Постанова

від 31.10.2024 по справі 916/4957/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/4957/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді С.І. Колоколова,

суддів: Я.Ф. Савицького, Н.М. Принцевської,

секретар судового засідання: Р.О. Кратковський,

за участю представників:

від прокуратури: Є.І. Щур;

від позивача-1: А.В. Єрмаков;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех"

на рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2024, повний текст складено 29.05.2024

у справі №916/4957/23

за позовом заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі:

1)Міністерства оборони України;

2)Військової частини НОМЕР_1 ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех"

про визнання договору недійсним в частині та стягнення 35 615,05 грн,

головуючий суддя суду першої інстанції: Литвинова В.В.

місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В :

Заступник керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех" про стягнення 35615,05 грн, з яких 35107,20 грн сплачений ПДВ та 507,85 грн 3% річних, та визнання недійсним п.4.2 договору №109 від 18.11.2022 в частині включення до ціни суми ПДВ.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на невідповідність змісту спірного договору, предметом якого є промивочна рідина для потреб МО України, у частині включення ПДВ до їх договірних цін вимогам пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану". Прокурор вказує на відсутність достатньої правової підстави для набуття (збереження) постачальником майна коштів у розмірі 35 615,05 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.05.2024 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним п.4.2 договору №109 від 18.11.2022 в частині включення до ціни договору суми ПДВ, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тріотех" . Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех" на користь Військової частини НОМЕР_1 35 615,05 грн. заборгованості та 5368,00 грн. судового збору.

Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Крім цього, відповідно до п. п.п. "г" п. п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством. Відтак, Податковим кодексом України чітко передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним п. 4.2 договору № 109 від 18.11.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, у зв`язку із чим суд задовольнив вимоги прокурора в цій частині.

З приводу позовних вимог про стягнення, суд зазначив, що з огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом, а відтак є обґрунтованими вимоги прокурора про стягнення з відповідача отриманої суми податку на додану вартість у розмірі 35107,20 грн як безпідставно набуті грошові кошти. У зв`язку із викладеним, а також перевіривши розрахунок 3% річних, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 35 615,05 грн.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріотех" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2024 року у повному обсязі та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що усі норми Постанови №178 слiд тлумачити виключно у їх системному зв`язку один з одним (зокрема - враховуючи мету прийняття постанови), а використані у Постанові терміни та поняття слід розуміти виключно виходячи з їх смислового навантаження, яке, в свою чергу, напряму, залежить від змісту відповідного терміну. Дослівний зміст Постанови №178 передбачає, що з саме з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту суб`єктів, передбачених цією постановою, обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Тобто, тлумачення змісту Постанови №178 свідчить про її прийняття саме та виключно з метою виконання мобілізаційних завдань. При цьому, Військову Частину не уповноважено укладати договори (контракти) на виконання мобілізаційних завдань законодавством України. Вказаний факт прямо визнаний Міністерством Оборони України в поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву.

Таким чином, на переконання скаржника, у даній справі договір №109 від 18.11.2022, укладений між Військовою частиною та Товариством не на виконання мобілізаційних завдань. Отже, у спірних правовідносинах підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України свідчить про відсутність правових підстав для застосування до положень договорів нульової ставки оподаткування.

Щодо посилань суду першої інстанції на постанову ВС КГС №910/2416/23 апелянт зазначає, що у вказаній справі учасники не посилалися на те, чи укладений договір між сторонами на виконання мобілізаційного завдання, а отже, це питання не досліджувалося Верховним Судом, а тому вказана постанова не є релевантною даної справи.

Додатково скаржник посилається на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі №910/12151/23 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 року у справі №922/4055/23, наводячи практику апеляційних судів у подібних правовідносинах.

У відзиві на апеляційну скаргу Черкаська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону просить у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІОТЕХ» відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2024 у справі № 916/4957/23 залишити без змін.

Прокуратура звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14.11.2023 у справі №910/2416/23 щодо застосування ст. пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та п. 1 постанови №178 у подібних правовідносинах, згідно з яким оскільки не тільки постановою №178 визначено нульову ставку ПДВ для операцій із заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20 %, ураховуючи, що замовником товару за договором виступає військова частина, суперечить постанові №178, яка прийнята відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Прокурор зазначає, що зміст постанови №178 свідчить, що вона розрахована на її застосування в умовах введеного в Україні правового режиму воєнного стану та на час його введення, що зумовлюється, зокрема, темпорально визначеними межами її застосовності. Отже, Кабінет Міністрів України, будучи в силу ст.117 Конституції України суб`єктом нормотворчості, шляхом прийняття постанови №178 прагнув урегулювати суспільні відносини на період дії правового режиму воєнного стану. Зважаючи на те, що постановою №178 установлюється «інший випадок, передбачений законодавством» щодо застосування нульової ставки податку на додану вартість (а саме - потреба забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави), який згадується в пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, то логічним є висновок, що прийняттям цієї постанови Уряд України прагнув урегулювати суспільні відносини щодо застосування нульової ставки такого податку в період воєнного стану в зв`язку із потребою забезпечити оборону держави, захист безпеки її населення та інтересів. Натомість помилкове ототожнення мети прийняття постанови №178 із метою укладення договорів, до яких, як стверджує Міністерство оборони України, вона застосовується, зумовлює те, що це рішення Уряду України буде направлено на регулювання тих суспільних відносин, які ніколи не можуть виникнути в умовах воєнного стану, позаяк така неможливість обумовлена законодавством.

Прокуратура зауважує, що Велика Палата Верховного Суду, перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 та 11.07.2024 у справі №922/4055/23 та прийшла до висновку про відсутність виключної правової проблеми у вказаних правовідносинах, оскільки при вирішенні таких спорів суди мають враховувати висновки Касаційного господарського суду.

У додаткових поясненнях Міністерство оборони України зазначає, що договори, які укладались міністерством, окремі пункти яких є предметом розгляду у даній справі, не є договорами на виконання мобілізаційних завдань щодо постачання пально-мастильних матеріалів, а тому підстав для застосування нульової ставки ПДВ до ціни на пально-мастильні матеріали за цими договорами не було.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді - К.В. Богатиря, суддів Л.В. Поліщук, С.В. Таран.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех" на рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2024 по справі №916/4957/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/4957/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

01.07.2024 матеріали справи №916/4957/23 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.07.2024 задоволено заяву головуючого судді Богатиря К.В. про самовідвід у справі №916/4957/23. Відведено головуючого суддю Богатиря К.В. від участі у розгляді справи №916/4957/23. Справу №916/4957/23 передано для повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.07.2024 для розгляду апеляційної скарги у справі №916/4957/23 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Колоколова С.І., суддів Поліщук Л.В., Таран С.В.

Разом з тим, судді зі складу колегії суддів, які не є суддям доповідачами, ПоліщукЛ.В. та Таран С.В. з 08.07.2024 по 06.08.2024 відповідно до наказу голови Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 №170-в перебували у відпустці.

У зв`язку з вищевикладеним 08.07.2024 за розпорядженням керівника апарату суду №205 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/4957/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 для розгляду апеляційної скарги у справі №916/4957/23 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Колоколова С.І., суддів Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех" на рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2024 по справі №916/4957/23 залишено без руху. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріотех" протягом 10 (десяти) днів з дня отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки, встановлених при поданні апеляційної скарги, а саме: надати до суду докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі за подання апеляційної скарги у сумі 8052 грн.; надати до суду у встановленому законом порядку докази надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів всім учасникам справи з урахуванням вимог ст..42 ГПК України.

22.07.2024 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех" на рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2024 по справі №916/4957/23. Встановлено іншим учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех" на 26 вересня 2024 року о 10:30 год.

25.07.2024 від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2024 задоволено відповідну заяву заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону - Курила Максима Павловича про участь в судовому засіданні у справі №916/4957/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

01.08.2024 від Міністерства оборони України надійшли пояснення на апеляційну скаргу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 задоволено відповідну заяву представника Військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_1 про участь в судовому засіданні призначеному в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Між тим, головуючий суддя Колоколов С.І. з 26.09.2024 по 09.10.2024 відповідно до наказу в.о. голови суду від 26.09.2024 №246-в перебував у відпустці, у зв`язку з чим судове засідання, призначене на 26.09.2024, не відбулось.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання у справі №916/4957/23 відбудеться 31.10.2024 о 14:30 год.

Представники військової частини та ТОВ «Тріотех» у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце його проведення повідомленні належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронного кабінету.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

18.11.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тріотех" (продавець) укладено договір №109 (далі - Договір) про закупівлю товарів за державні кошти, пунктом 1.1. якого передбачено, що продавець зобов`язується поставити покупцю рідину промивочну Fuchs OM-58 NSN 9150999106165 (код ДК:021:2015 24950000-8 «Спеціалізована хімічна продукція») (Товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити.

Номенклатура, асортимент, кількість товару зазначається в специфікації (п. 1.2. Договору).

Постачання товару здійснюється до 5 грудня 2022 року (п. 2.1. Договору). Місце постачання - склад покупця (п. 1.4. Договору).

Відповідно до п. 4.2 договору загальна вартість товару становить 210643,20 грн. з ПДВ.

Додатком №1 до Договору є Специфікація

Відповідач поставив товар на суму 210 643,20 грн., в т.ч. ПДВ 35107,20 грн., що підтверджується видатковою накладною від 14.12.2022 №105, а Військова частина сплатила вказану суму, що підтверджується платіжним дорученням №978 від 14.12.2022.

Посилаючись на невідповідність змісту спірного договору, предметом якого є промивочна рідина для потреб МО України, у частині включення ПДВ до їх договірних цін вимогам пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", прокурор звернувся з позовом до господарського суду.

