо впливають на стан дітей та вочевидь не сприяють дотриманню права дітей на належне виховання та гармонійний розвиток, забезпечення якого є обов`язком обох батьків.

В цій справі апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, дослідивши пояснення сторін, свідків у сукупності з іншими доказами, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визначення місця проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком. Розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, під час вирішення спору суд надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини.

При цьому суд зазначає, що батько дитини має право та обов`язок піклуватися про здоров`я сина, стан його розвитку, незалежно від визначення місця його проживання.

Перевіряючи інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням у справі, колегія суддів зазначає, що місцевий суд, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно їх дослідив, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому, враховуючи інтереси дитини, її малолітній вік, психологічний стан, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, висновок органу опіки та піклування, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову щодо визначення місця проживання дитини з батьком. Зазначений висновок зроблений з дотриманням балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні. А отже, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Надвірнянського районного суду від 04 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: В.А. Девляшевський

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 04 листопада 2024 року.