Рішення

від 29.10.2024 по справі 953/16596/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/16596/21

н/п 2/953/257/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Зуба Г.А.

за участю секретаря Черниш О.М.,

прокурора ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова Новікова Е. в інтересах Держави в особі позивачів: Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_3 , Харківської міської ради, третя особа: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

30.08.2021 прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати пункт 1.79 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №37/08 від 27.02.2008, яким ОСОБА_3 наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 1000,0 кв.м, по АДРЕСА_1 (Київський район) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Визнати незаконним та скасувати пункт 114 додатку 1 до рішення 23 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №167/08 від 20.06.2008, яким затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1000,0 кв.м, по АДРЕСА_1 (Київський район) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та вказана земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_3 (кадастровий номер 6310136600:16:013:0031). Визнати недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт серії ЯЖ №461432, зареєстрований 19.11.2008 за №310867100348, на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0031, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язати ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:16:013:0031, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави та у користування ДП «Харківська лісова науково-досліднв станція». Судові витрати покласти на відповідачів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що Київською окружною прокуратурою м. Харкова на виконання завдання обласної прокуратури від 10.02.2021 №15/1-326вих21-23окв вивчено стан дотримання вимог земельного законодавства на території Київського району м. Харкова, зокрема щодо надання у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення всупереч вимогам п. Ґ ч.4 ст. 83 ЗК України.

КОП м. Харкова було встановлено, що пунктом 1.79 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №37/08 від 27.02.2008, ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею орієнтовно, 1000, 0 кв.м, по АДРЕСА_1 (Київський район) для будівництва та обслуговування житлового

будинку, господарських будівель і споруд.

Пунктом 1.114 рішення Харківської міської ради №167/08 від 20.06.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1000,0 кв.м. по АДРЕСА_1 (Київський район) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та вказана земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_3 (кадастровий №6310136600:16:013:0031).

На виконання вказаного рішення міської ради ОСОБА_3 видано оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку. Власником вказаної земельної ділянки на даний час є відповідач ОСОБА_3 .

Вказані земельна ділянка знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція». Зазначене підтверджується листом Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 29.04.2021 №263, згідно з яким на підставі матеріалів лісовпорядкування 2013 року, вказана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, накладається на землі лісогосподарського призначення кварталу 163 Південного лісництва Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», що знаходяться у постійному користуванні підприємства та жодних погоджень щодо вилучення вказаної земельної ділянки із земель лісового фонду підприємством не надавалося, а розпорядження такими землями не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування, тобто ХМР, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом в інтересах держави.

Представником відповідача ХМР подано відзив на вказану позовну заяву, в якому він просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що вказана земельна ділянка на момент її формування та передачі у приватну власність перебувала у комунальній власності, а тому ХМР була уповноважена приймати рішення з розпорядження земельними ділянками як об`єктами комунальної власності, а норми закону, на які посилається прокурор в своєму позові набрали чинності після прийняття ХМР оспорюваного рішення. Доказів, що земля в межах спірної земельної ділянки була дійсно передана згідно з рішенням уповноваженого органу в постійне користування та існує щодо них затверджена документація не надано, як і не надано доказів, що вказана земельна ділянка була віднесена до складу земель лісогосподарського призначення у порядку, встановленому ЗК України.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Від представника Харківської ОДА на адресу суду надійшли пояснення, в яких він просить розглянути справу за відсутності представника, та з урахуванням наданих пояснень, в яких зазначає, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що знаходиться у постійному користуванні цього підприємства та жодних погоджень щодо вилучення із земель лісового фонду не надавалося. Розпорядником вказаних земельних ділянок є ХОДА, та передача їх у власність ХМР суперечить вимогам земельного законодавства.

Представник відповідача ХМР Горобинська Н.М. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні вказаного позову, посилаючись на підстави зазначені в поданому відзиву, та просила застосувати строки позовної давності.

Інші учасники судового розгляду в судове засідання не з`явились, повідомлялись судом у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення судового розгляду до суду не надходило.

30.08.2021 вказана позовна заява надійшла до Київського районного суду м. Харкова, та розподілена судді Ляху М.Ю.

Ухвалою судді від 31.08.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, та відкрито провадження в ній в порядку загального позовного провадження.

19.10.2022 здійснено повторний автоматизований розподіл вказаної справи, справу перерозподілено судді Зубу Г.А.

Ухвалою від 04.09.2023 прийнято до розгляду вказану позовну заяву, та призначено підготовче засідання по справі.

Ухвалою суду від 29.11.2023 закрито підготовче провадження по справі, та справу призначено до судового розгляду по суті.

Протокольною ухвалою суду від 29.10.2024 відмовлено в задоволенні клопотання представника ДП «Харківська лісова НДС» про відкладення судового засідання по справі.

Судом встановлено, що рішенням Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №37/08 від 27.02.2008, ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею орієнтовно, 1000, 0 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (пункт 1.79 додатку 1).

Рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради №167/08 від 20.06.2008 передано ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 1000,0 кв.м по АДРЕСА_2 ) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (пункт 1.114).

На виконання вказаного рішення міської ради ОСОБА_3 видано державний акт на право власності серії ЯЖ №461432 на земельну ділянку з кадастровим № 6310136600:16:013:0031.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 13.07.2021 земельна ділянка з кадастровим № 6310136600:16:013:0031, з цільовим призначенням: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_3 .

Відповідно до листа Державного агенства лісових ресурсів України від 20.08.2021 №4080-21, земельна ділянка з кадастровим № 6310136600:16:013:0031 відноситься до земель лісогосподарського призначення, накладається на землі лісогосподарського призначення кварталу 163 Південного лісництва Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», та підприємством не надавалося погодження на вилучення вказаної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення.

Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор в інтересах держави в особі, зокрема Державного агентства лісових ресурсів України та ХОДА, вказував на те, що передача спірної земельної ділянки, з державної власності у власність фізичної особи призвела до фактичного вилучення з постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» земель лісогосподарського призначення. ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не погоджувала вилучення вказаних земель із свого постійного користування.

Відповідно до статті 14Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другоюстатті 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 10Закону України«Про місцевесамоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г»статті 12 ЗК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Частиною першою статті 116ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із частиною першою пункту 12 розділу Х«Перехідні положення»ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 118ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною шостою статті 118ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьомастатті 118 ЗК України).

Згідно із статтею 50Закону України«Про землеустрій» у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою, другою та четвертою статті 20ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або

приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до статті 1ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина першастатті 1 ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 63ЛК України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

Згідно зі статтями 56, 57ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Водночас у частині другій статті 5ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відповідно до статті 48ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої

влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України«Про Державнийземельний кадастр» та «;Проземлеустрій» дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тобто при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5розділу VIIІ «Прикінцеві положення» ЛК України.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Представником ХМР до суду надано копію постанови Київського районного суду м. Харкова від 14.03.2008 (т.1, а.с. 194-195), яке набуло чинності 05.04.2008, якою визнано неправомірними дії суб`єкту владних повноважень Управління земельних ресурсів у м. Харків щодо відмови у погодженні проектів відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , з віднесенням цих земельних ділянок до земель рекреаційного призначення, та зобов`язано Управління земельних ресурсів у м. Харків надавати усі наступні документи стосовно розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , з урахуванням того, що вказані земельні ділянки відносяться до земель житлової та громадської забудови. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21.03.2008, яка набула чинності від 05.04.2008 (т.1, а.с. 196) надані роз`яснення щодо постанови суду від 14.03.2008 наступного змісту: при винесенні постанови суд виходив з того, що на момент розгляду справи у відповідача не було підстав для віднесення земельних ділянок позивачів до земель у тому числі лісогосподарського призначення. Дії Управління земельних ресурсів у м. Харків щодо відмови у погодженні проектів відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 визнаються неправомірними з підстав віднесення цих земельних ділянок відповідачем як до земель рекреаційного так і до земель лісогосподарського призначення. Управління земельних ресурсів у м. Харків зобов`язано розглядати усі питання стосовно розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , виходячи з того, що вказані земельні ділянки відносяться виключно до земель житлової та громадської забудови, а не до земель рекреаційного, лісогосподарського чи будь-якого іншого призначення.

За вказаних обставин, суд погоджується з доводами представника ХМР, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель рекреаційного, лісогосподарського чи будь-якого іншого призначення відповідно до наданих до суду судових рішень, які є чинними, та обов`язковими для виконання, та спростовують доводи прокурора у поданому позові.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Суд визначає в межах, встановлених цим ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Звертаючись до суду із позовом у вказаній справі, прокурор вказав предметом спору визнання незаконними та скасуння рішень ХМР, скасування державного акту, та зобов`язання повернення вказаної земельної ділянки у власність держави, тобто звернувся до суду з негаторним позовом, про що зазначив в судовому засіданні.

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України (далі ЦК України) виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173 ЦК України).

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту.

Коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21).

Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. Якщо мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою, тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати рішення.

Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення

У свою чергу, якщо рішення органу місцевого самоврядування уже виконано на час звернення з позовом до суду, визнання недійсним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, а тому в задоволенні позову про визнання недійсним такого рішення слід відмовити через неефективність обраного позивачем способу захисту прав (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 підтвердила зазначений висновок, указавши, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням. У свою чергу у випадку незаконності рішення органу місцевого самоврядування про зміну категорії землі за цільовим призначенням, таке рішення не вичерпало своєї дії, а тому прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.

У вказаній справі прокурор просить визнати незаконними та скасувати рішення щодо надання дозволу на розробку проекту відведення спірної земельної ділянки. Вказане рішення на час звернення з позовом до суду вичерпало свою дію виконанням шляхом розробки проекту землеустрою.

Оскаржуване рішення (у відповідній частині) не містить відомостей про зміну категорії землі за цільовим призначенням, а тому з огляду на те, що таке рішення виконано та вичерпало свою дію, позовні вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування є неефективним способом захисту прав особи. Крім того, судовим рішенням було встановлено цільове призначення спірної земельної ділянки, яке прокурором оскаржено не було.

Визнання недійсним державного акту також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94).

Щодо позовних вимог про повернення спірної земельної ділянки у власність держави, то суд зазначає наступне.

Способи захисту права власності у правовій доктрині поділяються на речово-правові та зобов`язальні.

Речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язальними відносинами та основними з-поміж них є віндикаційний (actio rei viondicatio) і негаторний (actio negatoria) позови, в основі розмежування яких лежить критерій володіння.

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) у порядку статей 387, 388 ЦК України є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Метою віндикаційного позову (незалежно від того, на підставі приписів яких із указаних статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Негаторний позов це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема у пункті 100 постанови від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, пункті 8.26 постанови від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Отже, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо власник володіє річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), який пред`являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

У разі, коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне володіння (інша особа зареєструвала на своє ім`я право в державному реєстрі прав на нерухомість та користується нерухомим майном, що відповідає фактичним обставинам справи), для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов.

Оскільки в обґрунтування позовних вимог прокурор заявляв про те, що за результатами проведеної перевірки прокурор виявив порушення під час передачі земельної ділянки у приватну власність (земельну ділянку передав неповноважний орган або з перевищенням повноважень), то слід вважати, що спірна земельна ділянка вибули з власності держави чи територіальної громади незаконно (поза їхньою волею), а тому належним і ефективним вважатиметься звернення до суду з позовом про витребування

земельної ділянки із приватної власності, за умови доведення, що вона відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Держава (територіальна громада), в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави (територіальної громади) підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

ВпостановіВеликої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі№ 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновки про те, що власник з дотриманням вимогстатті 388ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, якає останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішень міської ради, визнання недійсним виданого державного акту на право власності на земельну ділянку, та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку не можуть призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у володіння, користування спірної земельної ділянки державі, оскільки з вимогою про витребування майна від ОСОБА_3 прокурор у цій справі не звертався, що є необгрунтованим за наведених вище обставин.

За вказаних обставин, суд за вважає за необхідне відмовити в задоволенні вказаного позову у зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту порушеного права, та недоведенням позовних вимог.

Указане відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в аналогічних правовідносинах у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 308/12026/18.

Що клопотання представника відповідача ХМР про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтями 257 - 258 ЦК України передбачена загальна позовна давність тривалістю у три роки, та спеціальна для окремих видів вимог тривалістю в один рік.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Аналіз положень глави 19 ЦК України «Позовна давність» дає підстави для висновку, що правові наслідки спливу позовної давності у вигляді відмови у позові можуть застосовуватися лише у тих випадках, якщо доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не з підстав спливу позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в заявлений прокурором неефективний спосіб та недоведеністю, а тому суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. ст.ст. 4, 10, 12, 76, 80, 81, 141, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова Новікова Е. в інтересах Держави в особі позивачів: Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації до ОСОБА_3 , Харківської міської ради, третя особа: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, повернення земельної ділянки відмовити в повному обсязі.

Судові витрати компенсувати за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова, місцезнаходження: м. Харків, вул. Сумська, 76, код ЄДРПОУ не відомий, що діє в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9а, код ЄДРПОУ 37507901), Харківської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: м. Харків, вул. Сумська, 64, код ЄДРПОУ 23912956).

Відповідач ОСОБА_3 , місцеперебування: АДРЕСА_5 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 .

Відповідач Харківська міська рада, місцезнаходження: м. Харків, м-н Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 04059243.

Третя особа - державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», ЄДРПОУ 00994058, місцезнаходження: м. Харків, територія П`ятихатки, а/с 9424.

Повний текст рішення виготовлено 05 листопада 2024 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