Постанова

від 31.10.2024 по справі 161/16969/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/16969/24 Головуючий у 1 інстанції: Антіпова Т. А. Провадження № 22-ц/802/1029/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Здрилюк О. І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Губарик К. А.,

представника заявника - ОСОБА_1 ,

представника апелянта - ОСОБА_3.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в режимі відеоконференції цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КАМІНСЬКИЙ ТІМБЕР ЕНД ВЕНІРЗ» про забезпечення позову до подання позовної заяви, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою в його інтересах представником ОСОБА_3 , на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ТОВ «КАМІНСЬКИЙ ТІМБЕР ЕНД ВЕНІРЗ» звернулося із заявою про забезпечення позову, поданою до пред`явлення позовної заяви до суду.

В обґрунтування вимог заяви покликалося на те, що з метою захисту своїх майнових прав, враховуючи вимоги статті 152 ЦПК України, має намір та зобов`язується протягом десяти днів звернутись до суду з позовом про визнання недійсними правочинів, на підставі яких відбулось відчуження транспортних засобів на користь колишнього директора товариства та повернення цих транспортних засобів у власність ТОВ «КАМІНСЬКИЙ ТІМБЕР ЕНД ВЕНІРЗ».

Зазначало, що товариство на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 11.11.2016 року та від 14.02.2017 року було власником транспортних засобів: легкового автомобіля MITSUBISHI PAJERO SPORT 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , та легкового автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 . Вказані транспортні засоби з моменту їх набуття у власність перебували на балансі ТОВ «КАМІНСЬКИЙ ТІМБЕР ЕНД ВЕНІРЗ». З 06.09.2024 року директором товариства призначено ОСОБА_4 , який, приступивши до виконання обов`язків, з`ясував, що вказані транспортні засоби зняті з балансу товариства у зв`язку з їх відчуженням за договорами купівлі - продажу колишньому директору ОСОБА_2 , якого було звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі рішення загальних зборів учасників від 05.09.2024 року. Зокрема, було встановлено, що 01.07.2024 року ОСОБА_2 , без будь-яких економічно обґрунтованих підстав, із власної ініціативи видав наказ № 22-БО, згідно з яким наказав здійснити продаж зазначених автомобілів. У подальшому між ТОВ «НОВУС-Н», як комісіонером, та ТОВ «КАМІНСЬКИЙ ТІМБЕР ЕНД ВЕНІРЗ», як комітентом, та ОСОБА_2 , як покупцем, було укладено договір комісії №2626794/07/2024 від 25.07.2024 року та договір купівлі-продажу від 26.07.2024, згідно з якими здійснено продаж автомобіля MITSUBISHI PAJERO SPORT, 2016 року випуску, за ціною 85000,00 грн, а також договір комісії №26795/07/2024 від 25.07.2024 року та договір купівлі-продажу від 26.07.2024, згідно з якими продано автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 2016 року випуску, за ціною 65000,00 грн. Таким чином ОСОБА_2 набув у власність дані автомобілі та здійснив їх перереєстрацію за собою 27.07.2024 року.

Заявник указував, що внаслідок вказаних дій колишній директор товариства ОСОБА_2 , використовуючи свої повноваження діяти від імені цього товариства, представляти його інтереси без довіреності та видавати довіреності, фактично вчинив правочин на свою користь та всупереч інтересам ТОВ «КАМІНСЬКИЙ ТІМБЕР ЕНД ВЕНІРЗ», за результатами яких відчужив належні Товариству транспортні засоби собі за ціною, значно нижчою як від балансової, так і від ринкової вартості, спричинивши товариству значні збитки, при цьому, жодним чином не узгодивши такі дії з учасниками товариства.

В заяві про забезпечення позову ТОВ просило суд вжити заходи для забезпечення позову до подання позовної заяви про визнання недійсними договорів відчуження автомобілів та застосування наслідків недійсності правочинів шляхом повернення майна у власність товариства, а саме: накласти арешт на транспортні засоби - автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO SPORT, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , та на автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 ; заборонити ОСОБА_2 та іншим третім особам, які діють в його інтересах або з його дозволу, та/або доручення, передавати в користування іншим особам, відчужувати та/або здійснювати дії, що направлені на відчуження та/або обтяження правами третіх осіб (в тому числі, але не виключно: дарувати, продавати, обмінювати, вносити до статутного капіталу (фонду) юридичних осіб, передавати у довірчу власність, передавати як об`єкт забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань, передавати в оренду, передавати на зберігання третім особам та ін.) вказані транспортні засоби; заборонити ОСОБА_2 та іншим третім особам, які діють в його інтересах, або з його дозволу та/або доручення користуватися зазначеними транспортними засобами, а також здійснювати дії з їх розкомплектування, заміни деталей та здійснювати інші дії, які можуть призвести до знищення, пошкодження або зносу вказаних транспортних засобів.