Положеннями статей 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ст.11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Податок на додану вартість, визначений в п.п. 14.1.178 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Відповідно до п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

У постанові Кабінету Міністрів України №178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні".

При цьому, Постанова Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 містить посилання на підпункт "г" п.п. 195.1.2 п.195.1 ст. 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.п. "г" п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відтак, ПК України чітко передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством, а тому колегія суддів відхиляє посилання скаржника не те, що у спірних правовідносинах підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України свідчить про відсутність правових підстав для застосування до положень договорів нульової ставки оподаткування.

Нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови №178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені Постановою №178.

При цьому норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку.

Застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою №178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Виходячи з приписів ст. 217 ЦК України законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Вказані висновки повністю узгоджуються із висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2023 по справі №910/2416/23.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пункту 4.2. договору №109 від 18.11.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Звертаючись із апеляційною скаргою скаржник зазначив, що у даній справі договір №109 від 18.11.2022, укладений між Військовою частиною та Товариством не на виконання мобілізаційних завдань. Отже, у спірних правовідносинах підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України свідчить про відсутність правових підстав для застосування до положень договорів нульової ставки оподаткування.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

Таким чином, маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 було прийнято постанову КМУ №178.

У постанові КМУ №178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Слід звернути увагу, що функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними визначає Закон України «Про збройні сили України».

Згідно ч. ч. 1, 2 Закон України «Про збройні сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

Відповідно до положень ст. 3 Закон України «Про збройні сили України» в структурі Збройних Сил України містяться, зокрема, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видатків та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 15 Закон України «Про збройні сили України»).

Тобто, з огляду на функції та обов`язки покладені на військові частини, всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства.

З наведеного вбачається, що закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливі лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено Постановою №178.

Поряд з цим зі змісту Постанови №178 слідує, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою незалежно від того, чи здійснюються такі операції за договорами, укладеними на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), чи на виконання інших господарських договорів.

Ураховуючи зазначене, правова позиція скаржника щодо не віднесення спірного договору до договорів, які укладаються на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) ґрунтується на помилковому ототожненні мети прийняття Постанови №178 з метою укладення господарських договорів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України.

Зважаючи на те, що постановою №178 установлюється «інший випадок, передбачений законодавством» щодо застосування нульової ставки податку на додану вартість (а саме - потреба забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави), який згадується в пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, обґрунтовано вважати, що прийняттям цієї постанови Уряд України прагнув урегулювати суспільні відносини щодо застосування нульової ставки такого податку в період воєнного стану в зв`язку із потребою забезпечити оборону держави, захист безпеки її населення та інтересів.

До того ж, слід зауважити, що зміст мобілізаційної підготовки становить, зокрема, доведення основних показників мобілізаційного плану, укладання договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами і організаціями мобілізаційних завдань (замовлень), поставку матеріально-технічних ресурсів, виконання робіт та надання послуг в особливий період (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Водночас за ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зміст мобілізації становить: переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.

Тобто укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) не є змістом мобілізації, а належить до комплексу заходів із мобілізаційної підготовки.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено поняття «мобілізаційна підготовка», якою є комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Таким чином, мобілізаційна підготовка як комплекс відповідних заходів (у тому числі й укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), що є змістом указаної підготовки) здійснюється в мирний час із метою підготовки державного апарату та економіки до мобілізації та виконання відповідних функцій в особливий період. А тому укладення та виконання договорів на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) у період воєнного стану унеможливлено вказаними нормами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

З урахуванням вказаної вище правової позиції є невірними твердження стосовно того, що Постанова №178 підлягає застосуванню виключно щодо договорів на виконання мобілізаційних завдань (замовлень).

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника у цій частині.

Крім того, в апеляційній скарзі скаржник посилається на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі №910/12151/23 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 року у справі №922/4055/23, наводячи практику апеляційних судів у подібних правовідносинах.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що наведені вище постанови апеляційних господарських судів, як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, скасовані в касаційному порядку Верховним Судом, зокрема, з посиланням на постанову ВС КГС №910/2416/23, застосування якої скаржник вважає не релевантною. А відтак, доводи скаржника у цій частині колегією суддів також до уваги не приймаються.

За положеннями статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1)повернення виконаного за недійсним правочином; 2)витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 35107,20 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення однієї сторони за рахунок іншої поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

За таких обставин обґрунтованими є вимоги прокурора про стягнення з відповідача отриманої суми податку на додану вартість у розмірі 35107,20 грн. як безпідставно набуті грошові кошти.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у цій частині.

Крім цього, за змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності розрахунку 3% річних, які здійснені прокурором, апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції і в частині стягнення 507,85 грн 3% річних.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284

Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріотех" залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 29.05.2024 у справі №916/4957/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.11.2024

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Н.М. Принцевська

Суддя Я.Ф. Савицький