Ухвала

від 04.11.2024 по справі 157/1695/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

04 листопада 2024 року ЛуцькСправа № 157/1695/24

Суддя Волинського окружного адміністративного суду Мачульського В.В., отримавши позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Кот Сергій Іванович звернувся до Камінь-Каширського районного суду Волинської області в інтересах ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Броницької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області №33/7 від 24.12.2005.

Ухвалою судді Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 10.10.2024 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення передано на розгляд Волинського окружного адміністративного суду.

Дана справа надійшла до Волинського окружного адміністративного суду 30.10.2024 та протоколом автоматизованого розподілу

Вирішуючи питання щодо прийняття справи до свого провадження, слід зазначити, що відсутні підстави для її прийняття, виходячи з наступного.

Стаття 29 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі КАС України) містить виключний перелік обставин, за наявності яких суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду.

Дана справа не підсудна Волинському окружному адміністративному суду з огляду на наступне.

Глава 2 КАС України визначає правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції, а також розмежовує предметну, інстанційну юрисдикцію та територіальну підсудність різних адміністративних справ.

Так, згідно з частиною третьою статті 27 КАС України підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається цим Кодексом.

Як предмет підсудностi розумiють сукупність правил, що визначають, чи розмежовують компетенції судів із розгляду адміністративних справ по першій інстанції залежно від предмета публічно-правового спору або його суб`єктного складу. Територіальна підсудність - це також сукупність правил, що визначають розмежування компетенції адміністративних судів одного рівня щодо розгляду адміністративних справ по першій інстанції залежно від території, на яку поширюється їх діяльність. Своєю чергою, ця підсудність поділяється на такі її види, як загальну, альтернативну, виключну і за зв`язком справ.

Стаття 29 КАС України встановлює правила передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого і наводить перелік умов, коли така передача можлива. В основному підставами для передачі справи є чинники, що впливають на дотримання правил територіальної підсудності. Змістовним підтвердженням цьому є використання в нормах цієї статті характерних формулювань, які вказують на цей вид підсудності, як-от «про обов`язок передати справу за місцем проживання (перебування) відповідача» (пункт 1 частини першої цієї статті); або якщо «…справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду» (пункт 2 частини першої цієї статті); або якщо «…суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду» (пункт 3 частини першої цієї статті); чи якщо «…неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи» (пункт 4 частини першої цієї статті); або ліквідовано, або з визначених законом підстав припинено роботу адміністративного суду, який розглядав справу, та однією із сторін у справі є суд, в якому розглядається справа, або суддя цього суду (пункти 5, 6 частини першої цієї статті).

Розгляд судом предметно непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення.

Таке рішення суду свідчить про виконання вимог процесуального закону щодо забезпечення дієвості і обов`язковості положень інституту підсудності адміністративних справ і є реалізацією гарантії кожного на розгляд справи судом, встановленим законом. Таке рішення є виконанням вимог закону.

Вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2019 року у справі №855/364/19, від 05 березня 2020 року у справі №640/12339/19.

Пунктом 4 частини 1 статті 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, слід дійти висновку, що вказаний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, зважаючи на таке.

Так, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, визначення публічно-правового спору наведено у пункті 2 частини 1 статті 4 КАС України, відповідно до якої під таким розуміється спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; такою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Під суб`єктом владних повноважень у пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим. Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер), що є визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції.

Для з`ясування характеру спору слід враховувати, що протилежним за своїм змістом є приватноправовий спір, однією з ознак якого є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника такого спору. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Окремо слід звернути увагу на приписи частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, якою передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 .10. 1978 та ряду інших вказав, що словосполучення «суд, встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «...» поняттями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Беручи до уваги наведене, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних та юридичних осіб з органом державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), органом місцевого самоврядування, їх посадовою чи службовою особою, іншим суб`єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій або наданні адміністративних послуг.

У випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Визначальною ж ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору і під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Указаної позиції притримується Велика Палата Верховного Суду, що відображено у постановах від 17.04.2018 у справі №815/6956/15, від 06.06.2018 у справі №804/3509/17, від 06.06.2018 у справі №826/26536/15.

Отже, в разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на звернення до суду із застосуванням відповідного способу захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Як установлено судом предметом даного спору є протиправні дії/рішення стосовно передачі ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення ОСГ, яким на думку позивача було передано частину його земельної ділянки.

Суддя звертає увагу на те, що позивач фактично оспорює рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов`язки у першу чергу для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його адресовано і стосується прав саме цих суб`єктів, тобто ОСОБА_2 .

В свою чергу, ОСОБА_1 не був безпосереднім учасником публічно-правових відносин, які виникли між Броницькою сільською радою Камінь-Каширського району Волинської області та ОСОБА_2 , та у межах яких прийнято оскаржуване рішення. Жодних актів, які були б наслідком здійснення відповідачем публічно-владних управлінські функції безпосередньо щодо позивача і породжували б для нього певні права, встановлювали обов`язки, у даному конкретному випадку не приймались.

Пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, вимоги про скасування рішення Броницької сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області №33/7 від 24.12.2005 є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт.

Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.08.2018 у справі № 815/1568/16 та від 05.12.2018 у справі № 804/3091/18.

Крім того, такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2021 року по справі №420/288/20.

При цьому, згідно з частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене та зважаючи на наведену вище правову позицію Верховного Суду, суд приходить до висновку, що цей спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

На підставі статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних справ визначена частиною першою статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суб`єктний склад учасників справи, суддя вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

З огляду на наведене, суд роз`яснює позивачу право на звернення до суду загальної юрисдикції за правилами ЦПК.

Керуючись статтями 170, 248, 256, 294, 295, 297 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення.

Роз`яснити позивачу що розгляд справи віднесено до юрисдикції місцевого суду в порядку ЦПК.

Копію ухвали надіслати особі, яка її подала.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Мачульський