Таким чином, невжиття таких заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, в разі ухвалення позитивного рішення суду за наслідками розгляду позову ТОВ «КАМІНСЬКИЙ ТІМБЕР ЕНД ВЕНІРЗ» про визнання недійсними правочинів, на підставі яких відбулось відчуження транспортних засобів на користь колишнього директора Товариства та повернення цих транспортних засобів у власність ТОВ «КАМІНСЬКИЙ ТІМБЕР ЕНД ВЕНІРЗ», існує об`єктивний і реальний ризик, що виконання такого рішення буде істотно ускладненим, або ж взагалі неможливим, в результаті чого стане неможливим ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Враховуючи викладене просило суд заяву задовольнити.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2024 року заяву ТОВ «КАМІНСЬКИЙ ТІМБЕР ЕНД ВЕНІРЗ» про забезпечення позову задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом:

1) накладення арешту на транспортний засіб - автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO SPORT, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 ;

2) накладення арешту на транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , який належить на праві власності ОСОБА_2 ;

3) заборони ОСОБА_2 та іншим третім особам, які діють в його інтересах або з його дозволу, та/або доручення, передавати в користування іншим особам, відчужувати та/або здійснювати дії, що направлені на відчуження та/або обтяження правами третіх осіб (в тому числі, але не виключно: дарувати, продавати, обмінювати, вносити до статутного капіталу (фонду) юридичних осіб, передавати у довірчу власність, передавати як об`єкт забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань, передавати в оренду, передавати на зберігання третім особам та ін.) транспортні засоби - автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO SPORT, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , та автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 ;

4) заборони ОСОБА_2 та іншим третім особам, які діють в його інтересах, або з його дозволу та/або доручення користуватися транспортними засобами - автомобілями марки MITSUBISHI PAJERO SPORT, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , та автомобілем марки VOLKSWAGEN PASSAT, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 , а також здійснювати дії з розкомплектування вказаного автомобіля, заміни його деталей та здійснювати інші дії, які можуть призвести до знищення, пошкодження або зносу вказаних транспортних засобів.

Не погодившись із даною ухвалою суду, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви.

Як на підставу для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції заявник посилається на порушення судом норм процесуального права, на те, що судом не вжито заходів зустрічного забезпечення, неповно з`ясовані всі обставини справи, які мають значення для справи, не доведені обставини, визнані судом встановленими, що призвело до прийняття незаконної та необґрунтованої ухвали суду. Вказує, що ухвала постановлена за відсутності достатніх доказів наявності ризиків утруднення чи неможливості виконати рішення суду у випадку задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів, що є умовою для застосування заходів забезпечення позову у відповідності до приписів ч.2 ст. 149 ЦПК України.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували вчинення з боку ОСОБА_2 будь-яких підготовчих дій, спрямованих на відчуження спірних транспортних засобів, зокрема публікування інформації про продаж чи будь-якої поведінки, з якої можна було б припускати про наявність таких ризиків, які дають обґрунтовані сумніви щодо добросовісності володіння такими авто. Також покликається на неспірмірність застосування кількох заходів забезпечення позову змісту майбутніх позовних вимог .

Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.

В судовому засіданні апеляційного суду представник заявника ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги заперечила та просила в її задоволенні відмовити, а ухвалу суду залишити без змін.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу задовольнити з підстав, викладених у ній.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявник обґрунтував та підтвердив доказами своє припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених та оспорюваних прав заявника, за захистом яких він має звернутися до суду, а тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини першої завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Стаття 150 ЦПК України визначає перелік видів забезпечення позову. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У пунктах 2,4 частини першої цієї статті вказано, що позов може забезпечуватись забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК).

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При оцінці зазначеної співмірності, слід ураховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 у справі №754/5683/22 висловила правову позицію про те, що при вирішенні питання забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Отже, колегія суддів погоджується з ухвалою суду першої інстанції, яка мотивована тим, що накладення арешту на вказані транспортні засоби із іншими заборонами щодо вказаного рухомого майна, яке належить апелянту, гарантуватиме реальне виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову.

Судом правильно зазначено, що майбутній відповідач, як власник вказаних автомобілів, при відсутності заборони чи арешту, має право в будь-який момент відчужити належне йому майно, здійснити інші дії щодо цих автомобілів, які можуть змінити їх вартість, придатність до експлуатації, а тому невжиття вказаних заходів забезпечення позову може призвести до відчуження даного майна відповідачем, його втрати чи пошкодження та утруднення чи неможливості виконання можливого рішення суду про задоволення позову в частині повернення майна.

При цьому, наявність зазначених заходів щодо вказаного майна ніяким чином не порушить права апелянта, оскільки обмеження щодо спірного майна є тимчасовими, застосовуються на час розгляду спору судом.

Тобто, метою заходу забезпечення є підтримання сталого статусу спірного майна, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (відповідачів) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/18739/16, від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20).

Суд апеляційної інстанції бере до уваги пояснення представників у судовому засіданні, що заявником у встановлений строк подано відповідний позов до суду, що вбачається також з Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим. Так, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «КАМІНСЬКИЙ ТІМБЕР ЕНД ВЕНІРЗ» до ОСОБА_2 , ТОВ «НОВУС-Н» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та повернення майна (№161/16969/24), отож предметом спірних правовідносин є дійсно майнові вимоги щодо спірного рухомого майна, на яке судом накладено арешт із забороною їх відчуження та вчинення інших дій, що направлені на відчуження та/або обтяження правами третіх осіб.

Апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду про те, що у разі відчуження спірного майна або ж пошкодження, розкомплектування чи інших дій відповідача автомобілів, відновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, буде утрудненим, а позивач буде вимушений здійснювати додаткові процесуальні дії для відновлення свого порушеного права.

Покликання апелянта у скарзі на порушення судом процесуальних норм при прийнятті заяви до розгляду, незастосування зустрічного забезпечення, а також вжиття одночасно кількох заходів забезпечення позову та неспівмірність заходів із змістом позовних вимог апеляційний суд не бере до уваги , оскільки такі не підтверджені матеріалами даної справи та не тягнуть безумовного скасування оскаржуваного судового рішення, а частина вимог позову мають матеріальний характер, оскільки стосуються повернення спірного майна у власність товариства як попереднього законного власника.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у численних своїх судових рішеннях, зокрема і в постанові від 08.01.2024 у справі № 915/772/23.

Отже, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та залишення без змін ухвали суду про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану в його інтересах представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2024 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді